ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.04.2021Справа № 910/1499/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши у спрощеному провадженні справу
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна організація «Елізіум»
про стягнення 474 768, 72 грн.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до відповідача про стягнення 474 768, 72 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Приписами частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Вказану ухвалу Господарського суду міста Києва сторони отримали у встановленому законом порядку, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим їм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим їм процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
27.11.2018 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» (далі - позивач/постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна організація «Елізіум» (далі - відповідач/ споживач) було укладено Договір № 2847/18-ТЕ-41 постачання природного газу (далі - Договір), у відповідності до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після актів приймання - передачі.
На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 572 000, 80 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: акт від 31.12.2018 на суму 214 765, 93 грн; акт від 31.01.2019 на суму 196 830, 11 грн; акт від 28.02.2019 на суму 160 404, 76 грн.
Пунктом 5.1 Договору визначено, що оплата за природній газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по оплаті поставленого природного газу, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 398 000, 80 грн. , пеню у розмірі 30 704, 11 грн, 3 % річних у розмірі 20 831, 48 грн. та інфляційні втрати у розмір 25 232, 33 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до п. 3.1 Договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після актів приймання - передачі.
Наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу, які підписані представниками та скріплені печатками сторін, підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором з поставки природного газу відповідачу за на загальну суму 572 000, 80 грн.
Матеріалами справи підтверджується оплата відповідачем за постачання природного газу лише в сумі 174 000, 00 грн.
Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували решту оплати за поставлений природній газ не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення основного боргу у розмірі 398 000, 80 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню у вказаній сумі.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З долученої до позовної заяви довідки по операціях за Договором з 01.11.2018 по 30.11.2020, розрахунку позивача та банківськими виписками по рахунку позивача вбачається, що оплата за природній газ була здійснена відповідачем з простроченням.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов та не спростував твердження позивача про неналежність виконання ним своїх зобов'язань з вчасної оплати поставленого природного газу, у зв'язку з чим суд, керуючись приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку, що споживач належним чином своїх грошових зобов'язань у строк встановлений договором не виконав, вартість переданого йому природного газу у визначений Договором строк не сплатив.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У пункті 7.2 Договору сторони погодили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 5.1, 5.6. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
При здійсненні по даній справі власного розрахунку пені, яка підлягає до стягнення судом враховано, що до періодів, за які нараховується пеня, позивачем помилково включено дні нарахування пені, в які було сплачено відповідні суми заборгованості, що підтверджується долученою до позовної заяви довідкою по операціях за Договором з 01.11.2018 по 30.11.2020.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення пені в сумі 30 704, 11 грн., господарський суд враховуючи вимоги чинного законодавства, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, зазначає, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 30 666, 16 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики ВС про нарахування інфляційних втрат за повний місяць, господарський суд вважає, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню в заявленій сумі, а саме в розмірі 25 232, 33 грн.
Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині також підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме у розмірі 20 831, 48 грн.
За таких обставин суд, оцінивши подані докази та наведені в обґрунтування доводи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЖИТЛОВО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ «ЕЛІЗІУМ» (Україна, 04116, місто Київ, ВУЛИЦЯ МАРШАЛА РИБАЛКА, будинок 5 Б, ідентифікаційний код 41561968) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» (Україна, 01601, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 6, ідентифікаційний код 20077720) основний борг в розмірі - 398 000 (триста дев'яносто вісім тисяч) грн. 80 коп., пені - 30 666 (тридцять тисяч шістсот шістдесят шість) грн., 3 % річних - 20 831 (двадцять тисяч вісімсот тридцять одну) грн. 48 коп., втрат від інфляції - 25 232 (двадцять п'ять тисяч двісті тридцять дві) грн. 33 коп. та витрати зі сплати судового збору - 7 120 (сім тисяч сто двадцять гривень) грн. 96 коп.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Алєєва