ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.03.2021Справа № 910/18467/20
За позовомДержавного підприємства "Волинський експертно-технічний центр Держпраці"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Головний навчально-методичний центр "Укрексперт"
простягнення 75 000, 00 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
не з'явилися.
Державне підприємство "Волинський експертно-технічний центр Держпраці" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Головний навчально-методичний центр "Укрексперт" про стягнення 75 000, 00 грн передоплати, що вносилась позивачем на рахунок відповідача за надання послуг згідно з ліцензійним договором № 006Л/2018 від 31.08.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач так і не приступив до виконання своїх зобов'язань за ліцензійним договором № 006Л/2018 від 31.08.2018.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 відкрито провадження у справі № 910/18467/20, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 05.02.2021.
16.01.2021 судом було винесено ухвалу в порядку ст. 120 Господарського процесуального кодексу України та перенесено слухання справи на 26.02.2021.
25.01.2021 через загальний відділ діловодства суду позивач долучив до справи додаткові докази та просив здійснювати розгляд справи без його участі.
Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, відзив на позов не надав, а про часта місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
З огляду на те, що в судовому засіданні 26.02.2021 здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 26.03.2021.
Позивач та відповідач явку уповноважених представників в судове засідання 26.03.2021 не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Так, ухвали суду були надіслані за адресою позивача та відповідача, які міститься у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Окрім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.
Таким чином, оскільки позивача та відповідача було належним чином повідомлено про судове засідання та останнім, у свою чергу, не повідомлено про причини неявки в судові засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
31.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕД БЕРІ" (наразі ТОВ "ГНМЦ "Укрексперт") як ліцензіаром та Державним підприємством "Волинський експертно-технічний центр Держпраці" як ліцензіатом було укладено ліцензійний договір № 006Л/2018 за умовами якого регламентуються правовідносини пов'язані з наданням невиключного права на використання об'єкта права інтелектуальної власності - комп'ютерної програми "ТЕЗЕРТ".
У п. 1.1. договору сторони погодили, що відповідно до ст. 634 Цивільного кодексу України цей договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання ліцензіата до всіх умов договору в цілому. Таке приєднання здійснюється ліцензіатом шляхом підписання цього договору.
У порядку та на умовах, визначених цим договором, ліцензіар, будучи власником майнових прав інтелектуальної власності на комп'ютерну програму, визначену у цьому договору, надає ліцензіатові дозвіл на використання даної комп'ютерної програми, а ліцензіат в порядку та у розмірах, визначених у цьому договорі, виплачує ліцензіарові плату за використання комп'ютерної програми, у вигляді авторської винагороди (роялті) (п.1.4. договору).
Під терміном "комп'ютерна програма" для цілей цього договору розуміють об'єкт авторського права ліцензіара (набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результат ату) (п. 1.4. договору).
У розділі 4 договору сторони також погодили, що ліцензіат сплачує ліцензіару роялті - платіж, який отримується ліцензіаром як винагорода за надання ліцензіату невиключного права на користування авторським правом на комп'ютерну програму (у значені, встановленому п. 14.1.225 ст. 14 розділу 1 "Загальні положення" Податкового кодексу України), у сумі 150 000, 00 грн без ПДВ (згідно підпункту 196.1.6. статті 196 Податкового кодексу України, операції пов'язані з виплатою роялті не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість).
Відповідно до п. 4.3. договору, передбачена п. 4.1. цього договору плата (авторська винагорода (роялті)) виплачується ліцензіарові шляхом перерахування коштів (у національній валюті України - гривні) ліцензіатом в розмірі 50% передоплати протягом 5 банківських днів з дати отримання рахунку-фактури на поточний рахунок ліцензіара, а решта 50% - після інсталювання програми.
Згідно з п. 7.2. договору, строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений п. 7.1. цього договору та закінчується 31.12.2018 включно, але в будь-якому випадку продовжується на строк дії дозволу на використання комп'ютерної програми , визначений у п. 1.7. договору.
Пунктами 3.1 та 3.2. договору передбачено, що комп'ютерна програма розміщується ліцензіаром на серверних потужностях ліцензіата. Право на використання комп'ютерної програми виникає у ліцензіата з моменту підписання акту про невиключне право використання комп'ютерної програми.
Як стверджує позивач, на виконання вимог п. 4.3 договору він здійснив передоплату в розмірі 50% роялті шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ліцензіара в сумі 75 000, 00 грн двома платежами по 37 500, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученями № 1912 від 03.09.2018 та № 1913 від 04.09.2018 на підставі виставленого ТОВ "РЕД БЕРІ" рахунку № 006/1 від 31.08.2018.
Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з тим, що протягом двох років та станом на дату подання позову, відповідач так і не приступив до виконання своїх зобов'язань по даному договору, комп'ютерна програма ліцензіаром на серверних потужностей ліцензіата не розміщувалась, інсталювання програми не проводилось, Акт на невиключне право використання комп'ютерної програми не підписувався, отже можливості для використання комп'ютерної програми "ТЕЗЕРТ" позивач не має.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором приєднання.
Відповідно до ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.
Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підтвердження наявності у відповідача перед позивачем заборгованості останній надає акт звірки взаєморозрахунків станом за періоди з 01.01.2018-28.12.2020 за договором № 006Л/2018 від 31.08.2018.
Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо (зокрема не може засвідчувати факт належного, або неналежного виконання зобов'язань з поставки товару), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Таким чином, акти звірки є суто бухгалтерськими документами за якими бухгалтерії підприємств-учасників певних господарських операцій звіряють бухгалтерський облік цих операцій (у контексті визначення дебіторської або кредиторської заборгованості), а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.
Надані позивачем первинні документи підтверджують факт проведення між сторонами господарських операцій за договором та виникнення дебіторської заборгованості у позивача, та відповідно кредиторської заборгованості у відповідача.
Відповідач, у свою чергу, правом на подання відзиву не скористався та наведених позивачем аргументів щодо наявності заборгованості не спростував.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача передоплати в розмірі 75 000, 00 грн.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на відповідача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Державного підприємства "Волинський експертно-технічний центр Держпраці" задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Головний навчально-методичний центр "Укрексперт" (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, 63; код ЄДРПОУ 40117802) на користь Державного підприємства "Волинський експертно-технічний центр Держпраці" (43026, м. Луцьк, вул. Кравчука, 22В; код ЄДРПОУ 21750544) передоплату в розмірі 75 000, 00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 102, 00 грн. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде складено та підписано 05.04.2021 року.
Суддя Ю.О.Підченко