вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" березня 2021 р. Справа№ 910/16482/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Пашкіної С.А.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Добрицька В.С.
учасники справи згідно протоколу судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК"
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020
у справі №910/16482/20 (суддя Котков О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК"
до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
про стягнення грошових коштів
27 жовтня 2020 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 22.10.2020 року до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (відповідач) про стягнення 616 913,12 грн, з них: 3% річних - 290 863,09 грн (двісті дев'яносто тисяч вісімсот шістдесят три гривні 09 копійок) та інфляційних збитків - 326 050,03 грн (триста двадцять шість тисяч п'ятдесят гривень 03 копійки).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № УГВ11734/30-18 від 06.12.2018.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/16482/20 в позові відмовлено повністю.
При винесені рішення суд першої інстанції ураховував висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 916/804/17, про можливість встановлення у договорі такої оперативно-господарської санкції як притримання оплати та застосування її стороною, яка потерпіла від правопорушення.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що ураховуючи установлений рішеннями судів у справі № 908/2704/19 факт несвоєчасної поставки позивачем товару, а також те, що умовами укладеного між сторонами договору визначено обов'язок відповідача здійснити оплату товару до оплати позивачем, як постачальником, штрафних санкцій, то заявлені позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є такими, що не підлягають задоволенню.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю з обмеженою відповідальністю "МІК" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/16482/20. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/16482/20 і ухвалити нове, яким: стягнути з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" 3% річних 290 863,09 грн, інфляційні збитки 326 050,03 грн, а також судовий збір за подання позовної заяви у сумі 9253,70 грн та 13880,55 грн за подання апеляційної скарги. Розглянути скаргу за участю ТОВ "МІК".
В обґрунтування своєї скарги позивач зазначав, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, в наслідок чого прийняв незаконне і необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню.
Зокрема, апелянт зазначав, що при розгляді спірних правовідносин у даній справі судом першої інстанції безпідставно ураховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №916/804/17, адже обставини визначення порядку застосування конкретних оперативно-господарських санкцій у справі №916/804/17 і цій справі є інакшими і не є подібними, та ніяких необхідних для розгляду цієї справи висновків Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №916/804/17 не міститься. Вищевказана позиція ТОВ "МІК" знайшла своє підтвердження під час касаційного перегляду подібної справи №910/4385/20 між цими ж сторонами спору в аналогічних спірних відносинах про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за прострочення оплати по тому ж самому договору поставки №УГВ11734/30-18 від 06.12.2018. Позивач зазначав, що Верховний Суд в ухвалі від 16 лютого 2021 року у справі №910/4385/20 вже висловився стосовно того, що висновки Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №916/804/17 не підлягають до застосування у цій справі. Отже, суд першої інстанції помилково врахував висновки Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №916/804/17 унаслідок чого невірно встановив обставини справи та неправильно вирішив спір, необґрунтовано відмовивши у задоволенні позову ТОВ "МІК.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" у справі №910/16482/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Пашкіна С.А., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/16482/20 - задоволено. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження у справі №910/16482/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК". Розгляд справи призначено на 02.03.2021.
04.02.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній зазначав, що керуючись ст.263, ч.1 ст.275, ст.276 ГПК України, AT «Укргазвидобування» заперечує проти доводів позивача, викладених у апеляційній скарзі та просить рішення Господарському суду м. Києва від 24.12.2020 у справі № 910/16482/20 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги позивача без задоволення.
Крім того, відповідач зазначав, що Господарським судом м. Києва при винесенні рішення від 24.12.2020 у справі №910/16482/20 було ураховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного суду від 10.04.2018 у справі №916/804/17, про можливість установлення у договорі такої оператино-господарської санкції як притримання оплати та застосування її стороною, яка потерпіла від правопорушення. Відтак, на думку відповідача, Господарський суд м. Києва виніс законне та обґрунтоване рішення від 24.12.2020 у справі №910/16482/20, та відповідно таким, що відповідає ст.236 ГПК України.
02.03.2021 у зв'язку із перебуванням судді Буравльова С.І. у відпустці, розгляд справи не відбувся.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 розгляд справи призначено на 25.03.2021.
У судовому засіданні, яке відбулось 25.03.2021 були присутні представник апелянта та представник відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Після проведення колегією суддів наради, головуючий суддя оголосив вступну та резолютивну частини постанови у даній справі, якою апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю. Розподіл судових витрат буде здійснено відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як убачається з матеріалів справи, 06.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" (постачальник) та Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (покупець) укладено договір поставки №УГВ11734/30-18 (далі-договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві арматуру фонтанну в асортименті (далі - товар), зазначений в специфікації/-ях, що додається/ються до договору і є його невід'ємною/-ими частиною/-ами, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації/-ях (далі - специфікація/-її), яка є додатком №1 до договору та є її невід'ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є додатком №3 до договору та є його невід'ємною частиною.
Постачальник гарантує, що товар, який є предметом договору належить йому на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим і не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України (пункт 1.3 договору).
Ціна за одиницю товару та загальна ціна договору може бути змінена (за умови, якщо договором передбачена оплата за товар протягом 30 календарних днів або більше по факту поставки - стандартні умови оплати) при застосуванні пункту 3.4. договору (пункт 3.3 договору).
Згідно з підпунктом 3.4.1 пункту 3.4 договору у разі, якщо постачальник бажає зменшити строки оплати, визначені цим договором (застосовується лише у разі оплати за товар по факту поставки протягом 30 календарних днів або більше), він письмово звертається до покупця з пропозицією зменшити строки оплати за договором з одночасним зменшення вартості поставленого, але не оплаченого товару, відповідно до формули дисконтування вартості товару, вказаної у п. 3.4.2 договору.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред'явлення постачальником рахунку на оплату (інвойсу) та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування на рахунок постачальника, на умовах зазначених у специфікації/-ях або з урахуванням умов, передбачених п. 3.4.цього договору.
Строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації/-ях та графіку поставки до цього договору (пункт 5.1 договору).
Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем) (пункт 5.2 договору).
За умовами пунктів 6.1, 6.3 договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар, приймати поставлений товар, у разі відсутності зауважень, згідно з актом приймання-передачі товару або видаткової накладної.
Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором, забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом ІІ цього договору.
У відповідності до пункту 7.11 договору за порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,001 % від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. На вимогу постачальника, покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
До оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених даним розділом VІІ "Відповідальність сторін" покупець, на суму таких штрафних санкцій, має право притримати оплату за товар (пункт 7.12 договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов'язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у п. 10.2 цього договору і діє до повного виконання сторонами зобов'язань (пункт 10.1 договору).
Звертаючись з позовними вимогами позивач указав, що Акціонерне товариство "Укргазвидобування" не виконало належним чином свої зобов'язання за договором поставки № УГВ11734/30-18 від 06.12.2018, за порушенням строків розрахунків за поставлений товар по чотирьом накладним, у зв'язку із чим позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 290 863,09 грн та інфляційні збитки 326 050,03 грн.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" та Акціонерним товариством "Укргазвидобування", за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Статтею 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Отже, предметом розгляду у даній справі є нарахування позивачем штрафних санкцій за наступними накладними:
- видаткова накладна №РН-06/27/29 від 27.06.2019;
- видаткова накладна №РН-06/27/30 від 27.06.2019;
- видаткова накладна №РН-06/27/31 від 27.06.2019;
- видаткова накладна №РН-06/24/113 від 24.07.2019.
Колегією суддів установлено, що основна заборгованість по вищеуказаним накладним була стягнута у судовому порядку у господарській справі №910/4385/20.
Щодо тверджень апелянта про те, що позивач виконав поставку товару з порушенням строку встановленого підпунктом 6.3.1 договору, що відповідно до п. 7.12 договору є підставою для притримання оплати отриманого товару, слід зазначити наступне.
Згідно з пунктом 7.12 договору до оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених даним розділом VІІ "Відповідальність сторін" покупець, на суму таких штрафних санкцій, має право притримати оплату за товар.
З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" про стягнення 16 312 206, 01 грн, які складаються з пені у розмірі 8 458 782, 58 грн та 7 853 423, 43 грн штрафу за порушення строків поставки товару за договором № УГВ11734/30-18 від 06.12.2018
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 у справі №908/2704/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2020, позов Акціонерного товариства "Укргазвидобування" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 169 175, 65 грн пені, 157 068, 47 грн штрафу та 244 683,09 грн судового збору.
Судами під час розгляду справи № 908/2704/19 установлено, що факт прострочення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" зобов'язань щодо поставки товару в рамках договору №УГВ11734/30-18 від 06.12.2018 підтверджується видатковими накладними: від 28.05.2019 №РН-05/28/11 (фактична дата отримання - 31.05.2019); від 28.05.2019 №РН-05/28/12 (фактична дата отримання - 31.05.2019); від 28.05.2019 №РН-05/28/13 (фактична дата отримання - 31.05.2019); від 28.05.2019 №РН-05/28/15 (фактична дата отримання - 31.05.2019); від 28.05.2019 №РІІ-05/28/16 (фактична дата отримання - 31.05.2019); від 29.05.2019 №РН-05/29/14 (фактична дата отримання - 30.05.2019); від 29.05.2019 №РН-05/29/15 (фактична дата отримання - 30.05.2019); від 29.05.2019 №РН-05/29/16 (фактична дата отримання - 30.05.2019); від 14.06.2019 №РН-06/14/17 (фактична дата отримання - 18.06.2019); від 14.06.2019 №РН-06/14/18 (фактична дата отримання - 18.06.2019); від 14.06.2019 №РН-06/14/20 (фактична дата отримання - 19.06.2019); від 14.06.2019 №РН-06/14/2І (фактична дата отримання - 19.06.2019); від 14.06.2019 №РН-06/14/23 (фактична дата отримання - 20.06.2019); від 14.06.2019 №РН-06/14/24 (фактична дата отримання - 20.06.2019); від 14.06.2019 №РН-06/14/25 (фактична дата отримання - 19.06.2019); від 27.06.2019 №РН-06/27/26 (фактична дата отримання - 01.07.2019); від 27.06.2019 №РН-06/27/27 (фактична дата отримання - 01.07.2019); від 27.06.2019 №РН-06/27/30 (фактична дата отримання - 01.07.2019); від 27.06.2019 №РН-06/27/28 (фактична дата отримання - 02.07.2019); від 27.06.2019 №РН-06/27/29 (фактична дата отримання - 02.07.2019); від 27.06.2019 №РН-06/27/31 (фактична дата отримання - 02.07.2019); від 24.07.2019 №РН-04/247/113 (фактична дата отримання - 24.07.2019).
Колегія суддів зазначає, що видаткові накладні, які є предметом розгляду у даній судовій справі (№РН-06/27/29 від 27.06.2019, №РН-06/27/30 від 27.06.2019, №РН-06/27/31 від 27.06.2019, №РН-06/24/113 від 24.07.2019) були предметом розгляду у судовій справі № 908/2704/19 .
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, установлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, факти, установлені у рішенні Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 у справі № 908/2704/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2020, не можуть бути поставлені під сумнів та не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновків про відсутність підстави для застосування п. 7.12 договору до даних правовідносин, як підставу для притримання оплати за поставлений позивачем товар, оскільки з позивача в судовому порядку стягнуто штрафні санкції за порушення строків поставки товару, відповідне рішення суду набрало законної сили та є обов'язковим до виконання.
З огляду на указане вище, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату поставленого товару протягом 30 календарних днів від дати отримання товару відповідно до умов договору.
Якщо у зобов'язанні установлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Крім того, колегія суддів зазначає, що у судовій справі №910/4385/20, яке набрало законної сили було установлено, що ураховуючи умови договору, установлені рішенням суду у справі № 908/2704/19 дати фактичного отримання відповідачем товару та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату поставленого товару протягом 30 календарних днів від дати отримання товару, наступним чином, зокрема, за видатковою накладною від 27.06.2019 №РН-06/27/29 (фактична дата отримання - 02.07.2019) строк оплати настав 01.08.2019, за видатковою накладною від 27.06.2019 №РН-06/27/30 (фактична дата отримання - 01.07.2019) строк оплати настав 30.07.2019, за видатковою накладною від 27.06.2019 №РН-06/27/31 (фактична дата отримання - 02.07.2019) строк оплати настав 01.08.2019 та за видатковою накладною від 24.07.2019 №РН-04/247/113 (фактична дата отримання - 24.07.2019) строк оплати настав 23.08.2019
У рішенні суду №910/4385/20 за указаними вище накладними, було стягнуто пеню у розмірі 112 513, 40 грн. Отже, факт прострочення оплати за вищеуказаними накладними наявний і підтверджений.
Стосовно тверджень відповідача у відзиві про те, що станом на дату звернення ТОВ "МІК" до Господарського суду міста Києва із позовної заявою, у позивача було відсутнє порушене право, яке підлягало захисту в судовому порядку, оскільки штрафні санкції за порушення строків поставки товару по договору №УГВ11734/30-18 від 06.12.2018 ТОВ "МІК" сплачено лише 01.07.2020, на підставі судових рішень у справі №908/2704/19, колегія зазначає наступне.
Кожна партія товару мала бути оплачена відповідачем протягом 30 днів, отже оплата всіх партій товару (крім товару за видатковою накладною №РН-04/24/113 від 24.07.2019) мала бути здійснена не пізніше 27.07.2019.
Як убачається із господарської справи №910/4385/20, судом було, зокрема, установлено, що АТ "Укргазвидобування" звернулось до ТОВ "МІК" із претензією №30.1-022-5515 від 07.08.2019 щодо оплати пені та штрафу за порушення строків поставки товару по договору №УГВ11734/30-18 від 06.12.2018. Указана претензія була отримана ТОВ "МІК" 14.08.2019. Таким чином, строк оплати за поставлений товар у відповідача виник до моменту нарахування та заявлення АТ "Укргазвидобування" указаних штрафних санкцій позивачу, а тому твердження відповідача про те, що станом на дату звернення ТОВ "МІК" до Господарського суду міста Києва із позовної заявою, у позивача було відсутнє порушене право колегія суддів вважає безпідставним.
Звертаючись із позовом у даній господарській справі №910/16482/20 позивач зазначав про стягнення 3% річних від простроченої суми 18055276,80 грн за період з дня виникнення прострочення оплати по день звернення до суду (18.03.2020) уже було предметом розгляду у справі №910/4385/20, з даним позовом позивач звернувся про стягнення з відповідача 3% за період з 19.03.2020 по 01.10.2020 - день погашення основного боргу).
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Ураховуючи те, що основна заборгованість за договором відповідачем була погашена 01.10.2020, і те, що стягнення штрафних санкцій за попередні періоди було установлено і стягнуто рішенням суду в справі №910/4385/20, то заявлені вимоги у даній судовій справі за період з 19.03.2020 по 01.10.2020 є правомірним і доказування не потребує.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 290863,09 грн - 3 % річних та 326 050,03 грн - інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Колегія суддів перевірила наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і установила, що дані розрахунку є арифметично вірними.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "МІК" підлягають задоволенню у повному обсязі. Отже з відповідача підлягає стягненню 290 863,09 грн - 3% річних та 326 050,03 грн інфляційних збитків.
Крім того колегія суддів зазначає наступне. Що при винесені рішення суд першої інстанції відмовляючи у позові зазначав, що судом ураховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 916/804/17, про можливість установлення у договорі такої оперативно-господарської санкції як притримання оплати та застосування її стороною, яка потерпіла від правопорушення, оскільки рішеннями судів у справі № 908/2704/19 установлено факт несвоєчасної поставки позивачем товару, а також те, що умовами укладеного між сторонами договору визначено обов'язок відповідача здійснити оплату товару до оплати позивачем, як постачальником, штрафних санкцій. З урахуванням вищенаведеного суд першої інстанції дійшов висновку що заявлені позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є такими, що не підлягають задоволенню.
Однак колегія суддів не може погодитись із вищенаведеними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Верховний Суд в ухвалі від 16 лютого 2021 року у справі №910/4385/20 зазначав наступне. Постанова Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 прийнята за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що свідчить про неподібність правовідносин.
Слід зазначити, що предметом розгляду господарської справи №910/4385/20 було стягнення основної заборгованості і штрафних санкцій між тими ж сторонами і за аналогічним договором, як у даній господарській справі.
При цьому Верховний Суд зазначав, «що аналіз висновків, зроблених у постанові Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 у справі № 910/4385/20, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 та від 30.01.2019 у справі № 902/576/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.».
Отже, Верховним Судом було установлено невідповідність висновків справи №910/4385/20, які викладені у постанові від 10.04.2018 у справі № 916/804/17.
Крім того, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), постанова Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15).
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи відповідача наведені у відзиві, що судом першої інстанції при прийнятті рішення було правомірно ураховано висновки у подібних правовідносинах наведених у постанові Верховного Суду у справі №916/804/17.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статтею 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є не з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, установленим обставинам справи.
За наведених обставин, висновки суду першої інстанції не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 86, 236, 261, 238 ГПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Зважаючи на те, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального права, колегія суддів убачає правові підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" шляхом скасування рішення місцевого суду повністю та прийняття нового рішення про задоволення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/16482/20 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/16482/20 скасувати повністю та прийняти нове рішення.
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (вул. Кудрявська, буд. 26/28, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код - 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (вул. Північне шосе, 69-А, м. Запоріжжя, 69006, ідентифікаційний код - 30105738) 290 863,09 грн (двісті дев'яносто тисяч вісімсот шістдесят три грн дев'ять коп.) - 3% річних, 326 050, 03 грн (триста двадцять шість тисяч п'ятдесят грн три коп.) - інфляційних втрат та 9 253,70 грн - судового збору.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (вул. Кудрявська, буд. 26/28, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код - 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (вул. Північне шосе, 69-А, м. Запоріжжя, 69006, ідентифікаційний код - 30105738) - 13 880,55 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду м. Києва.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 06.04.2021.
Головуючий суддя В.В.Андрієнко
Судді С.А. Пашкіна
С.І. Буравльов