ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01 квітня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/1149/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
при секретарі - Лук'ященко В.Ю.
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення господарського суду Одеської області від 17.12.2020, суддя в І інстанції Степанова Л.В., повний текст якого складено 28.12.2020 в м. Одесі
у справі № 916/1149/20
за позовом: Військової частини НОМЕР_1
до відповідача: фізичної особи-підприємця Доброва Івана Степановича
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси
про виселення
У квітні 2020 року військова частина НОМЕР_1 звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця Доброва Івана Степановича про виселення з нежитлового приміщення будівлі за генпланом №36 (клуб), загальною площею 31,13кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що заявами він повідомив відповідача про припинення чинності договору оренди №6-с/2003 від 15.12.2003р. у зв'язку із закінченням строку його дії та відмову від його пролонгації, виклав вимогу терміново звільнити орендоване приміщення та передати його за актом приймання-передачі орендодавцю, однак відповідач орендоване приміщення не звільнив та продовжує його використовувати за відсутності будь-якої правової підстави.
ФОП Добров І.С. позов не визнав посилаючись на те, що він сумлінно виконує умови договору, своєчасно здійснює орендну плату, здійснює страхування орендованого майна, в період дії договору та у місячний термін після спливу строку його дії орендодавець своїх заперечень проти продовження договору не висловив, заяв про припинення договору чи зміну його умов не зробив, тому договір оренди майна є продовженим на той самий строк і на тих самих умовах до 15.12.2023 року.
Рішенням господарського суду Одеської області від 17.12.2020 у позові відмовлено у повному обсязі.
Військова частина НОМЕР_1 у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішенням скасувати та прийняти нове рішенні, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказує те, що судом було порушено норми матеріального і процесуального права та не було повно і всебічно з'ясовано обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами.
Наявні у справі документи підтверджують, що на балансі військової частини НОМЕР_1 обліковується будівля за генпланом № 36 (клуб), загальною площею 31,13 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Термін дії договору оренди нерухомого військового майна №6-с/2003 від 15.12.2003р., укладеного між сторонами, закінчився 15.12.2018 року. Листами від 19.02.2019, від 13.12.2019, від 31.03.2020 позивач повідомляв відповідача про припинення чинності договору оренди у зв'язку із закінченням строку його дії та відмову від його автоматичної пролонгації, вимагав добровільно звільнити займане нежитлове приміщення та передати його за актом приймання-передачі орендодавцю, проте в порушення вимог чинного законодавства орендоване приміщення досі не звільнено відповідачем.
У відзиві на апеляційну скаргу ФОП Добров С.І. заперечує проти її задоволення посилаючись на те, що ним виконано вчасно всі вимоги, поставлені орендодавцем, умови договору виконувалися належним чином, орендна плата сплачується вчасно та в повному обсязі, вважає, що він займає нежитлове приміщення на законних підставах, на підставі діючого договору оренди пролонгованого до 15.12.2023 року, що підтверджується пунктом 10.6 договору і рішенням господарського суду Одеської області від 28 травня 2014 року у справі №916/1006/14, орендоване приміщення завдяки його власним зусиллям перебуває у задовільному стані.
Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники справи в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду апеляційної інстанції. При цьому, 31.03.2021 до апеляційного суду від третьої особи надійшло клопотання розглядати справу без участі представника КЕВ м. Одеса.
Оскільки частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 15.12.2003 між Одеською квартирно-експлуатаційною частиною району (орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди №6-с/2003 нерухомого військового майна, за умовами п.п. 1.1, 1.2 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлове приміщення будівлі за генпланом № 36 загальною площею 31,13 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на балансі Одеського КЕЧ району, вартість якого визначена згідно з Актом оцінки і становить за експертною оцінкою 3232,73грн.; майно передається в оренду з метою організації торгівлі продовольчими товарами (крім товарів підакцизної групи) - 21,13 кв.м. та торгівлі продовольчими товарами підакцизної групи - 10 кв.м.
Згідно з п.п. 2.1, 2.3, 2.5 договору, орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна; передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною в акті оцінки, складеному за Методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України; орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю за цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання- передачі.
Цей договір діє строком на 5 років з 15.12.2003р. по 15.12.2008р. включно (п. 10.1 договору).
Пунктом 10.6 договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
За умовами п.10.8. договору, чинність цього договору припиняється внаслідок: - закінчення строку, на який його укладено; - приватизації орендованого майна орендарем; - загибелі орендованого майна; - достроково за взаємною згодою сторін за рішенням господарського суду; - банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.
Зазначене у даному договорі нерухоме військове майно було передано орендареві від орендодавця за актом приймання-передачі від 15.12.2003.
Відповідно до акту приймання-передачі фондів цілісного майнового комплексу аеропорту військової авіації смт. Петрівка (ст. Буялик), які здаються при розформуванні військової частини НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 в тимчасове зберігання від 28.10.2004р. №728, військова частина НОМЕР_2 здала, а військова частина НОМЕР_1 прийняла в тимчасове користування цілісний майновий комплекс аеродрому Буялик.
У додатку до акту приймання-передачі №728 від 28.10.2004р., опис №3 будівель та споруд службової зони цілісного майнового комплексу аеропорту військової авіації Буялик, які здаються при розформуванні військової частини НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 в тимчасове зберігання, під № 33 зазначено нежитлове приміщення будівлі за генпланом №36 (клуб), якісний стан задовільний.
05.03.2012 до даного договору було укладено додаткову угоду №3, за умовами якої орендодавцем визначено військову частину НОМЕР_1 та внесено зміни в п. 3.1 розділу договору стосовно орендної плати.
Додатковою угодою № 4 від 01.10.2015 до даного договору, сторони визначили площу орендованого майна 35,2кв.м. вартістю 3655,44грн., зазначили, що майно передається в оренду з метою організації торгівлі продовольчими товарами (крім підакцизної групи) - 21,13кв.м. та торгівлі продовольчими товарами підакцизної групи - 14,07кв.м., збільшили розмір орендної плати та п. 10.6 договору виклали в наступній редакції: «У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на 1 календарний рік на тих самих умовах, які були передбачені договором та додатковими угодами до нього».
З урахуванням зазначеного пункту 10.6 цього договору, договір оренди неодноразово був пролонгований, спочатку на 5 років, а після укладення додаткової угоди № 4 від 01.10.2015 - відбувалась пролонгація на кожний наступний календарний рік.
Однак, 19.02.2019 року позивач на адресу відповідача направив лист-вимогу № 350/312/24/544, в якому повідомив про припинення чинності договору оренди №6-с/2003 з 15.12.2018 року у зв'язку із закінченням строку його дії, відмову від його автоматичної пролонгації та виклав вимогу терміново звільнити орендоване приміщення і передати його за актом прийому-передачі орендодавцю відповідно до ст. 785 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Доказами надходження до відповідача зазначеного листа є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке було вручено 02.03.2019, а також накладна і фіскальний чек Укрпошти з описом вкладення до цінного листа, скріплений відбитком календарного штемпеля органу поштового зв'язку.
Також, на адресу відповідача 18.12.2019 року позивач направив лист-вимогу № 350/312/24/3295 від 13.12.2019 аналогічного змісту. Доказами направлення відповідачеві зазначеного листа про припинення чинності договору оренди є накладна № 6512204934080 і фіскальний чек Укрпошти з описом вкладення до цінного листа, скріплений відбитком календарного штемпеля органу поштового зв'язку.
Посилаючись на те, що він належним чином повідомив відповідача про припинення дії договору оренди №6-с/2003 нерухомого військового майна у зв'язку із закінченням строку його дії та вимагав терміново звільнити орендоване приміщення, а відтак, вважаючи, що договір оренди є припиненим, однак відповідач продовжує безпідставно користуватись державним нерухомим військовим майном, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд керувався приписами ст. ст. 15, 16, 626 ЦК України, ст. 283 ГК України та виходив із того, що зазначені листи позивача 19.02.2019р. за №350/312/24/544, 13.12.2019р. за №350/312/24/3295 та 31.03.2019р. за №350/312/40/797 про звільнення займаного орендованого нежитлового приміщення та передачі його за актом прийому-передачі не може розглядатися як заява про припинення договору оренди в розумінні ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Таким чином, в період дії договору та у місячний термін з часу спливу строку його дії позивач своїх заперечень проти продовження договору не висловив, заяв про припинення договору чи зміну його умов не зробив тому договір був продовжений відповідно до додаткової угоди №4 від 01.10.2015р. до 15.12.2020р. Враховуючи викладене, вимоги позивача є передчасними.
Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком місцевого суду, оскільки він зроблений без урахування фактичних обставин справи та вимог закону, що регулює спірні правовідносини.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно із частинами першою та другою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені у статті 764 ЦК України, якою визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.
Зазначена норма кореспондується з ч. 4 ст. 284 ГК України, згідно з якою строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
У справі, що розглядається, орендоване майно є державним військовим, а тому на ці правовідносини поширюється також дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-XII, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, який регулює відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які ведуть його облік у спеціальному порядку, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".
Так, відповідно до частини першої статті 17 Закону № 2269-XII термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
За частиною третьою статті 17 Закону № 2269-XII після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Водночас за частиною другою цієї ж статті у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Судом установлено, що пунктом 10.6 договору оренди також передбачено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відсутність такого заперечення як в силу статті 764 ЦК України, ч. 4 ст. 284 ГК України, так і за приписами частини другої статті 17 Закону № 2269-XII, може мати прояв у «мовчазній згоді» і в такому випадку орендар саме в силу закону (а не за власною ініціативою в порядку частини третьої статті 17 Закону № 2269-XII) може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов'язальних правовідносин.
Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.
Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; у договорі сторони також не передбачили будь-які домовленості щодо того, коли вважається здійсненим повідомлення сторони про припинення чи зміну договору.
Разом з тим, орендуючи спірне майно, відповідач діє як суб'єкт господарювання в межах господарських правовідносин, забезпечуючи себе необхідними матеріально-технічними ресурсами.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина друга статті 3 ГК України).
Обов'язковою передумовою здійснення господарської діяльності є державна реєстрація суб'єкта господарювання, що забезпечує реалізацію принципів публічності, загальновідомості і достовірності даних про господарюючих суб'єктів; відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу підприємця, як місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем).
Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець вступає у повсякденні відносини з іншими суб'єктами господарської діяльності, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з підприємцем у господарській діяльності, зокрема задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов'язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов'язок підприємця забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до підприємця письмово в розумний строк.
Загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов'язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.
Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.
Колегія суддів зазначає, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України, ч. 4 ст. 284 ГК України та частині другій статті 17 Закону № 2269-XII, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Відповідно до частини першої статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, негативні наслідки неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця.
У даній справі апеляційним судом установлено, що позивач належним чином виконав свій обов'язок щодо доведення інформації про припинення дії договору до орендаря, надіславши йому листи-вимоги від 19.02.2019р. за №350/312/24/544 та від 13.12.2019р. за №350/312/24/3295 рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністру України № 270 від 5 березня 2009 року.
Таким чином, в період дії договору оренди № 6-с/2003 листом від 19.02.2019р. за №350/312/24/544, а також протягом одного місяця після закінчення строку його дії листом від 13.12.2019р. за №350/312/24/3295, позивач повідомив відповідача про припинення чинності договору внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, та відмову від його пролонгації, а тому колегія суддів вважає, що цей договір оренди є припиненим з 15.12.2019.
Протилежний висновок місцевого суду про те, що в період дії договору та у місячний термін з часу спливу строку його дії позивач своїх заперечень проти продовження договору не висловив, заяв про припинення договору чи зміну його умов не зробив, тому договір був продовжений відповідно до додаткової угоди №4 від 01.10.2015р. до 15.12.2020р., не ґрунтується на наявних у справі доказах та суперечить фактичним обставинам. При цьому, місцевий господарський суд жодним чином не мотивував свій висновок про те, чому саме зазначені листи позивача 19.02.2019р. за №350/312/24/544, 13.12.2019р. за №350/312/24/3295 та 31.03.2019р. за №350/312/40/797 про звільнення займаного орендованого нежитлового приміщення та передачі його за актом прийому-передачі не може розглядатися як заява про припинення договору оренди в розумінні ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», з урахуванням їх змісту.
Наявність відповідних заяв орендодавця та належних доказів їх надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судом обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.
Отже колегія суддів приходить до висновку, що договір оренди № 6-с/2003 є припиненим з 15.12.2019 року відповідно до частини другої статті 26 Закону України № 2269-XII, за якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Заперечення орендаря з приводу порушення його переважного права та порядку здійснення повідомлення позивачем є безпідставними, а зміст апеляційної скарги свідчить про помилкове ототожнення відповідачем правового інституту пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), врегульованого положеннями статті 764 ЦК України, частини другої статті 17 Закону № 2269-XII, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря (стаття 777 ЦК України та частина третя статті 17 зазначеного Закону), сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення.
Щодо доводів відповідача, що ним умови договору виконувалися належним чином, орендна плата сплачується вчасно та в повному обсязі, колегія суддів вказує на те, що в контексті встановлених апеляційним судом обставин справи отримання позивачем плати від відповідача за час фактичного використання орендованого майна не засвідчує непослідовну поведінку позивача як орендодавця щодо припинення договору оренди, адже користування державним майном здійснюється на платній основі.
Твердження відповідача про те, що протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, тобто до 15 січня 2019 року, позивач не подав йому відповідну заяву, чим підтвердив пролонгацію договору оренди, спростовується встановленими апеляційним судом по справі обставинами.
А також, негативні наслідки неодержання орендарем (у тому числі фізичною особою-підприємцем) звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на орендаря (у тому числі на фізичну особу-підприємця), а факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.
Посилання відповідача на те, що він займає нежитлове приміщення на законних підставах, на підставі діючого договору оренди пролонгованого до 15.12.2023 року, є помилковими, оскільки додатковою угодою № 4 від 01.10.2015 до договору оренди, сторони виклали п. 10.6 договору в наступній редакції: «У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на 1 календарний рік на тих самих умовах, які були передбачені договором та додатковими угодами до нього».
Інші доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу колегія суддів вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими у справі обставинами.
Судом установлено, що факт продовження користування відповідачем займаним приміщенням, після припинення договору оренди, також підтверджується і самим відповідачем.
У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону № 2269-XII, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Пунктом 2.4 договору оренди встановлено, що у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу.
Відтак, встановивши, що відповідачем не виконано обов'язку щодо звільнення займаного приміщення та повернення його позивачу шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі, колегія суддів приходить до висновку про правомірність та доведеність вимог військової частини та задоволення позову.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, припустився невідповідності викладених у рішенні висновків фактичним обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Згідно з ст. ст. 123, 129 ГПК України за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 2102 грн. та за подання і розгляд апеляційної скарги в сумі 3153 грн., а всього в сумі 5255 грн.
Керуючись ст.ст. 253, 254, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Рішення господарського суду Одеської області від 17 грудня 2020 у справі № 916/1149/20 скасувати.
Позов задовольнити.
Виселити фізичну особу-підприємця Доброва Івана Степановича ( АДРЕСА_2 ., ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) із займаного нежитлового приміщення будівлі за генпланом №36 (клуб), загальною площею 31,13кв.м., розташованого за адресою: Одеська область, Іванівський район, смт. Петрівка, (ст. Буялик), військове містечко №Петрівка-3.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Доброва Івана Степановича ( АДРЕСА_2 ., ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) судові витрати в сумі 5255 грн.
Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 05.04.2021р.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Богатир К.В.
Філінюк І.Г.