ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.04.2021Справа № 910/19171/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" вул. Володимирська, 51-А, м. Київ, 01001
до Політичної партії "Народний Рух України" вул. Олеся Гончара, 35, м. Київ, 01034
про стягнення 84 093,66 грн.
Представники сторін: не викликались
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Політичної партії "Народний Рух України" про стягнення 84 093,66 грн., а саме 74 253,95 грн. основного боргу, 7 590,33 грн. пені, 1 403,24 грн. процентів річних та 846,14 грн. втрат від інфляції
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем укладеного між сторонами Договору № 2129 про надання послуг з розподілу теплової енергії, розрахункового обслуговування за спожиту теплову енергію, технічного обслуговування системи теплопостачання та теплоспоживання від 29.09.2014 в частині своєчасної оплати спожитих послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/19171/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/19171/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Так, через відділ діловодства суду 11.01.2021 від позивача надійшла заява № 062/15/1/03-65 від 11.01.2021 на виконання вимог ухвали суду.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 09.12.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Олеся Гончара, 35, м. Київ, 01034 та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105176236955 була отримана останнім 17.12.2020.
Приймаючи до уваги дату отримання ухвали суду від 09.12.2020 (17.12.2020) та з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 09.12.2020, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Політична партія "Народний Рух України" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 20 вересня 2014 року між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (позивач у справі, виконавець за договором) та Політичною партією "Народний Рух України" (відповідач у справі, споживач за договором) укладено договір про надання послуг з розподілу теплової енергії, розрахункового обслуговування за спожиту теплову енергію, технічного обслуговування системи теплопостачання та теплоспоживання № 2129 (далі - Договір), згідно з умовами якого виконавець зобов'язався надавати послуги з розподілу теплової енергії, розрахункового обслуговування за спожиту теплову енергію, технічного обслуговування системи теплопостачання та теплоспоживання нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Олеся Гончара, 33, літера А, а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати послуги, надані виконавцем, за встановленими тарифами у строк та на умовах, що передбачені даним договором та чинним законодавством України.
Розділами 3 - 12 Договору сторони узгодили права та обов'язки сторін, оплату послуг, робіт та порядок їх приймання, умови припинення та відновлення послуг з розподілу теплової енергії, відповідальність сторін, непереборну силу, порядок вирішення спорів та розбіжностей, а також термін дії договору та інші умови.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як визначено пунктом 9.1 Договору, даний договір набуває чинності з моменту його укладання і є безстроковим.
Вказаний Договір підписаний представниками виконавця і споживача та скріплений печатками сторін.
Окрім того сторонами узгоджений та підписаний додаток № 1 до Договору, який є його невід'ємною частиною, зокрема, щодо визначення обсягів постачання теплової енергії та тарифів.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Так, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
У пунктах 3.2.2 - 3.2.4 Договору закріплено обов'язок виконавця розподіляти надану енергопостачальною організацією в цілому на об'єкт у вигляді гарячої води на потреби опалення (під час опалювального сезону), в кількості та в обсягах, що передбачені в договорі на постачання теплової енергії у гарячій воді, укладеного між виконавцем та теплопостачальною організацією у нежитловий будинок за адресою: вул. Гончара, 33 літ А; надавати послуги по розрахунковому обслуговуванню споживача за спожиту теплову енергію; надавати послуги з технічного обслуговування системи теплопостачання та теплоспоживання на об'єкті.
Пунктами 3.4.3, 3.4.5 та 3.4.8 Договору на споживача покладені обов'язки виконувати умови та порядок оплати в обсягах та у терміни, які передбачені в розділі 4 до цього Договору та додатках до цього Договору; в строки, передбачені цим Договором, в повному обсязі сплачувати на розрахунковий рахунок Дирекції по експлуатації нежилих будинків вартість наданих послуг за цим Договором; сплатити заборгованості за отримані послуги згідно цього договору за попередній опалювальний сезон до початку нового опалювального сезону та внести передплату, передбачену пунктом 4.3 цього Договору.
Відповідно до пункту 4.2 Договору споживач щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримує у виконавця (за адресою: вул. Артема, 58/2-Д, договірно-розрахунковий відділ) два примірники актів звірки (на вимогу споживача) на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки споживач повертає виконавцю), розрахунок фактичного споживання теплової енергії за попередній період (за вимогою споживача), платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії та технічного обслуговування за звітний період, а також передплата орієнтовної вартості теплової енергії, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду та акт приймання-передачі наданих послуг (далі - акт).
Пунктом 4.8 Договору передбачено, що споживач протягом трьох робочих днів з моменту отримання Акту у двох примірниках, в порядку визначеному пунктом 4.2 цього Договору, повинен надати виконавцю оформлений відповідним чином один примірник акту.
Згідно з пунктом 4.9 Договору якщо в строк, передбачений пунктом 4.8 цього Договору, споживач не надав виконавцю відповідним чином оформлений один примірник акту або обґрунтовану письмову відмову в прийнятті наданих послуг, послуги вражаються такими, що були надані в повному обсязі згідно з цим Договором. Не повернення акту чи необґрунтована відмова від підписання акту не звільняє споживача від його оплати наданих послуг згідно з цим Договором.
Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з пунктом 4.4 Договору оплату за вказаними в пункті 4.2 цього Договорі документами, споживач виконує не пізніше 18 числа поточного місяця.
При отриманні послуг з розподілу теплової енергії, споживач розраховується за діючими тарифами на теплову енергію. Споживачу пред'являється до сплати фактична кількість спожитої ним теплової енергії (у тому числі розрахунок теплових витрат на абонентському уводі), відповідно до відсотку споживання загальної кількості наданої енергопостачальною організацією теплової енергії в будинок, показники якої міститься в обліковій картці енергопостачальної організації або (та) звітних відомостях (пункт 4.5 Договору).
В пункту 4.6 Договору зазначено, що крім сплати послуг з розподілу теплової енергії відповідач сплачує на рахунок позивача вартість послуг з технічного обслуговування системи теплопостачання та теплоспоживання відповідно до додатку "Тарифи на теплову енергію та технічне обслуговування систем теплопостачання та теплоспоживання".
Так, відповідно до пункту 4 додатку № 1 "Тарифи на теплову енергію та технічне обслуговування систем теплопостачання та теплоспоживання" до Договору розрахунки за послуги з розподілу теплової енергії, надані позивачем, проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими органом, який уповноважений встановлювати тарифи на теплову енергію.
Пунктом 4.7 Договору встановлено, що відповідач зобов'язується прийняти та оплатити фактично надані послуги по цьому договору. Отримання відповідачем послуг підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг.
Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов вищевказаного договору позивачем за період з травня 2019 року по вересень 2020 року було надано, а відповідачем прийнято передбачені Договором послуги на загальну суму 74 253,95 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви копіями складених та підписаних з боку позивача в односторонньому порядку Актів прийому виконаного опалення та технічного обслуговування № 2129/1905 за травень 2019 року на суму 1 191,16 грн., № 2129/1906 за червень 2019 року на суму 1 191,16 грн., № 2129/1907 за липень 2019 року на суму 1 191,16 грн., № 2129/1908 за серпень 2019 року на суму 1 191,16 грн., № 2129/1909 за вересень 2019 року на суму 1 191,16 грн., № 2129/1910 за жовтень 2019 року на суму 1 191,16 грн., № 2129/1911 за листопад 2019 року на суму 10 243,96 грн., № 2129/1912 за грудень 2019 року на суму 9 335,93 грн., № 2129/2001 за січень 2020 року на суму 13 763,57 грн., № 2129/2002 за лютий 2020 року на суму 9 121,77 грн., № 2129/2003 за березень 2020 року на суму 14 499,24 грн., № 2129/2004 за квітень 2020 року на суму 1 690,42 грн., № 2129/2005 за травень 2020 року на суму 1 690,42 грн., № 2129/2006 за червень 2020 року на суму 1 690,42 грн., № 2129/2007 за липень 2020 року на суму 1 690,42 грн., № 2129/2008 за серпень 2020 року на суму 1 690,42 грн. та № 2129/2009 за вересень 2020 року на суму 1 690,42 грн., відомостей обліку споживання теплової енергії за період з 23.11.2019 по 25.03.2020, копіями облікових карток та розрахунками нарахувань за спожиту теплову енергію за період з листопада 2019 року по березень 2020 року, а також копіями нарядів на підключення/відключення опалення.
При цьому як вбачається із матеріалів справи, вищевказані акти прийому виконаного опалення та технічного обслуговування за Договором були направлені відповідачу засобами поштового зв'язку, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії відповідних списків рекомендованих згрупованих поштових відправлень та фіскальних чеків за спірний період.
В свою чергу обов'язок споживача зі своєчасного отримання та підписання протягом трьох робочих днів з моменту отримання наданих виконавцем актів для засвідчення факту їх належного надання визначено умовами пункту 4.8 Договору.
При цьому, враховуючи положення п. 4.2 Договору щодо обов'язку споживача самостійно отримувати, зокрема, акт приймання - передачі послуг за попередній період, можливість посилання на відсутність (неодержання) вказаних документів як на підставу невиконання зобов'язань зі своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг, в обсязі, який фактично був спожитий у спірний період, у відповідача відсутня.
Таким чином, оскільки факт надання послуг та їх прийняття за вказаними актами прийому виконаного опалення та технічного обслуговування відповідачем не заперечувався, з огляду на умови пункту 4.9 Договору, за відсутності відмов споживача від прийняття наданих послуг, звернень до виконавця в порядку п.п. 10.2-10.4 Договору з питань ненадання/надання не в повному обсязі послуг та відмов від підписання актів суд вважає акти прийому виконаного опалення та технічного обслуговування за травень 2019 року - вересень 2020 року такими, що погоджені відповідачем, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо надання послуг з розподілу теплової енергії та послуг з технічного обслуговування системи теплопостачання та теплоспоживання у спірний період, у зв'язку з чим приходить до висновку про можливість розцінювати вказані в цих актах послуги як такі, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання, обумовлені Договором, в обсягах, зазначених в Актах, та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг з розподілу теплової енергії та послуг з технічного обслуговування системи теплопостачання та теплоспоживання відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з їх оплати, є акти прийому виконаного опалення та технічного обслуговування та саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість наданих послуг.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач не здійснив повну та своєчасну оплату наданих за спірним договором послуг, в зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за Договором за травень 2019 року - вересень 2020 року в загальній сумі 74 253,95 грн.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов'язання щодо оплати наданих Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" послуг за травень 2019 року - вересень 2020 року в сумі 74 253,95 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Політичної партії "Народний Рух України" утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів розірвання чи визнання недійсним укладеного між сторонами Договору про надання послуг з розподілу теплової енергії, розрахункового обслуговування за спожиту теплову енергію, технічного обслуговування системи теплопостачання та теплоспоживання № 2129 від 20.09.2014 та/або його окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за договорами на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем послуги відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 74 253,95 грн. з оплати наданих позивачем послуг підлягають задоволенню в повному обсязі.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За умовами пункту 6.3.2 Договору за несвоєчасну оплату вартості послуг, що надаються за цим договором, споживач сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,5 % від суми фактичного боргу за кожен день прострочення. Нарахування пені припиняється в момент фактичної сплати боргу.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем нараховано за загальний період прострочення з 19.0.6.2019 по 15.10.2020 та пред'явлено до стягнення на підставі пункту 6.3.2 Договору пеню в сумі 7 590,33 грн., а також на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 1 403,24 грн. процентів річних та 846,14 грн. втрат від інфляції, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Проте, як встановлено судом, при визначенні граничного строку виконання зобов'язань з оплати наданих позивачем за Договором послуг, зокрема, за серпень 2019, січень, квітень, липень 2020, та, відповідно, визначення початку періоду прострочення, позивачем не враховані вищезазначені приписи чинного законодавства та зазначено періоди прострочення з 19-го числа відповідних місяців.
Також суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Так, згідно до пункту 6.3.2 Договору пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за цим договором.
Отже, за висновками суду, сторонами умовами п. 6.3.2 Договору щодо нарахування пені без обмеження 6-ти місячним строком, яке не припиняється до моменту повного погашення заборгованості, визначено термін, протягом якого здійснюється нарахування пені, що цілком відповідає положенням цивільного законодавства.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення, становить 7 558,89 грн. пені та 1336,87 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 7 558,89 грн. пені та 1 336,87 грн. процентів річних.
Також за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення, становить 883,28 грн., а отже є більшими, ніж заявлено у позивача. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення втрат від інфляції в сумі 846,14 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції за несвоєчасну оплату послуг підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 846,14 грн. втрат від інфляції.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Політичної партії "Народний Рух України" (01034, місто Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок 33; код ЄДРПОУ 00013209) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А; код ЄДРПОУ 03366500) 74 253 (сімдесят чотири тисячі двісті п'ятдесят три) грн. 95 коп. основного боргу, 7 558 (сім тисяч п'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 89 коп. пені, 1 336 (одна тисяча триста тридцять шість) грн. 87 коп. процентів річних, 846 (вісімсот сорок шість) грн. 14 коп. втрат від інфляції та 2 099 (дві тисячі дев'яносто дев'ять) грн. 56 коп. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 05 квітня 2021 року.
Суддя А.М. Селівон