79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
24.03.2021 справа № 914/2201/20
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Демчук А.П., розглянув матеріали
за позовом: Акціонерного товариства Комерційний Банк “Приватбанк”, м. Київ,
до відповідача: Приватного підприємства “Приватна агроторгова фірма “Винниківська”, с. Чишки, Пустомитівський район, Львівська область,
предмет спору: стягнення 216 866,49 грн. пені,
підстава позову: порушення зобов'язань по договору фінансового лізингу № DNH2FLO7061 від 02.06.2016 року,
за участю представників:
позивача: Деркач Ольга Романівна - адвокат, довіреність№ 3222-к-н-о від 21.07.2019 року,
відповідача: Чопик Петро Михайлович - адвокат, ордер ЛВ № 177220 від 13.01.2021 року.
27.08.2020 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний Банк “Приватбанк” до Приватного підприємства “Приватна агроторгова фірма “Винниківська” про стягнення 216 866,49 грн. пені.
Ухвалою суду від 31.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Відводів складу суду сторонами не заявлено.
Хід судових засідань відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань. Зокрема, судове засідання 04.11.2020 року не відбулося у зв'язку з тимчасовою відпусткою судді, пов'язаною із перебуванням на самоізоляції. Ухвалою суду від 16.11.2020 року підготовче засідання призначено на 02.12.2020 року. підготовчі засідання також відкладались за клопотаннями представників сторін для забезпечення можливості ознайомитись із документами та поясненнями, що подавались сторонами в межах підготовчого провадження.
16.12.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, 13.01.2021 року - відповідь на заперечення на відзив із заявленням клопотання про зменшення пені, 17.02.2021 року - пояснення (доповнення до відзиву).
28.12.2020 року позивачем подано заперечення на відзив, 29.01.2021 року - заперечення на відповідь відповідача, 22.02.2021 року - заперечення на пояснення (доповнення до відзиву).
У судовому засіданні 03.03.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 17.03.2021 року. У судових засіданнях 17.03.2021 року та 23.03.2021 року оголошувалась перерва.
У судовому засіданні 24.03.2021 року за участю представників обох сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Спір між сторонами виник внаслідок порушення, на переконання позивача, лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів і винагороди за користування майном. Так, позивач стверджує, що зі свого боку виконав належним чином договірні зобов'язання та передав майно по договору лізингу відповідачу. Натомість, відповідач здійснював прострочення платежів, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість зі сплати лізингових платежів у рахунок викупу майна в розмірі 332 681,61 грн. з 26.12.2016 року, на таку ж суму з 26.08.2017 року та 26.12.2017 року, а також зі сплати винагороди за користування майном в розмірі 503 273,42 грн. Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 216 866,49 грн.
Відповідач стосовно позовних вимог заперечує, вважає, що оскільки банк звертався у червні 2018 року з повідомленням про припинення договору фінансового лізингу та враховуючи повернення об'єкта лізингу, стягнення будь-якого зобов'язання за припиненим договором є неправомірними. Водночас відповідачем заявлено про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, оскільки ним сплачено за об'єкт лізингу 4 302 040,98 грн., здійснено ремонт об'єкта лізингу на суму 746 271,53 грн., заявлена до стягнення пеня є достатньо великою сумою для відповідача, у позивача порушуються лише майнові інтереси, а у відповідача - майнові та соціальні: забезпечення безперебійного продажу населенню продуктів харчування, виплата заробітної плати працівникам, агротехніка сільгосппродукції.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
02.06.2016 року Приватна агроторгова фірма “Винниківська”, код ЄДР 25239392, (згідно з договором - лізингоодержувач, надалі по тексту рішення - відповідач) та Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк “Приватбанк” (згідно з договором - банк, надалі по тексту рішення - позивач) уклали договір фінансового лізингу № DNH2FLO7061, відповідно до п. 1.1 якого банк придбаває у власність у ТОВ «Приват Лізинг», а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банку в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів, у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу майно відповідно до специфікації.
Для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором банк відкриває рахунок № НОМЕР_1 (п. 1.5 договору).
Майно повинне бути передане лізингоодержувачу протягом 12 календарних днів після внесення авансового платежу, заначено в п. 1.4, на рахунок, відкритий відповідно до п. 1.5 договору (п. 1.6.2 договору).
Строк дії лізингу - 26.12.2020 року (п. 11.1 договору).
Згідно зі специфікацією до договору майном є зернозбиральний комбайн Tucano 470, вартістю 2 890 238,00 грн., та зернова жатка Vario 7,5 м., вартістю 807 724,80 грн.
Відповідно до п. 2.1 договору загальна вартість майна становить 3 697 962,80 грн. та складається з
- суми авансового платежу 371 146,28 грн. відповідно до п. 1.4 договору,
- загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого лізингоодержувачу майна, 3 326 652 грн. згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначених у додатку № 2.
Додатком № 2 до договору сторонами погоджено графік лізингових платежів, відповідно до якого кожного 25 серпня та 25 грудня упродовж 2016 - 2020 років сплаті підлягає 332 681,65 грн., крім платежу 25.12.2020 року - 332 681,67 грн. Також погоджено відшкодування винагороди за відкриття рахунку, винагороди за користування майном у розмірі та порядку сплати згідно з п. 2.3.2 договору, винагороди за отримання майна.
Як передбачено п. 2.3.2 договору, лізингоодержувач сплачує банку винагороду за користування майном у розмірі 28 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 25 число кожного поточного місяця, за винятком січня, лютого, червня, липня.
Додатком № 3 до договору сторони погодили вартість тарифів за оформлення документів.
09.06.2016 року сторонами підписано акт прийому-передачі майна - зернозбирального комбайна Tucano 470, вартістю 2 890 238,00 грн., та зернової жатки Vario 7,5 м., вартістю 807 724,80 грн.
05.09.2016 року сторонами підписано договір про внесення змін до договору фінансового лізингу № DNH2FLO7061 від 02.06.2016 року, а саме внесено зміни в п. 7.2.20 договору щодо обов'язків лізингоодержувача, та викладено в новій редакції додаток № 2 до договору «Графік лізингових платежів», який зокрема доповнено п. 5 та змінено дату першого платежу з 25.08.2016 року на 25.09.2016 року, при цьому кількість платежів і їх суми залишились незмінними.
Як вбачається із повідомлення банку від 07.06.2018 року, відповідача повідомлено про порушення умов договору кредиту від 02.06.2016 року та наявність заборгованості, а також заявлено вимогу про повернення протягом тридцяти днів майна, отриманого в лізинг по договорах від 24.09.2014 року, від 02.06.2016 року.
Згідно з актом прийому-передачі майна, який поданий у фотокопії обома сторонами, 03.09.2018 року майно повернуте відповідачем і прийняте позивачем. Відповідно до змісту цього акта сторони домовились, що після передачі майна договір підлягає розірванню відповідно до розділу 10 договору фінансового лізингу.
Дані факти матеріалами справи підтверджуються, доказами не спростовувались.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли внаслідок укладення між сторонами договору фінансового лізингу від 02.06.2016 року.
Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Законом України «Про фінансовий лізинг» (ст. 11) встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема, своєчасно сплачувати лізингові платежі, а умовами договору фінансового лізингу № DNH2FLO7061 від 02.06.2016 року (п. 7.2.15) також передбачено обов'язок сплати винагороди за отримане майно.
Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Судом вище встановлено, що додатком № 2 до договору сторонами погоджено графік лізингових платежів, відповідно до якого кожного 25 серпня та 25 грудня упродовж 2016 - 2020 років сплаті підлягає 332 681,65 грн., крім платежу 25.12.2020 року, який погоджений у розмірі 332 681,67 грн. Крім цього, згідно із внесеними до графіку змінами, перший платіж, який первинно мав бути здійснений 25.08.2016 року, замінено на 25.09.2016 року. Така зміна умов відбулася 05.09.2016 року, тобто після настання строку першої оплати. Водночас така обставина на суть спору в даній справі не впливає, так як позивач здійснює нарахування пені за прострочений платіж, починаючи з грудня 2016 року.
Твердження відповідача про те, що у вересні 2016 року було внесено зміни в графік платежів, також не впливають на суть позовних вимог і не спростовують наявності у відповідача як у сторони договору обов'язку здійснювати платежі по договору, узгоджені в додатку № 2 до договору в зміненій редакції, оскільки обидві редакції додатку № 2 передбачали обов'язок внесення спірних платежів - 26.12.2016 року, 26.08.2017 року та 26.12.2017 року.
Заперечення відповідача про те, що у нього відсутній додаток № 2 до договору про фінансовий лізин, висловлені у відповіді на заперечення, не відповідають обставинам справи, адже до позовної заяви долучено підписаний відповідачем додаток № 2 до договору про фінансовий лізин і у відзиві, поданому раніше, ніж відповідь на заперечення, відповідач не заперечував та доказами не спростував обставини підписання такого додатку та погодження відповідного графіку. Крім того, враховуючи умову договору про те, що при поверненні майна має бути сплачена заборгованість, а також обставину розірвання договору фінансового лізингу, суд доходить висновку, що відповідач був обізнаний про графік платежів по договору і висловлені у відповіді на заперечення твердження наведеної обставини не спростовують. Більше того, відповідач у відзиві зазначає про факт внесення змін до графіку платежів 05.09.2016 року, що свідчить про взаємосуперечливість тверджень сторони, та додатково підтверджує обставину неможливості необізнаності відповідача із графіком платежів, погоджених у додатку № 2 до договору на час укладення договору.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є стягнення пені по прострочених лізингових платежах, допущених 26.12.2016 року, 26.08.2017 року, 26.12.2017 року, а також винагороди за користування майном, яка мала бути сплачена 26.08.2017 року. Прострочення відповідних платежів зафіксовано випискою по рахунку № НОМЕР_2 , долученою до позовної заяви та в подальшому (01.02.2021 року) у придатному для читання форматі долучено позивачем до матеріалів справи. Зокрема, у даній виписці вказано про виніс на прострочення платежів у сумі 332 681,61 грн. по договору № DNH2FLO7061 від 02.06.2016 року 26.12.2016 року і 26.08.2017 року.
Із наданої позивачем виписки по рахунку № НОМЕР_3 за період 01.01.2000 року - 25.08.2018 року по контрагенту ПАФ Винниківська вбачається винесення на прострочення 26.08.2017 року платежу в розмірі 503 273,42 грн. по договору № DNH2FLO7061 від 02.06.2016 року. Наведене підтверджує, що у зв'язку з несплатою винагороди за користування лізинговим майном 26.08.2017 року виникло прострочення в розмірі 503 273,42 грн. і саме на цю прострочену суму нараховується позивачем пеня, яка є однією зі складових заборгованості в даній справі.
Відповідно до п. 2.3.2 договору винагорода за користування майном у розмірі 28 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 25 число кожного поточного місяця, за винятком січня, лютого, червня, липня.
Суд звертає увагу, що у вказаних виписках зазначено про суму платежів та здійснено посилання на договір, відповідно до якого такі вважаються простроченими, тому такі виписки, хоча і складені по різних рахунках, проте є належними доказами підтвердження обставини виникнення у відповідача прострочень за договором фінансового лізингу, що є підставою позову в даній справі.
Долучення позивачем двох різних виписок по рахунках № НОМЕР_2 і № НОМЕР_3 пояснюється тим, що оскільки розмір винагороди за користування майном визначається у відсотковому відношенні до суми залишку несплаченої вартості майна, заборгованість зі сплати даної винагороди обліковується на рахунку № НОМЕР_3 як відсотки за договором. Крім цього, відповідно до п. 208 Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 11.09.2017 № 89, саме на рахунках 2078 обліковуються нараховані доходи за фінансовим лізингом (орендою), що наданий суб'єктам господарювання, який обліковується за амортизованою собівартістю.
Заперечення відповідача стосовно недостовірності доказів - виписок по рахунку, наданих позивачем, є безпідставними, оскільки інших, більш вірогідних доказів на спростування обставин, зазначених позивачем, відповідачем не подано. Більше того, відповідач суми нарахованої пені та бази нарахування пені не заперечує.
Відтак, як стверджує позивач, вбачається з матеріалів справи та не заперечується і не спростовується відповідачем, умови договору стосовно своєчасності внесення лізингових платежів і винагороди за отримане у лізинг майно відповідачем виконувались неналежним чином. Зокрема, відповідачем не внесено платежі в розмірі 332 681,61 грн. 26.12.2016 року, 26.08.2017 року та 26.12.2017 року, а також не внесено платіж 26.08.2017 року зі сплати винагороди за користування майном в розмірі 503 273,42 грн.
Заперечення відповідача стосовно позовних вимог не гуртуються на неправильному розрахунку суми заборгованості чи на відсутності у відповідача обов'язку сплачувати відповідні платежі по договору у визначені позивачем строки.
Заперечення відповідача стосовно неможливості будь-якого стягнення за припиненим договором також є безпідставними, адже заявлена до стягнення сума пені розрахована за період чинності договору фінансового лізингу. З урахуванням положень статті 599 та частини 4 статті 631 Цивільного кодексу України суд зазначає, що закінчення строку дії договору, яким передбачено стягнення штрафних санкцій за порушення зобов'язання, не є підставою звільнення від відповідальності у вигляді пені, застосованої кредитором за порушення, яке мало місце під час дії договору. Аналогічні висновки наведені Верховним судом у постанові від 04 травня 2018 року у справі № 927/333/17.
Відтак, право позивача на нарахування пені на суми прострочених платежів по договору фінансового лізингу та на стягнення таких підтверджується нормами ст. 546, 611 Цивільного кодексу України та умовами договору фінансового лізингу від 02.06.2016 року.
Так, відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, договором передбачено, що у випадку порушення лізингоодержувачем платежів, передбачених п. 2.1 - 2.3, 7.2.15, 8.14 цього договору, лізингоодержувач сплачує банку пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу , але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня (п. 8.1, пп. 8.1.1). Сплата лізингових платежів і винагороди за користування майном саме і передбачено п. 2.1, п. 2.3.2 договору.
Розмір лізингового платежу є незмінним - 332 681,61 грн. Розмір винагороди, як встановлено вище, сплата якої відповідачем була прострочена, становить 503 273 грн. Суд звертає увагу, що відповідачем не заперечено та не спростовано вказаних розмірів прострочених платежів, як і розмір нарахованої позивачем пені.
Також суд звертає увагу, що відповідно до п. 8.15 договору строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, неустойки - пені, штрафів встановлюються сторонами тривалістю в 15 років.
Щодо пені, нарахованої на суму винагороди за користування лізинговим майном, то, як стверджує позивач, із наданої в матеріли справи виписки по рахунку № НОМЕР_3 вбачається, що у зв'язку з несплатою винагороди за користування лізинговим майном 26.08.2017 року виникло прострочення в розмірі 503 273,42 грн. і саме на цю прострочену суму нараховується пеня. Оскільки розмір винагороди за користування майном визначається у відсотковому відношенні до суми залишку несплаченої вартості майна, заборгованість зі сплати даної винагороди обліковується на рахунку № НОМЕР_3 як відсотки за договором. Крім цього, відповідно до п. 208 Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 11.09.2017 № 89, саме на рахунках 2078 обліковуються нараховані доходи за фінансовим лізингом (орендою), що наданий суб'єктам господарювання, який обліковується за амортизованою собівартістю.
Перевіривши розрахунок пені за вказані періоди, суд зазначає, що загальна сума пені становить 216 848,35 грн., а не 216 866,49 грн., як вказано у позовній заяві, що зумовлено різницею у розрахунках суду і позивача в частині пені за період 26.12.2016 - 26.06.2017 року на суму 332 681,61 грн., яка становить 45 040,09 грн., а не 45 058,22 грн. Тому обґрунтованою є сума пені в розмірі 216 848,36 грн., що на 18,13 грн. менше, ніж заявлено до стягнення позивачем.
Водночас суд звертає увагу на клопотання відповідача про зменшення розміру пені.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Верховний Суд у постанові від 16.01.2020 року у справі № 912/685/19 зауважує, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача грошові суми як неустойку не повинно спотворювати її дійсне правове призначення, оскільки в протилежному випадку з засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.
Відповідач, заявляючи клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, зазначає, що оскільки ним сплачено за об'єкт лізингу 4 302 040,98 грн., здійснено ремонт об'єкта лізингу на суму 746 271,53 грн., заявлена до стягнення пеня є достатньо великою сумою для відповідача, у позивача порушуються лише майнові інтереси, а у відповідача - майнові та соціальні: забезпечення безперебійного продажу населенню продуктів харчування, виплата заробітної плати працівникам, агротехніка сільгосппродукції. На підтвердження зазначеного відповідачем подано фінансову звітність малого підприємства станом на 01.04.2020 року, на 01.07.2020 року, на 01.10.2020 року, бухгалтерську довідку Приватного підприємства “Приватна агроторгова фірма “Винниківська” № 5 від 12.01.2021 року стосовно ремонту об'єкта лізингу в сумі 746 271,53 грн. з додатками - платіжними дорученнями, договір поставки запасних частин до сільськогосподарської техніки від 07.07.2016 року, видаткові накладні за період червня-жовтня 2016 року, бухгалтерську довідку Приватного підприємства “Приватна агроторгова фірма “Винниківська” № 4 від 12.01.2021 року стосовно здійснення платежів та повернення об'єкта лізингу з меморіальними ордерами за період червня 2016 року - вересня 2016 року.
Суд звертає увагу, що незалежно від поданих відповідачем документів факт відсутності основної заборгованості по договору фінансового лізингу та повернення майна не заперечується позивачем. Більше того, такі факти мають підтверджуватись допустимими доказами, яким є акт повернення майна, примірники якого подано обома сторонами, і подання довідок відповідача не можуть додатково підтверджувати чи спростовувати відповідну обставину. Інші докази - договір від 07.07.2016 року та платіжні доручення є неналежними доказами та судом не приймаються і не оцінюються, адже такі не стосуються предмета спору в даній справі, так як відносини відповідача із Товариством з обмеженою відповідальністю «Юркомплект», а також ремонт об'єкта лізингу, не є підставами позову.
Більше того, суд звертає увагу, що, подаючи 13.01.2021 року відповідь на заперечення та долучаючи документи, описані вище, відповідач не заявляв клопотань про поновлення пропущеного строку для подання доказів, що згідно з ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України не дає суду підстав враховувати такі докази при обґрунтуванні прийнятого рішення. Внаслідок недотримання відповідачем процесуальних вимог щодо долучення доказів до матеріалів справи, суд звертає увагу на відсутність можливості дослідження та оцінки фінансової звітності, поданої відповідачем 13.01.2021 року, а також бухгалтерських довідок, долучених 17.02.2021 року, 12.03.2021 року та 22.03.2021 року.
Разом з тим, суд, здійснюючи судочинство із дотриманням принципів пропорційності господарського судочинства та рівності перед законом і судом, суд не має підстав залишити поза увагою суть пояснень сторони, які відображають правову позицію сторони, зокрема в частині клопотання про зменшення розміру пені. Враховуючи встановлені вище обставини справи, суд зазначає про відсутність у відповідача упродовж довгого часу основної заборгованість по договору фінансового лізингу, так як з часу повернення майна та припинення правовідносин до моменту подання позову минуло майже два роки. Суд враховує також, що згідно із зазначеною вище позицією Верховного Суду пеня не може бути надмірним обтяженням для відповідача.
Позивач заперечує стосовно зменшення пені з тих підстав, що майнові та соціальні інтереси відповідача не мають переваги над такими ж інтересами позивача, що відповідачем не подано доказів того, що розмір пені є надмірно великий у порівнянні зі збитками позивача.
Так, при вирішенні клопотання про зменшення штрафних санкцій суд повинен врахувати інтереси обох сторін. Проте, збитки позивача не є предметом спору, тому і докази на співвідношення таких із розміром пені відповідачем не могли бути подані. Більше того, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Суд звертає увагу, що позивач не стверджує та не доводить, що допущеним відповідачем простроченням внесення чергових платежів у 2016 та 2017 роках йому заподіяно збитки.
Враховуючи наведене та фактичні обставини справи, враховуючи майнові інтереси обох сторін, суд вважає, що справедливим, розумним і доцільним буде зменшення розміру пені на 30%. Внаслідок цього, зі встановленої вище обґрунтованої суми пені (216 848,35 грн) стягненню підлягає 151 793,85 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд звертає увагу, що Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснює, що судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру. Відтак, враховуючи наведене та відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений судовий збір за подання позовної заяви покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, але без вирахування частини зменшеної пені, а саме, пропорційно 99,99%, що становить 3 252,67 грн.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства “Приватна агроторгова фірма “Винниківська” (81144, Львівська обл., Пустомитівський р-н, село Чишки, Бічна Шептицьких, будинок 16, ідентифікаційний код юридичної особи 25239392) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк “Приватбанк” (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, ідентифікаційний код юридичної особи 14360570) 151 793,85 грн. пені та 3 252,67 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
3. У задоволенні вимоги про стягнення 65 054,08 грн. пені відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене складено 06.04.2021 року.
Суддя Р.І. Матвіїв