Справа № 639/2164/20 Головуючий суддя І інстанції Єжов В. А.
Провадження № 33/818/202/21 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
31 березня 2021 року суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 червня 2020 року стосовно ОСОБА_1 , -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1
- визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10 200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 420 грн. 40 коп.
Постановою встановлено, що 29 березня 2020 року приблизно о 11.00 год. ОСОБА_1 , керував транспортним засобом - автомобілем марки “Газ”, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, та біля будинку №44 по проспекту Московському в м. Харкові був зупинений інспектором поліції. У зв'язку з підозрою на керування транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння, ОСОБА_1 було запропоновано пройти медичний огляд, однак водій на порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306), від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння в КНП ХОР “ОНД” по вул. Шевченка 26, ухилився в присутності двох свідків.
Не погодившись з цим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 червня 2020 року, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення на підставі п.1 ч.1ст. 247 КУпАП. Вважає, що постанова незаконна, винесена з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що постанову винесено без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Вказував, що поліцейські зачитали ОСОБА_1 його права та повідомили що останній може відмовитись від проходження тесту на алкоголь або його пройти в медзакладі. Оскільки ОСОБА_1 поспішав, то написав, що відмовляється від огляду та спиртні напої не вживає. Додатково вказував, що того дня він був на роботі, на вищевказаному автомобілі перевозив продукти харчування, які могли швидко зіпсуватись, про що ОСОБА_1 пояснював поліцейським. Крім того, повідомим поліцейських, що два дні назад лікував зуби та в нього була складна хірургічна операція у стоматолога, де він лікувався протягом десяти днів, оскільки був флюс та йому вирвали декілька зубів під місцевим наркозом. Протягом цих днів ОСОБА_1 вживав медичні препарати, які були йому прописані лікарями в медзакладі.
ОСОБА_1 просив поновити йому пропущений строк апеляційного оскарження постанови судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 червня 2020 року, посилаючись на те, що він особисто в судовому засіданні в суді першої інстанції участі не приймав, про час та місце розгляду справи не був належним чином повідомлений.
Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.
За таких обставин, з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя, - належить провести апеляційний розгляд за скаргою ОСОБА_1 .
Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, на його адресу направлялась судова повістка (арк. 33-34) за адресою, яка вказана ним в апеляційній скарзі та повернулась до суду не вручена з відміткою “адресат відсутній за вказаною адресою”, до того ж секретарем було повідомлено ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи телефонним повідомленням (арк. 32) за номером, що ОСОБА_1 вказав в своїй апеляційній скарзі. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
А тому судом враховано положення ст. 268 КУпАП, де передбачений вичерпний перелік статей, при розгляді справ за якими присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. Категорія справ заст. 130 КУпАП до вказаного переліку не входить, а тому присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за даною статтею у судовому засіданні не є обов'язковою.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення свідка ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху України, передбачених п. 2.5.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП суд першої інстанції послався на докази, а саме: відомості протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 №280076 від 29.03.2020, складеного уповноваженою посадовою особою в установленому законом порядку (арк. 1), поясненнями свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_2 (арк. 3-4), відеозаписом зазначених подій.
Відповідно до відомостей, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення (арк.1) вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками наркотичного сп'яніння: порушення координації рухів, виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість. Від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан сп'яніння відмовився в присутності двох свідків.
Ці обставини вочевидь обумовлювали вимогу працівників поліції, які їх виявили, запропонувати водію пройти медичний огляд у закладі охорони здоров'я, виходячи зі специфіки дослідження, що, в свою чергу, унеможливлювало проведення такого огляду на місці зупинки транспортного засобу.
Суд апеляційної інстанції ставиться критично до доводів, що того дня ОСОБА_1 був на роботі, на вищевказаному автомобілі перевозив продукти харчування, які могли швидко зіпсуватись, тому відмовився від проходження огляду. Крім того, проходив лікування зубів та складної хірургічної операції у стоматолога, де він лікувався протягом десяти днів, оскільки був флюс та йому вирвали декілька зубів під місцевим наркозом та те, що протягом цих днів ОСОБА_1 вживав медичні препарати, які були йому прописані лікарями в медзакладі, так як ч.1 ст. 130 КУпАП, в редакції, чинній на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова такої особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
В такому випадку ОСОБА_1 взагалі не мав права керувати транспортним засобом, так як вживав лікарські засоби, що знижують увагу та швидкість реакції.
Такий порядок передбачений відповідно до п.12 Розділом ІІ інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Також встановлено визначений вичерпний перелік ознак наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
У разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Це підтверджується і письмовими поясненнями свідків. Вказані відомості є додатками до протоколу та не суперечать відомостям, які в ньому зафіксовані.
Більше того, в судове засідання з'явився свідок ОСОБА_2 , який пояснив, що був присутнім під час пропозиції пройти огляд в медзакладі та ОСОБА_1 відмовився. Крім того, цей факт в своїй апеляційній скарзі не заперечує і сам ОСОБА_1 . Разом з тим, оглянувши в судовому засіданні пояснення, свідок підтвердив що відомості які містяться в них відповідають дійсності і там міститься його підпис.
Саме відмова від проходження такого огляду передбачає наслідком притягнення до адміністративної відповідальності щодо ухилення від проходження огляду на законну вимогу працівника поліції.
Поряд з цим, належить взяти до уваги й те, що протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою державою особою і дії службової особи що його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством, ОСОБА_1 не оскаржувалися, тобто останній не звертався до суду із скаргою в порядку, визначеному КАС України, а також не звертався із скаргою на дії працівників поліції до їх керівництва.
За таких обставин решта доводів апелянта, що зазначені ним в апеляційній скарзі не спростовують відомостей, які зафіксовані в протоколі серії ДПР 18 №280076 від 29.03.2020 року.
Згідно вимог ст.252КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Поряд з цим, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а такожстатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обовязки у правовому полі держави.
Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Разом з тим, апелянт не звернув увагу на те, що протокол складено щодо відмови від проходження огляду за ознаками наркотичного сп'яніння, що відповідно до чинного законодавства в обов'язковому випадку обумовлює проходження відповідного огляду лише в медзакладі. Працівниками поліції пропонувалось пройти огляд в закладі охорони здоров'я в Комунальному некомерційному підприємстві Харківської обласної ради «Обласному наркологічному диспансері» по вул. Шевченко 26, але ОСОБА_1 не заперечував цей факт.
В свою чергу, висновок суду першої інстанції щодо визнання винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП внаслідок порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху є обгрунтованим та вмотивованим, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Оскільки в протоколі не йдеться про ознаки алкогольного сп'яніння, вказівку суду про причини сп'яніння внаслідок алкоголю належить виключити з тексту мотивувальної частини постанови.
За таких обставин, переглядаючи оскаржувану судову постанову за доводами поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції, стосовно винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП апелянтом не надано. Не встановлено їх і при апеляційному перегляді.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху України та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому його твердження на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Клопотання ОСОБА_1 задовольнити, поновивши йому процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 червня 2020 року .
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Виключити з мотивувальної частини постанови посилання суду на ознаку сп'яніння щодо вжиття алкоголю.
В решті постанову судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 червня 2020 року щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков