вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" березня 2021 р. Справа№ 920/1084/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Яковлєва М.Л.
Тищенко А.І.
при секретарі Токаревій А.Г.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 17.03.2021.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної Буринської міської ради Сумської області
на рішення Господарського суду Сумської області від 07.12.2020 у справі №920/1084/19 (суддя Жерьобкіна Є.А., повний текст рішення складено 17.12.2020)
за позовом Буринської міської ради
до Селянського (фермерського) господарства "Діброва"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головного управління Держгеокадастру у Сумській області
про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,
та за зустрічним позовом Селянського (фермерського) господарства "Діброва"
до відповідача Буринської міської ради
про визнання права постійного користування земельною ділянкою
Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить витребувати земельну ділянку (кадастровий номер 5920986800:03:002:0160) загальною площею 23,7544 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Степанівського старостинського округу Буринської міської ради із чужого незаконного володіння СФГ «Діброва» на користь Буринської міської ради, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Крім того, відповідач подав зустрічний позов, в якому просив суд визнати за селянським (фермерським) господарством «Діброва» право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для ведення селянського (фермерського) господарства площею 23,7544га, кадастровий № 5920986800:03:002:0160 на території Буринської міської ради Сумської області.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 07.12.2020 у справі №920/1084/19 у задоволені первісного позову Буринської міської ради до відповідача Селянського (фермерського) господарства Діброва, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння - відмовлено.
Зустрічний позов задоволено повністю.
Визнано за Селянським (фермерським) господарством Діброва право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для ведення селянського (фермерського) господарства площею 23,7544 га, кадастровий № 5920986800:03:002:0160 на території Буринської міської ради Сумської області.
Стягнуто з Буринської міської ради на користь Селянського (фермерського) господарства Діброва 1921 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Буринська міська рада Сумської області подала до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 07.12.2020 у справі №920/1084/19 та ухвалите нове рішення, яким первісний позов Буринської міської ради задовольнити в повному обсязі, а у задоволені зустрічного позову відмовити в повному обсязі.
Також у апеляційний скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.
Крім того, скаржник зазначає, що за життя гр. ОСОБА_1 вимоги земельного законодавства України щодо переоформлення свого права постійного користування землею на право власності або користування нею не виконав, відповідний правовстановлюючий документ (державний акт, договір оренди) не отримав, на час відкриття спадщини право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, яке може бути успадковане, належним чином оформлено не було, у зв'язку з чим, згідно вимог ст. 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужою земельною ділянкою.
Отже, на думку скаржника, у зв'язку зі смертю ОСОБА_1 надане йому право постійного користування землею припинилось та успадковане жодною особою не було. У той же час, СФГ «Діброва» без відповідної правової підстави володіє та користується спірною земельною ділянкою сільськогосподарського призначення протягом багатьох років.
26.01.2021 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Буринської міської ради Сумської області на рішення Господарського суду Сумської області від 07.12.2020 у справі №920/1084/19.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко А. І., Яковлєв М. Л.
На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №920/1084/19 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв'язку з чим ухвалою від 01.02.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Буринської міської ради Сумської області на рішення Господарського суду Сумської області від 07.12.2020 у справі №920/1084/19 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Сумської області надіслати матеріали справи №920/1084/19 на адресу Північного апеляційного господарського суду.
12.02.2021 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали вказаної справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 07.12.2020 у справі №920/1084/19 задоволено та поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Буринської міської ради Сумської області на рішення Господарського суду Сумської області від 07.12.2020 у справі №920/1084/19 та призначено до розгляду на 17.03.2021, та зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/9576/20 до закінчення її перегляду в апеляційному порядку.
09.03.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду представник Селянського (фермерського) господарства "Діброва" подав заяву про проведення судового засідання у справі №920/1084/19 поза межами приміщення суду в режимі відеоконфіренції. Проведення відеоконференції доручити Буринському районному суду Сумської області.
09.03.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу у відповідності до якого, останній просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення просить залишити без змін.
Крім того, відповідач зазначає, що у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 відмовлено у задоволенні заяви представника Селянського (фермерського) господарства «Діброва» про участь у судовому засіданні, що призначено на 17.03.2021 року об 12 год. 00 хв. в режимі відеоконференції.
В судовому засіданні 17.03.2021 представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а оскаржуване рішення просив скасувати.
В судовому засіданні 17.03.2021 представники відповідача заперечили проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу поданого під час апеляційного провадження та просили відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення просили залишити без змін.
В судове засідання 17.03.2021третя особа своїх представників не направили, про день, час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.
Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності представника третьої особи.
В судовому засіданні 17.03.2021 проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що рішенням 15 сесії 21 скликання Буринської районної ради від 26.10.1993 «Про надання земельних ділянок для ведення селянського/фермерського господарства» гр. ОСОБА_1 було надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку загальною площею 25 га із земель запасу Степанівської сільської ради Буринського району.
На підставі вказаного рішення гр. ОСОБА_1 був виданий Державний акт на право постійного користування землею серії СМ № 000007 від 19.11.1993, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 67.
24.11.1993 було зареєстроване Селянське (фермерське) господарство «Діброва», створене гр. ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується актовим записом про смерть № 87 від 05.06.2008.
У відповідності до рішення двадцять першої (позачергової) сесії сьомого скликання Буринської міської ради від 06.07.2017 Про добровільне об'єднання територіальних громад та рішенням першої сесії сьомого скликання Буринської міської ради Про утворення старостинських округів від 24.11.2017, село Степанівка Степанівської сільської ради Буринського району об'єдналося з територіальною громадою м. Буринь і був утворений Степанівський старостинський округ.
Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 22 грудня 2018 року № 18-10507/16-18-СГ, акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною наказу та рішення дев'ятнадцятої сесії сьомого скликання Буринської міської ради "Про прийняття у комунальну власність Буринської міської ради з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення" від 22 грудня 2018 року, у комунальну власність Буринської міської ради (об'єднаної територіальної громади) передані сільськогосподарські землі державної власності загальною площею 4762,5017 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Буринської міської об'єднаної територіальної громади Буринського району Сумської області. При передачі земельних ділянок Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області була проведена технічна інвентаризація земель державної власності, у зв'язку з чим із загальної площі 4762,5017 га переданих земель у комунальну власність були сформовані 489 ділянок, в тому числі земельна ділянка за кадастровим номером 5920986800:03:002:0160 площею 23,7544 га (Буринський район, Степанівська сільська рада; землі сільськогосподарського призначення, 16.00 - землі запасу).
Право комунальної власності на земельну ділянку за кадастровим номером 5920986800:03:002:0160 загальною площею 23,7544 га на території Буринської міської ради зареєстроване 26.12.2018, що вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 23, том 1).
Земельна ділянка за кадастровим номером 5920986800:03:002:0160 є земельною ділянкою, яка згідно з державним актом серії СМ № 000007 від 19.11.1993 була надана ОСОБА_1 в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджують сторони та вбачається з наявних в матеріалах справи доказів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що за життя гр. ОСОБА_1 вимоги земельного законодавства України щодо переоформлення свого права постійного користування землею на право власності або користування нею не виконав, відповідний правовстановлюючий документ (державний акт, договір оренди) не отримав, на час відкриття спадщини право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, яке може бути успадковане, належним чином оформлено не було, а тому згідно вимог ст. 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужою земельною ділянкою. Таким чином, у зв'язку зі смертю ОСОБА_1 надане йому право постійного користування землею припинилось та успадковане жодною особою не було. У той же час, СФГ «Діброва» без відповідної правової підстави володіє та користується спірною земельною ділянкою сільськогосподарського призначення протягом багатьох років.
Заперечуючи проти задоволенні позовних вимог відповідач посилається на те, що у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку, у зв'язку з чим просив визнати за селянським (фермерським) господарством «Діброва» право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для ведення селянського (фермерського) господарства площею 23,7544 га, кадастровий № 5920986800:03:002:0160 на території Буринської міської ради Сумської області.
У відповідності до ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22 червня 1993 року, на момент створення С(Ф)Г «Діброва») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Згідно з положеннями статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22 червня 1993 року, на момент створення С(Ф)Г «Діброва») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
У відповідності до ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22 червня 1993 року, на момент створення С(Ф)Г «Діброва») право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Як вбачається з викладеного, на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення ФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
У відповідності до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Отже, законодавством, чинним на момент створення С(Ф)Г «Діброва», було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
Як вказано в ст. 1 Закону № 937-IV, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).
Таким чином, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Беручи до уваги законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Аналізуючи приписи статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи.
З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
А саме, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 01 січня 2008 року, на момент смерті гр. ОСОБА_1 ) було передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою як смерть свого засновника громадянина - засновника СФГ відсутня.
Враховуючи викладене, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.
Наведеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.
Судом вірно встановлено, що після отримання громадянином ОСОБА_1 . Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано С(Ф)Г «Діброва», яке зареєстроване як юридична особа.
Отже, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації ФГ воно набуло права та обов'язки землекористувача.
Разом з тим, слід зазначити, що 1 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.
22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов'язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб'єктом такого права. Громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц та у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.
Беручи до уваги вищевикладене, право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до С(Ф)Г «Діброва», не припинилося ані через смерть засновника, ані через зміни у земельному законодавстві.
Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення зустрічних позовних вимог шляхом визнання за Селянським (Фермерським) господарством «Діброва» права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для ведення селянського (фермерського) господарства площею 23,7544 га, кадастровий №5920986800:03:002:0160 на території Буринської міської ради Сумської області.
Згідно з ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Крім того, враховуючи встановлене вище, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правової підстави у Селянського (Фермерського) господарства «Діброва» для постійного користування спірною земельною ділянкою, тому таке право користування С(Ф)Г «Діброва» не припинилося ані через смерть засновника, ані через зміни у земельному законодавстві, також правомірно судом відмовлено у задоволенні первісного позову щодо витребування земельної ділянки (кадастровий номер 5920986800:03:002:0160) загальною площею 23,7544 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Степанівського старостинського округу Буринської міської ради із чужого незаконного володіння СФГ «Діброва» на користь Буринської міської ради.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Сумської області від 07.12.2020 у справі №920/1084/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Буринської міської ради Сумської області на рішення Господарського суду Сумської області від 07.12.2020 у справі №920/1084/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Крім того, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду 15.02.2021 дія оскаржуваного рішення була зупинена з огляду на приписи ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України, і за наслідками апеляційного розгляду оскаржуване рішення залишено в силі, а тому його дія підлягає поновленню.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Буринської міської ради Сумської області - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 07.12.2020 у справі №920/1084/19 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 920/1084/19 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 29.03.2021.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді М.Л. Яковлєв
А.І. Тищенко