ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
05 квітня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/1511/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Іванов І.В.
за участю представників сторін:
від Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ - не з'явився;
від Комунального підприємстві "Білгород-Дністровськтеплоенерго», м.Білгород-Дністровський -не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
на рішення Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 року, м. Одеса, суддя Невінгловська Ю.М., повний текст рішення складено та підписано 21.01.2021 року
у справі № 916/1511/20
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ
до відповідача Комунального підприємстві "Білгород-Дністровськтеплоенерго», м.Білгород-Дністровський
про стягнення 568 285 грн. 51 коп.,-
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У травні 2020 року Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ звернулось до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Комунального підприємстві "Білгород-Дністровськтеплоенерго», м. Білгород-Дністровський, в якій просило стягнути з Комунального підприємстві "Білгород-Дністровськтеплоенерго», м.Білгород-Дністровський на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ, борг у загальній сумі 568 285 грн. 51 коп., з яких: 424 120 грн. 39 коп. - пені, 83 160 грн. 85 коп. - 3% річних та 61 004 грн. 27 коп. - інфляційних втрат, а також просило суд відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 524 грн. 28 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу від 01.11.2018 року № 7015/18-БО-23 в частині несвоєчасної оплати вартості поставленого позивачем природного газу, що і стало підставою для нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 року у справі №916/1511/20 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємстві "Білгород-Дністровськтеплоенерго», м. Білгород-Дністровський на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ, 42 412 грн. - пені, 83160 грн. 85 коп. - 3% річних, 61 004 грн. 27 коп. інфляційних втрат та 8 524 грн. 28 коп. компенсації витрат по сплаті судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що у зв'язку з простроченням відповідачем виконання його договірних зобов'язань за договором від 01.11.2018 року № 7015/18-БО-23 постачання природного газу, в частині оплати товару позивача на умовах даного договору, позивачем правомірно було нараховано до стягнення з відповідача пеню у сумі 424 120 грн. 39 коп., 3 % річних - 83 160 грн. 85 коп., інфляційні втрати - 61 004 грн. 27 коп. Разом з тим місцевий господарський дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача та зменшення загальної суми заявленої до стягнення пені до 90 %, тобто, з 424 120 грн. 39 коп. до 42 412 грн., з огляду на те, що відповідач в повному обсязі виконав свої зобов'язання з оплати вартості отриманого природного газу, період прострочення виконання зобов'язання був незначним, а позивач не зазнав суттєвих збитків у зв'язку із несвоєчасним виконанням основного зобов'язання.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Акціонерне товариство «Національна компанія «Нафтогаз України», м. Київ з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення пені не погодилось, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 року у справі № 916/1511/20 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 381 708 грн. 39 коп. скасувати та постановити нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ щодо стягнення пені в розмірі 381 708 грн. 39 коп., у стягненні яких було відмовлено - задовольнити, вирішити питання про розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник, посилаючись на вимоги ст. 549, 627 Цивільного кодексу України, положення ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та п. 8.2. Договору про постачання природного газу, зазначив, що укладаючи з позивачем Договір постачання природного газу, вiдповiдач взяв на себе зобов'язання у разi прострочення виконання умов договору нести вiдповiдальнiсть у виглядi пенi у розмiрi визначеному цим Договором. Отже, на думку скаржника, у відповідності до низки норм Цивільного та Господарського кодексів України, у відповідача, за прострочення виконання умов спірного договору настає відповідальність, зокрема, сплата неустойки.
Щодо невчасних розрахунків контрагентів відповідача, як підстави для зменшення штрафних санкцій, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ зазначає, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється вiд вiдповiдальностi за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за будь-яких обставин. Виконання умов договору не ставиться в залежнiсть вiд виконання будь-яких зобов'язань з боку третiх осiб, зокрема споживачiв. Не мiститься i в умовах договору умови, що виконання умов договору ставиться у залежнiсть вiд третiх осiб.
Як вказує скаржник, зазначаючи про порушення судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вимог ст. 233 Господарського кодексу України, господарський суд при вирішенні питання про зменшення неустойки повинен брати до уваги майновий стан обох сторiн i оцiнити спiввiдношення розмiру заявлених штрафних санкцiй, зокрема з розмiром збиткiв кредитора, врахувавати iнтереси обох сторiн. При цьому, майновий стан сторiн та соцiальна значущiсть підприємства також мають значения для вирiшення питания про зменшення пенi.
Також, на думку позивача, відповідач по справі не надав суду жодних належних доказiв, якi б пiдтверджували його неспроможнiсть виконати взятi на себе зобов'язання.
Натомість, позивачем, на підтвердження своїх збитків визначено, що станом на 19.05.2020 рік сумарна прострочена заборгованiсть підприємств ТКЕ (теплокомуненерго; виробники теплової енергії), ТЕЦ (виробники теплової та електричної енергії) перед «Нафтогазом» була близько 46,7 млрд грн. Сумарна прострочена заборгованiсть перед НАК «Нафтогаз України» підприсмств ТКЕ (в тому числi i вiдповiдача) та ТЕЦ за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії, складає близько 38,8 млрд. грн, з них за 2020 рік - 7,9 млрд. грн.
Також, як зазначив скаржник, зменшуючи розмiр пенi на 90%, суд таким чином хоче ототожнити зменшення розмiру пенi з повним звiльненням боржника вiд вiдповiдальностi за порушення зобов'язання, тодi як зi змiсту ст. 233 Господарського кодексу Укра'iни, яка регулює зменшення розмiру штрафних санкцій, чітко вбачаеться, що зменшення судом розмiру стягуваної пенi є проявом обмеження вiдповiдальностi боржника, але аж нiяк не звiльненням його вiд вiдповiдальностi. При цьому, зменшення розмiру пенi на 90% фактично нiвелює мету iснування неустойки як цивiльноI вiдповiдальностi за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцiнюватися як спосiб уникнення вiдповiдальностi та призведе до порушення балансу iнтересiв сторiн. Зменшення судом розмiру пенi спричинить позивачу додатковi втрати та дозволить вiдповiдачу i у подальшому безкарно порушувати договiрнi умови.
Також скаржник зауважує, що вiдсутнiсть вини вiдповiдача у виникненні боргу, його важкий фiнансовий стан не є винятковим випадком та пiдставою для зменшення неустойки, а тому, суд першої інстанції не надав належної уваги ступеню виконання зобов'язання боржником та не виконав вимоги закону щодо оцiнки майнового стану сторін.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна компанія «Нафтогаз України», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 року у справі № 916/1511/20, справу призначено до судового розгляду.
15.03.2021 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства "Білгород-Дністровськтеплоенерго», м.Білгород-Дністровський надійшов відзив (вх. № 850/21/Д1), у якому відповідач просить суд апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 року у справі №916/1511/20 - без змін. Відзив долучено колегією суддів до матеріалів господарської справи.
У відзиві відповідач, посилаючись на дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення, зазначає, що всупереч зазначеним в апеляційній скарзі доводам, Господарський суд Одеської області у оскаржуваному рішенні вказує про ступiнь виконання вiдповiдачем своїх зобов'язань за спiрним договором, а також прийняв до уваги неподання позивачем будь-яких доказiв понесення ним збиткiв внаслiдок допущеного вiдповiдачем порушення грошових зобов'язань у спiрних правовiдносинах.
Крім того, на думку відповідача, судом першої інстанції правомірно прийнято до уваги правовий статус вiдповiдача, основним рiзновидом господарської дiяльностi якого є постачання пари, гарячої води та кондицiйованого повiтря населению та іншим споживачам, і те, що основним споживачем послуг відповідача з централізованого теплопостачання є населення.
Також Комунальне підприємство «Білгород-Дністровськтеплоенерго», м. Білгород-Дністровський вказує, що неустойка має на метi стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомiрний тягар для споживача i бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибуткiв для кредитора, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим.
В судове засідання представники учасників справи не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги учасники справи повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про призначення справи до розгляду. Через канцелярію суду від Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника за наявними доказами в зв'язку з карантином, яке судовою колегією розглянуто та задоволено.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З урахуванням викладеного, та враховуючи, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду явка сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріалів справи достатньо для апеляційного перегляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи, повідомлених належним чином про час та місце судового засідання з урахуванням задоволеного клопотання скаржника.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з правових норм, які підлягають застосуванню, судова колегія вважає що апеляційна скарга Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 року у справі № 916/1511/20 відповідає вимогам чинного матеріального права та процесуального законодавства України, і відсутні підстави для його скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
01.11.2018 року між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ (постачальник) та Комунальним підприємстом "Білгород-Дністровськтеплоенерго», м.Білгород-Дністровський (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 7015/18-БО-23, відповідно до п. 1.1, 1.2 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Згідно з п. 2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01 листопада 2018 року по 30 листопада 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 278 тис. куб. метрів.
Пунктом 3.1. визначено, що право власності на природний газ переходить від постачальники до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до п. 3.7 договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Споживач за умовами вказаного вище договору, у відповідності до п. 3.10 підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місці.
Згідно з п. 5.2 договору, ціна за 1000 куб. м. газу становить 6 235,51 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 7 482,61 грн.
Пунктом 5.4 договору визначено, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 8.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством та договором.
Відповідно до п. 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. даного договору споживач зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно з п. 10.3 договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Відповідно до п. 12.1 даний договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.11.2018 року до 30.11.2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
03.12.2018 року між сторонами у справі було укладено додаткову угоду № 1 до договору №7015/18-БО-23, згідно якої вони виклали п. 1-12 договору у новій редакції.
Відповідно до п. 2.1 договору у редакції додаткової угоди № 1, постачальник передає споживачу з 01.11.2018 року по 30.04.2019 року (включно) замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 16 82,00 тис.куб.м.
Згідно п. 5.1 договору у редакції додаткової угоди № 1, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом розрахункової періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
У відповідності до п. 5.3 договору у редакції додаткової угоди № 1, оплата за природний газ здійснюється таким чином:
1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача поширюються вимоги підпункту 2 пункту 11 Положення в частині відкриття рахунків із спеціальним режимом використання;
2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п.5.1 цього договору;
3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі, коли на споживача не поширюються вимоги пп. 2 п. 11 Положення в частині відкриття рахунків із спеціальним режимом використання; Кошти, які надійшли від споживача на рахунок із спеціальним режимом використання, відкритий в установі уповноважених банків, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;
4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;
5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
За умовами п. 7.2 договору у редакції додаткової угоди № 1, у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 5.1, 5.6 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Крім того, зазначеною додатковою угодою було змінено строк дії договору, а саме, договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. (п. 11.1 договору у редакції додаткової угоди № 1)
18.12.2018 року між сторонами у справі було укладено додаткову угоду № 2 до договору №7015/18-БО-23, відповідно до якої вони виклали п. 2.1 договору у новій редакції, згідно якого постачальник передає споживачу з 01.11.2018 року по 30.04.2019 року (включно) замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 1832,897 тис.куб.м.
20.03.2019 року між сторонами у справі було укладено додаткову угоду № 4 до договору №7015/18-БО-23, відповідно до якої вони виклали п. 2.1 договору у новій редакції, згідно якого постачальник передає споживачу з 01.11.2018 року по 30.04.2019 року (включно) замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 1583,933 тис.куб.м.
На виконання умов договору про постачання природного газу від 01.11.2018 року №7015/18-БО-23, позивач передав відповідачу, який, в свою чергу, прийняв від позивача за актами приймання-передачі природний газ у листопаді 2018 року - березні 2019 року, що підтверджується актами приймання-передачі від 30.11.2018 року на суму 1 982 121,47 грн., від 31.12.2018 року на суму 2 684 185,02 грн., від 31.01.2019 року на суму 3 013 232,89 грн., 28.02.2019 року на суму 2 226 937,57 грн., від 31.03.2019 року на суму 1 882 303,43 грн.
З виписки по фінансовим операціям споживача за період з 01.11.2018 року по 29.02.2020 року та сальдо за аналогічний період вбачається, що розрахунки за природний газ здійснювалися відповідачем несвоєчасно та не у повному обсязі (так вартість поставленого газу у листопаді 2018 року була сплачена 22.02.2019 року, вартість поставленого газу у грудні 2018 року була сплачена 29.03.2019 року, вартість поставленого газу у січні 2019 року була сплачена 25.06.2019 року, вартість поставленого газу у лютому 2019 року була сплачена 17.09.2019 року, вартість поставленого газу у березні 2019 року була сплачена 10.10.2019 року), внаслідок чого позивачем за зобов'язаннями за договором постачання природного газу від 01.11.2018 року № 7015/18-БО-23 було нараховано 424 120 грн. 39 коп. - пені, 83 160 грн. 85 коп. - 3% річних та 61 004 грн. 27 коп. - інфляційних втрат.
За обліком позивача, станом на час звернення до суду у відповідача відсутня заборгованість з оплати природного газу, який останній отримав від позивача на підставі договору постачання природного газу від 01.11.2018 року №7015/18-БО-23.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
Скаржником рішення суду першої інстанції фактично оскаржується лише в частині зменшення заявленої до стягнення суми пені з 424 120 грн. 39 коп. до 42 412 грн., тобто на 90 %, з огляду на що рішення суду переглядається в апеляційному порядку лише в межах зазначених доводів та вимог, а обставини правомірності стягнення з відповідача суми нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не переглядаються.
За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Водночас, у відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом першої інстанції було встановлено та сторонами не оспорюється, що на виконання умов договору постачання природного газу позивачем було поставлено відповідачу природний газ, який станом на момент звернення позивача до суду із відповідним позовом оплачений у повному обсязі. Проте, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не у строк, визначений договором, чим порушував умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги п. 6.1. договору, а саме, відповідач за отриманий природний газ розраховувався шляхом часткових оплат із простроченням визначеного договором терміну оплати отриманого газу, у зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом.
Судом апеляційної інстанції було перевірено здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені та встановлено, що позивачем пеня була нарахована вірно, із урахуванням кінцевого терміну оплати, визначеного договором, встановленої договором ставки пені в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та з урахуванням днів та сум часткових оплат, а також відповідає приписам ст. 230, 231 Господарського кодексу України та ст. 549 Цивільного кодексів України, а також не містить арифметичних помилок, в зв'язку з чим судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про його вірність.
Що стосується часткового задоволення судом першої інстанції клопотання відповідача та зменшення нарахованої позивачем до стягнення пені на 90 % від розрахованої позивачем, а саме, до 42 412 грн., судова колегія зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, на підставі норм ст. 233 Господарського кодексу України, 18.09.2020 року звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням (вх. № 24760/200) про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені та просив суд зменшити заявлену до стягнення пеню на 90 %.
В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилався, зокрема, на те, що на відповідача покладено обов'язок безперебійно постачати теплову енергію споживачам протягом опалювального сезону, а в зв'язку з низькою платоспроможністю значної кількості споживачів теплової енергії, особливо фізичних осіб, та у разі стягнення пені в повному обсязі, підприємство, через брак коштів, буде позбавлено можливості проводити поточний ремонт теплових мереж та технічне обслуговування котелень і теплових пунктів, своєчасно та якісно надавати комунальні послуги споживачам. Також відповідач наголосив, що станом на 10.10.2019 року за отриманий природний газ розрахувався повністю.
На підтвердження скрутного фінансового становища відповідачем було надано до суду звіт про фінансові результати за 2019 рік.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Аналіз приписів ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 с. 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013.
Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є суб'єктивним правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі № 916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19, від 13.01.2020 року у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 року у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 року у справі № 910/1175/19, від 20.08.2020 року у справі № 904/3546/19).
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 року у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 року у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 року у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 року у справі № 902/855/18.
Отже, суд, досліджуючи питання щодо зменшення пені, повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів обох сторін, а не лише відповідача.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити і з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.
Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суду у постанові від 27.01.2020 року у справі № 916/469/19.
Так, задовольняючи клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, суд першої інстанції виходив з таких обставин:
- відповідач є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, тому господарська діяльність відповідача є суспільно необхідною та відіграє особливу соціальну роль;
- відповідно до п. 1.2 договору № 7015/18-БО-23 (у редакції додаткової угоди №1) постачання природного газу використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями;
- невиконання зобов'язань за договором було зумовлено тим, що джерелом для оплати за отриманий природний газ є кошти, отримані відповідачем в якості оплати за спожиту теплову енергію з боку бюджетних установ, населення та госпрозрахункових підприємств;
- згідно звіту про фінансові результати за 2019 рік, а також довідки про фінансовий стан станом на 31.12.2019 року підприємство перебуває у незадовільному фінансовому становищі;
- на час подання позову позивачем, відповідач розрахувався за поставлений природний газ у повному обсязі.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, врахувавши ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого природного газу за спірним договором, а також, приймаючи до уваги поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання - визнав зазначені обставини винятковими та дійшов висновку про наявність підстав для зменшення належної до стягнення суми пені 90 %, як того просив відповідач.
Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, доказів завдання збитків позивачу з боку відповідача внаслідок несвоєчасного виконання останнім зобов'язань за договором постачання природного газу та інших негативних наслідків матеріали господарської справи не містять.
Проаналізувавши обставини та мотиви, якими керувався суд першої інстанції, задовольняючи клопотання про зменшення заявленої до стягнення пені, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про обґрунтованість такого зменшення судом першої інстанції, враховуючи ще й те, що позовні вимоги позивача перенасичені грошовими вимогами: як вірно вказав суд першої інстанції, крім пені позивач нарахував відповідачу та заявив до стягнення 3 річних та інфляційні витрати, що є способом захисту майнового права й інтересу позивача, яке полягає у відшкодуванні матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від відповідача, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити позивачу.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру пені є такими, що не можуть бути прийнятті до уваги, оскільки судом у вирішенні цього питання було досліджено ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу.
Посилання позивача на те, що суд першої інстанції в порушення ст. 233 Господарського кодексу України, при вирішенні питання щодо зменшення пені не надав оцінку винятковості випадку зменшення пені, з урахуванням інтересів сторін, а лише відповідача, колегією суддів також не приймаються до уваги, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження зазначених скаржником в апеляційній скарзі обставин та факту існування понесених позивачем збитків через несвоєчасність сплати відповідачем коштів по виставленим рахункам.
Судова колегія також не бере до уваги твердження позивача про те, що право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, наданих позивачем, які б підтверджували наявність збитків, які виникли у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання природного газу.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що наявні правові підстави для зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, оскільки відповідач знаходився на час виконання зобов'язань у скрутному фінансовому становищі, а тому, не здійснив дії щодо своєчасної оплати отриманого природного газу, оскільки здійснення такої оплати поставленого позивачем газу залежить виключно від вчасних розрахунків споживачів за спожитий природний газ.
Крім того, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що задоволення судом першої інстанції клопотання відповідача про зменшення розміру пені є суб'єктивним правом суду при оцінці наданих доказів, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів, і з урахуванням наявності у матеріалах справи доказів на підтвердження обставин, якими таке клопотання обґрунтоване, і такі дії суду не можуть бути підставою для скасування рішення суду в цій частині при відсутності інших порушень норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ, викладені в апеляційній скарзі не спростовують наведених висновків господарського суду першої інстанції, а, відтак, підстави для скасування чи зміни судового рішення в оскаржуваній частині у даному випадку відсутні.
Отже, судова колегія вважає, що в оскаржуваній частині рішення суду відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для його скасування.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 року у справі № 916/1511/20 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 року у справі № 916/1511/20 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 року у справі № 916/1511/20 - залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 05.04.2021 року.
Повний текст постанови складено 06 квітня 2021 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
А.І. Ярош