Суддя Бугера О. В.
Справа № 644/5025/20
Провадження № 2/644/460/21
06.04.2021
Іменем України
01 квітня 2021року Орджонікідзевський районний суд м.Харкова у складі:
Головуючого судді Бугери О.В.,
За участю секретаря судового засідання Ступницького К.В.,
Позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
Позивачем, 09.07.2020 року подано до суду відповідну позовну заяву про поділ спільного майна. Позивач просить визнати спільною сумісної власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частку майна розміром 0,95/100 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати на ним право власності на частку майна розміром 0,48/100 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що він перебував в шлюбі із відповідачкою, мають спільну доньку, в період шлюбу у 2009 році на відповідачку було оформлено договір дарування частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , де вони спільно проживали родиною до розірвання шлюбу. В період часу з 2002-2017 рік він здійснював підприємницьку діяльність та мав дохід, за період спільного проживання було суттєво поліпшено стан як прибудинкової території, так і самого будинку, а саме було продовжено кімнату, будинок обладнано системою опалення зі встановленням котла, замінено всі вікна та дах, здійснено перепланування веранди в дерев'яну кухню, налагоджено систему водопостачання та водовідведення, здійснено інший дрібний ремонт будівлі, окрім того, ним особисто побудовано лазню та відремонтовано гараж. Враховуючи положення ч.1 ст.62 СК України, вважав, що будинок є об'єктом спільної сумісної власності оскільки його цінність істотно збільшилась саме в період шлюбу та внаслідок трудових та грошових затрат. Відповідно до висновку ФОП ОСОБА_3 ринкова вартість частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами (у т.ч. гараж та лазня) за адресою АДРЕСА_1 , станом на 08.07.2020 року становить 696500 гривень. А вартість даної частини нерухомого майна, відповідно до договору дарування, станом на 16.09.2009 року, становила 34270,67 гривень. Тобто, у порівнянні вартості майна, цінність частини житлового будинку значно зросла, внаслідок його трудових та грошових затрат, тому вважав, що у нього виникає право спільної сумісної власності на частку майна. Наводив розрахунок визначення його частки виходячи з наступного. Різниця ринкової вартості станом на день оцінки та вартості на момент договору дарування складає 662229,33 (696500 - 34270,67), дана сума є сумою вкладу у збільшення вартості, є спільним сумісним майном подружжя, та складає 0,95 часток у житловому будинку, яка підлягає поділу навпіл, тобто його частка в грошовому виразі складає 331114,67 (662229,33/2), а в частковому співвідношенні його частка складає 0,48, а частка відповідачки 0,52.
Відповідач подала до суду відзив, в якому зазначила, що вважає вимоги позову необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначала, що спільно із позивачем вона мешкала лише за місцем мешкання позивача, а після отримання в дар частини будинку, дійсно пропонувала позивачу спільно здійснити ремонт будинку, але він категорично відмовився та вона була змушена самостійно здійснювати витрати по утриманню та ремонту належного їй будинку. Оскільки позивач зловживав систематично спиртними напоями, вона з донькою, змушена була переїхати до будинку, а позивач, намагаючись примиритись, періодично, протягом нетривалого часу, лишався з нею та донькою в будинку, але після наступного конфлікту повертався за місцем своєї реєстрації. Коштів в ремонт позивач не вкладав, мотивуючи це тим, що він збирає кошти для придбання квартири доньці, зокрема, за спільні кошти подружжя, доньці було придбано квартиру по АДРЕСА_2 , яка була зареєстрована за позивачем, а потім подарована доньці. Наполягала на тому, що частина домоволодіння є її особистою приватною власністю. Позивачем не надано доказів про розмір доходів за період здійснення ним підприємницької діяльності та доказів про витрачання отриманих коштів саме на поліпшення домоволодіння належного їй. Звертала увагу суду на те, що дійсно було проведено часткове перепланування окремих приміщень, добудовано дитячу кімнату, але через брак коштів вона не змогла здійснити оформлення змін, на теперішній час такі поліпшення є об'єктами самочинного будівництва, що не підлягає поділу (виділу). Обставини реконструкції не були враховані під час оцінки вартості майна, оскільки не відомі позивачу.
Позивачем було подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що доводи викладені відповідачем у відзиві є безпідставними та необґрунтованими. Зазначав, що саме ним було в серпні 2009 року знайдено житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , та досягнуто домовленість з ОСОБА_4 про продаж частки будинку, укладання договору купівлі-продажу. Після реєстрації останнім права власності на своє ім'я, вони звернулись до нотаріуса для оформлення договору купівлі-продажу, але оскільки достатніх коштів для оформлення саме договору купівлі-продажу вони не мали, відповідач запропонувала укласти договір дарування, вона ввела його в оману, що договір можна укласти лише на одну особу. Фактично частка була придбана за спільні кошти подружжя. Посилаючись на вимоги ст.ст.235, 655, 717 ЦК України, якщо правочин, що вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Окрім того, посилався на те, що відповідач не мала можливості здійснювати роботи по реконструкції та переобладнань, оскільки з червня 2006 року вона працює в АТ «ОГС Харківміськгаз», але даних про розмір її доходів суду не надавала. В свою чергу він був приватним підприємцем, отримував дохід, також, йому надали допомогу батьки, за погодженням із відповідачкою було здійснено покращення умов проживання в будинку та прибудинкової території. Також, посилався на те, що він проживав у вказаному будинку, про що свідчить в тому числі і заява відповідача про розірвання шлюбу, в якій вона зазначає місце його проживання саме будинок АДРЕСА_1 . Саме відповідач інколи зловживає спиртними напоями, та притягувалась до відповідальності за ст.184КУпАП. Квартиру для доньки він придбав самостійно, за кошти своїх батьків, які отримали спадок від його покійного брата. Також зазначав, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, за визначених законом умов, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив, зазначено, що позивачем перекручуються факти та обставини наведені в її відзиві, в тому числі вона не заперечує, що позивач проживав в спірному будинку, але не постійно, нетривалі проміжки часу, у ремонті, поліпшені будинку участі не приймав. Просила не приймати як належні докази дані чеків та квитанцій, з огляду на те, що вони не мають реквізитів щодо придбання конкретною особою, а також врахувати, що позивач займався підприємницькою діяльністю пов'язаною з оптовою торгівлею деревиною, будматеріалами, та сантехнічним обладнанням, тому вважати дані квитанції належним доказом його участі в будівництві, переобладнання не є можливим, а також надана роздруківка доходів не посвідчена належним чином, не має реквізитів ким вона видана, печатки органу. Звертала увагу на те, що позивачем не надано суду доказів отримання дозвільних документів щодо проведення будь-яких будівельних робіт, не надано проектної документації виготовленої на його замовлення. Просила врахувати, що позивачем, всупереч вимогам ст.49 ЦПК України, фактично оспорюється укладений договір дарування, хоча вимог про це ним не заявлено, окрім того, доводи позивача в частині нікчемності договору заявлені зі спливом 11 років після його укладання. Наполягала на тому, що відсутність дозволу на будівництво, проекту, тягне за собою визнання такого будівництва самочинним, що унеможливлює визнання права власності на нього, його поділу.
В судовому засіданні позивач доводи викладені в позові підтримав, просив суд позов задовольнити, зазначав, що він проживав в будинку, разом із відповідачкою та їх донькою, займався будівельними роботами, придбанням за свої кошти матеріалів, сам побудував лазню, була домовленість із відповідачкою, що після розірвання шлюбу буде проведено поділ майна, але вона його ввела в оману та відмовилась від обіцяного. Наразі існують конфлікти між ним та відповідачкою, вона також конфліктує із донькою, є кримінальне провадження з цього питання. Обґрунтування визначення часток саме в розмірі зазначеному в позові наведено в його мотивувальній частині, у разі, якщо суд вважає, що така частка є невірною, то покладається на розсуд суду з вирішення цього питання. В ході розгляду справи позивачу роз'яснювалось право подачі клопотань про проведення експертизи, про отримання правової допомоги, про можливість допиту всіх заявлених свідків, але позивач наполягав на розгляді справи на підставі наявних доказів, відмовившись від допиту раніше заявлених свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , та просив проводити розгляд справи за відсутності його представника та відповідно до заявлених вимог.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про час та дату розгляду справи повідомлялась належним чином.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідача.
Суд, вислухавши доводи позивача, свідка ОСОБА_9 , дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
У частині першій статті 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналіз частини першої статті 62 СК України свідчить, що визнання майна дружини, чоловіка за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя пов'язується із наявністю у сукупності двох умов:
1) істотність збільшення вартості майна. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя;
2) істотність збільшення вартості має бути пов'язана зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Істотність збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
Позивач у справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27.06.1990 року по 19.05.2004 року, з 12.04.2006 року є зареєстрованим за адресою АДРЕСА_3 , що підтверджується копією його паспорту. Позивач є інвалідом 2 групи загального захворювання, отримує пенсію по інвалідності, про що свідчить довідка та копія пенсійного посвідчення.
Відповідач у справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 29.10.2009 року, про що свідчить копія її паспорту.
Відповідно до рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 14.09.2018 року сторони у справі з 07.04.2000 року перебували в шлюбі, що був розірваний рішенням суду. Із позовом про розірвання шлюбу зверталась відповідач.
16.09.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування частини житлового будинку. Предметом договору є 41/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . На земельній ділянці знаходиться житловий будинок А-1, загальною площею 76,2 кв.м., житловою площею 48,2 кв.м., сарай літ.В,Г, льох літ. Д,З,И, вбиральня літ. Е,К,М, гар, огл.яма літ. Ж, навіс літ. Л, огорожа №1-2, 6, 9-12, 7-8 дв.водопр. І,ІІ. Сторонами оцінено дар в 34270,67 гривень. На підставі вказаного договору дарування за відповідачкою ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 41/100 частку будинку, житлового, з надвірними будівлями.
Право власності на 26/100 домоволодіння за ОСОБА_4 було визнано за рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 19.08.2009 року. Із змісту зазначено рішення також вбачається, що на момент звернення до суду ОСОБА_4 є власником 15/100 частин домоволодіння. Тобто, загальна сума частки ОСОБА_4 на момент укладання договору дарування складала 41/100, що повністю відповідає змісту договору.
За даними технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_4 , ОСОБА_4 належало 41/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, саме зазначена частка була подарована відповідачу. Станом на 27.08.2009 року за експлікацією вбачається наявність житлового будинку А-1, Б-1, з надвірними будівлями та спорудами. За планом будинку А-1 та експлікацією, частина житлового будинку, яка була подарована відповідачці складається з двох житлових кімнат, 2 кухонь, коридору, сеней, фактично по квартирі 2 загальна площа 40,1 кв.м., а всього по будинку загальна площа 76,2 кв.м..
За звітом про незалежну оцінку майна від 08.07.2020 року, виконаного ФО-П ОСОБА_3 , суб'єктом оціночної діяльності, ринкова вартість частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами (у т.ч. гараж, лазня), частини житлового будинку літ. А-1, загальною площею 40,1 кв.м., гараж літ.Ж 18,2 кв.м., лазня 20 кв.м., за адресою АДРЕСА_4 , визначена в 696500 гривень.
За даними Реєстру територіальної громади м.Харкова за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_2 , відповідач у справі, ОСОБА_9 , свідок у справі, ОСОБА_10 , донька сторін.
Тобто, враховуючи дані технічного паспорту виготовленого в 2009 році та дані відображені в звіті суб'єкту оціночної діяльності загальна площа частини житлового будинку, що належить відповідачці не змінилась та складає 40,1 кв.м.. Нових даних про технічну інвентаризацію об'єкту суду не надано, клопотань про проведення експертизи не заявлялось, відсутні будь-яких докази щодо фактичного збільшення площі житлового будинку за рахунок переобладнання та прибудови.
Також, із змісту характеристики будинку, господарських будівель та споруд, технічного паспорту, станом на 2009 рік, вбачається, що дійсно, відсутній такий об'єкт, як лазня. Але, при цьому, будь-яких даних про вартість цього об'єкту окремо, даних про отримання дозволу на його будівництво, даних про введення його в експлуатацію, суду не надано.
Позивачем не надавалось будь-яких доказів про майновий склад об'єкту нерухомого майна, його складових, що є об'єктом незавершеного будівництва, на момент звернення до суду. Відсутні в тому числі будь-які дані про отримання дозволу на проведення реконструкції, будівництва, що свідчить про необґрунтованість доводів позивача щодо можливості визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва.
Доводи позивача в частині того, що фактично відбулось не дарування частини будинку, а його купівля-продаж, суд не приймає до уваги, оскільки суд розглядає справи лише в межах заявлених позовних вимог з урахуванням предмету та підстав позову, визначених позивачем. В даному випадку, позивач звернувся до суду саме із позовом відповідно до вимог ч.1ст.62 СК України, констатуючи, що відповідач є власником майна, відповідно до договору дарування, та внаслідок істотного збільшення вартості особистого майна відповідача, він, як чоловік, має право на частку в даному майні. Вимог про визнання недійсним укладеного договору суду не заявлялось.
Оцінюючи доводи позивача щодо участі в поліпшенні майна, судом було досліджено наступне.
Позивач з 18.06.2002 року по 28.02.2017 року був фізичною особою-підприємцем, про що свідчить копія наданого свідоцтва про державну реєстрацію та опис документів для проведення реєстрації припинення підприємницької діяльності. Види діяльності, в тому числі, оптова та роздрібна торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням. За даними відомостей бази даних Державного реєстру про суми виплачених доходів, за період з 2011 - 2014 року, позивач дійсно мав дохід, у вигляді заробітної плати в ТОВ та від підприємницької діяльності. Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 07.10.2012 року, нею надано дозвіл своєму чоловіку, на території свого домоволодіння будувати лазню після ремонту в будинку. Також позивачем надано чеки за період з 2011 -2015 рік про придбання в ТОВ «Будмен Інтер» будматеріалів, шпалер, набору посуду, гардин. Суд приймає до уваги надані докази позивача, в тому числі чеки та квитанції щодо придбання будматеріалів містять дати придбання, найменування товару та дані особи позивача, яким здійснено оплату цим витрат. Але при цьому, не доведено обставини використання придбаних товарів саме для проведення будівництва в частинці житлового будинку, зареєстрованого за відповідачем, в тому числі з огляду на вид діяльності, який здійснював позивача, як ФО-П.
За даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за ОСОБА_10 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_5 , відповідно до договору дарування від 20.02.2016 року. Позивачем надано також копію договору купівлі-продажу вказаної квартири 28.11.2015 року ним як покупцем, договір укладений за згодою дружини відповідача у справі. Позивачем надано копію свідоцтво про право власності на спадщину за закон від 27.10.2010 року. Ці надані докази, в розумінні предмета позову, не доводять факту участі позивача в істотному збільшенні вартості майна.
В судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_9 , який суду пояснив, що знає сторони у справі, стосунки з ними нормальні, сусідські. Пояснив, що домоволодіння на двох господарів, окремі адреси не присвоювались, йому належить частина будинку літ.А-1, флігель. В житловому будинку А-1 йому належить декілька кімнат, з окремим входом, а відповідачу друга частина будинку А-1 також з окремим входом. Дійсно, з моменту придбання цієї частини було багато зроблено, поміняні вікна, криша, проведено опалення, прибудовано кімнату, за чий рахунок проводився ремонт не знає, але підтверджував, що позивачу допомагав особисто розвантажувати будматеріали, бачив, як він займався будівництвом. На момент придбання в частині будинку можна було проживати, будинок був в задовільному стані. Також, підтверджував, що позивачем було збудовано лазню 5х5.
В позовній заяві про розірвання шлюбу відповідачкою особисто зазначалось адресу фактичного проживання позивача саме спірне домоволодіння, так само як і в позовній заяві про стягнення аліментів. Тому, суд не погоджується із доводами відповідачки про фактичне не про проживання позивача в житловому будинку. Також відсутні будь-які допустимі докази того, що позивач, відповідач зловживають алкогольними напоями, мали місце конфліктні ситуації. Надані суду копії обвинувального акту, ухвали про призначення підготовчого розгляду справи, інформаційної довідки, в даному випадку, не мають доказового значення саме щодо предмету позову та будуть предметом дослідження та оцінки в рамках кримінального провадження.
Оцінюючи в сукупності всі досліджені докази, суд зазначає наступне. У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом постанови Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17 істотність збільшення вартості майна одного із подружжя передбачає, що частка первинної власності стає незначною, співмірно малою за остаточною ціною. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат у майно, тобто вирішальне значення мають шляхи та способи збільшення такої вартості, яка має бути доведена тим з подружжя, хто претендує на таке майно.
Тобто застосування вказаних норм не виключає можливості визнання права спільної сумісної власності на об'єкт права особистої приватної власності одного з подружжя з подальшим визначенням часток при поділі такої власності лише з урахуванням особистих і спільних майнових та трудових затрат кожного з подружжя.
Майно, яке належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності у порядку статті 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише у порядку, визначеному статтею 62 СК України. Тягар доказування обставин необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оскільки спірний будинок був набутий відповідачем у власність на підставі договору дарування, який ніким не оспорений та на день розгляду судом даної справи є чинним, враховуючи, що позивач не довів суду свою участь у поліпшенні спірного будинку, внаслідок чого його вартість значно збільшилася, то відсутні правові підстави для визнання вказаного будинку спільною сумісною власністю подружжя як на підставі приписів статті 60 СК України, так і на підставі статті 62 СК України. А тому підстав для задоволення позову суд не вбачає.
Окрім того, в даному випадку, відповідачу на підставі договору дарування належить 43/100 частини житлового будинку. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що частка відповідача в будинку А-1 складає декілька кімнат з окремим входом, а інша частина кімнат в цьому ж будинку з окремим входом належить йому. Окремі адреси на надавались. Співвласниками домоволодіння є відповідач та свідок ОСОБА_9 .. Позивач будь-яких уточнень з цього приводу суду не подавав, при визначенні частки виходив з арифметичного поділу різниці вартості на момент придбання та на момент оцінки. Позивач просив визнати спільним сумісний майном подружжя 0,95/100 частин житлового будинку, визнавши за ним право власності на 0,48/100 частин житлового будинку, що суперечить загальній частці в житловому будинку, що є предметом спору та належить на праві власності відповідачу.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України у зв'язку із тим, що при подачі позову позивач звільнений від сплати судового збору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, тому судові витрати слід віднести на рахунок держави.
Керуючись ст. 372 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 61, 62, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76, 81, 89, 90, 95, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, - залишити без задоволення.
Повний текст рішення виготовлений 06.04.2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Орджонікідзевський районний суд м.Харкова.
Відповідно до вимог п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_6 . Представник позивача Літвінова Інна Сергіївна, адвокат, місце здійснення адвокатської діяльності АДРЕСА_7 , діє на підставі ордеру, договору про надання правової допомоги.
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса реєстрації АДРЕСА_8 .
Головуючий: суддя О.В. Бугера