ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.04.2021Справа № 910/19157/20
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Дніпропетровського обласного центру зайнятості
до Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд»
про стягнення 201 789,00 грн.
Дніпропетровський обласний центр зайнятості (надалі - «Центр зайнятості») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» (надалі - «Корпорація») про стягнення 201 789,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/15622/16, у зв'язку з чим позивач змушений був понести витрати у розмірі 201 789,47 грн., які просить стягнути з відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.
01.02.2021 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог з огляду на те, що позивач вже використав право вимоги до відповідача шляхом звернення до суду із позовом про усунення недоліків виконаних робіт, а відтак не має права вимагати відшкодування витрат на усунення таких недоліків у даній справі. Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що позивачем не доведено, що понесені ним витрати на виготовлення проектно-кошторисної документації потрібні саме для того, щоб виконати види робіт, які визначені у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/15622/16.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
Між Центром зайнятості як замовником та Корпорацією як генпідрядником був укладений договір на виконання підрядних робіт від 14.02.2006 № ДП1-ГП, відповідно до предмету якого позивач доручає, а відповідач бере на себе зобов'язання по виконанню робіт: по будівництву закладу соціального призначення - центру зайнятості в Дніпропетровській області, а саме: в м. Павлоград.
Об'єкт був введений в експлуатацію на підставі акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженого рішенням Павлоградського виконкому від 13.06.2007 № 656 та зареєстрованого інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю від 19.06.2007 № 140, однак в ході експлуатації збудованого об'єкту почалися руйнування конструкції.
Центр зайнятості звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Корпорації у зв'язку з тим, що на його думку, відповідачем порушено зобов'язання за укладеним між сторонами спору договором №ДП1-ГП від 14.02.2006, а саме відповідач роботи за вказаним договором виконав з недоліками, які в подальшому призвели до руйнувань об'єкту.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/15622/16 зобов'язано Корпорацію з метою усунення недоліків при виконанні робіт за договором на виконання підрядних робіт від 14.02.2006 № ДП1-ГП, які призвели до руйнування об'єкту будівництва - закладу соціального призначення - центру зайнятості в Дніпропетровській області, а саме: в м. Павлоград, виконати роботи:
- розібрати бетонне вимощення по периметру будівлі, виконати ущільнення ґрунту основи до показників 1,6т/м3, влаштувати нове вимощення з уклоном і=3-5% від стін будівлі;
- виконати вертикальне планування площадки із брущатки перед головним фасадом з улаштуванням уклону в сторону існуючих дорожніх жолобів;
- виконати посилення ділянок стін першого поверху;
- розібрати покриття підлоги першого поверху та всіх наступних шарів до ґрунтової основи, виконати ущільнення ґрунту основи до показників 1,6т/м3, влаштувати нові підлоги у відповідності до експлікації підлоги за проектом 040288-1. Глибину виїмки ґрунту виконати згідно інженерно-геологічним пошукам;
- улаштувати фундамент під сходовий марш сходової клітини № 2 виконати за спеціальним розробленим проектом;
- виконати перекладку цегляної перегородки товщиною 120 мм після ущільнення основи і влаштування під неї фундаменту (прим. № 18, ф. 37).
Вказане рішення набрало законної сили, у зв'язку з чим 07.03.2018 Господарським судом міста Києва був виданий відповідний наказ.
05.06.2018 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№56517077 з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/15622/196 від 07.03.2018, проте, як вказує позивач, рішення суду відповідачем виконано не було.
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань згідно вказаного рішення суду, 29.11.2019 між Центром зайнятості (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Міроновим Михайлом Миколайовичем (підрядник) був укладений договір на виконання проектних робіт №ПР-29/11/19 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим договором та завданням на проектування (додаток №1), підрядник зобов'язується власними силами та засобами або із залученням кваліфікованих спеціалістів чи спеціалізованих проектних організацій, на власний ризик за рахунок коштів замовника виконати проектні роботи з виготовлення проектно-кошторисної документації по об'єкту «Капітальний ремонт будівлі Павлоградського міськрайонного центру зайнятості за адресою: вул. Центральна, 88-А, м. Павлоград, Дніпропетровська область» (далі - проект) (код ДК 021:2015-71320000-7 Послуги з інженерного проектування), передати у визначений договором термін чотири примірники проектної та кошторисної документації (згідно з ДБН А.2.2-3:2014) та один примірник проекту на магнітних носіях і кошторисну документацію в програмному комплексі АВК-5 або у інформаційному блоці даних (ІБД) у випадку застосування іншого програмного автоматизованого комплексу для визначення вартості будівництва, а замовник - прийняти результат проектних робіт та оплатити їх, згідно з умовами розділу 4 цього договору.
За змістом п. 3.1 Договору договірна ціна є динамічною, яку визначено у відповідності до ДСТУ Б Д.1.1-7:2013 за кошторисом на проектні (вишукувальні роботи) (додаток №2), який є невід'ємною частиною договору, і становить 201 789,47 грн.
Пунктом 5.5 Договору передбачено, що замовник зобов'язується протягом 5 робочих днів після отримання всієї проектної документації за результатом виконання робіт, розглянути її та при відсутності зауважень та відхилень від завдання на проектування, підписати акти приймання-передачі виконаних проектних робіт або надати мотивовану відмову у разі неприйняття проекту.
13.12.2019 між позивачем та ФОП Міроновим М.М. був підписаний акт здачі-приймання по виконанню робіт з виготовлення проектно-кошторисної документації, відповідно до якого проектно-кошторисні роботи по Договору були виконані згідно термінів, узгоджених сторонами.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 201 789,00 грн., які позивач поніс у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/15622/16.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Окремим видом договору підряду є договір будівельного підряду.
Частинами 1, 2 ст. 875 Цивільного кодексу України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
Відповідно до ч. 1 ст. 877 Цивільного кодексу України що підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.
Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/15622/16 зобов'язано Корпорацію з метою усунення недоліків при виконанні робіт за договором на виконання підрядних робіт від 14.02.2006 № ДП1-ГП, які призвели до руйнування об'єкту будівництва - закладу соціального призначення - центру зайнятості в Дніпропетровській області, а саме: в м. Павлоград, виконати перелічені роботи.
Вказане рішення мотивоване тим, що відповідачем порушено зобов'язання за укладеним між сторонами спору договором в частині неякісного виконання будівельних робіт на об'єкті, що призвело до руйнувань, які визначені у висновку експерта.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду та стаття 129-1 Конституції України встановлює: «Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд».
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України.
Статтею 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язковість судових рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
За змістом ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/15622/16 був виданий відповідний наказ, який пред'явлений позивачем до виконання до органів державної виконавчої служби України.
На підставі вказаного наказу постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у м. Києві від 05.06.2018 було відкрито виконавче провадження ВП№56517077.
В той же час, станом на момент звернення позивача до суду із даним позовом, відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/15622/16 не виконано, а встановлені таким рішенням суду недоліки не усунуті.
Як встановлено судом, 19.01.2021 державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№56517077 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з невиконанням відповідачем вказаного рішення та направлено на адресу Шевченківського УП ГУНП України в м. Києві відповідне повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано факт неналежного виконання ним зобов'язання з усунення недоліків при виконанні робіт за договором на виконання підрядних робіт від 14.02.2006 № ДП1-ГП, які призвели до руйнування об'єкту будівництва - закладу соціального призначення - центру зайнятості в Дніпропетровській області, а саме: в м. Павлоград.
Відповідно до ч. 1 ст. 906 Цивільного кодексу України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) розміру збитків;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;
4) вини.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі №17/192 і у постанові Касаційного господарського суду від 14.02.2018 у справі № 910/6657/16.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша, друга статті 614 Цивільного кодексу України).
Суд відзначає, що відповідач жодним належним та допустимим доказом не спростував наявність його вини та протиправної поведінки, що виявилися у свідомому невиконанні рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/15622/16 в частині виправлення недоліків підрядних робіт на об'єкті позивача.
При цьому, з огляду на тривалу бездіяльність відповідача у проведенні будівельних робіт на зруйнованому об'єкті, позивач був змушений самостійно розпочати виконання будівельних робіт зі здійснення ремонту будівлі, з метою чого між ним та підрядником (ФОП Міроновим М.М.) був укладений договір №ПР-29/11/19 від 29.11.2019 на виконання проектних робіт.
Твердження відповідача про кваліфікацію заявлених позовних вимог як відшкодування витрат на усунення недоліків згідно приписів п. 3 ч. 1 ст. 858 Цивільного кодексу України судом не приймається до уваги з огляду на наступне.
Виходячи з принципу судочинства «jura novit curia» - «суд знає закони», неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, у зв'язку з чим суди мають самостійно перевіряти доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов'язанням сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №905/2419/18 та від 13.02.2020 у справі №921/109/19.
Суд відзначає, що сума в розмірі 201 789,00 грн. є саме збитками позивача, які позивач поніс (або має понести) внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідачем з метою усунення недоліків при виконанні робіт за договором на виконання підрядних робіт від 14.02.2006 № ДП1-ГП.
Отже, позивачем доведено причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями відповідача та понесеними позивачем збитками саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов'язання.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача витрати по оплаті проектних робіт у розмірі 201 789,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позовні вимоги Дніпропетровського обласного центру зайнятості задовольнити повністю.
2. Стягнути з Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт «Укрмонтажспецбуд» (01034, м. Київ, вул. Прорізна, 15; ідентифікаційний код 00012256) на користь Дніпропетровського обласного центру зайнятості (49006, м. Дніпро, вул. Юрія Савченко, 12; ідентифікаційний код 03490909) витрати по оплаті проектних робіт у розмірі 201 789 (двісті одна тисяча сімсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 3 026 (три тисячі двадцять шість) грн. 84 коп. Видати наказ.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий