печерський районний суд міста києва
Справа № 757/63074/19-ц
26 березня 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Остапчук Т.В. ,
при секретарі судових засідань - Орел А.О.,
за участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат від суми боргових зобов'язань
Позивач в грудні 2019р. звернувся до суду з позовом про стягнення з коштів. В обгунтування позову посилається , що відповідач неодноразово позичав кошти у нього на підставі розписок. Зокрема, 03.08.2000 року у сумі 5 000 доларів США, котрі зобов'язувався повернути через два місяці;
- 05.08.2000 року у сумі 4 000 доларів США, котрі зобов'язувався повернути через місяць;
- 27.03.2001 року у сумі 35 000 доларів США, котрі зобов'язувався повернути до 15.05.2001 року, зі сплатою за кожний прострочений день 0,5 %;
- 24.03.2004 року у сумі 30 000 доларів США, котрі зобов'язувався повернути до 01 січня 2005 року.
Проте, відповідач свої зобов'язання за договорами не виконав, у зв'язку з чим загальна сума боргу за розписками становить 64 000 доларів США.
Тому на підставі ст..625 ЦПК України просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 10 568,48 грн. та індекс інфляції в розмірі 74 661,17 грн. 16.06.2020р. збільшив позовні вимоги та просив стягнути 3% річних в розмірі 150 033,53 грн. та індекс інфляції в розмірі 1095244,80 грн. , що є еквівалентом 47 895 дол.США. В судовому засіданні позов підтримав.
Представник відповідача надав відзив, в судовому засіданні просив відмовити в позові , посилаючись на рішення Печерського районного суду м.Києва від 27.11.2018р. яким відмовлено в позові про стягнення боргу.
Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 10.04.2020р. відкрито провадження в порядку спрощеного з викликом сторін.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи , приходить до слідуючого.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Судом встановлено , що Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 27.11.2018р. відмовлено в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу в зв'язку пропуском строку позовної давності.
Позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.
Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.
Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.
Таким чином, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором .
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів у частині стягнення процентів за користування сумою позики. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правовий висновок щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики після спливу строку кредитування викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Зокрема, зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином , після настання строку повернення позики, позивач має право на стягнення з відповідача сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 27.11.2018р. встановлено , що відповідач свої зобов'язання за договорами не виконав, у зв'язку з чим загальна сума боргу за розписками становить 64 000 доларів США.
Згідно з частиною третьою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У справі, що розглядається, встановлено, що предметом договору позики є іноземна валюта - долари США.
При таких обставинах позовні вимоги позивача про стягнення 3% річних за 3 роки підлягають задоволенню в розмірі 5 769 дол.США .
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних витрат та процентів за користування коштами
Вимога позивача про стягнення цієї суми інфляційних витрат була заявлена ним виходячи із загальної суми боргу, що складається із 166400грн. , що становить 64 000 доларів США.за період з 16.06.2017р. по 16.06.2020р.
Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України від 23 вересня 1194 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству України.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі N 373/2054/16-ц (провадження N 14-446цс18).
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року (провадження N 6-2134цс15), від 08 лютого 2017 року (провадження N 6-1905цс16).
Отже, вимоги про стягнення 1 126 596,28 грн (інфляційних витрат) не узгоджується із нормами цивільного законодавства України, тому позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
При таких обставинах позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ст..141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню не сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1381,07 грн.
Керуючись ст. 625,1048 ЦК України, ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат від суми боргових зобов'язань задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3% річних в розмірі 5 769 дол.США .
В іншій частині відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 1381,07 грн.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1
відповідач: ОСОБА_3 : АДРЕСА_2
Суддя Остапчук Т.В.