Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/111/19
Провадження № 2/376/309/2019
"30" жовтня 2019 р. Сквирський районний суд Київської області
у складі: Головуючого судді - Коваленка О.М.,
при секретарі - Ткаченко Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сквира Київської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Встановив:
У січні 2019 року АТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду з вищевказаним позовом.
В позовній заяві представник позивача вказує, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та підписав заяву №б/н від 17.09.2008 року згідно якої отримав кредит у розмірі 3000,00 грн. у вигляді встановленого ліміту на картковий рахунок.
Як зазначено в позові, відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг. Позивач відповідно до умов договору виконав свої зобов'язання по наданню кредитних коштів, однак відповідачем умови договору не виконуються, ним порушуються строки повернення кредиту та сплати процентів, в зв'язку з чим позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.
Станом на 16.12.2018 року, відповідач має заборгованість у сумі 11767,59 грн., з яких:
- 3131,29 грн. - нараховано відсотків за користування кредитом;
-7837,84 грн. - нараховано пені, а також штрафи відповідного до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг;
- 250,00 грн. - штраф (фіксована частина);
- 548,46 грн. - штраф (процентна складова).
Позивач вказує, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «Приватбанк».
З урахуванням наведеного позивач просить суд стягнути з відповідача 11767,59 грн. заборгованості за кредитним договором та 1921,00 грн. судових витрат.
Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» в судове засідання не з'явився, надав письмову заяву в якій просить суд розглянути справу в його відсутності, позовні вимоги підтримує, проти винесення заочного рішення не заперечує (а. с. 35).
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, про що свідчать поштові повідомлення (а.с.56), надав до канцелярії суду заяву, якою просив провести розгляд справи у його відсутність, а позовні вимоги не визнає, просить відмовити позивачу в повному обсязі (а.с.57).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно до вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання на підставі вимог ст. ст.211,247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що на підставі Анкети-заяви ОСОБА_1 від 17.09.2008 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, відповідачу було відкрито рахунок, та надано кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с. 28).
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПРИВАТБАНК ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с.9-23).
В матеріалах справи міститься розрахунок суми заборгованості, наданий представником позивача, відповідно до якого відповідач, в зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань по кредитному договору від 17.09.2008 року, станом на 16.12.2018 року має заборгованість у сумі 11767,59 грн., з яких:
- 3131,29 грн. - нараховано відсотків за користування кредитом;
-7837,84 грн. -нараховано пені, а також штрафи відповідного до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг;
- 250,00 грн. - штраф (фіксована частина);
- 548,46 грн. - штраф (процентна складова)(а.с.30-34).
У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України, вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що вбачається зі ст.610 ЦК України.
Як передбачено ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Тому з огляду на зазначене можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Суд зазначає, що сторони визначили, що кредит відповідачу наданий під споживчі цілі, тому на думку суду, на нього поширюється законодавство про захист прав споживачів.
Спірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів у редакції, що діяла станом на 16 лютого 2017 року).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» , споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Як визначено п. 23 ч.1 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів , споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Відповідно до ч.2 ст. 11 зазначеного Закону, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів , прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тобто, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Беручи до уваги вищезазначене, а також той факт, що в даному випадку умови договору приєднання розроблено кредитодавцем АТ КБ ПРИВАТБАНК , оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, а банк, в свою чергу, має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, який відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності, що підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ ПРИВАТБАНК дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» , про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, немає у зв'язку з наступним.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.
Дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору, що відповідає ч. 1 ст. 1, ст. 3 ЦК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Представник позивача АТ КБ ПРИВАТБАНК , як вже зазначено, крім самого розрахунку заборгованості за кредитним договором від 17.09.2008року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору. При цьому, суд дослідивши матеріали справи, встановив, що з їх змісту неможливо встановити, що саме з цим Витягом з Тарифів та Витягом з Умов ознайомився і погодився, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, відповідач, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Суд звертає увагу, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що аналогічно правовій позиції постанови Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61)
Таким чином, правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ ПРИВАТБАНК про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією, та штрафів суд не вбачає.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові по справі № 342/180/17 від 03 липня 2019 року, яка враховується судом, відповідно до ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", а також ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Крім того, суд відмовляє і у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, оскільки із розрахунку, наданого представником АТ КБ ПРИВАТБАНК, неможливо перевірити механізм її нарахування, що відповідає ст.81 ЦПК України, відповідно до якої доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, сукупність наведених доказів, наданих позивачем, та їх належна оцінка дають суду підстави для висновку про відмову у задоволенні позову АТ КБ ПРИВАТБАНК повністю.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8,42,129 Конституції України, ст. ст. 1,11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 509,526,610,611, 633,634,1050,1054,1055 ЦК України, ст. ст. 2,3,4,12,13,76,81,89,211,247,258,259,263 - 265,351,352,354 ЦПК України, суд, -
Вирішив:
В позовних вимогах Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (вул. Грушевського, 1Д м. Київ, ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.
З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: О.М. Коваленко