Справа № 640/18628/19 Суддя (судді) першої інстанції: Патратій О.В.
31 березня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В.,
при секретарі - Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівський завод органічних розчинників" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-
У вересні 2019 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (у подальшому замінено на правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0007171304 від 20 червня 2019 року, № 0007181304 від 20 червня 2019 року, № 0019351414 від 24 червня 2019 року
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2020 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому зазначає, що позивачем до матеріалів справи не надавались сертифікати якості відповідного зразка та документи, які вказують на походження товарів, які закупались згідно видаткових накладних. Наголошує на відсутності у позивача оформлених належним чином товарно-транспортних накладних, довіреностей на осіб, які отримували продукцію та здійснювали перевезення товару, подорожніх листів та документів, які підтверджують місце зберігання товару.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначає, що оскаржуване рішення постановлено відповідно до вимог чинного матеріального та процесуального законодавства, а доводи скаржника висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області відповідно до наказу від 08 квітня 2019 року № 756, направлень на перевірку від 09 квітня 2019 року № № 935, 936, 937, 938, 939 та на підставі п. п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівський завод органічних розчинників" щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 року по 31 грудня 2018 року
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами перевірки був складений Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 24 квітня 2019 року № 322/10-36-14-14/40328493 (надалі - Акт перевірки), яким встановлено наступні порушення:
- п. 44.1 п. 44.2 п. 44.3 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 2 687 497 грн., у тому числі за 2018 рік в сумі 2 687 497,00 грн.;
- п. 44.1 ст. 44, п. "а" п. 185.1 ст. 185.1, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 192.1, ст. 192, п."а" ст. 193.1, пп. "а" п. 198.1 та абзацу першого пп. 198.3, "г" п. 198.5, ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 п. 200.2 п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 233 477 грн., в тому числі за березень 2017 року в сумі 15 306 грн., квітні 2017 року в сумі 25 224 грн.у травні,20.17 року,в. сумі, 3 561 грн., червні 2017 року в сумі 86 900 грн., серпні 2017 року в сумі 164 837 грн., січні 2018 року в сумі 35 710 грн., лютому 2018 року в сумі 164 647 грн., квітні 2018 року в сумі 194 723 грн., травні 2018 року в сумі 134 143 грн., серпні 2018 року в сумі 20 303 грн., грудні 2018 року в сумі 388 123 грн.;
- п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) неутримання та неперерахування податку на доходи фізичних осіб з виплачених коштів в сумі 406889,92 грн.;
- п.п.1 п. 2 ст. 6 ч. 1 п. 1 ст. 7, п. 1, п. 2, п. 5 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", від 8 липня 2010 року № 2464-V1 із змінами та доповненням не утримало та не перерахувало суму єдиного соціального внеску, яка підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 497 309,90 грн.;
- пп. 1.4 п. 161 підрозділу 10 розділу XX, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-У1 "Про військовий збір" (зі змінами та доповненнями), не утримано та не перераховано суму військового збору, яка підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 33 907,49 грн.
Суд встановив, що на підставі вищевказаного Акту перевірки, Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області були винесені наступні податкові повідомлення-рішення:
- № 0007171304 від 20 червня 2019 року, яким збільшено ТОВ "Фастівський завод органічних розчинників" грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 406 889,92 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 245 696,52 грн.;
- № 0007181304 від 20 червня 2019 року яким збільшено ТОВ "Фастівський завод органічних розчинників" грошове зобов'язання з військового збору на суму 33 907,49 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 20 474,71 грн.;
- № 0019351414 від 24 червня 2019 року, яким збільшено ТОВ "Фастівський завод органічних розчинників" грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 233 477,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 308 369,00 грн.
Крім того, на вказані податкові повідомлення-рішення позивачем було подано скаргу до ДФС України, яка рішенням від 05 вересня 2019 року № 669/6/99-00-08-06-01 залишена без задоволення.
На підставі встановлених вище обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновків перевірки і заперечень відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій, оскільки такі висновки не підтвердженні відповідними доказами та суперечать наявним у справі доказам, що у свою чергу свідчить про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
П. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пп. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Згідно з положеннями п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Усилу приписів п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно аб. 11 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 99 року № 996-XIV в чинній редакції первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до аб. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 95 року № 88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
У постанові від 16 липня 2019 року у справі № 802/2618/14-а Верховний Суд зазначив, що подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов'язує право платника на податкову вигоду.
Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).
При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм формування податкового кредиту з ПДВ є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про реальність господарської операції.
Відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, у період що перевірявся, позивач мав господарські відносини із TOB «ОВРУЧСЬКА ДЕРЕВООБРОБНА КОМПАНІЯ». Зокрема, між ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» (Покупець) та TOB «ОВРУЧСЬКА ДЕРЕВООБРОБНА КОМПАНІЯ» (Постачальник) укладено договір поставки від 05 липня 2018 року № 050718-1 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1 Договору постачальник зобов'язується протягом строку дії Договору за замовленням передавати у власність покупця, а Покупець оплачувати та приймати Товар, найменування, кількість та вартість якого визначаються у рахунках-фактурах та видаткових накладних. Товар, що поставляється за цим договором - пілети (далі - Товар).
Згідно з п. 2 та 3 Договору загальна вартість Товару за цим договором складається з суми вартостей Товару, що поставляється за всіма видатковими накладними. Оплата здійснюється Покупцем на підставі рахунків-фактур та видаткових, накладних. Місце поставки Товару - склад Покупця: Фастівський район, смт. Кожанка, вул. Територія Цукрозаводу, буд. 1-Г.
Як вбачається з матеріалів справи, що на виконання умов Договору Постачальником було здійснено поставку Товару та його оплату, що підтверджується:
- видатковими накладними: № 271 від 22 грудня 2018 року; № 284 від 31 грудня 2018 року; № 283 від 29 грудня 2018 року; № 274 від 25 грудня 2018 року; № 273 від 24 грудня 2018 року; № 269 від 21 грудня 2018 року; № 268 від 18 грудня 2018 року, № 264 від 15 грудня 2018 року; № 265 від 14 грудня 2018 року; № 263 від 12 грудня 2018 року; № 250 від 10 грудня 2018 року; № 249 від 09 грудня 2018 року; № 248 від 08 грудня 2018 року; № 247 від 08 грудня 2018 року; № 246 від 07 грудня 2018 року; № 243 від 01 грудня 2018 року; № 245 від 07 грудня 2018 року; № 244 від 04 грудня 2018 року;
- товарно-транспортними накладними: № 271 від 22 грудня 2018 року; № 284 від 31 грудня 2018 року; № 283 від 29 грудня 2018 року; № 274 від 25 грудня 2018 року; № 273 від 24 грудня 2018 року; № 269 від 21 грудня 2018 року; № 255 від 18 грудня 2018 року; № 265 від 14 грудня 2018 року; № 250 від 10 грудня 2018 року; № 245 від 07 грудня 2018 року; № 244 від 04 грудня 2018 року;
- рахунками на оплату: № 209 від 22 грудня 2018 року; № 205 від 15 грудня 2018 року; № 198 від 09 грудня 2018 року; № 197 від 08 грудня 2018 року; № 196 від 08 грудня 2018 року; № 195 від 07 грудня 2018 року; № 192 від 01 грудня 2018 року; № 193 від 04 грудня 2018 року;
- платіжними дорученнями: № 3506 від 22 грудня 2018 року; № 3493 від 21 грудня 2018 року; № 3434 від 19 грудня 2018 року; № 3406 від 14 грудня 2018 року; № 3391 від 13 грудня 2018 року; № 3374 від 12 грудня 2018 року; № 3361 від 12 грудня 2018 року; № 3349 від 10 грудня 2018 року; № 3314 від 07 грудня 2018 року; № 3558 від 28 грудня 2018 року; № 3530 від 27 грудня 2018 року; № 3517 від 26 грудня 2018 року;
- Актом звірки взаєморозрахунків за грудень 2018 року за Договором;
Всі вказані вище документи були надані для перевірки, про що вказано перевіряючими в Акті перевірки. Наведені документи свідчать про фактичне придбання позивачем Товару згідно Договору.
У зв'язку з отриманням товару від TOB «ОВРУЧСЬКА ДЕРЕВООБРОБНА КОМПАНІЯ» за вказаним Договором позивачем були складені наступні податкові накладні: № 45 від 21 грудня 2018 року; № 37 від 18 грудня 2018 року; № 56 від 31 грудня 2018 року; № 55 від 29 грудня 2018 року; № 50 від 25 грудня 2018 року; № 49 від 24 грудня 2018 року; № 46 від 22 грудня 2018 року; № 29 від 15 грудня 2018 року; № 28 від 14 грудня 2018 року; № 20 від 12 грудня 2018 року; № 17 від 10 грудня 2018 року; № 16 від 09 грудня 2018 року; № 14 від 08 грудня 2018 року; № 12 від 07 грудня 2018 року; № 5 від 04 грудня 2018 року; № 15 від 08 грудня 2018 року; № 13 від 07 грудня 2018 року; № 1 від 01 грудня 2018 року
Крім того, до позивачем до суду апеляційної інстанції було надано копію довіреностей на отримання товарів, договорів оренди приміщень та обладнання, додаткових угод до вказаних договорів, специфікації, актів приймання-передачі та перепусток для осіб, які здійснювали перевезення товарів.
Дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що останні не містять дефектів форми та змісту, та в повній мірі відображають господарські операції між ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» та його контрагентом. Поряд з цим, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.
Посилання відповідача на інформацію ІС "Податковий блок" та ЄРПН не можна вважати достатньою для висновку про нереальність здійснення вказаними контрагентами господарських операцій з придбання та наступного продажу позивачу зернових та технічних культур згідно укладених вище договорів.
Зокрема, ІС "Податковий блок" не враховує інформацію про те, що вказані контрагенти не обов'язково є виробниками сільськогосподарської продукції, а можуть бути посередниками, можуть здійснювати діяльність з постачання придбаної продукції іншим особам за допомогою орендованих, а не власних транспортних засобів, а також користуючись послугами працівників за цивільно-правовими договорами, а не такими, що перебувають у трудових відносинах з ним, враховуючи сезонний характер господарської діяльності з реалізації зернових та технічних культу року Висновок відповідача щодо достатності чи недостатності у підприємства засобів для здійснення тієї чи іншої господарської діяльності є оціночним судженням, що не підтверджене належними доказами.
Відповідач в акті перевірки посилається на результати опрацювання зібраної податкової інформації, проте, збирання такої інформації є етапом контрольно-перевірочної роботи та не передбачає здійснення контролюючим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються контролюючим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.
Записи у інформаційних базах контролюючого органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться, відповідно, сама по собі така інформація не є належним доказом по справі.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № К/9901/27855/18, від 19 червня 2018 року у справі № К/9901/3749/18, від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17.
Крім іншого, Верховний Суд в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).
Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб'єктами договірних зобов'язань.
Колегія суддів зауважує, що залучення матеріальних та трудових ресурсів для постачання товару для позивача могло відбуватись без оформлення трудових відносин з працівниками та без укладання відповідних цивільно-правових договорів щодо залучення матеріальних ресурсів. У такому разі може йти мова про порушення контрагентами позивача вимог законодавства при оформленні відносин з отримання певних ресурсів.
Крім того, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 813/4931/13-а, від 06 лютого 2018 року у справі № 802/4940/14 викладену правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.
Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Тобто, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.
Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.
Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.
Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 811/217/17 вказав, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.
Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 березня 2019 року у справі № 810/302/15.
За таких обставин, можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для нього, а не для позивача.
При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з посиланням Окружного адміністративного суду міста Києва на те, що приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.
Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» правомірно віднесено суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду по взаємовідносинах з TOB «ОВРУЧСЬКА ДЕРЕВООБРОБНА КОМПАНІЯ» у розмірі 1 540 716,00 грн.
Щодо доводів скаржника про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб, військового збору, оскільки у позивача відсутні належним чином оформлені первинні документи на списання пального, що не дозволяє пов'язати такі витрати з господарською діяльністю позивача (а тому такі витрати є додатковим благом фізичних осіб, які використовували пальне), колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, основним видом економічної діяльності ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» за КВЕД є: 20.14 Виробництво інших основних органічних хімічних речовин (основний); 20.59 Виробництво іншої хімічної продукції.
При цьому, як зазначає позивач, оксигенат органічних речовин (ОКСОР) є продуктом технології, що поєднує сумісне застосування процесів мікробіологічного та хімічного виробництв і представляє собою продукт багатоскладової суміші природних речовин, властивих для біохімії ферментації, збагаченої хімічними (денатуруючими) добавками. Основними етапами виробництва такої продукції є: 1) закупівля сировини (крохмалевмісної): зернові культури та їх суміші; 2) подрібнення сировини (без copy); 3) приготування замісу субстрату (змішування подрібненого зерна з гарячою водою); 4) підігрів замісу субстрату (за допомогою гарячої пари); 5) обробка субстрату (кислоти, ферменти, дріжджі) також за використанням пару; 6) охолодження субстрату; 7) подача рідини до установки по виробництву ОКСОРу; 8) додавання різних видів денатурантів для отримання різних видів ОКСОРу.
Для здійснення вищезазначеного циклу виробництва, ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» залучає близько 100 працівників, що підтверджується копіями штатних розписів та не заперечується і самим відповідачем в Акті перевірки.
Факт виробництва ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» оксигенату органічних речовин підтверджується: договорами про оренду обладнання, договорами про оренду транспортних засобів, договорами та накладними на поставку пального, договорами про поставку готової продукції, тощо.
Також судом встановлено, що ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» використовує спеціалізовані транспортні засоби для власного виробництва продукції, зокрема:
- JCB-4CX екскаватор 1999 року на підставі специфікації № 2 до Договору оренди приміщень та обладнання № 1/Ф-Ф від 30 вересня 2016 року;
- автомобіль CA3-3507 1992 р тип самоскид-С на підставі специфікації № 2 до Договору оренди приміщень та обладнання № 1/Ф-Ф від 30 вересня 2016 року;
- навантажувач Т-156 на підставі специфікації № 2 до Договору оренди приміщень та обладнання № 1/Ф-Ф від 30 вересня 2016 року;
- автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon на підставі Договору позички автомобіля від 14 вересня 2016 року;
- ГАЗ 3302 на підставі Договору позички автомобіля від 14 вересня 2016 року
Як було встановлено судом першої інстанції, вказані транспортні засоби використовуються ним з метою для перевезення робітників до місця роботи (ГАЗ), а САЗ - для здійснення перевезення відходів діяльності та обслуговування полів фільтрації. JCB 4СХ та погрузчик Т156 використовується для поточних робіт на території заводу, вивантаження палетів з транспортних засобів та завантаження палетів у бункер котельні, для перевезення побічного продукту виробництва - барди.
Як вбачається з матеріалів справи, що наказами ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» № 2/1 від 01 жовтня 2016 та № 3/1 від 03 вересня 2016 року були встановлені норми витрат палива на вказані транспортні засоби та форми бланків для списання паливно-мастильних матеріалів, які використовуються ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників».
Придбання ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» у ПП «Бриз-плюс-РВ» та ПП «Вирій» значного обсягу пального різних марок підтверджується Договором № 27 від 07 жовтня 2016 року, накладними та видатковими накладними (копії в матеріалах справи).
В Акті перевірки (сторінки 11, 35) Головне управління ДПС у Київській обґрунтовує висновок про заниження ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» податків (в тому числі, ПДВ, ПДФО та військового збору) в цій частині (щодо списання пального) твердженням, що у позивача відсутні належним чином оформленні документи на списання пального. У зв'язку з цим, відповідач дійшов висновку, що позивач не мав права списувати пальне через відсутність первинних документів, а також відповідні операції неможливо пов'язати з господарською діяльністю (що має наслідком нарахування зобов'язань з ПДВ), а тому все списане пальне, на думку відповідача, використовувалось директором та є заробітною платою, для цілей утримання ПДФО та військового збору.
Разом з тим, що ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» було оформлене списання пального наступними документами:
- рапорти про роботу будівельної машини (механізму) JCB-4CX екскаватор за період жовтень 2016 року- грудень 2018 року (щомісячно);
- рапорти про роботу будівельної машини (механізму) навантажувач Т-156 за період жовтень 2016 року - грудень 2018 року (щомісячно);
- зведені подорожні листи щодо транспортних засобів Газ 3302, САЗ 3507, Mitsubishi Pajero Wagon за період жовтень 2016 року - грудень 2018 року (щомісячно);
Як було встановлено судом першої інстанції, у зазначених документах наявна вся необхідна інформація для встановлення змісту та обсягу господарської операції, що, на переконання суду, дозволяє використовувати такі документи в якості первинних для цілей формування показників бухгалтерського обліку.
При цьому, при вирішенні даного спору суд звертає увагу на те, що наказом Державної служби статистики України № 95 від 19.03.2013 року було скасовано форму подорожнього листа для легкового автомобіля. А наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 10 грудня 2013 року № 1005/1454 було скасовано форму подорожнього листа для вантажного автомобіля.
В листі від 02 листопада 2015 року № 23178/6/99-99-19-02-02-15 Державна фіскальна служба України роз'яснила, що платники податків можуть використовувати будь-які інші документи, за умови наявності всіх ознак первинного документа, відомостей у ньому про господарську операцію та підтвердження її здійснення для цілей списання паливно-мастильних матеріалів, включаючи скасований бланк.
Як вбачається з матеріалів, ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» було укладено декілька договорів поставки вироблено продукції, зокрема: договір № 23/0718-1 від 23 липня 2018 року з TOB «Дельтахім», договір б/н від 07 листопада 2018 року з ТОВ «КАЛІБРА ЮКРЕЙН», договір № 070819-1 від 05 серпня 2019 року з ТОВ «КЛОК СТЕЙТ», договір № В200519-2 від 20 травня 2019 року з ТОВ «МАРТ ТАКС». Предмети вищевказаних договорів є схожими та переважно відрізняються лише марки оксигенату.
Крім того, виробництво оксигенату органічних речовин здійснюється ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» на підставі належним чином затверджених ТУ У 20.3-35289924-001:2017 та витягу зі схемами по технологічному процесу виробництва.
Таким чином, при здійсненні господарської діяльності - виробництві оксигенату органічних речовин, ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» використовував низку транспортних засобів, для яких придбавалось пальне.
Наведене вище у своїй сукупності свідчить, що придбання позивачем пального здійснювалось виключно з метою його використання в ході виробництва оксигенату, за наслідком чого ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» правомірно списував витрати на пальне у бухгалтерському обліку.
З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача відсутні правові підстави для визнання додаткових податкових зобов'язань з ПДВ, нарахування ПДФО та військового збору за наслідками списання пального, оскільки останнє використовується ним у господарській діяльності для виробництва продукції.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо відображення податкових накладних у податкових деклараціях з ПДВ, судова колегія зазначає наступне.
Так, в Акті перевірки від 24 квітня 2019 № 322/10-36-14-14/40328493 (п.2 висновків Акта) відповідач зазначив про заниження позивачем ПДВ на суму 1 233 477,00 грн.
Водночас, зі змісту самого Акта та додатків до нього не вбачається детального розрахунку вищевказаної суми зі сплати ПДВ в частині взаємовідносин з контрагентами, відображення податкових накладних в декларації та розрахунку щодо списання пального.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції зобов'язував Головне управління ДПС у Київській області надати детальний розрахунок податкового повідомлення-рішення від 24 червня 2019 року № 0019351414 в розрізі всіх висновків Акта перевірки та з посиланням на бухгалтерські документи позивача.
Однак, відповідачем вказані розрахунки ні до суду першої інстанції, ні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції надано не було, про причини ненадання такого розрахунку не повідомлено.
В свою чергу, в Акті перевірки зазначено, що у Звіті про фінансові результати ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» відобразив витрати по списанню матеріальних цінностей (бензину, дизельного пального, газу) на загальну суму 1 146 781 грн (за 2016-2018 роки).
Разом з тим, встановлюючи заниження суми ПДФО та єдиного внеску, відповідач зазначає в Акті перевірки як підставу для такого нарахування - списання палива на суму 2 260 499,56 грн за той самий період. При цьому, відповідач посилається на оборотно-сальдові відомості позивача по рахунку 203 «Паливо».
Таким чином, відповідач, донараховуючи позивачу ПДВ, ПДФО та єдиний внесок за одну і ту ж саму господарську операцію - списання пального за 2016-2018 роки, бере за основу різні суми: для ПДВ - 1 146 781,00 грн., а для єдиного внеску - 2 260 499,56 грн.
Крім того, відповідач зазначає про заниження задекларованих позивачем показників у рядку 4.1 декларації з ПДВ відповідно до п.198.5 ПК України за операціями, що оподатковуються, на суму 216 926 грн. без детального посилання в розрізі контрагентів та без аналізу первинних бухгалтерських документів позивача, на підставі чого були зроблені такі висновки.
Таким чином, з викладеного вище вбачається, що невиконання відповідачем вимог суду від 19 грудня 2019 року та від 11.02.2020 року та неподання детального розрахунку податкового повідомлення-рішення від 24 червня 2019 року № 0019351414 унеможливлює встановлення фактичних обставин справи в цій частині правопорушення, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем правомірності дій в цій частині, що в силу приписів ч.2 ст. 77 КАС України покладається на відповідача.
Крім того, не зазначення конкретно контролюючим органом в акті перевірки ані підстави, ані причини, ані конкретного розрахунку заниження позивачем ПДВ на суму 1 233 477,00 грн. є прямим порушенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року за № 727 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 26 жовтня 2015 року за № 1300/27745 (надалі за текстом - Порядок № 727).
Так, відповідно до розділу 2 Порядку № 727, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово- господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Підпунктом 2 пункту 4 розділу 3 Порядку № 727 передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:
- викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;
- викласти зміст порушень (у разі їх встановлення), в тому числі щодо правильності та повноти визначення фінансового результату до оподаткування згідно з бухгалтерським обліком відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, виконання законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;
- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.
Враховуючи вищезазначене, Головне управління ДПС у Київській області порушило приписи Порядку № 727, а саме, не зазначило в акті перевірки детального та конкретного змісту порушення податкового законодавства ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників», що послугувало причиною застосування до ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» відповідно до податкового повідомлення-рішення від 24 червня 2019 року № 0019351414.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність зазначених в акті порушень і правомірність декларування позивачем спірних сум податкового кредиту з ПДВ, що свідчить про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді А.Ю. Коротких
І.В. Федотов
Повний текст постанови складено "03" лютого 2021 року.