Справа № 826/14862/17 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.
05 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій Генеральної прокуратури України щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідки про заробітну плату, зобов'язання надати ОСОБА_1 довідку про заробітну плату з урахуванням фактично отримуваних виплат та умов праці, що існували на день її звільнення з роботи, а саме: окладу, класного чину, вислуги років, щомісячної премії, надбавки за виконання особливо важливої роботи, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових проблем - станом на 01.10.17 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №657 від 30.08.17 р. "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" з деталізацією відповідних сум.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2018 року адміністративного позов задоволено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що старший радник юстиції Звєрєва Людмила Вікторівна наказом Генеральної прокуратури України від 17.03.15 р. №410ц звільнена з посади старшого прокурора відділу розгляду депутатських звернень і запитів управління організації прийому громадян та розгляду звернень Генеральної прокуратури України з 25.03.15 р. за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України).
З серпня 2010 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва (Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві) та отримує пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру".
30.08.17 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури", якою підвищено посадові оклади і змінено розміри надбавок за класні чини працівникам органів прокуратури.
З метою реалізації права на перерахунок пенсії ОСОБА_1 звернулася до Генеральної прокуратури України з заявою про надання довідки про заробітну плату з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.17 р. №657.
Листом Генеральної прокуратури України від 19.10.17 р. №18-1408вих.-17 в наданні довідки відмовлено з посиланням на п. 13 р. XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.03 р. №1058-IV (зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.17 р. №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" у зв'язку з реформуванням системи пенсійного забезпечення.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури до 15 липня 2015 року визначалися статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ.
Згідно із частиною тринадцятою вказаної статті Закону № 1789-ХІІ обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина вісімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ).
01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у новій редакції, відповідно до якої умови на порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Прийняття зазначеного Закону, як убачається із пояснювальної записки до його законопроекту, було обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей держави дії положень окремих законів України, створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики.
Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 01 січня 2015 року делегував Кабінету Міністрів України.
15 липня 2015 року набрав чинності Закон № 1697-VІІ, згідно з підпунктом 1 пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, Закон № 1789-ХІІ, крім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1.
За частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, на час прийняття постанови № 657, з якою позивач пов'язує виникнення у нього права на перерахунок пенсії, а також на час його звернення до органу прокуратури із заявою про видачу довідки про заробітну плату з метою її пред'явлення до органу ПФУ для перерахунку пенсії, частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали право на перерахунок пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність, а визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України. При цьому Уряд України відповідний нормативно-правовий акт не прийняв і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначив.
Крім цього, 11 жовтня 2017 року набрав чинності Закон № 2148-VІІІ, яким викладено у новій редакції, зокрема, пункт 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого у разі якщо особі призначено пенсію, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення. До такого переведення розмір пенсії, встановлений до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», не переглядається та пенсія не індексується. Різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України у зв'язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже ні Закон № 76-VIII, яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у новій редакції, ні частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VІІ не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Щодо доводів позивача про те, що, отримавши пенсійне забезпечення згідно зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, він отримав також гарантії, що на підставі частини вісімнадцятої вказаної статті при наявності у нього додаткових документів про збільшення заробітної плати працюючого працівника прокуратури на тій категорії посад, з якої він вийшов на пенсію, має право на перерахунок пенсії, суд зазначає, що за висновком Конституційного Суду України, викладеним у вказаному вище Рішенні, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці ЄСПЛ. Так, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Сьорінґ проти Сполученого Королівства» (Soering v. United Kingdom) ЄСПЛ зазначив, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» (Rees v. United Kingdom) ЄСПЛ зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».
ЄСПЛ у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland) констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland) від 12 жовтня 2004 року.
У рішенні від 03 червня 2014 року у справі «Великода проти України» ЄСПЛ, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку ЄСПЛ дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не відповідно до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.
У цьому рішенні ЄСПЛ також вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
В Рішенні від 02 березня 1999 року № 2-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту. Здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України. Як і політика ціноутворення, політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, і забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а ПФУ - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.
Крім того, в Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи, що Закон № 76-VIII є чинним, а також те, що відповідно до Закону № 1697-VII визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій покладено на Кабінет Міністрів України, беручи до уваги наведені вище правові висновки Конституційного Суду України, колегія суддів зазначає, що посилання позивача на звуження його прав та соціальних гарантій є помилковими, оскільки саме Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту, а наслідки внесення змін до законодавства, що врегульовували правовідносини, пов'язані з пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, не відносяться до компетенції відповідача та органів ПФУ.
Наказом від 03 грудня 2003 року № 319/144 Міністерство праці та соціальної політики України й Головне управління державної служби України затвердили Порядок видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій державним службовцям у разі ліквідації органів, з яких особа вийшла на пенсію, а також перейменування (відсутності) посад (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2003 року за № 1134/8455; далі - Порядок № 319/144), у якому, зокрема, встановлено форму, зміст та зразок довідки, визначено, які елементи складу заробітної плати належить включати до неї, на підставі якого нормативного положення вона видається і для яких цілей.
Наказом від 19 липня 2010 року № 195 Міністерство праці та соціальної політики України затвердило Порядок видачі довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим особам, що відряджалися для виконання службових обов'язків до органів державної влади, місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, ліквідованих без визначення правонаступника, та були звільнені зі служби у зв'язку з виходом на пенсію безпосередньо з посад, на яких вони перебували, або у разі перейменування (відсутності) посад (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2010 року за № 675/17970). Пунктом 3 цього Порядку визначено, що якщо на момент виникнення права на перерахунок пенсії посада, з якої особа звільнена зі служби у зв'язку з виходом на пенсію, відсутня у схемах посадових окладів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України для відповідного органу державної влади, до якого відряджалися особи для виконання службових обов'язків, довідки видають ці органи державної влади в порядку, визначеному пунктом 6 Порядку № 319/144.
Постановою правління ПФУ від 04 вересня 2013 року № 15-1 «Про виконання рішень Окружного адміністративного суду міста Києва по справах № 2а-8893/12/2670, № 2а-4753/09/2670» затверджено форму довідки про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавка за ранг, або кваліфікаційні класи, або класний чин, або спеціальні звання, або дипломатичний ранг, надбавка (винагорода) за вислугу років), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2013 року за № 1661/24193).
Водночас, за наявності права на перерахунок пенсії за вислугу років пенсіонерам органів прокуратури на підставі статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ органами прокуратури України визнавалися і застосовувалися вказані вище порядки як універсальні для забезпечення права на перерахунок пенсії за вислугу років пенсіонерам органів прокуратури.
Проте постановою правління ПФУ від 04 липня 2016 року № 15-2 «Про внесення змін до постанови правління Пенсійного фонду України від 04 вересня 2013 року № 15-1» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 липня 2016 року за № 1020/29150) з пункту 1 цієї постанови виключений, зокрема, абзац третій щодо затвердження форми довідки про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, а також державним службовцям, які на момент перерахунку пенсії працюють на інших посадах, ніж ті, з яких їм призначено (перераховано) пенсію.
Постанови правління ПФУ від 04 вересня 2013 року № 15-1 та 04 липня 2016 року № 15-2 втратили чинність на підставі постанови правління ПФУ від 17 січня 2017 року № 1-3 «Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України08 лютого 2017 року за № 180/30048).
Згідно з наказом Міністерства соціальної політики України, Національного агентства України з питань державної служби від 23 березня 2017 року № 454/64 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2017 року за № 767/30635) наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Головного управління Державної служби України від 03 грудня 2003 року № 319/144 визнаний таким, що втратив чинність. Наказ набрав чинності з 21 липня 2017 року.
Таким чином, на час звернення позивача до прокуратури із заявою про видачу довідки про заробітну плату, складові якої відповідають заробітній платі працюючого працівника органів прокуратури, який обіймає посаду, подібну до тієї, що обіймала позивач, для здійснення перерахунку пенсії за вислугу років на підставі Закону № 1789-ХІІ та постанови № 657 станом на 01 вересня 2017 року, положення нормативно-правових актів, якими затверджувалась форма такої довідки та визначався порядок її заповнення, втратили чинність, а іншого нормативного-правового акта, який би регламентував підстави, форму, зміст, механізм та суб'єкта видачі відповідної довідки, немає.
За таких обставин, а також враховуючи відсутність правових підстав для перерахунку пенсії позивача, у відповідача не було підстав для видачі позивачу відповідної довідки, у зв'язку із чим відмова в її видачі з одночасним роз'ясненням при цьому суті змін до пенсійного законодавства України не порушила прав та законних інтересів позивача.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №825/506/18, по відношенню до якої дана справа є типовою.
Згідно із частиною третьою статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі мають враховуватися судами при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам та обставинам, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до вимог ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2018 року - скасувати.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя В.В.Файдюк
суддя Є.В.Чаку