Справа № 461/7938/20 Головуючий у 1 інстанції: Романюк В.Ф.
Провадження № 33/811/472/21 Доповідач: Галапац І. І.
06 квітня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі:
судді Галапаца І.І.,
розглянувши клопотання правопорушника ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Галицького районного суду м.Львова від 20 листопада 2020 року,
цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
На згадану постанову 23 березня 2021 року правопорушник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження такої, мотивуючи тим, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувся без його участі, копію постанови по даний час він не отримував, а про прийняте рішення стало відомо із Реєстру судових рішень.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в клопотанні доводи, апеляційний суд вважає, що у поновленні строку на апеляційне оскарження слід відмовити, а апеляційну скаргу повернути ОСОБА_1 з таких підстав.
Відповідно до ч.2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
З аналізу норми вказаної статті вбачається, що обчислення строку апеляційного оскарження постанови судді закон пов'язує з днем прийняття оскаржуваної постанови.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (974 256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
На думку апеляційного суду, особи, які беруть участь у справі про адміністративне правопорушення, розпоряджаються своїми правами на власний розсуд, однак користуватися ними повинні сумлінно в межах процесуального закону відповідно до їх призначення і тією мірою і в тих формах, які необхідні для досягнення мети провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова судді Галицького районного суду м.Львова прийнята у судовому засіданні 20 листопада 2020 року без участі ОСОБА_1 , та його захисника - адвоката Нурієва А.Б., які про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, про що свідчать підпис правопорушника про отримання копії протоколу про адміністративне правопорушення, а отже останній був обізнаний про складання щодо нього даного протоколу та такий не вживав заходів для явки до суду, не з'явився після отримання судової повістки, а також неодноразові клопотання адвоката Нурієва А.Б. про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою, однак жодних підтверджуючих документів до клопотань долучено не було, а тому, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставне умисне затягування справи з метою закінчення строку притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого ст. 38 КУпАП. та вважав за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи.
Про прийняте суддею рішення захиснику правопорушника ОСОБА_1 - адвокату Нурієву А.Б. було відомо, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення про отримання ним 21 грудня 2020 року копії постанови.
Отже, сукупність вищевказаних обставин свідчить про те, що правопорушник ОСОБА_1 мав можливість повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення, однак у встановлений законом строк не скористався таким.
Натомість з апеляційною скаргою ОСОБА_1 звернувся лише 23 березня 2021 року, тобто зі значним пропуском строку на апеляційне оскарження.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Устименко проти України» Суд вказав, що необґрунтоване поновлення строку оскарження остаточного рішення по справі зі спливом значного періоду часу без обґрунтованих підстав порушує принцип правової визначеності, і як наслідок тягне порушення ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відтак, апеляційний суд вважає, що причини пропуску строку апеляційного оскарження постанови судді місцевого суду не є поважними, а тому приходить до висновку, що правопорушнику ОСОБА_1 слід відмовити в поновленні такого строку, з поверненням апеляційної скарги.
Керуючись ст. 294 КУпАП України, суд,
відмовити правопорушнику ОСОБА_1 в поновленні строку на апеляційне оскарження постанови судді Галицького районного суду м.Львова від 20 листопада 2020 року.
Апеляційну скаргу повернути ОСОБА_1 .
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Галапац І.І.