Копія
06 квітня 2021 року Справа № 160/1935/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
09.02.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена позивачу відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/7767/20 від 14.09.2020 року, за період з 02.06.2017 року по 27.11.2020 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за останні 2 місяці до дати звільнення та у відповідності до довідки №13/13-384 від 05.06.2020 року, що надана Відповідачем.
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена позивачу відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/7767/20 від 14.09.2020 року, за період з 02.06.2017 року по 27.11.2020 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за останні 2 місяці до дати звільнення та у відповідності до довідки №13/13-384 від 05.06.2020 року, що надана відповідачем.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 02.06.2017 року був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту). Проте, при звільненні з військової служби відповідач протиправно не провів з ним повний розрахунок, зокрема, не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, що встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року в адміністративній справі № 160/7767/20. Як зазначив позивач, повний розрахунок проведено відповідачем 27.11.2020 року. При цьому, грошова компенсація за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена на підставі означеного рішення суду, йому відповідачем не відшкодована. З огляду на викладене, позивач вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосувати приписи Кодексу законів про працю України, зокрема, норму статті 117 щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи.
05.01.2021 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про виплату грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року в адміністративній справі № 160/7767/20. Проте, позивач отримав відповідь від 14.01.2021 року № 9/13-23, відповідно до якої ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для здійснення таких виплат.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права.
Ухвалою суду від 10.02.2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та доказів на його обґрунтування.
Відповідачем 25.02.2021 року подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року у справі № 160/7767/20 про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, та зобов'язання вчинити певні дії позивачу було нараховано та фактично виплачено грошову компенсацію за невикористану ним додаткову оплачувану відпустку за відповідний період в сумі 6 847 грн. 40 коп. Спеціальним законодавством України не врегульовано, та не перебачено (щодо військовослужбовців Держспецтрансслужби) питання виплати грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку в т.ч. учаснику бойових дій. Грошова компенсація за невикористану додаткову оплачувану відпустку не входить до складу грошового забезпечення, - тому немає обов'язку щодо її виплати саме в день звільнення військовослужбовця зі служби. Відносини між сторонами щодо грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку нормами та положеннями КЗпП України не регулюються, та нормами КЗпП не регламентуються, - так як військовослужбовці правового статусу «працівник» не мають, проходження їх військової служби врегульовано спеціальним (окремим) законодавством, тому чинність КЗпП України на них - не поширюється, а його норми, зокрема і норми ст. ст. 116, 117 КЗпП, не можуть поширюватись на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби.
Дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01.08.1991 року по 02.06.2017 рокупроходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 05.02.2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи.
Відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2017 року позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
17.06.2020 року позивач звернувся із заявою до відповідача про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2017 рік.
02.07.2020 року позивачу надано відповідь, оформлену листом за вих. № 9/13-439, в якій, зокрема, зазначено, що в особливий період припиняється, зокрема, відпустка, що передбачена пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту».
Зазначені обставини встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року в адміністративній справі № 160/7767/20, яким позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 2016 по 2017, що сумарно складає 28 календарних днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто станом на 02.06.2017, та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 2016 по 2017, що сумарно складає 28 календарних днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто станом на 02.06.2017.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року відповідачем виконано повністю, на підтвердження чого ОСОБА_1 долучено до матеріалів позовної заяви копію виписки по картці/рахунку Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" від 27.11.2020 року про надходження на банківський рахунок позивача коштів в сумі 6 847,40 грн., а саме, грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 рік.
05.01.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, що була нарахована та виплачена ОСОБА_1 за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 року в адміністративній справі № 160/7767/20 в порядку ст. 117 КЗпП України.
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 14.01.2021 року № 9/13-23 позивача було повідомлено про те, що вимога про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП України є безпідставною.
Вважаючи таку відмову Військової частини НОМЕР_1 протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цією позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.ч. 1, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-XII.
Частиною 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Приписами ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України у рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 року у справі про офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Правові основи організації та діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження визначає Закон України "Про Національну гвардію України" від 13.03.2014 року за № 876-VII.
Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону № 876-VII, військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Так, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року за № 2011-ХІІ відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 2 Закону №2011-ХІІ ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Приписами ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 року № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
За змістом статті 12 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Так, згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім того, відповідно до п. 5 Розділу ХХХІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України за № 200 від 15.03.2018 року, у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм у рік звільнення виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.
Відповідно до п. 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, дія якого поширюється на військовослужбовців Національної гвардії України, передбачає, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Щодо застосування у спірних правовідносинах юридичного визначення середнього заробітку працівника, то останнє визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Відповідно до абз. 1, 3 п. 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п. 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Досліджуване судом питання неодноразово було предметом правової оцінки і формування висновків Верховним Судом.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 року у справі № 820/660/17 зазначив наступне, а саме: «за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини"; непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України:
"…реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань".
Відтак, посилання відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КЗпП України є безпідставними.
Щодо наявності правових підстав для нарахування та виплати Військовою частиною НОМЕР_1 на користь позивача грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена ОСОБА_1 відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/7767/20 від 14.09.2020 року, за період з 02.06.2017 року по 27.11.2020 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за останні 2 місяці до дати звільнення та у відповідності до довідки №13/13-384 від 05.06.2020 року, що надана відповідачем, суд зазначає наступне.
Так, судом було встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира цієї частини від 02.06.2017 року був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Таким чином, кінцевою датою завершення проходження військової служби є 02.06.2017 року, а, отже, 02.06.2017 року є останнім робочим днем.
За змістом п. 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення № 1153/2008, в день виключення зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок за грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Як встановлено в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року в адміністративній справі № 160/7767/20, Військова частина НОМЕР_1 не виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2016 року по 2017 рік, передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 фактично отримав кошти в сумі 6 847,40грн. лише 27.11.2020 року, що підтверджується поданою позивачем випискою по картці/розрахунку від 27.11.2020 року.
Таким чином, датою реального виконання відповідачем обов'язку щодо повного розрахунку з позивачем при звільненні, є 27.11.2020 року.
Встановлені судом обставини свідчать про те, що станом на дату виключення позивача зі списків особового складу частини, а саме: 02.06.2017 року, відповідач не провів з ОСОБА_1 повного розрахунку. При цьому, виплата належних при звільненні сум завершена фактичним виконанням 27.11.2020 року, тобто поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України та п. 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення № 1153/2008.
З огляду на означене, період з 03.06.2017 року (наступний перший день після звільнення) по 27.11.2020 року (день фактичного зарахування коштів), є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки 02.06.2017 року є останнім робочим днем позивача, а останнім днем такого розрахунку є саме 27.11.2020 року - день проведення остаточного розрахунку.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суд від 05.12.2018 року у справі № 808/2442/16.
Пунктом 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженогоУказом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, врегульовано, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17, в якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження №21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбаченістаттею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини 1статті 117 КЗпП України,обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1статті 117 КЗпП Українипереважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2статті 117 КЗпП Українистосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відтак, Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленимиЦивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
У постанові Великої Палати у справі №821/1083/17 також зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Таким чином, вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні, в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, зважаючи на те, що в рамках розгляду даної справи з'ясовано, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Як слідує із наявної в матеріалах справи роздруківки по картковому рахунку позивача у банківській установі, остаточний розрахунок з ОСОБА_1 у вигляді виплати грошової компенсації за невикористану позивачем додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій, проведено Військовою частиною НОМЕР_1 лише 27.11.2020, що не заперечується відповідачем, а відтак, суд вказує, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 03.06.2017 по 26.11.2020.
Визначаючись щодо розміру компенсації за вказаний період, суд зазначає наступне.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100від 08.02.1995 (далі Порядок №100( передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно розрахунку позивача, який наведено у позовній заяві, сума грошової компенсації за затримку затримку розрахунку при звільненні становить 472 449, 60 грн.
Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій при звільненні (6847 грн. 40 коп.), суму середнього заробітку за не проведення вчасного розрахунку при звільненні, не можна вважати співмірною, оскільки вона перевищує розмір виплаченої компенсації за невикористану відпустку в декілька десятків разів.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає, що розумним, добросовісним та справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6847,40 грн., який підлягає виплаті позивачу.
Подібна правова позиція висвітлена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 у справі №260/348/19.
Згідно п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Сума середнього заробітку позивача за час за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6847,40 грн. наведена без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язових платежів.
Згідно з ч. 1 і ч. 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України(далі КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 5ст. 242 КАС Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням того, що позивачем не визначено розмір середнього заробітку, який позивач просить стягнути з відповідача, а також визначено невірний період затримки розрахунку при звільненні (зокрема, період з 02.06.2017 по 27.11.2020, в той час як вірним є період з 03.06.2017 по 26.11.2020), суд доходить висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відтак, відсутні підстави для стягнення судових витрат.
Керуючись ст.ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП - НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.06.2017 по 26.11.2020 включно.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні за період з 03.06.2017 по 26.11.2020 включно у розмірі 6 847,40 грн. без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язових платежів.
У іншій частині позовних вимог- відмовити.
Судові витрати у вигляді судового збору у справі не розподілялись.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) С.В. Златін
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Помічник судді Лісна А.М.
Рішення не набрало законної сили станом на 06.04.2021 року
Помічник судді Лісна А.М.