Рівненський апеляційний суд
Іменем України
18 березня 2021 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції з Волинським апеляційним судом та ДУ «Маневицька ВК (№42), апеляційні скарги прокурора, адвокатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в інтересах ОСОБА_7 , на вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 вересня 2019 року у кримінальному провадженні №12018030180000364 про обвинувачення
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дмитрівка, Рожищенського району, Волинської області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, непрацюючого, одруженого, раніше судимого, востаннє вироком Рожищенського районного суду Волинської області від 03.05.2015 року за ч.1,3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі, 17.04.2018 року умовно-достроково звільнений з місць позбавлення волі, невідбутий строк 10 місяців 29 днів,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, з участю:
прокурора - ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
В поданій на оскаржуваний вирок апеляційній скарзі:
- прокурор просить його змінити, залишивши призначене ОСОБА_9 за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців. На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Рожищенського районного суду від 03.07.2015 року, а саме: 6 місяців позбавлення волі, та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років;
- адвокат ОСОБА_5 просить вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 вересня 2019 року скасувати і закрити кримінальне провадження у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення;
- адвокат ОСОБА_6 просить вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 вересня 2019 року скасувати та ухвалити новий, яким виправдати ОСОБА_7 за відсутністю в його діях інкримінованого злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України та звільнити засудженого із зали суду, що підтримав в судовому засіданні і обвинувачений ОСОБА_7 .
Вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 вересня 2019 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначено покарання на строк 8 (вісім) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.71 КК України шляхом часткового складання невідбутої частини покарання за вироком Рожищенського районного суду Волинської області від 03.07.2015 року і за сукупністю вироків визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років.
Міру запобіжного заходу змінено з цілодобового домашнього арешту на тримання під вартою. Строк відбування покарання вказано рахувати з 05.09.2019 року.
Зараховано в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 05 грудня 2018 року по 09 липня 2019 року.
Судом також вирішено питання щодо речових доказів у даному кримінальному провадженні.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги:
- прокурор, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить вирок Ківерцівського районного суду від 05.09.2019 року змінити у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону;
- адвокат ОСОБА_5 вважає винесений вирок незаконним та необґрунтованим, не заснованим на досліджених доказах та встановлених фактах. Зазначає, що досудовим слідством не встановлено та стороною обвинувачення взагалі не доведено в суді конкретне місце, механізм, спосіб нанесення тілесних ушкоджень та особу, яка нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_10 . Додає, що висновки суду першої інстанції про заподіяння ОСОБА_7 умисного тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_10 , що спричинило смерть останньої, ґрунтуються виключно на припущеннях, а тому в силу положень ст. 62 Конституції України, тлумачаться на користь обвинуваченого;
- адвокат ОСОБА_6 зазначає, що висновки суду першої інстанції у нанесенні ОСОБА_7 своїй дружині тілесних ушкоджень необґрунтовані, оскільки у вироку не визначено кількості завданих потерпілій ударів, які стали причино смерті останньої. Додає, що досудовим слідством не зібрано і не надано суду належних з підстав глави 4 КПК України доказів нанесення ОСОБА_7 ударів своїй дружині, які б стверджували спричинення останнім своїй дружині як легких так і тяжких тілесних ушкоджень.
Як встановлено судом, 04 листопада 2018 року близько 19 год. 00 хв. ОСОБА_7 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в спальній кімнаті будинку за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з дружиною ОСОБА_10 умисно наніс не менше одного удару кулаком лівої руки в праву частину голови ОСОБА_10 , заподіявши останній тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, які перебувають у прямому причинному зв'язку зі смертю ОСОБА_10 .
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника, які в повному обсязі підтримали апеляційні скарги захисників та заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, прокурора, яка заперечила проти задоволення апеляційних скарг захисників та просила задовольнити апеляційну скаргу прокурора, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
При перевірці матеріалів кримінального провадження апеляційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, та кваліфікацію його дій за даною нормою кримінального закону судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Зазначені у вироку суду першої інстанції докази у своїй сукупності в повній мірі розкривають логічну послідовність вчиненого кримінального правопорушення та повністю спростовують доводи захисників обвинуваченого про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
Також колегія суддів звертає увагу, що при вирішенні питання про достатність доказів, установлених під час змагального судового розгляду, для визнання особи винуватою суди мають керуватися приписами частин 2 та 4 ст.17 КПК, згідно з якими ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Така позиція узгоджується з приписами ч.3 ст.62 Конституції України.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом повинно бути доведено всі обставини, які в силу ст.91 КПК належать до предмета доказування та мають правове значення для правильної кваліфікації діяння.
Вирішення таких питань має бути здійснено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення та захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, було спростовано фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Крім того, про стандарт доказування "поза розумним сумнівом" неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.
Зокрема, у справах "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 06 грудня 1998 року, Європейський Суд вирішив, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою" (п.150, п.253).
При цьому з оскаржуваного вироку убачається, що згідно з положеннями ст.94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у пред'явленому йому обвинуваченні. Такий висновок суд належним чином детально обґрунтував у прийнятому рішенні.
Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого про те, що доказів вини ОСОБА_7 матеріали справи не містять, на думку колегії суддів є необґрунтованими та безпідставними, оскільки вони повністю спростовуються комплексом наведених у судовому вироку доказів, є надуманими, неконкретними та висунутими апелянтом з метою підтримання будь-яким чином обраної позиції захисту. При цьому всі наведені у вироку докази зібрані в стадії досудового розслідування та під час судового розгляду провадження судом першої інстанції, які покладені ним в основу обвинувального вироку, отримані, досліджені, перевірені та оцінені відповідно до вимог КПК України та нічим не спростовані.
Зокрема, із показань потерпілого ОСОБА_11 , даних ним у судовому засіданні, вбачається, що померла є його донькою, коли відбувалися події, він з дружиною був відсутній, що саме сталось йому невідомо, коли повернулись додому, то доньку забирала швидка допомога. Раніше донька частко скаржилась на сильні головні болі, казала, що алкогольні напої послаблюють біль. Претензій до підсудного немає.
Малолітній свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що пам'ятає день, коли маму ( ОСОБА_13 ) забрали в лікарню, напередодні тато ( ОСОБА_14 ) бив маму на ліжку, бив по голові.
В судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_15 показала, що після 18 години вона вийшла навулицю палити сміття, по городі ходила корова сусідів ОСОБА_16 , вона допомогла ОСОБА_17 загнати корову до хліва, а коли зайшла до їхнього будинку, то побачила, що ОСОБА_13 лежить на ліжку, з рота у неї йшла кров, штани приспущені, блузка задерта, тому вона зрозуміла, що її побив чоловік. Діти гралися у цій же кімнаті, менший хлопчик сказав, що «тато маму тук, мама дохла». Після чого вона зателефонувала місцевому фельдшеру, остання приїхала близько 19 години.
Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні суду показала, що вона працює фельдшером, приїхала за викликом ОСОБА_19 до ОСОБА_20 . Коли приїхала, то побачила, що ОСОБА_13 лежить на ліжку без свідомості, ОСОБА_14 спав поруч з нею. Вона не змогла привести потерпілу до свідомості, тому відразу викликала бригаду швидкої медичної допомоги. На тілі жінки синці, саден чи крові вона не бачила.
Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні суду показав, що він працює лікарем швидкої допомоги, прибув за викликом у с. Квітневе. Жінка перебувала без свідомості, лежала на дивані, з ознаками черепно-мозкової травми, на обличчі були садна, опіки. Чоловік пояснив, що коли жінка готувала їсти дітям, то у неї стався епілептичний напад, вона впала та вдарилась в бильце ліжка. Сусіди казали, що її побив чоловік, обоє як чоловік, так і жінка перебували у стані алкогольного сп'яніння. Вжиті заходи не давали результатів, тому жінку відвезли до ЦРЛ.
З показів свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , даних ними в судовому засіданні, вбачається, що напередодні ОСОБА_14 та ОСОБА_13 вживали алкогольні напої.
Допитаний в судовому засіданні в якості експерта судово-медичний експерт ОСОБА_25 суду показав, що повністю підтримує висновок комісійної судово-медичної експертизи № 74 і категорично ствердив, що найменше два тілесних ушкодження покійній ОСОБА_13 були спричинені внаслідок прискорення (не виключено внаслідок удару), оскільки характер спричинених тілесних ушкоджень на обличчі (в ділянці лоба) та потилиці (в ділянці волосяної частини голови), а також відповідних симетричних ділянках головного мозку, стверджують саме про нанесення ударів прискорення, заподіяння внаслідок саме цих тілесних ушкоджень потягнули в подальшому смерть потерпілої ОСОБА_26 .
Вина обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, стверджується й іншими доказами, зокрема:
- висновком експерта № 589 від 23.11.2018 року (а.с.67-73), відповідно до якого тілесні ушкодження, наявні на тілі ОСОБА_27 мають травми прискорення, тобто могли утворитися від падіння з висоти власного зросту з послідуючим контактами в ділянці чола та потилиці, вказані тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент їх спричинення, або в клінічному перебігу і можуть закінчитися смертю потерпілої. Всі тілесні ушкодження є прижиттєвими, спричинені в короткий проміжок часу одне за одним та виникли за 1-3 доби до моменту настання смерті та перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті;
- висновком експерта № 74 від 24.12.2018 року (а.с.91), відповідно до якого закрита черепно-мозкова травма у ОСОБА_13 виникла внаслідок концентрованого сильного удару тупим предметом у праву частину голови, таким могли бути руки (кулаки) сторонньої особи, крім того, мало місце і падіння потерпілої на пласку поверхню, контакти її тіла з тупими предметами, які не відобразили на тілі будь-яких характерних ознак, для об'єктивної ідентифікації. ЗЧМТ перебуває у прямому причинному зв'язку зі смертю потерпілої.
Стосовно доводів апеляційної скарги прокурора про недотримання судом першої інстанції вимог ст.65 КК України, через неврахування тяжкості вчиненого злочину за ч.2 ст.121 КК України та його наслідки у вигляді смерті ОСОБА_13 , то колегія суддів вважає такі доводи безпідставними та такими, що не грунтуються на положеннях законодавства та матеріалах кримінального провадження з наступних підстав.
На думку колегії суддів, призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.121 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців, належним чином вмотивоване.
Зокрема, суд першої інстанції відповідно до положень ст.65 КК України врахував, що злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_7 , є тяжким, обвинувачений вчинив насильство щодо дружини в присутності малолітніх дітей, вину у вчиненому не визнав, не розкаявся, а тому прийшов до висновку про необхідність призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 за ч.2 ст.121 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців, а з урахуванням попереднього вироку остаточно призначив 9 років позбавлення волі, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції. Таке ж саме покарання призначити обвинуваченому просив прокурор і в апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені у вироку суду, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, судом першої інстанції правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, покарання, призначене обвинуваченому, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.
А тому, колегія суддів апеляційного суду вважає вирок суду першої інстанції ухваленим у відповідності до вимог ст.370 КПК України і підстав для його скасування чи зміни не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 408, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 вересня 2019 року у кримінальному провадженні №12018030180000364 про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора, адвокатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в інтересах ОСОБА_7 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення цим судом та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою - з моменту отримання копії даного рішення.
Суддя-доповідач ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3