ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.03.2021Справа № 910/15946/20
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АРТІС-ТРЕЙД"
доМіністерства юстиції України
третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: - ОСОБА_1
третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Карела Білд»
провизнання протиправним та скасування наказу
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Нікітіна Г.Е. - представник за довіреністю;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи-1: Нікітіна Г.Е. - представник за довіреністю;
від третьої особи-2: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТІС-ТРЕЙД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про:
- визнання протиправним та скасування Наказу від 08.04.2020 № 1349/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень";
- поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 33840497 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 49346954 від 25.10.2019;
- поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 33947450 про державну реєстрацію права власності за ТОВ "АРТІС-ТРЕЙД", внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 49463928 від 31.10.2019.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 13.11.2020 відкрито провадження у справі № 910/15946/20, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 11.12.2020.
Представник відповідача 30.11.2020 поштовим листом надіслав на адресу Господарського суду міста Києва відзив на позовну заяву та заяву про залучення третьої особи. Також, 07 та 10 грудня 2020 до суду від представника відповідача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.
Безпосередньо в підготовчому засіданні 11.12.2020 суд вирішив залучити ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та ТОВ "Карела Білд" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, заслухавши доводи учасників процесу, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого судового засідання в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України до 29.01.2021 та продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів.
16.01.2021 судом було винесено ухвалу в порядку ст. 120 Господарського процесуального кодексу України та перенесено підготовче засідання у справі № 910/15946/20 на 19.02.2021.
До канцелярії суду від ОСОБА_1 18.02.2021 надійшли письмові пояснення.
Позивач, у свою чергу, 18.02.2021 долучив письмову відповідь на відзив.
Безпосередньо в підготовчому засіданні 19.02.2021 представник відповідача наголосив на пропуску позивачем строку для подачі відповіді на відзив та третьою особою - для надання письмових пояснень.
У підготовчому засіданні 19.02.2021 вирішено оголосити перерву до 26.02.2021.
23.02.2021 від відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив в порядку ст. 167 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, третя особа-1 звернулася до суду із письмовою заявою про поновлення строку для подання пояснень.
Суд вважає за необхідне наголосити, що у підготовчому засіданні та відповідно до ухвали від 11.12.2020 позивачу строк для подання відповіді на відзив не встановлювався.
Позивач явку уповноваженого представника у підготовче засідання 26.02.2021 не забезпечив, проте, надав клопотання про проведення засідання за відсутності представника.
Представник третьої особи-1 наполягав на поновленні строку, а представник відповідача проти такого клопотання не заперечував.
Третя особа-2 явку уповноваженого представника не забезпечила, про час та місце розгляду була повідомлені належним чином.
З огляду на наявні в матеріалах справи фактичні дані, заслухавши доводи учасників процесу, суд ухвалив поновити третій особі-1 строк для подання письмових пояснень.
З огляду на те, що в судовому засіданні 26.02.2021 здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 26.03.2021.
22.03.2021 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява щодо судових витрат, а 23.03.2021 позивачем долучено докази на підтвердження такої заяви.
Напередодні судового засідання 26.03.2021 від відповідача через електронну пошту суду надійшла заява про відкладення розгляду справи.
Представник позивача та третьої особи-1 наполягали на задоволенні позову та не заперечував проти розгляду спору по суті за відсутності представників відповідача та третьої особи-2.
Суд вирішив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відкладення судового засідання, оскільки заява не містить поважних причин неможливості явки уповноваженого представника, а наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні 26.03.2021 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
08.04.2020 Міністерством юстиції України на підставі висновку Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 05.03.2020 за результатами розгляду скарги ТОВ "Карела Білд" від 20.11.2019 прийнято наказ про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відповідно до якого:
- скаргу ТОВ "Карела Білд" від 20.11.2019 задоволено повністю;
- скасовано рішення від 31.10.2019 № 49463928, прийняте державним реєстратором Точилівської сільської ради Ананьївського району Одеської області Копилом Віктором Юрійовичем;
- скасовано рішення від 25.10.2019 № 49346954, прийняте державним реєстратором Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Дар'єю Юріївною;
- анульовано доступ державному реєстратору Точилівської сільської ради Ананьївського району Одеської області Копил Віктору Юрійовичу та державному реєстратору Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Дар'ї Юріївні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
- виконання пунктів 2-3 наказу покладено на Департамент нотаріату та державної реєстрації;
- виконання пункту 4 наказу покладено на державне підприємство "Національні інформаційні системи".
З висновку Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 05.03.2020 за результатами розгляду скарги ТОВ "Карела Білд" від 20.11.2019, зокрема, вбачається, що державні реєстратори не було належним чином перевірено документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації прав в частині того, чи підлягало заявлене речове право державній реєстрації відповідно до Закону України "про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Позивач, обґрунтовуючи заявлений позов стверджує, що об'єкт, право на яке було зареєстровано скасованими рішеннями державних реєстраторів є об'єктом нерухомого майна, а не тимчасовою некапітальною спорудою.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Міністерству юстиції України було надано повноваження щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.
З 01.01.2016 набув чинності Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015, яким визначено процедуру розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту (далі - суб'єкт оскарження), що здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами (далі - суб'єкт розгляду скарги) відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (тут і надалі по тексту в редакції, чинній на момент розгляду вищезазначеної скарги).
Наказом Міністерства юстиції України № 37/5 від 12.01.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.01.2016 за № 42/28172, затверджено Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (тут і надалі в редакції, чинній на момент розгляду вищезазначеної скарги).
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації визначено статтею 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", зокрема, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.
Відповідно до абзацу першого пункту 1, пунктів 2, 5 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації цей Порядок визначає процедуру розгляду відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції України, що здійснюється Міністерством юстиції України та його територіальними органами.
Для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення про які та їх склад затверджуються Міністерством юстиції України або відповідним територіальним органом.
Порядок створення, організаційні та процедурні засади діяльності Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації визначено Положенням про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації.
Пунктом другим вказаного Положення передбачено, що Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації є постійно діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України, що в межах повноважень, визначених Законами України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації.
Комісія у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, цим Положенням та іншими актами законодавства (п. 3 Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації).
Пунктом 8 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації визначено, що під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб'єкта оскарження, і вирішує:
1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб'єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб'єкта оскарження;
2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб'єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб'єктом оскарження на законних підставах;
3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні;
4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора);
5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
За результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу (п. 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації).
Висновок комісії, на підставі якого суб'єктом розгляду скарги приймається рішення про задоволення скарги, обов'язково містить інформацію про те, що:
1) рішення, дії або бездіяльність суб'єкта оскарження не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації;
2) скарга підлягає задоволенню в повному обсязі чи частково (з обов'язковим зазначенням у якій частині) шляхом прийняття суб'єктом розгляду скарги рішень, та пунктом 2 частини 6 статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Рішення, дії або бездіяльність суб'єкта розгляду скарги можуть бути оскаржені до суду (пункт 19 Порядку № 1128).
Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду (частина 10 статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частинами першою та другою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений нього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.
Як вбачається з доводів позивача, у 2000 році ОСОБА_2 (дівоче прізвище - ОСОБА_2 ) збудувала об'єкт нерухомого майна - квітковий павільйон за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 50 кв.м.
В подальшому, 13.04.2000 було підписано Акт приймання в експлуатацію даного об'єкта нерухомості.
10.05.2000 Київською районною адміністрацією прийнято розпорядження № 729 "Про прийняття в експлуатацію торговельного квіткового павільйону по АДРЕСА_2" та затверджено акт приймання в експлуатацію від 13.04.2000.
У 2020 шлюб між ОСОБА_2 та її чоловіком було розірвано, у зв'язку з чим вона повернула собі дівоче прізвище - ОСОБА_2 .
24.10.2019 державним реєстратором Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Д.Ю. було внесено відомості до Державного реєстру прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля магазину загальною площею 50 кв.м.. розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1945436151101. Номер запису про право власності - 33840497.25.10.2019 року державним реєстратором було прийнято відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям реєстру) №49346954 від 25.10.2019 року.
31.10.2019 року ОСОБА_2 , як учасник Товариства з обмеженою відповідальністю «Артіс-Трейд», передала, а TOB «АРТ1С-ТРЕЙД» прийняло майновий вклад до Статутного капіталу Товариства у вигляді нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля магазину загальною площею 50 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1945436151101. На підставі чого, був підписаний акт приймання-передачі нерухомого майна №1 від 31.11.2019 року.
В подальшому, 31.10.2019 року державним реєстратором Точилівської сільської ради Ананьївського району Одеської області Копил В.Ю. були внесені відомості до державного реєстру прав на нерухоме майно про право власності TOB «АРТІС-ТРЕЙД» на зазначений вище об'єкт нерухомого майна, номер запису про право власності - 33947450. 31.10.2019 року державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №49463928 від 31.10.2019 року.
Таким чином, Товариство стало власником об'єкту нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля магазину загальною площею 50 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1945436151101.
Заперечуючи проти заявленого позову відповідач зауважує, що оскаржуваний наказ є правомірним, оскільки оскаржуване рішення від 31.10.2019 № 49463928 та рішення від 25.10.2019 № 49346954, прийняті державними реєстраторами Сурай Д.Ю. та Копилом В.Ю. з порушенням пункту 2 частини третьої статті 10, пункту 4 частини першої статті 18, пункту 1 частини першої статті 24 Закону та вимог абзацу першого пункту 12 Порядку № 1127 та підлягають скасуванню.
Згідно з вимогами статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення; розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів"; розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Відповідно до положеннями статей 181, 182 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Таким чином, визначальною умовою для державної реєстрації прав власності на будь-який об'єкт є визначення його статусу - чи є цей об'єкт нерухомим майном. Якщо об'єкт є рухомим майном, то він не підлягає державній реєстрації.
Відповідно до положень ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Частиною 2 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі також - Закон) визначено, що якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Статтею 376 Цивільного кодексу України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому; законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону (ч. 2 ст. 5 Закону).
Згідно з ч. 4 ст.5 Закону, не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на маті архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю основної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.
Спірний об'єкт реєстрацію права власності на який скасовано не підпадає під визначення тимчасової, некапітальної споруди. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Крім того, необхідно також врахувати положення Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року №244, далі - Порядок).
Так, згідно з п. 1.3. Порядку, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених інструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Відповідно до даного Порядку тимчасові споруди бувають, зокрема, двох типів: пересувна ТС та стаціонарна ТС.
Пересувна ТС - споруда, яка не має закритого приміщення для тимчасового перебування людей, у якій може бути розміщене торговельне обладнання, низькотемпературний прилавок, лоток, ємність, торговельний автомат, інші пристрої для сезонної роздрібної торгівлі та іншої підприємницької діяльності.
Стаціонарна ТС - споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв.м.
Отже, з аналізу вказаних норм випливає, що для віднесення об'єкту до категорії тимчасових споруд такий об'єкт має буди зведений тимчасово та без улаштування фундаменту. Для стаціонарної ТС обов'язковою умовою також є площа, яка не перевищує 30 кв.м.
В той же час, об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_2 не відповідає вказаним ознакам. Даний об'єкт не був зведений тимчасово, є підключеним до інженерних мереж міста (електропостачання, водопостачання, каналізація. Проведені будівельні роботи зробили його невіддільним від поверхні, на якій він розташований. Крім того, були проведені роботи з облаштування прилягаючої території.
Крім того, наявність залізобетонних, кам'яних конструкцій, металевих ферм і каркасів свідчать про постійний характер будівлі. Очевидно, що дані факти свідчать про те, що дана споруда є стаціонарною, не може бути пересунута, переміщена або монтована без її знищення, пошкодження, втрати своїх властивостей, а так само і без знецінення.
Водночас, відповідно до згаданого вище порядку, тимчасова споруда має бути або пересувною, або стаціонарною. Обов'язковою ознакою стаціонарної споруди є наявність закритого приміщення з площею, яка не має перевищувати 30 кв.м.
В той же час, площа будівлі по АДРЕСА_2 складає 50 кв.м. Наведене додатково свідчить про те, що зазначений об'єкт нерухомого майна не може і ти віднесений до категорії «тимчасових споруд», в тому числі - і до «стаціонарних тимчасових споруд», оскільки його площа перевищує встановлений Порядком розмір у 30 кв.м.
Також, вказаний об'єкт має фундамент, що унеможливлює віднесення даної будівлі до категорії тимчасових споруд, оскільки однією з обов'язкових ознак таких споруд є відсутність фундаменту .
Таким чином, даний об'єкт не є тимчасовою спорудою, оскільки не відповідає ознакам, визначеним у Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Використання залізобетонних конструкцій, каменю, металевих ферм, оздоблення прилягаючої території - наведене свідчить про постійність, капітальність споруди, неможливість її переміщення, демонтажу без її знецінення і втрати своїх властивостей.
Крім того, на підтвердження позовних вимог позивач долучив до справи Висновок експертного дослідження № 495 від 06.08.2020.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 Господарського процесуального кодексу України).
Так, експертом, зокрема, було встановлено, що нежитлова будівля магазину має фундамент (монолітна залізобетонна плита), під частиною будівлі розташований підвал, вхід в який здійснюється з внутрішнього приміщення будівлі, стіни будівлі виконані з каменя-вапняка, оштукатурені та пофарбовані, на тильному фасаді - облицьовані металопрофілем, наявне інженерне обладнання - водопровід, каналізація та електричне обладнання, які підключені до відповідних міських мереж.
Таким чином, експерт дійшов висновку, що будівля нерозривно пов'язана з земельною ділянкою, на якій розташована, та не може бути переміщена без заподіяння їй шкоди та втрати функціонального призначення, тобто нежитлова будівля магазину (павільйону) є нерухомим майном.
Більше того, як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, для здійснення державної реєстрації, реєстратору було надано наступні документи:
- акт приймання в експлуатацію від 13.04.2000 року;
- розпорядження про прийняття об'єкту в експлуатацію №729 від 10.05.2000року;
- технічний паспорт №1040-19 від 16.10.2019 року.
У вказаних документах відсутня інформація про те, що спірний об'єкт є тимчасовою, некапітальною спорудою. Натомість, у технічному паспорті зазначено, що вказаний об'єкт є нежитловою будівлею магазин, а в акті та розпорядженні майно визначено як торговельний квітковий павільйон.
Із наведених документів державним реєстратором неможливо було зробити висновок про те, що даний об'єкт є будь-якою тимчасовою некапітальною спорудою. Навпаки, отримані державним реєстратором документи свідчили протилежне та підтверджували, що дана споруда - нежитлова будівля магазин, є об'єктом, щодо якої не бути зареєстровано право власності.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що розгляд скарги був здійснений з порушенням визначених законом строків.
Згідно з п. 4 Порядку розгляду скарг, розгляд скарги у сфері державної реєстрації здійснюється у строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян».
Відповідно до положень ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому, загальний термін вирішення літань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
В той же час, скарга TOB «КАРЕЛА БІЛД» надійшла до Міністерства юстиції України 22.11.2019 року та була зареєстрована за №40850-33-19.
Висновок Колегії був підготований 05.03.2020 року, тобто зі спливом більше З місяців від дня надходження скарги. Оскаржуваний наказ був прийнятий 08.04.2020.
Отже, скаргу не було розглянуто в межах строку, встановленому Порядком розгляду скарг та Закону України «Про звернення громадян».
Крім того, суд дійшов висновку про необґрунтованість тверджень позивача про вихід позивачем за межі вимог під час розгляду скарги, оскільки скасовані реєстраційні дії були нерозривно пов'язані між собою.
Згідно з п. 11 Порядку розгляду скарг, Мінюст чи відповідний територіальний орган своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально повідомляє особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку, про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мінюсту та додатково одним з таких способів:
1) телефонограмою/якщо номер телефону зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел);
2) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).
На офіційному сайті Мінюсту було розміщено оголошення про засідання Колегії, яке відбудеться 05.03.2020 року. Водночас, відповідно до вимог Порядку, таке оголошення мало було розміщено не пізніше 03.03.2020 року.
Проте, згідно відомостей пошукової системи Google, таке оголошення розміщено у день засідання Колегії - 05.03.2020 року.
Таким чином, відповідачем було порушено вимоги щодо строків розміщення оголошення та повідомлення учасників розгляду. В результаті чого, позивач був позбавлений можливості взяти участь у розгляді скарги і надати обґрунтовані заперечення.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що надані позивачем докази є більш вірогідними, ніж докази надані відповідачем на спростування позовних вимог.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на відповідача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІС-ТРЕЙД" задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України від 08.04.2020 № 1349/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень".
3. Поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 33840497 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 49346954 від 25.10.2019.
4. Поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 33947450 про державну реєстрацію права власності за ТОВ "АРТІС-ТРЕЙД", внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 49463928 від 31.10.2019.
5. Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІС-ТРЕЙД" (65031, м. Одеса, вул. Агрономічна, 205; код ЄДРПОУ 43319811) витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 306, 00 грн. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде складено та підписано 05.04.2021 року.
Суддя Ю.О.Підченко