31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 924/632/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевича В. Ю.- головуючого, Мачульського Г. М., Краснова Є. В.,
за дорученням судді повноваження секретаря судового засідання здійснює помічник судді Чепурна О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 (головуючий суддя Дужич С. П., судді Коломис В. В., Саврій В. А.) і рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.08.2020 (суддя Кочергіна В. О.) у справі
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради
про стягнення 6 315 530,14 грн основного боргу, 546 664,65 грн пені, 390 681,92 грн 3% річних, 706 642,46 грн інфляційних втрат,
за участю представників:
позивача - Лисенка В. О. (адвокат),
відповідача - не з'явився,
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У травні 2020 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради (далі - КП «Тепловик», відповідач) про стягнення 7 959 529,17 грн, з яких: 6 315 530,14 грн основного боргу, 546 664,65 грн пені, 390 681,92 грн 3% річних, 706 642,46 грн інфляційних втрат.
2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу від 30.08.2017 № 1015/1718-БО-34.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 27.08.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 у справі № 924/632/20, позов задоволено частково. Стягнуто з КП «Тепловик» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» 6 315 530,14 грн основного боргу, 273 332,33 грн пені, 390 681,92 грн 3% річних, 706 642,46 грн втрат від інфляції, 119 392,79 грн витрат по оплаті судового збору. У решті суми позову відмовлено.
4. Судові рішення мотивовані тим, що, виходячи з інтересів сторін та враховуючи ступінь виконання зобов'язання боржником, причини неналежного виконання ним зобов'язання, період прострочення виконання зобов'язання, наслідків його порушення, відповідності розміру неустойки (штрафу, пені), що стягується, її наслідкам, поведінку винної особи (вжиття чи невжиття нею заходів щодо виконання зобов'язання, добровільне усунення нею порушення та його наслідків), а також те, що відповідач є підприємством, яке створене з метою надійного і безперервного виробництва та забезпечення населення, підприємств та організацій тепловою енергією, заборгованістю держави з відшкодування різниці в тарифах за надану теплову енергію населенню, які затверджені фінансовим управлінням та органами місцевого самоврядування, у 35 867 958,00 грн, наявні підстави для зменшення розміру пені на 50 % до 273 332,33 грн.
Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
5. У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «НАК «Нафтогаз України», в якій скаржник просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.08.2020 у справі № 924/632/20 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 273 332,32 грн, прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги щодо стягнення неустойки (пені) у сумі 273 332,32 грн, у стягненні якої було відмовлено, задовольнити.
6. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16.
7. На думку АТ «НАК «Нафтогаз України», судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача, не з'ясовано, чи були заподіяні збитки неналежним виконанням зобов'язання та не оцінено їх розмір.
8. Скаржник також вказує, що місцевий господарський суд не навів мотивів, які стали підставою для зменшення розміру неустойки.
9. АТ «НАК «Нафтогаз України» вважає, що нараховані санкції не є надмірно великими порівняно з невиконаним зобов'язанням за договором постачання природного газу.
10. При цьому АТ «НАК «Нафтогаз України» посилається на правові висновки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 902/1568/14.
11. У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, та просив її задовольнити.
12. Відповідач правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.
13. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
14. Колегія суддів, враховуючи приписи наведеної норми процесуального права, здійснює перегляд рішень судів попередніх інстанцій лише в межах заявленої скаржником вимоги касаційної скарги - відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки (пені) у сумі 273 332,32 грн.
15. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
16. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
17. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 також зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
18. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на наступне.
19. У цій справі, судові рішення в якій переглядаються у касаційному порядку, судами попередніх інстанцій, зокрема, розглянуто спір про стягнення суми пені, яку відповідач просив зменшити.
20. Суд першої інстанції, посилаючись на положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та частину першу статті 233 Господарського кодексу України, дійшов висновку про наявність підстав про зменшення розміру нарахованої позивачем пені на 50 % і стягнення з відповідача пені в сумі 273 332,33 грн. Таке зменшення розміру пені суд вважав оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
21. При цьому місцевий господарський суд врахував, що основним різновидом господарської діяльності відповідача є постачання теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, бюджетним установам та госпрозрахунковим підприємствам, тому господарська діяльність відповідача є суспільно необхідною та відіграє особливу соціальну роль. Невиконання зобов'язань було зумовлено тим, що єдиним джерелом для оплати за послуги з розподілу природного газу є кошти, отримані як оплата за спожиту теплову енергію з боку населення, бюджетних установ та госпрозрахункових підприємств. Вказана заборгованість споживачів за умови невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені (погоджені) органами державної влади та місцевого самоврядування, відсутністю сучасних дотаційних напрямів у покритті збитків підприємства є об'єктивними обставинами, що і викликають недостатність у відповідача коштів для погашення заборгованості одночасно і в повному обсязі.
22. Суд першої інстанції зазначив, що нарахування та стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат значною мірою компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору.
23. Позивач не подав суду будь-яких доказів щодо понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах.
24. Апеляційний господарський суд вказав, що питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) є правом суду, який, виходячи з інтересів сторін та враховуючи ступінь виконання зобов'язання боржником, причини неналежного виконання ним зобов'язання, період прострочення виконання зобов'язання, наслідків його порушення, відповідності розміру неустойки (штрафу, пені), що стягується, її наслідкам, поведінку винної особи (вжиття чи невжиття нею заходів щодо виконання зобов'язання, добровільне усунення нею порушення та його наслідків), а також те, що відповідач є підприємством, яке створене з метою надійного і безперервного виробництва та забезпечення населення, підприємств та організацій тепловою енергією, заборгованістю держави з відшкодування різниці в тарифах за надану теплову енергію населенню, які затверджені фінансовим управлінням та органами місцевого самоврядування, у 35 867 958,00 грн, дійшов правомірного висновку про можливість зменшення розміру заявленої і підставно нарахованої пені на 50 % до 273 332,33 грн.
25. Суд касаційної інстанції зазначає, що посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, в якій міститься висновок щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, не може бути виключною правовою підставою касаційного оскарження судових рішень, оскільки постанова Верховного Суду у вказаній справі ухвалена хоча й за однакового правового регулювання спірних правовідносин (зокрема, частини першої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України), що має місце в цій справі, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначена справа і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
26. Так постановою Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення 89 120,30 грн пені, 20 566,21 грн 3 % річних, 35 520,94 грн інфляційного нарахування залишено без змін постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017 та рішення Господарського суду Запорізької області від 25.05.2017, якими було відмовлено у зменшенні розміру заявленої в позові пені.
27. При цьому Верховний Суд зазначив, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення між розміром заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
28. Суд касаційної інстанції у справі № 908/1453/14 вказав, що суд першої інстанції, врахувавши фінансовий стан позивача та відповідача, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що в даному випадку суд не може надати перевагу відповідачу, враховує, зокрема, наявність заборгованості позивача із заробітної плати та податковий борг. Отже, з'ясувавши всі обставини справи та взявши до уваги майновий стан обох сторін, суди попередніх судових інстанцій дійшли правомірного висновку, що в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру пені.
29. У постанові від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства «Харківгаз» про стягнення 13 567 100,72 грн заборгованості, з якої: 8 057 005,76 грн пені, 1 198 175,65 грн 3% річних, 4 311 919,31 грн інфляційних втрат, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, Верховний Суд акцентував увагу на тому, що споживач за договором постачання природного газу не обмежується при здійсненні розрахунків з постачальником лише застосуванням рахунків зі спеціальним режимом використання та не обмежений у способах виконання своїх зобов'язань за договором, та погодився з позицією суду апеляційної інстанції про те, що позивач має право на стягнення пені, нарахованої на заборгованість відповідача, що виникла поза межами спільних протокольних рішень, та в межах шестимісячного строку нарахування пені, передбаченого статтею 232 Господарського кодексу України. Разом з тим питання про зменшення пені у цій справі суди не розглядали.
30. Звідси правовідносини у справі № 924/632/20, судові рішення в якій переглядаються Верховним Судом, та у справі № 922/1010/16 не є подібними.
31. Зважаючи на те, що фактичні обставини зазначених вище справ є відмінними від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі № 924/632/20, доводи скаржника про застосування судами попередніх інстанцій статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України без врахування висновків Верховного Суду, наведених у вказаних вище постановах, є необґрунтованими.
32. Суд касаційної інстанції вважає необґрунтованим посилання скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 902/1568/14, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, що викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (такий правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 924/1223/19, від 18.02.2021 у справі № 920/149/20, від 21.02.2021 у справі № 912/909/20).
33. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
34. При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
35. Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.
36. Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
37. Згідно зі статтею 14 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
38. Аналогічно й частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
39. Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
40. У рішенні ЄСПЛ у справі «Ґарсія Манібардо проти Іспанії» («Garcia Manibardo v. Spain» від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom» від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі «Helmers v. Sweden» від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с.15, п.31).
41. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм Господарського процесуального кодексу України.
42. За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою позивача, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.08.2020 у справі № 924/632/20 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. Уркевич
Судді: Г. М. Мачульський
Є. В. Краснов