вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" лютого 2021 р. Справа№ 916/2194/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Кравчука Г.А.
Іоннікової І.А.
за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 18.02.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 (повний текст рішення складено 18.12.2020)
у справі №916/2194/18 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ»
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал»
3) Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Гулея Олександра Івановича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Несімко»
про застосування наслідків нікчемності правочинів.
У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» (далі - ТОВ «Рубікон-ІІ», позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» (далі - ТОВ «Сауспальм», відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Централ Капітал», відповідач-2) та Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Гулея Олександра Івановича (далі - відповідач-3) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Несімко» (далі - ТОВ «Несімко», третя особа) про застосування наслідків нікчемності правочинів.
Позивач просив суд застосувати наслідки нікчемності договору відступлення прав вимоги (договору цесїї) від 24.07.2015, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк Петрокоммерц-Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал»; договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06.03.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сауспальм», зареєстрованого в реєстрі за № 91; договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.03.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сауспальм», зареєстрованого в реєстрі за № 90, повернувши Товариство з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» у стан, який існував до укладення цих правочинів, шляхом скасування державної реєстрації прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» та їх обтяжень на нерухоме майно: будівлі комплексу дорожнього сервісу, що знаходяться за адресою: Одеська область, Біляївський район, село Нерубайське, Нерубайська сільська рада, шлях Одеса-Київ 15 км, загальною площею 11217,5 кв. м., та земельну ділянку (кадастровий номер 5121084200:03:001:0008), що розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільська рада, село Нерубайське, 15 км шляху Одеса-Київ загальною площею 14,9577 га.
Позовні вимоги мотивовані необхідністю захисту прав позивача на майно (будівлі та земельну ділянку). Позивач, вважає порушеними свої майнові права на вказане нерухоме майно, адже за нікчемними договорами право власності на таке майно було зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю «Сауспальм». Нікчемними договорами позивач вважає договір відступлення права вимоги (договір цесії) від 24.07.2015, а також договори купівлі-продажу нерухомого майна (будівель і земельної ділянки) від 06.03.2018, які були укладені на його підставі. На думку позивача, нікчемним договір про відступлення права вимоги є в силу закону, а саме: спеціальних норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та відповідно до постанови Великої Палати Верховного суду від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16. Додатково, на думку позивача, про нікчемність договорів купівлі-продажу свідчать також наміри, з якими вони були укладені - незаконне заволодіння майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ». Відновлення своїх порушених прав позивач вбачає через повернення його у стан, якій існував до укладення нікчемних правочинів, шляхом скасування державної реєстрації прав за Товариством з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» на належне позивачеві майно та їх обтяжень.
Відповідачі-1,2 проти позову заперечують, посилаючись на дійсність договорів, які позивач вважає нікчемними, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили та зазначаючи на хибність посилань позивача на постанову Великої Палати Верховного суду від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16, адже нею факт нікчемності не було встановлено.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.10.2018 № 916/2194/18 вказану позовну заяву ТОВ «Рубікон-ІІ» про застосування наслідків нікчемності правочинів та додані до неї документи передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 у справі № 916/2194/18, позов задоволено повністю.
Постановою Верховного суду від 18.12.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 скасовано, справу № 916/2194/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
При новому розгляді справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «КОТС» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням від 30.11.2020, ТОВ «Рубікон-ІІ» 18.12.2020 звернулось безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у справі №916/2194/18 та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №916/2194/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Кравчук Г.А., Іоннікова І.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 апеляційну скаргу ТОВ «Рубікон-ІІ» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у справі №916/2194/18 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.
Залишаючи апеляційну скаргу ТОВ «Рубікон-ІІ» без руху, судова колегії апеляційного господарського суду виходила з того, що доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 18.12.2019, якою суд касаційної інстанції направив справу №916/2194/18 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. При цьому, скаржник в апеляційній скарзі не наводить у чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення суду першої інстанції, прийняте за результатами нового розгляду справи.
Крім того, не погоджуючись із рішенням суду від 30.11.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» 06.01.2021 засобами поштового зв'язку та електронною поштою звернулось безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у справі №916/2194/18 шляхом виключення висновку суду про нікчемність договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 24.07.2015, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» і ТОВ «ФК «Централ Капітал»; договору іпотеки від 14.03.2018, укладеного між ТОВ «Сауспальм» та ТОВ «Несімко»; та визначити підставу для відмови у позові - відсутність ознак нікчемності договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 24.07.2015, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» і ТОВ «ФК «Централ Капітал», та як наслідок відсутність ознак недійсності договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06.03.2018, укладеного між ТОВ «ФК «Централ Капітал» і ТОВ «Сауспальм» та відсутності ознак фіктивності договору іпотеки від 14.03.2018, укладеного між ТОВ «Сауспальм» та ТОВ «Несімко».
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у справі №916/2194/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Кравчук Г.А., Іоннікова І.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2021 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020, розгляд справи призначено на 18.02.2021, витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №916/2194/18.
29.01.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду на виконання ухвали суду від 28.12.2020 про залишення апеляційної скарги без руху надійшла заява апелянта про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скарго ТОВ «Рубікон-ІІ» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у справі №916/2194/18, справу призначено до розгляду на 18.02.2021.
Відзив на апеляційні скарги сторони не подали.
У судове засідання 18.02.2021 з'явилися представники позивача, відповідача-1 та третьої особи.
Представники відповідача-2 та відповідача-3 у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, сторони повідомлялися належним чином. Про причини неявки у судове засідання відповідачі не повідомили.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників що не з'явились у судове засідання.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Представник ТОВ «Рубікон-ІІ» у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги своєї апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у справі №916/2194/18 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю. Проти поданої апеляційної скарги ТОВ «Сауспальм» заперечив.
Представник ТОВ «Сауспальм» у судовому засіданні також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі ТОВ «Рубікон-ІІ», підтримав вимоги своєї апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у справі №916/2194/18 змінити шляхом виключення з мотивувальної частини рішення висновки суду про нікчемність та фіктивність правочинів.
Представник ТОВ «Несімко» у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги ТОВ «Сауспальм» на підставі доводів зазначених у ній, просив її задовольнити. При цьому, проти поданої апеляційної скарги ТОВ «Рубікон-ІІ» заперечив та просив відмовити у її задоволенні.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції 01.12.2010 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Петрокоммерц-Україна» (банк за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» (позичальник за договором) укладено кредитний договір № 021-11-10, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язався його прийняти та належним чином використати і повернути банку, сплативши відповідні проценти й виконавши всі інші зобов'язання, визначені у договорі.
За умовами додаткової угоди від 15.07.2011 № 1 до кредитного договору максимальна сума кредиту складає 15 000 000,00 грн, процентна ставка - 17,5% річних за умови виконання позичальником умов договору та 19,5% у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником умов п.п. 2.3.7 - 2.3.8 договору, дата повернення кредиту - 01.12.2015.
У пункті 2.2.5 кредитного договору встановлено право банку відступати свої права, що виникли з договору чи у зв'язку з договором - іншій (іншим) особі (особам) та повідомляти такій особі (особам) інформацію про позичальника і його діяльність та передавати документи, що стосуються позичальника і його діяльності.
З метою забезпечення виконання позичальником своїх грошових зобов'язань за описаним договором, у тому числі й обов'язків з відшкодування збитків, між позикодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» було укладено договір іпотеки від 01.12.2010, посвідчений державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Кифоренко Р.Б. та зареєстрований за № 1-5184.
Предметом іпотеки виступило належна позивачеві земельна ділянка, кадастровий номер 5121084200:03:001:0008, що розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільська рада, село Нерубайське, 15 км шляху Одеса-Київ загальною площею 14,9577 га, яка належить іпотекодавцеві на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 916804 від 04.09.2006, виданого Біляївським районним відділом земельних ресурсів, а також будівлі комплексу дорожнього сервісу, що знаходяться за адресою: Одеська область, Біляївський район, село Нерубайське, Нерубайська сільська рада, шлях Одеса-Київ 15 км, загальною площею 8 679,00 кв. м та належать іпотекодавцеві на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 08.10.2009, виданого виконавчим комітетом Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області.
За умовами договору № 1 від 15.07.2011 про внесення змін до зазначеного договору іпотеки загальна площа переданих в іпотеку будівель склала 11 217,50 кв. м.
24.07.2015 Публічне акціонерне товариство «Банк «Петрокоммерц-Україна» (цедент за договором) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» (цесіонарій за договором) уклали договір відступлення прав вимоги (договір цесії), відповідно до умов якого цедент передає (відступає) цесіонарію свої права вимоги до Приватного акціонерного товариства «Завод алюмінієвих профілів», який є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод алюмінієвих профілей» (правонаступник СП ЗАТ «Донецький завод алюмінієвих профілей»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Камянка Глобал Вайн», Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю за кредитними договорами (основні договори), перелік яких міститься у додатку № 1 до договору, а цесіонарій приймає (набуває) права вимоги за основними договорами та зобов'язується сплатити цеденту ціну прав вимоги за цим договором.
У пункті 3.1 договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 сторони визначили, що ціна прав вимоги за цим договором на дату його укладення відносно кожного із боржників складає: до Приватного акціонерного товариства «Завод алюмінієвих профілів» 35 000,00 грн; до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» 18 850 061,20 грн»; до Товариства з обмеженою відповідальністю «Камянка Глобал Вайн» 4 724 479,86 грн; до Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю 20 809 437,81 грн.
Крім того, 06.08.2015 Публічне акціонерне товариство «Банк «Петрокоммерц-Україна» (первісний заставодержатель за договором) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» (новий заставодержатель за договором) уклали договір про передачу прав за іпотечними договорами № 02, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. та зареєстрованим за № 5262. За цим договором банк передав відповідачу-2 права за іпотечним договором від 01.12.2010, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» (реєстровий № 1-5184). Передача прав за іпотечним договором відбулася на підставі договору про відступлення права вимоги (договору цесії) від 24.07.2015.
10.08.2015 банк та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» підписали акт приймання-передачі документів за договором про відступлення права вимоги від 24.07.2015.
17.03.2016 Правлінням Національного банку України винесено постанову № 169 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» до категорії неплатоспроможних».
На виконання цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.03.2016 № 368 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
15.04.2016 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Банку Гулеєм О.І. видано наказ № 60, яким визнано нікчемними правочини, вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, а саме з 18.03.2015 по 18.03.2016 та доручено директору департаменту запровадження тимчасової адміністрації Фонду здійснити необхідні заходи щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
На виконання наказу № 60 від 15.04.2016 відповідачу-2 були направлені повідомлення про нікчемність правочинів, вказаних у наказі, зокрема і повідомлення № 01.1-06/971 від 17.05.2016 про нікчемність договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 24.07.2015.
06.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ капітал» в якості продавця та/або іпотекодержателя та Товариство з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» в якості покупця уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В., зареєстрований за № 90. За умовами цього договору відповідач-2 продав (передав у власність), а відповідач-1 купив (прийняв у власність) земельну ділянку, кадастровий номер 5121084200:03:001:0008, що розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільська рада, село Нерубайське, 15 км шляху Одеса-Київ загальною площею 14,9577 га.
Також, 06.03.2018 ті ж самі сторони уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В., зареєстрований за № 91. За вказаним договором відповідач-2 продав, а відповідач-1 прийняв у власність об'єкт нерухомого майна, а саме: будівлі комплексу дорожнього сервісу, що знаходяться за адресою: Одеська область, Біляївський район, село Нерубайське, Нерубайська сільська рада, шлях Одеса-Київ 15 км, загальною площею 11 217,50 кв. м та розташовані на земельній ділянці площею 14,9577 га кадастровий номер 5121084200:03:001:0008.
Судом встановлено, що постановою Великої Палати Верховного суду від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ капітал» було відмовлено у позові до Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» про визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації банку Гулеєм О.І. від 15.04.2016 № 60 про визнання нікчемними договорів, про визнання недійсним наказу № 60 від 15.04.2016 в частині визнання нікчемними договорів та відсутнім права банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів, які визнані нікчемними.
З матеріалів справи вбачається, що 13.04.2016 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення щодо продовження строків тимчасової адміністрації в Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» з 18.04.2016 до 22.04.2016 включно.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21.04.2016 № 280 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22.04.2016 № 561 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно із цим рішенням розпочато процедуру ліквідації банку з 22.04.2016 до 21.04.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження ліквідатора, визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі, з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному цим Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гулею О.І.
29.03.2018 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 899 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» з 22.04.2018 по 21.04.2019 включно.
21.03.019 за рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 638 строки здійснення процедури ліквідації банку було продовжено строком на один рік з 22.04.2019 до 21.04.2020 включно, повноваження ліквідатора надано Тімоніну Олександру Олексійовичу .
Як вірно вказав суд першої інстанції, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено певні заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків, зокрема, у статті 38 законодавцем визначено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку.
Протягом дії тимчасової адміністрації цей Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
- банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
- банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
- банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
- банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
- банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
- банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
- банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;
- здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Таким чином, на виконання повноважень, делегованих Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженою особою відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» забезпечено перевірку правочинів (договорів) на предмет їх нікчемності.
За результатами перевірки правочинів (договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня введення тимчасової адміністрації, а саме: з 18.03.2015 по 17.03.2016 виявлено договори, які відповідали підставам нікчемності, передбаченим у п.п. 2, 3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Внаслідок чого, керуючись п. 2 ч. 4 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду видала наказ № 60 від 15.04.2016, яким було оформлено результати перевірки договорів на нікчемність.
Так, відповідно до витягу з додатку № 1 до наказу № 60 від 15.04.2016 виявлені підстави нікчемності договору відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015, що підпадають під приписи п.п. 2, 3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
Разом із тим, відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Відповідно до частини 3 статті 216 Цивільного кодексу України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
За змістом статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд (уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.
Частиною 3 статті 38 цього Закону передбачено підстави, що свідчать про нікчемність правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до зазначеної норми, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону.
Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 наголосила, що відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України і частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Наслідки нікчемності правочину, у тому числі обов'язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином), також настають для сторін у силу вимог закону.
Разом із тим наслідки недійсності нікчемного відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України і статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочину (договору) застосовуються саме до правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 наведено висновок про те, що на виконання вказаних приписів оспорюваним наказом № 60 уповноваженої особи Фонду, виданим останнім як органом управління Банком, деякі правочини Банку віднесено до нікчемних. Цей наказ є результатом внутрішньої перевірки правочинів Банку, забезпеченої уповноваженою особою Фонду, і внутрішнім документом Банку, обов'язковим для виконання працівниками, та не породжує обов'язків у контрагентів Банку, оскільки обов'язок повернути майно (кошти) виникає у контрагентів не на підставі наказу про виявлення нікчемних правочинів, а в силу закону (частини 2 статті 215 ЦК України). Таке майно (кошти) може бути повернуто або добровільно, або у примусовому порядку на підставі судового рішення. Щоб застосувати наслідки нікчемного правочину, Банк як сторона такого правочину повинен звернутися з відповідним позовом до суду. Вказане свідчить про відсутність у Фонду та його уповноваженої особи повноважень відносно контрагентів Банку у правочинах, віднесених у наказі, підписаному уповноваженою особою Фонду, до нікчемних.
Як вірно вказав суд першої інстанції, у даній справі позивачем заявлено позов про застосування наслідків нікчемності відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України і статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як щодо договору відступлення права вимоги від 24.07.2015, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» і ТОВ «ФК «Централ Капітал», так і щодо договорів купівлі-продажу, які в подальшому було укладено між ТОВ «ФК «Централ Капітал» і ТОВ «Сауспальм».
Так, відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України існує розмежування видів недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.
Судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішення суду. Тому при вирішенні відповідних вимог важливим є розмежування нікчемних і оспорюваних правочинів, оскільки кожен із видів недійсності правочинів передбачає різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів.
Так, за приписами частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною 3 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів погоджується з висновкам місцевого господарського суду, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання його обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.
Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, як вірно вказав суд першої інстанції, у підпункті 2.2.5 пункту 2.2 кредитного договору від 01.12.2010, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» і ТОВ «Рубікон-ІІ», сторони погодили право банку відступати свої права, що виникли з договору чи у зв'язку з договором - іншій (іншим) особі (особам) та повідомляти такій особі (особам) інформацію про позичальника і його діяльність та передавати документи, що стосуються позичальника і його діяльності.
На переконання колегії суддів, вирішуючи спір про застосування наслідків нікчемності договору відступлення права вимоги від 24.07.2015, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» і ТОВ «ФК «Централ Капітал», місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що даний правочин є недійсним в силу закону, тобто нікчемним правочином, відповідно до норм статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Разом з тим, договори купівлі-продажу, які в подальшому було укладено між ТОВ «ФК «Централ Капітал» і ТОВ «Сауспальм» є оспорюваними правочинами, відтак, вимога позивача про застосування наслідків нікчемності відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України і статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо договорів купівлі-продажу, які в подальшому було укладено між ТОВ «ФК «Централ Капітал» і ТОВ «Сауспальм» задоволенню не підлягають та правомірно відмовлено судом, оскільки банк не є стороною цих правочинів.
При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено факт недійсності вказаних правочинів, як таких що вчинені з дефектом суб'єктного складу, а саме - ТОВ «ФК «Централ Капітал» не мало права відчужувати майно, набуте ним за нікчемним правочином.
Крім того, місцевим господарським судом на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 18.12.2019, залучено до участі у справі ТОВ «Несімко» в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, досліджено правовідносини, що склались між останнім та відповідачем-1 - ТОВ «Сауспальм», а саме - договір іпотеки від 14.03.2018, відповідно до якого ТОВ «Сауспальм» передало, а ТОВ «Несімко» прийняло спірне нерухоме майно в іпотеку.
Згідно з частини 1 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у частині 5 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.
Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері. Його основне завдання полягає в тому, щоб створити уявлення в оточуючих суб'єктів про наявність правового зв'язку між сторонами такого правочину.
При цьому сторони за допомогою фіктивного правочину намагаються прикрити свої неправомірні дії, зокрема: заволодіння майном, несплата податків, кредитних зобов'язань тощо.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При цьому ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи наявні дані податкової звітності ТОВ «Несімко» та ТОВ «Сауспальм», які свідчать, що будь-які фінансові операції на виконання вказаного договору іпотеки не проводились і, відповідно, відсутні податкові операції. Вказані обставини відповідачем-1 та третьою особою не були спростовані, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи зазначене, судом першої інстанції на підставі вказаних доказів та приписів законодавства правомірно встановлено обставини, що свідчать про фіктивність договору іпотеки від 14.03.2018, укладеного між ТОВ «Сауспальм» та ТОВ «Несімко» щодо спірного нерухомого майна
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Оскільки, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 800/559/17).
Звертаючись до суду з позовом у даній справі, ТОВ «Рубікон-ІІ» обрано такий спосіб судового захисту як застосування наслідків нікчемності договору відступлення права вимоги від 24.07.2015, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» і ТОВ «ФК «Централ Капітал», та договорів купівлі-продажу, які в подальшому було укладено між ТОВ «ФК «Централ Капітал» і ТОВ «Сауспальм», що обґрунтовано порушенням прав і законних інтересів ТОВ «Рубікон-ІІ» як власника нерухомого майна, відновлення яких позивач вважає можливим у спосіб повернення його у стан, якій існував до укладення нікчемних правочинів, шляхом скасування державної реєстрації прав ТОВ «Сауспальм» та їх обтяжень на спірне майно.
Однак, як правильно дійшов до висновку місцевий господарський суд, скасування державної реєстрації не призведе до поновлення порушених прав позивача в чинному реєстрі оскільки, право власності у позивача на спірне нерухоме майно виникло у 2011 році, тоді як обов'язкова реєстрація речових прав щодо об'єктів нерухомого майна та земельних ділянок почала діяти з 01.01.2013 відповідно до норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
До того ж, у постанові Верховного суду від 18.12.2019 у даній справі № 916/2194/18 судом касаційної інстанції зазначено, що реституція як спеціальний зобов'язальний спосіб захисту права власності може бути застосовано лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий. Якщо ж після вчинення першого правочину сторона, що набула майно, передала його іншій, третій особі, можливість здійснення реституції за наслідками визнання недійсним першого правочину юридично та фактично втрачається.
Отже, вимоги позивача про застосування наслідків нікчемності договорів, повернувши позивача у стан, який існував до укладення спірних правочинів шляхом скасування державної реєстрації прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» та їх обтяжень на спірне нерухоме майно є неналежним способом захисту. У даному випадку, належним способом захисту є витребування майна з чужого незаконного володіння.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ТОВ «Рубікон-ІІ» до ТОВ «Сауспальм», ТОВ «ФК «Централ Капітал» та ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Гулея Олександра Івановича про застосування наслідків нікчемності договору відступлення прав вимоги (договору цесїї) від 24.07.2015, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «ФК «Централ Капітал»; договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06.03.2018, укладеного між ТОВ «ФК «Централ Капітал» та ТОВ «Сауспальм», зареєстрованого в реєстрі за № 91; договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.03.2018, укладеного між ТОВ «ФК «Централ Капітал» та ТОВ «Сауспальм», зареєстрованого в реєстрі за № 90, повернувши ТОВ «Рубікон-ІІ» у стан, який існував до укладення цих правочинів, шляхом скасування державної реєстрації прав ТОВ «Сауспальм» та їх обтяжень на нерухоме майно (будівлі комплексу дорожнього сервісу та земельну ділянку).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.
Обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ТОВ «Рубікон-ІІ» не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Крім того, безпідставними та необґрунтованими є доводи апеляційної скарги ТОВ «Сауспальм» що необхідності змінити мотивувальної частини рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у справі №916/2194/18 шляхом виключення висновку суду про нікчемність договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 24.07.2015, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» і ТОВ «ФК «Централ Капітал»; договору іпотеки від 14.03.2018, укладеного між ТОВ «Сауспальм» та ТОВ «Несімко»; та визначити підставу для відмови у позові - відсутність ознак нікчемності договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 24.07.2015, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» і ТОВ «ФК «Централ Капітал», та як наслідок відсутність ознак недійсності договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06.03.2018, укладеного між ТОВ «ФК «Централ Капітал» і ТОВ «Сауспальм» та відсутності ознак фіктивності договору іпотеки від 14.03.2018, укладеного між ТОВ «Сауспальм» та ТОВ «Несімко».
На переконання колегії суддів, місцевим господарським судом всебічно та об'єктивно встановлено нікчемність договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 24.07.2015, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» і ТОВ «ФК «Централ Капітал» та фіктивність договору іпотеки від 14.03.2018, укладеного між ТОВ «Сауспальм» та ТОВ «Несімко» з підстав зазначених вище.
Необгрунтованими є доводи ТОВ «Сауспальм» про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги рішення суду у справі №910/9791/18 в якому на думку скаржника, судом встановлено обставини щодо відсутності у договорі відступлення права вимоги від 24.07.2015 ознак нікчемності правочину та, як наслідок порушено приписи ст.75 ГПК України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що обставини які встановлені у рішенні господарського суду від 08.11.2019 у справі №910/9791/18 не можуть вважатися приюдиційними в силу приписів ст. 75 ГПК України оскільки, склад учасників справи у справі №910/9791/18 та у даній справі № 916/2194/18, що розглядається судом є відмінним. При цьому, ТОВ «Сауспальм», ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Гулея Олександра Івановича та ТОВ «Несімко» не приймали участі у розгляді вказаної справ №910/9791/18.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2020, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Таким чином, в задоволенні апеляційних скарг ТОВ «Рубікон-ІІ» та ТОВ «Сауспальм» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2020 - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у справі № 916/2194/18 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у справі № 916/2194/18 залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 у справі № 916/2194/18 залишити без змін.
4. Судовий збір за розгляд апеляційних скарг покладається на скаржників.
5. Матеріали справи №916/2194/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано 30.03.2021 після виходу суддів з відпустки.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді Г.А. Кравчук
І.А. Іоннікова