Справа № 462/7509/19 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/324/21 Доповідач: ОСОБА_2
05 квітня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 18 березня 2021 року про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12019140060002030 від 28 червня 2019 року щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 18 березня 2021 року строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 продовжено на 60 днів, тобто до 16 травня 2021 року включно.
В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу на домашній арешт відмовлено.
Не погоджуючись з даною ухвалою, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 18 березня 2021 року скасувати та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з покладенням обов'язків у вигляді заборони залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 в період з 21:00 год. до 06:00 год.
Подану апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою.
Зокрема, вказує, що 25 вересня 2019 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Наступного дня слідчим суддею Залізничного районного суду м. Львова йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Після скерування обвинувального акта до суду, строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжувався йому неодноразово, востаннє - ухвалою від 18 березня 2021 року.
При цьому його захисник звертав увагу суду на те, що сама по собі тяжкість інкримінованого обвинуваченому злочину, а також відсутність зареєстрованого місця проживання не можуть підтверджувати існування ризику втечі. Дані обставини можуть бути вагомими аргументами для тримання під вартою на початковому етапі, однак є недостатніми підставами для тримання особи під вартою протягом тривалого періоду часу.
Крім того, подія злочину, вчинення якого йому інкримінується, мала місце 27 червня 2019 року, а взятий під варту він був лише 26 вересня 2019 року, тобто протягом вказаного періоду часу він міг вести звичний спосіб життя, при цьому не ухилявся від виконання вимог органу досудового розслідування, брав участь у відповідних слідчих діях.
Також вказує, що ризик впливу на свідка ОСОБА_9 з боку її сина остаточно усунуто.
В частині обґрунтованості пред'явленої йому підозри покликається на те, що з письмового повідомлення про підозру та обвинувального акту випливає, що сторона обвинувачення пов'язує настання смерті ОСОБА_10 з закритою черепно-мозковою травмою, обширним синцем на обличчі. Разом з тим, експерт ОСОБА_11 в ході допиту повідомив, що синці на обличчі трупа потерпілого, які він спостерігав під час зовнішнього дослідження, виникли приблизно за 4 доби до настання смерті, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 . Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 також повідомила, що ще до початку конфлікту з сином у ОСОБА_10 був на обличчі синець, який через день набув зеленкуватого кольору. Чоловік за день чи два до події злочину впав на вулиці та сильно вдарився головою об тверду поверхню.
В той же час, згідно з обвинувальним актом, нанесення ОСОБА_6 ударів потерпілому відбулося близько 23:30 год. 27 червня 2019 року. Наведене доводить той факт, що рівень обґрунтованості підозри ОСОБА_6 істотно знизився.
Апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 не містить клопотання про її розгляд за участю сторін, а відтак апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 422-1 КПК України без участі сторін.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Під час розгляду клопотання судом першої інстанції встановлено, що відсутні переконливі докази на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачена відповідальність від семи до десяти років позбавлення волі, а також обставини вчинення кримінального правопорушення, які спричинили загибель людини.
Також колегією суддів першої інстанції враховано дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він офіційно не працевлаштований, не має доходів та зареєстрованого місця проживання, порушував правила адміністративного нагляду, за що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 187 КУпАП, крім того враховано необхідність забезпечення своїм рішенням не тільки поваги до особистої свободи обвинуваченого, але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, на підставі чого місцевий суд дійшов висновку про відсутність достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 . Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. В той же час, у справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступлення від принципу поваги до особистої свободи, а також забезпечує не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Відтак, колегія суддів апеляційного суду погоджується з тим, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не довів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо продовження строків тримання під вартою розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та при продовженні строків тримання під вартою ОСОБА_6 місцевий суд враховував не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинуваченого під вартою.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Крім того, твердження апелянта про те, що в обвинувальному акті та поясненнях, наданих у суді свідком ОСОБА_13 та експертом ОСОБА_11 , є певні розбіжності, не беруться до уваги колегією суддів, оскільки надані питання повинен вирішувати суд під час розгляду справи по суті, зокрема: питання, пов'язані з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину.
Аргументи апелянта про те, що обвинувачений ОСОБА_6 до обрання йому запобіжного заходу жодного разу не порушив покладені на нього процесуальні обов'язки, а також тривале перебування останнього під вартою є неспроможними, оскільки вказані обставини відповідно до вимог ст. 178 КПК України не враховуються при обранні обвинуваченому запобіжного заходу чи продовженні строку його дії.
Справді, обвинуваченим вірно вказано, що однієї лише тяжкості вчиненого злочину недостатньо для продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Разом з тим, ст. 178 КПК України визначено перелік обставин, які враховує суд під час обрання запобіжного заходу. Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом було враховано обставини, визначені даною законодавчою нормою, які стосуються обвинуваченого ОСОБА_6 .
Крім цього, оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_6 тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, що призвело до настання смерті людини, тяжкість покарання, яке загрожує йому у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого обвинувачується, а також ті обставини, що ОСОБА_6 ніде не працює, не має зареєстрованого місця проживання, відсутність позитивної репутації, що підтверджується даними про порушення правил адміністративного нагляду, за що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 187 КУпАП, а тому колегія суддів не вбачає підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
З огляду на наведене, колегія суддів першої інстанції прийняла рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі матеріали провадження та навівши в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняла відповідне рішення.
За сукупності таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано продовжено раніше застосований до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 18 березня 2021 року - залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4