Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 квітня 2021 р. Справа№200/12984/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Управління Державної казначейської служби України у м. Слов'янську про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії , -
06 листопада 2019 року позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Управління Державної казначейської служби України у м. Слов'янську, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області стосовно нарахування судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1 винагороди з 04 грудня 2018 року по 04 жовтня 2019 року відповідно до приписів пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів”;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області перерахувати судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1 винагороду з 04 грудня 2018 року по 04 жовтня 2019 року відповідно до приписів статті 135 та пункту 24 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” і виплатити кошти з урахуванням раніше отриманих сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є суддею Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області. Посадовий оклад судді ОСОБА_1 з 4 грудня 2018 року становить 26430 грн., а з 1 січня 2019 року - 28815 грн. З 4 грудня 2018 року посадовий оклад виплачувався на рівні 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який береться станом на 1 січня кожного року. Станом на 1 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб склав 1762 грн., а з 1 січня наступного року - 1921 грн. ОСОБА_1 пройшов кваліфікаційне оцінювання згідно з рішенням ВККСУ від 04.10.2019р. №927/ко-19.
У період з 04.12.2018. по 04.10.2019 відповідач нараховував посадовий оклад у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Вважає, що відповідач повинен був йому нараховувати заробітну плату відповідно до приписів статті 135 та пункту 24 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів»/ а.с.3-7/.
28 листопада 2019 року через відділ діловодства та документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-УІІ1 «Про судоустрій і статус суддів» (надалі - Закон №1402) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену положеннями Закону України від 07.07.2010 №2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів», а саме: посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (надалі - Закон №1774) мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України від 07.07.2010 №2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-УІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд». Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
При цьому Конституційним Судом України не приймалось рішення про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закону України від 06.12.2016 №1774-УІІІ в частині застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, як розрахункової величини для визначення посадових окладів.
Враховуючи викладене, з огляду на положення Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 до штатного розпису Жовтневого районного суду м. Маріуполя було внесено зміни, відповідно до яких посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, з 4 грудня 2018 року склав 26430,00 грн., а з 1 січня 2019 року - 28815,00 грн.
Позивач кваліфікаційне оцінювання в спірний період у встановленому порядку не проходив, тому його суддівська винагорода обраховувалась від посадового окладу, який відповідно до вказаних положень з 04.12.2018 складав 26430,00 грн., з 01.01.2019 - 28815,00 грн.
Норма Закону №1402 до теперішнього часу є чинною, Конституційним Судом України рішення про її конституційність (неконституційність) не приймалось, тому вона підлягає застосуванню. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року відкрито провадження по справі. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі /а.с.1/.
28 листопада 2019 року відповідачем надано відзив на позовну заяву /а.с.24-39/.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 5 грудня 2019 року зупинено провадження по справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №200/9195/19-а/а.с.40-41/.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року поновлено провадження по справі /а.с.55/.
Ухвалою суду від 22 лютого 2021 року вирішено питання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 5 березня 2021 року о 12:00 год./а.с.58/.
Ухвалою суду від 5 березня 2021 року закрито підготовче провадження по справі 200/12984/19-а за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Управління Державної казначейської служби України у м. Слов'янську про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії. Призначено справу до судового розгляду на 26 березня 2021 року о 10год.00хв /а.с.61-62/.
Учасники судового розгляду у судове засідання не з'явились, про день, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не надавали.
Частиною 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що сторони були належним чином повідомлені про місце, дату та час розгляду справи, їх позиція стосовно предмета спору зрозуміла, в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд доходить висновку про можливість проведення розгляду справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.
У зв'язку із неявкою сторін у судове засідання розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження в межах строків, визначених Кодексом адміністративного судочинства України для розгляду справи.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 /а.с.17,18/ .
Указом Президента України від 18 жовтня 2013 року №570/2013 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області/а.с.12-16/.
Відповідно до наказу голови Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2013 року №15-к/1.2.24 ОСОБА_1 зараховано до штату Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області на посаду судді з 23 жовтня 2013 року з посадовим окладом згідно штатного розпису, встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу /а.с.8/.
Судом встановлено, що за результатом проведення 04 жовтня 2019 року співбесіди на засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді/а.с.9-11/.
Згідно наданої довідки та штатних розписів на 2018 та 2019 рік, посадовий оклад судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області становив у 2018 році - 26 430 грн., у 2019 році - 28 815, грн./а.с.28,29/.
Сторонами не заперечується те, що у спірний період розмір суддівської винагороди обраховувався від посадового окладу 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Таким чином у період з 4 грудня 2018 року по 4 жовтня 2019 року посадовий оклад позивача нараховувався виходячи з 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною другою та третьою статті 129 Закону від 07.07.2010 № 2453-VI визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19.12.2013 №716-VII було виключено положення абзацу п'ятого частини третьої статті 129 Закону від 07.07.2010 № 2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат).
Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ було викладено у новій редакції Закон від 07.07.2010 № 2453-VI, частиною третьою статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
30.09.2016 набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIIІ, частинами першою та другою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною третьою статті 135 Закону від 02.06.2016 №1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді, зокрема судді місцевого суду, - становить 30 мінімальних заробітних плат.
Натомість, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, зокрема, частину третю статті 135 Закону від 02.06.2016 №1402-VIIІ було викладено у наступній редакції: « 3. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».
Таким чином, Законом від 02.06.2016 № 1402-VIIІ у редакції Закону від 06.12.2016 № 1774-VIII (який був чинний та не визнаний неконституційним на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
При цьому, пунктом 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1402-VIIІ (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) визначалось, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст.132 із наступними змінами).
Натомість, пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1402-VIIІ (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст.132 із наступними змінами).
Як вже зазначалося вище, частиною третьою статті 133 Закону від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ, було встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Разом з тим, Конституційний Суд України своїм рішенням від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII. Також, вказаним рішенням встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
Однак, як вже зазначалося судом вище, 06.12.2016 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 та установив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року (пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06.12.2016 № 1774-VIII).
Згідно з пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06.12.2016 № 1774-VIII встановлено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
У взаємозв'язку з вищенаведеним суд зазначає, що визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону від 07.07.2010 № 2453-VI Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. У зв'язку з чим, у рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв'язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.
Тож, внаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018, розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим рішення законної сили, оскільки абсолютна величина посадового окладу змінилася з 10 на 15.
Натомість суд дійшов висновку, що Законом від 06.12.2016 № 1774-VII лише змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто, Законом від 06.12.2016 № 1774-VII запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.
Таким чином, з прийняттям Закону від 06.12.2016 № 1774-VII змін зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.
Разом з тим, Конституційний Суд України своїм рішенням від 04.12.2018 №11-р/2018, на яке посилається позивач як на підставу набуття права на отримання посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, не вирішував питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону від 06.12.2016 № 1774-VII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду 04.11.2020 р. у справі №200/9195/19-а.
При цьому суд враховує, що відповідно до частини четвертої статті 78, частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи викладене, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що з набранням законної сили рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 посадовий оклад судді повинен розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, натомість погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування у такому випадку, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.
Окрім того суд зазначає, що на час існування спірних правовідносин пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 02.06.2016 №1402-VIIІ щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому відповідач правомірно керувався його положеннями та, відповідно, не мав правових підстав застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину для визначення посадового окладу судді.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись Конституцією України, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (адреса: вул. Добровольського, 2, м. Слов'янськ, 84112, ЄДРПОУ 26288796), третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Управління Державної казначейської служби України у м. Слов'янську (вул. Центральна, 3а, м. Слов'янськ, 84100, ЄДРПОУ 37803368) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення прийнято в порядку письмового провадження 5 квітня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуально
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов