06 квітня 2021 р.Справа №160/4936/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіна Л.Є., розглянувши у місті Дніпрі заяву позивача про забезпечення позову в адміністративній справі № 160/4936/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Спеціальної комісії з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації природного характеру місцевого рівня у м. Дніпро Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа № 160/4936/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Спеціальної комісії з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації природного характеру місцевого рівня у м. Дніпро Дніпровської міської ради, в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Спеціальної комісії з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації природного характеру місцевого рівня у м.Дніпро Дніпровської міської ради від 22.03.2021 року, оформлене протоколом № 30; зобов'язати відповідачів утриматися від прийняття рішень щодо обмеження пільгових перевезень учасників бойових дій; стягнути з відповідачів моральну шкоду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 року суддею ОСОБА_2 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зобов'язання відповідачів призупинити дію оскарженого рішення та заборони відповідачам приймати будь-які інші подібні рішення.
Розглядаючи вказану заяви суд виходить із того, що згідно з частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частинами першою, другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З системного аналізу наведених правових норм слідує, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Таким чином, у кожному конкретному випадку суд, виходячи з наданих доказів, зобов'язаний встановити, чи є хоча б одна з обставин для вжиття заходів забезпечення позову, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
У розглянутому випадку судом не встановлено обставин, з якими наведені вище норми Кодексу адміністративного судочинства України пов'язують можливість забезпечення позову.
При цьому, до заяви не додано будь-яких фактичних даних, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову у цьому випадку може ускладнити виконання рішення суду чи призвести до необхідності докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
За правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, «з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову» (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в адміністративній справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Тобто, застосування інституту забезпечення позову є дискреційним правом суду, а не його обов'язком, яке він реалізує залежно від обставин справи.
Крім того, суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших заінтересованих осіб, права яких можуть бути порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, та не допустити негативних наслідків.
Суд звертає увагу, що заява про забезпечення позову фактично спрямована на вирішення спору, що виник між сторонами, до прийняття судом відповідного рішення по суті.
Слід також зазначити, що відповідно до ч.5 статті 151 КАСУ, зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
Стосовно покликання позивача на наявність очевидних ознак протиправності рішення суд зазначає, що такі ознаки можуть бути виявлені судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 2 КАСУ, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За викладених обставин суд доходить висновку, що заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушень його прав, свобод та інтересів до ухвалення рішення у справі, або ж унеможливить чи утруднить виконання рішення у майбутньому, а тому підстави для задоволення заяви про забезпечення позову - відсутні, тому подану заяву слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 150-154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі № 160/4936/21 - залишити без задоволення.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.Є. Букіна