ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.04.2021Справа № 910/2908/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ
до відповідача: Акціонерного товариства "РВС БАНК", м. Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй", м.Київ
про стягнення 141 970 грн,
Військова прокуратура Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "РВС БАНК" про стягнення грошових коштів за банківською гарантією в розмірі 141 970 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" прийнятих на себе зобов'язань за договором підряду №167/2018/167, в частині виконання робіт з будівництва казарми поліпшеного планування у військовому містечку №1, смт Гвардійське Дніпропетровської області, що стало підставою для стягнення з відповідача, як гаранта згідно банківської гарантії №166-19Г від 14.01.2019, суми забезпечувального зобов'язання.
Ухвалою від 25.02.2021 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін); призначено підготовче засідання на 07.10.2020. Одночасно, вказаною ухвалою залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй".
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що принципал належним чином виконував умови договору підряду №167/2018/167 від 21.06.2018, а завершення робіт у строки, визначені правочином, було неможливим з огляду на незаконне розірвання Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням вказаного договору в односторонньому порядку. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено на безпідставності посилань позивача на судові рішення у справі №922/4100/19.
Відповідачем також було подано заяву про розгляд справи з повідомленням сторін. В обґрунтування вказаної заяви відповідач посилався на значність справи для сторін, обсяг і характер доказів, необхідність дослідження двох правочинів, а саме договору підряду та гарантії, встановлення обставин виконання основного зобов'язання.
Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення з урахуванням такого.
Згідно ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 6 вказаної статті унормовано, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Наразі, за висновками суду, характер спірних правовідносин, предмет доказування у справі, а також фактичні обставини, які підлягають оцінці ніяким чином не вимагають проведення судового засідання. До того ж, розмір позовних вимог не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2021 рік.
За таких обставин, у суду наявні всі підстави для відмови в задоволенні заяви Акціонерного товариства "РВС БАНК" про розгляд справи з повідомленням сторін.
23.03.2021 представником відповідача також було подано заяву про залишення позову без розгляду, з огляду на відсутність підстав для представництва у спірних правовідносинах інтересів держави з урахуванням наявності відповідного органу - Міністерства оборони України.
Розглянувши вказану заяву, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для її задоволення, з урахуванням такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За положеннями ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Отже, за змістом наведених норм прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а саме: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Тобто, у вирішенні питання наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором дослідженню підлягають наступні обставини: (1) чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; (2) чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.
Як вказувалось вище, підставою позовних вимог є порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" прийнятих на себе зобов'язань за договором підряду №167/2018/167, укладеного зі Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням, в частині виконання робіт із будівництва казарми поліпшеного планування у військовому містечку №1, смт Гвардійське Дніпропетровської області, що стало підставою для стягнення з відповідача, як гаранта згідно банківської гарантії №166-19Г від 14.01.2019, суми забезпечувального зобов'язання.
Як вбачається з представлених суду документів, Військова прокуратура Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України звернулась з листом №3-6-3046вих20 від 21.08.2020 до Міністерства оборони України та Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління щодо порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" своїх обов'язків, в тому числі, за договором №167/2018/167 на виконання робіт з будівництва будівлі казарми поліпшеного планування №2,25 опдбр, смт Гвардійське, Дніпропетровської області, військо містечко №1. У вказаному листі було вказано, що прокурором встановлено нездійснення Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та Міністерством оборони України захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом подання відповідного позову до суду.
Прокурором вказано, що договір №167/2018/167 було укладено на виконання загальнодержавної програми щодо підвищення обороноздатності країни, та фінансування якого здійснювалось за рахунок бюджетних коштів згідно рішення Ради національної безпеки та оборони України від 10.07.2017 "Про невідкладні заходи щодо фінансування потреб національної безпеки і оборони України у 2017 році".
У відповідь на вказаний лист Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням було повідомлено листом від 23.09.2020 №516/ю/1009 Військову прокуратуру Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України про те, що заходи представництва інтересів в суді щодо стягнення суми гарантії з Акціонерного товариства "РВС БАНК", з огляду на невиконання підрядником умов договору №167/2018/167, не вживались через відсутність коштів на оплату судового збору.
До того ж, як свідчать матеріали справи, наказом №302 від 31.08.2020 Міністерства оборони України "Про припинення Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління" припинено вказану юридичну особу, визначено Міністерство оборони України правонаступником всіх прав та обов'язків Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що Міністерство оборони України у розумні строки на лист №3-6-3046вих20 від 21.08.2020 Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України відповіді не надало, захисту інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду не здійснило.
Отже, за висновками суду, у даному випадку Міністерство оборони України, як компетентний орган знало про допущені порушення інтересів держави, проте за захистом до суду не звернулось. До того ж, Військовою прокуратурою Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України дотримано розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.
За таких обставин, за висновками суду, у даному випадку прокурором належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, а отже, і для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Таким чином, підстави для задоволення клопотання відповідача про залишення позову без розгляду відсутні.
23.03.2021 представником відповідача також було подано заяву про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №910/3760/20 за позовом Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління до Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" про стягнення 2 409 031,94 грн, у тому числі: 1 788 091,95 грн - штрафні санкції та 620 939,99 грн - невикористана сума попередньої оплати (авансу) за договором підряду №167/2018/167 від 21.06.2018.
Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення, з огляду на таке.
Пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Зупинення провадження по справі - це врегульована законом і оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні по господарській справі, викликана наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд.
Підстава, передбачена пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України виникає в процесі тоді, коли ухвалення рішення можливо після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для даної справи, в іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
Зупинення провадження допускається лише тоді, коли розглядати справу далі неможливо. Ця підстава зупинення застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Ця неможливість полягає в тому, що обставини, які є підставою позову або заперечень проти нього, є предметом дослідження в іншій справі і рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на вирішення спору. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 по справі №906/806/15.
Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/3760/20 за позовом Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління до Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" про стягнення 2 409 031,94 грн, у тому числі: 1 788 091,95 грн - штрафні санкції та 620 939,99 грн - невикористана сума попередньої оплати (авансу) за договором підряду №167/2018/167 від 21.06.2018.
Наразі, за висновками суду, обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, можуть бути встановлені судом в межах розгляду цієї справи на підставі оцінки доказів, представлених сторонами, що вказує на відсутність підстав для зупинення провадження у справі.
До того ж, за висновками суду, задоволення клопотання відповідача могло призвести до затягування строків розгляду справи, а отже, порушення вимог Господарського процесуального кодексу України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, в контексті чого суд зауважує таке.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
20.06.2018 Публічним акціонерним товариством "РВС Банк" (гарант) було видано гарантію №3912-18Г, згідно якої гарант зобов'язався сплатити на користь бенефіціара - Східного територіального квартирно-експлуатаційним управління (правонаступником прав та обов'язків якого є Міністерство оборони України) суму гарантії у випадку невиконання (неналежного виконання) принципалом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" своїх зобов'язань за договором, який буде укладено між принципалом та бенефіціаром на закупівлю послуг з будівництва будівлі казарми поліпшеного планування №2, 25, опдбр, смт Гвардійське, Дніпропетровська область, військове містечко №1.
У гарантії вказано, що гарант безумовно та безвідклично зобов'язується виплатити бенефіціару суму, що складає 147 970 грн протягом 5 робочих днів з дати отримання письмової вимоги бенефіціара, підписаної уповноваженою особою та у якій бенефіціар заявляє про те, що принципал не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов'язання за договором стосовно якості робіт та строків.
Гарант має право відмовити бенефіціару в задоволенні його вимог, у випадку якщо вимога по гарантії надана банку-гаранту після закінчення строку дії гарантії. Зобов'язання гаранта припиняються у разі: сплати бенефіціару суми гарантії; закінчення строку, на який видано гарантію; відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією. Ця гарантія діє з моменту її видання та по 31.09.2019 включно.
21.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" (генпідрядник) та Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням (замовник) (правонаступником якого згідно наказу №302 від 31.08.2020 Міністерства оборони України "Про припинення Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління" визначено Міністерство оборони України) було укладено договір підряду №167/2018/167, за умовами п.1.1 якого замовник доручає, а генпідрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання робіт із будівництва об'єкта: "Будівництво будівлі казарми поліпшеного планування №2, 25, опдбр, смт Гвардійське, Дніпропетровська область, військове містечко №1" (код 45210000-2 - "Будівництво будівель" відповідно до ДК 021:2015), що виконується за рахунок коштів Державного бюджету України.
За договором підряду № 167/2018/167 від 21.06.2018 (в редакції додаткової угоди № 8 від 30.05.2019) строк виконання робіт - до 30.09.2019.
Пунктом 4.1.4. договору підряду №167/2018/167 від 21.06.2018 передбачено, що замовник може надавати генпідряднику попередню оплату (аванс) на виконання робіт по об'єкту, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 № 117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» та Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764 за таких умов: а) аванс надається генпідряднику тільки за окремим рішенням Головного розпорядника коштів замовника: б) аванс надається на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів; в) розмір попередньої оплати не може перевищувати 30% (тридцять відсотків) вартості від річного обсягу робіт; г) генпідрядник зобов'язується використати одержану попередню оплату протягом трьох місяців після одержання попередньої оплати. По закінченні зазначеного терміну невикористані суми попередньої оплати повертаються замовнику.
Пунктом 5.2.4. договору підряду №167/2018/167 від 21.06.2018 визначено, що підтвердженням факту виконаних робіт по об'єкту, до якого входять і матеріальні ресурси, є прийняття таких робіт за актом приймання виконаних і будівельних робіт та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-2В, КБ-3).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018, а в частині своїх зобов'язань та розрахунків до їх повного виконання сторонами (п.10.1 договору №167/2018/167 від 21.06.2018).
14.01.2019 Публічним акціонерним товариством "РВС Банк" (гарант) було видано гарантію №166-19Г, за якою бенефіціар - Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління (правонаступником прав та обов'язків якого є Міністерство оборони України), принципал - Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй", предмет забезпечувального зобов'язання договір на закупівлю послуг з будівництва будівлі казарми поліпшеного планування №2, 25, опдбр, смт Гвардійське, Дніпропетровська область, військове містечко №1 (з урахуванням додаткової угоди №6 від 29.12.2018).
У гарантії вказано, що гарант безумовно та безвідклично зобов'язується виплатити бенефіціару суму, що складає 147 970 грн, протягом 5 робочих днів з дати отримання письмової вимоги бенефіціара, підписаної уповноваженою особою та у якій бенефіціар заявляє про те, що принципал не виконав умов договору та при цьому не сплатив штрафні санкції, встановлені договором за такі порушення.
Гарант має право відмовити бенефіціару в задоволенні його вимог, у випадку якщо вимога по гарантії надана банку-гаранту після закінчення строку дії гарантії. Зобов'язання гаранта припиняються у разі: сплати бенефіціару суми гарантії; закінчення строку, на який видано гарантію; відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією. Ця гарантія діє з моменту її видана та по 31.01.2020 включно.
Згідно змін №1 від 24.09.2019 до гарантії №166-19Г гарант безумовно та безвідклично зобов'язується виплатити бенефіціару суму, що складає 147 970 грн протягом 5 робочих днів з дати отримання письмової вимоги бенефіціара, підписаної уповноваженою особою та у якій бенефіціар заявляє про те, що принципал не виконав умов договору.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018р. по справі №203/2612/13-ц, постанові від 19.06.2018р. по справі №5023/3905/12 та від 04.03.2019р. по справі №5015/6070/11.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України).
Доказів визнання недійсним у визначеному законом порядку вказаного вище договору підряду матеріали справи не містять, а отже, суд приймає вказаний правочин в якості належної підстави для виникнення взаємних прав та обов'язків його сторін.
Як свідчать матеріали справи, Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" із повідомленням №516/ю/4709 від 28.10.2019 про розірвання договору №167/2018/167 від 21.06.2018 в односторонньому порядку. У повідомленні про розірвання договору підряду Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням було зазначено, що генпідрядником не виконано положення пунктів 5.1., 5.1.3., 5.1.5., 5.1.6., 5.1.7, 6.3.2 договору (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами) - щодо завершення виконання робіт 4-го, 5-го та 6-го етапів в строки, встановлені договором, з урахуванням додаткових угод. Також, як зазначено в повідомленні про розірвання договорів підряду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" не повністю відзвітовано перед замовником щодо використання попередньої оплати (авансу), перерахованої для виконання робіт за договорами підряду. З урахуванням цього та на підставі статей 218, 219, 222 Господарського кодексу України, статей 526, 651, 653, 654 Цивільного кодексу України, а також пп. 6.2.1.2. договору підряду, Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління повідомило про розірвання договору підряду з 07.11.2019.
Враховуючи невиконання належним чином принципалом своїх обов'язків за договором №167/2018/167 від 21.06.2018 в частині своєчасного завершення робіт, позивач як бенефіціар звернувся до відповідача, як гаранта, із вимогою №516/ю/4876 від 05.11.2019 про сплату суми банківської гарантії.
Листом №1429/19-БТ від 15.11.2019 Публічним акціонерним товариством "РВС Банк" було відмовлено Східному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінню у задоволенні вимоги та сплаті суми банківської гарантії. Відмова гаранта була мотивована тим, що незважаючи на односторонню відмову замовника від договору підряду, підрядник продовжує виконувати його умови хоч із порушення строків. Гарантом зауважено, що умовами гарантії не передбачено обов'язок гаранта здійснити виплату на користь бенефіціара у випадку часткового виконання принципалом його зобов'язань та з простроченням строку такого виконання.
З матеріалів справи вбачається, що Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління зверталось до відповідача з повторною вимогою №516/10/5208 від 26.11.2019, в задоволенні якої Публічним акціонерним товариством "РВС Банк" також було відмовлено листом №1522/19-ПТ від 09.12.2019.
Наразі, за твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, Публічним акціонерним товариством "РВС Банк" так і не було виконано свої обов'язки як гаранта, та не перераховано на рахунок Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління чи його правонаступника - Міністерства оборони України суму банківської гаранті в розмірі 141 970 грн, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що викладена у вимозі Міністерства оборони України інформація, не становить для гаранта обов'язку сплачувати суму гарантії, оскільки принципал належним чином виконував умови договору підряду №167/2018/167 від 21.06.2018, а завершення робіт у строки, визначені правочином, було неможливим з огляду на незаконне розірвання Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням вказаного договору в односторонньому порядку. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено на безпідставності посилань позивача на судові рішення у справі №922/4100/19.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті від обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позову. При цьому, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення суми банківської гарантії повинно бути доведено суду обставини виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків із забезпечення виконання зобов'язання, обставини порушення принципалом основного зобов'язання, виникнення у гаранта обов'язку сплатити суму банківської гарантії, строк виконання якого настав.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.
Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Як було встановлено вище, 20.06.2018 Публічним акціонерним товариством "РВС Банк" (гарант) було видано гарантію №3912-18Г, згідно якої гарант зобов'язався сплатити на користь бенефіціара - Східного територіального квартирно-експлуатаційним управління (правонаступником прав та обов'язків якого є Міністерство оборони України) суму гарантії у випадку невиконання (неналежного виконання) принципалом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" своїх зобов'язань за договором, який буде укладено між принципалом та бенефіціаром на закупівлю послуг з будівництва будівлі казарми поліпшеного планування №2, 25, опдбр, смт Гвардійське, Дніпропетровська область, військове містечко №1.
21.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" (генпідрядник) та Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням (замовник) (правонаступником якого згідно наказу №302 від 31.08.2020 Міністерства оборони України "Про припинення Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління" визначено Міністерство оборони України) було укладено договір підряду №167/2018/167, за умовами п.1.1 якого замовник доручає, а генпідрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання робіт із будівництва об'єкта: "Будівництво будівлі казарми поліпшеного планування №2, 25, опдбр, смт Гвардійське, Дніпропетровська область, військове містечко №1" (код 45210000-2 - "Будівництво будівель" відповідно до ДК 021:2015), що виконується за рахунок коштів Державного бюджету України.
14.01.2019 Публічним акціонерним товариством "РВС Банк" (гарант) було видано гарантію №166-19Г, за якою бенефіціар - Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління (правонаступником прав та обов'язків якого є Міністерство оборони України), принципал - Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй", предмет забезпечувального зобов'язання договір на закупівлю послуг з будівництва будівлі казарми поліпшеного планування №2, 25, опдбр, смт Гвардійське, Дніпропетровська область, військове містечко №1 (з урахуванням додаткової угоди №6 від 29.12.2018).
У гарантії вказано, що гарант безумовно та безвідклично зобов'язується виплатити бенефіціару суму, що складає 147 970 грн протягом 5 робочих днів з дати отримання письмової вимоги бенефіціара, підписаної уповноваженою особою та у якій бенефіціар заявляє про те, що принципал не виконав умов договору та при цьому не сплатив штрафні санкції, встановлені договором за такі порушення.
Згідно змін №1 від 24.09.2019 до гарантії №166-19Г гарант безумовно та безвідклично зобов'язується виплатити бенефіціару суму, що складає 147 970 грн, протягом 5 робочих днів з дати отримання письмової вимоги бенефіціара, підписаної уповноваженою особою та у якій бенефіціар заявляє про те, що принципал не виконав умов договору
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
За приписами ст.846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 875, ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акту про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Водночас, приписами ч. 1 ст. 846, ч.ч. 2, 4 ст. 849 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина друга статті).
Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Як вказувалось вище, за договором підряду №167/2018/167 від 21.06.2018, в редакції додаткової угоди № 8 від 30.05.2019, строк виконання робіт - до 30.09.2019.
Проте, доказів завершення підрядних робіт за договором №167/2018/167 від 21.06.2018 у строки, визначені вказаним правочином, матеріали справи не містять.
Наразі, судом враховано, що у провадженні Господарського суду Харківської області перебувала справа №922/4100/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тексол" про стягнення грошових коштів у розмірі 423826,27 грн. в якості відшкодування збитків, завданих у зв'язку з відмовою Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління від договорів підряду № 148/2018/148 від 14.06.2018 року, № 149/2018/149 від 14.06.2018 року, № 167/2018/167 від 21.06.2018 року, № 168/2018/168 від 21.06.2018 року, № 169/2018/169, № 206/2018/206 від 13.07.2018 року, № 207/2018/207 від 13.07.2018 року та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тексол" із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" та Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління, в якому позивач просив: визнати недійсним правочин щодо одностороннього розірвання договору від 14.06.2018 року №148/2018/148, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" та Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням, який було оформлено листом Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 28.10.2019 року за вих. № 516/Ю/4714 "Повідомлення про розірвання договору від 14.06.2018 № 148/2018/148 в односторонньому порядку"; визнати недійсним правочин щодо одностороннього розірвання договору від 14.06.2018 року № 149/2018/149, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" та Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням, який було оформлено листом Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 28.10.2019 року за вих. № 516/Ю/4715 "Повідомлення про розірвання договору від 14.06.2018 № 149/2018/149 в односторонньому порядку"; визнати недійсним правочин щодо одностороннього розірвання договору від 21.06.2018 року №167/2018/167, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" та Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням, який було оформлено листом Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 28.10.2019 року за вих. № 516/Ю/4709 "Повідомлення про розірвання договору від 21.06.2018 № 167/2018/167 в односторонньому порядку"; визнати недійсним правочин щодо одностороннього розірвання договору від 21.06.2018 року №168/2018/168, укладений між Товариством обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" та Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням, який було оформлено листом Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 28.10.2019 року за вих. № 516/Ю/4710 "Повідомлення про розірвання договору від 21.06.2018 № 168/2018/168 в односторонньому порядку"; визнати недійсним правочин щодо одностороннього розірвання договору від 21.06.2018 року №169/2018/169, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" та Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням, який було оформлено листом Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 28.10.2019 року за вих. №516/Ю/4711 "Повідомлення про розірвання договору від 21.06.2018 № 169/2018/169 в односторонньому порядку";визнати недійсним правочин щодо одностороннього розірвання договору від 13.07.2018 року №206/2018/206,укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" та Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням, який було оформлено листом Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 28.10.2019 року за вих. № 516/Ю/4712 "Повідомлення про розірвання договору від 13.07.2018 № 206/2018/206 в односторонньому порядку"; визнати недійсним правочин щодо одностороннього розірвання договору від 13.07.2018 року № 207/2018/207, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" та Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням, який було оформлено листом Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 28.10.2019 року за вих. №516/Ю/4713 "Повідомлення про розірвання договору від 13.07.2018 №207/2018/207 в односторонньому порядку".
Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.06.2020 року у справі №922/4100/19, яке залишено без змін постановою від 02.12.2020 Східного апеляційного господарського суду, в задоволенні первісного позову відмовлено повністю. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.
Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
Обов'язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
Отже, обставини, які встановлені у судовому по справі №922/4100/19, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
У судовому рішенні по справі №922/4100/19 встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" не виконало свої зобов'язання за договорами підряду, в тому числі, договору №167/2018/167 від 21.06.2018 щодо звітування за використання попередньої оплати (авансу), наданих на виконання робіт, а також факт порушення генпідрядником строків виконання будівельних робіт за відповідними етапами виконання робіт, передбаченими договорами підряду, зокрема і договором №167/2018/167 від 21.06.2018.
При цьому, у даному випадку посилання відповідача на безпідставність застосування вказаного вище судового рішення як такого, яким встановлено преюдицію, суд вважає необґрунтованими, оскільки відмова в задоволенні зустрічного позову, з огляду на відсутність порушеного права, ніяким чином не впливає на те, які обставини встановлено у судовому акті.
Судом вказувалось, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Отже, встановлені у межах справи №922/4100/19 обставини невиконання третьою особою умов договору №167/2018/167 від 21.06.2018 повторного доведення не потребують.
Відповідно до статті 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
За положеннями статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Статтею 564 Цивільного кодексу України унормовано, що після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (ч.1 ст.565 Цивільного кодексу України).
Пунктом 2 Глави 4 розділу II Положення «Про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах», яке затверджено постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, визначено, що одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.
Згідно гарантії №166-19Г (з урахуванням змін №1 від 24.09.2019 до гарантії №166-19Г) гарант безумовно та безвідклично зобов'язується виплатити бенефіціару суму, що складає 147 970 грн протягом 5 робочих днів з дати отримання письмової вимоги бенефіціара, підписаної уповноваженою особою та у якій бенефіціар заявляє про те, що принципал не виконав умов договору.
Гарантія №166-19Г від 14.01.2019 діє з моменту її видання та до 31.01.2020 включно.
Судом було встановлено, що враховуючи невиконання належним чином принципалом своїх обов'язків за договором №167/2018/167 від 21.06.2018 в частині своєчасного завершення робіт, позивач як бенефіціар звернувся до відповідача, як гаранта, із вимогою №516/ю/4876 від 05.11.2019 про сплату суми банківської гарантії.
Листом №1429/19-БТ від 15.11.2019 Публічним акціонерним товариством "РВС Банк" було відмовлено Східному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінню у задоволенні вимоги та сплаті суми банківської гарантії.
Бенефіціар звертався до відповідача з повторною вимогою №516/10/5208 від 26.11.2019, в задоволенні якої Публічним акціонерним товариством "РВС Банк" також було відмовлено листом №1522/19-ПТ від 09.12.2019.
За висновками суду, вимога бенефіціара до гаранта у даному випадку відповідає вимогам, викладеним у банківській гарантії №166-19Г від 14.01.2019, та подана у строк дії забезпечувального зобов'язання, а отже, у відповідача як гаранта виник обов'язок зі сплати на користь бенефіціара суми банківської гарантії в розмірі 141 970 грн, строк виконання якого настав.
При цьому, суд вважає безпідставною відмову банку у виконанні своїх обов'язків за забезпечувальним зобов'язанням із посиланням на те, що умовами гарантії не передбачено обов'язок гаранта здійснити виплату на користь бенефіціара у випадку часткового виконання принципалом його зобов'язань та з простроченням строку такого виконання. В контексті наведеного суд звертає увагу, що умовами банківської гарантії визначено підставою для її виплати невиконання умов договору, проте, ніяким чином не вказано вичерпного переліку порушень господарського зобов'язання. Отже, порушення строку виконання певних етапів робіт за договором підряду, є самостійною та достатньою підставою для сплати суми гарантії на користь бенефіціара.
Отже, з урахуванням всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позову Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Акціонерного товариства "РВС БАНК" про стягнення грошових коштів за банківською гарантією в розмірі 141 970 грн.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на висновки суду щодо задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Акціонерного товариства "РВС БАНК" про стягнення грошових коштів за банківською гарантією в розмірі 141 970 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "РВС БАНК" (04071, місто Київ, вул.Введенська, будинок 29/58, ЄДРПОУ 39849797) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ЄДРПОУ 00034022) суму банківської гарантії в розмірі 141970 (сто сорок одна тисяча дев'ятсот сімдесят) грн.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "РВС БАНК" (04071, місто Київ, вул.Введенська, будинок 29/58, ЄДРПОУ 39849797) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (65012, Одеська область, вул.Пироговська, буд.11, ЄДРПОУ 38296363) судовий збір в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст складено та підписано 05.04.2021.
Суддя В.В. Князьков