06 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 917/1325/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Сьомик Ірини Григорівни
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 лютого 2021 року (головуючий - Барбашова С. В., судді - Зубченко І. В., Пушай В. І.) у справі
за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області
до Фізичної особи-підприємця Сьомик Ірини Григорівни
про стягнення 54 180,68 грн,
17 березня 2021 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Фізичної особи-підприємця Сьомик Ірини Григорівни (далі - ФОП Сьомик І. Г.) на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 лютого 2021 року у справі № 917/1325/20.
За наслідками перевірки матеріалів касаційної скарги Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 917/1325/20, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічні положення закріплено і в частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України, за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в)справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення 54 180,68 грн, що становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (227 000,00 грн станом на 2021 рік), а тому у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є малозначною.
Необхідність відкриття касаційного провадження у малозначній справі ФОП Сьомик І. Г. обґрунтовує тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема: наявністю у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 907/641/18 і від 25 листопада 2019 року у справі № 192/2257/16-ц різних правових позицій щодо можливості передачі у власність/оренду окремим співвласникам багатоквартирного будинку земельної ділянки, на якій розташований такий будинок, або її частини.
Однак, висновки в наведених справах зроблено виходячи із обставин цих справ, що різняться із обставинами справи № 917/1325/20, а правовідносини, які склалися між сторонами у цих справах взагалі не є подібними, що свідчить про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у малозначний справі.
Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.
В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Таким чином, передбачений процесуальним законом перелік судових рішень, які не підлягають касаційному оскарженню, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Оскільки доводи скаржника щодо наявності передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав для перегляду постанови Східного апеляційного господарського суду від 16 лютого 2021 року у малозначній справі № 917/1325/20 є необґрунтованими, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
За таких обставин, керуючись статтями 2, 12, 17, 163, 232, 234, 287, 293, 314 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Сьомик Ірини Григорівни на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 лютого 2021 року у справі № 917/1325/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. С. Міщенко
Судді І. С. Берднік
В. А. Зуєв