79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"01" березня 2021 р. Справа №907/569/19
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді Кордюк Г.Т.
Суддів Мирутенка О.Л.
Плотніцького Б.Д.
секретар судового засідання Матіїшин Х.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хустської міської ради, вих. №1864/02-12 від 24.11.2020 (вх. №01-05/3492/20 від 30.11.2020)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.09.2020 (повне рішення складено 04.11.2020)
у справі №907/569/19 (суддя Пригара Л.І.)
за позовом Селянського фермерського господарства “Ферма Пилипа”, м. Хуст
до відповідача Хустської міської ради, м. Хуст
про скасування рішення Хустської міської ради № 1395 від 10.05.2019 “Про припинення права постійного користування земельною ділянкою”
за участю представників:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: не з'явились;
19.09.2019 на розгляд Господарського суду Закарпатської області від Селянського фермерського господарства «Ферма Пилипа» поступила позовна заява до Хустської міської ради про скасування рішення IX сесії VII скликання Хустської міської ради №1395 від 10.05.2019; судові витрати в сумі 1924,00 грн. пов'язані з розглядом справи просить покласти на відповідача (Т-1, а.с.2-4).
Позивач в даній позовній заяві вказує, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Позивач вважає, що земельна ділянка, щодо якої прийнято оспорюване рішення про припинення права користування, належить СФГ «Ферма Пилипа» на праві постійного користування з 31.07.1995 і з цього часу жодного разу не було підстав для її вилучення. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЗК №013-00052від 31.07.1995, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №159 від 31.07.1995 за результатами судового розгляду господарської справи №907/649/15 визнаний чинним. При цьому, також позивач зазначає, те, що Хустська міська рада неодноразово через звернення до суду із позовними вимогами намагалася припинити Селянському фермерському господарству «Ферма Пилипа» право постійного користування землею та визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею. Дані позовні вимоги мотивовано положеннями ст. ст. 3, 19, 140 Конституції України, ст. ст. 74, 76 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 27, 143 Земельного кодексу України, ст. ст. 4, 7, 10, 23 Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990.
Відповідач у відзиві на позовну заяву покликається на те, що Селянське фермерське господарство «Ферма Пилипа» не довело наявності свого порушеного права при зверненні із позовною вимогою про скасування рішення сесії Хустської міської ради «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» №1395 від 10.05.2019.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22.09.2020 у справі №907/569/19 позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення IX сесії VII скликання Хустської міської ради №1395 від 10.05.2019 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою». Стягнуто з Хустської міської ради на користь Селянського фермерського господарства «Ферма Пилипа» суму 1921,00 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
При винесенні даного рішення місцевим господарським судом враховано те, що рішення IX сесії VII скликання Хустської міської ради №1395 від 10.05.2019 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» винесено з порушенням норм Земельного кодексу України та з порушенням прав позивача, оскільки припинення права постійного користування земельною ділянкою є втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном та порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції , що визнаною підставою для визнання такого недійсним. При цьому, взято до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 23.06.2020 по справі №922/989/18.
Відповідач - Хустська міська рада, не погодившись з винесеним рішенням подала апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що таке прийнято з порушенням норм процесуального законодавства та з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи.
Скаржник з врахуванням положень п.4 ст. 29 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції, що діяла на момент утворення фермерського господарства) вказує, що СФГ «Ферма Пилипа» яке було засновано ОСОБА_1 у 2002 році припинило свою діяльність у зв'язку із смертю єдиного засновника та учасника. Відповідно до чого вважає, що право постійного користування земельною ділянкою (Державний акт ІІ-ЗК №-0013-00052 від 31.07.1995) припинилось 22.06.2002. Зазначає, скаржник, що як і за чинним на час створення СФГ «Ферма Пилипа» так і за діючим законодавством України, фермерські господарства не мають права постійного користування земельною ділянкою.
Вказує також, скаржник на те, що судом залишено поза увагою той факт, що відповідно до договору купівлі-продажу №88 від 05.03.2004 , витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно , реєстраційного посвідчення та рішення Хустського районного суду від 17.01.2006 №2-94/2006 земельна ділянка в розмірі 1,8 га. належить з 05.03.2004 ФОП Гнепа М.М.
Крім того, скаржник звертає увагу на те, що участь у справі брала особа, яка не має процесуальної дієздатності, а саме позовна заява подана головою СФГ «Ферма Пилипа» ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 .
Відповідно до цього, просить, рішення Господарського суду Закарпатської області ід 22.09.2020 у справі №907/569/19 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач СФГ «Ферма Пилипа» у відзиві заперечує доводи апеляційної скарги вказуючи на те, що оспорюване рішення Хустської міської ради №1359 від 10.05.2019 не може вважатись таким, що прийняте на підставі закону, оскільки діяльність СФГ «Ферма Пилипа», засновником якого був ОСОБА_1 , на момент прийняття спірного рішення не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою суду не були доведені. Відтак, відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії , виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, вважає, що оскаржуване рішення №1359 від 10.05.2019 прийняте з порушенням положень Земельного кодексу України та з порушенням прав позивача, оскільки безпідставне припинення права постійного користування земельною ділянкою є втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном та порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним. В обґрунтування даного посилається на аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи №922/989/18, які викладені в постанові від 23.06.2020. Твердження відповідача про відсутність у позивача права користування спірною земельною ділянкою на підставі державного акту серії ЗК-013-0052 від 31.07.1995 через не вчинення ним дій, спрямованих на оформлення свого права користування земельною ділянкою спростовується аргументами рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005. З врахуванням наведеного просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 (головуючий суддя Кордюк Г.Т., судді - ОСОБА_4 , Плотніцький Б.Д.) у справі №907/569/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Хустської міської ради вих. №1864/02-12 від 24.11.2020 (вх. №01-05/3492/20 від 30.11.2020) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.09.2020 у справі №907/569/19 та призначено розгляд такої в судове засідання на 21.01.2021; витребувано матеріали справи №907/569/19 в Господарського суду Закарпатської області.
17.12.2020 в канцелярію суду поступили матеріали справи №907/569/19.
Ухвалою суду від 21.01.2021 розгляд справи відкладено за клопотання представника відповідача в судове засідання на 08.02.2021.
В подальшому ухвалою суду від 08.02.2021 розгляд справи відкладено в судове засідання на 01.03.2021.
01.03.2021 на підставі розпорядження керівника апарату суду №51 у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Кравчук Н.М. проведено автоматизовану заміну складу суду для розгляду апеляційної скарги (вх. №01-05/34921/20) у справі №907/569/19.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2021 склад колегії по розгляду справи №907/569/19 визначено: головуючий суддя Кордюк Г.Т., судді - Плотніцький Б.Д., Мирутенко О.Л.
08.02.2021 в канцелярію суду від представника скаржника поступило клопотання, згідно якого просить розглядати справу без участі уповноваженого представника за наявними матеріалами справи.
01.03.2021 в канцелярію суду від позивача - голови СФГ «Ферма Пилипа» поступило клопотання, згідно якого просить провести судове засідання без його участі в зв'язку з незадовільним станом здоров'я. Крім того, просить взяти до уваги той факт, що позовна заява подавалась ОСОБА_2 , як головою Фермерського господарства, відзив на заперечення та заяви також подавались як головою фермерського господарства. При цьому, вказує, що припущення відповідача про те, що рішення Господарського суду Закарпатської області в даній справі прийнято за неповного з'ясування обставин , що мають значення для справи з порушенням норм процесуального права вважає невірним, безпідставним, так як всі вимоги, докази та відстоювання своїх прав було винесено від імені господарства в особі голови Мелай В.П. Просить рішення Господарського суду Закарпатської області по справі №907/569/19 залишити без змін.
Станом на 01.03.2021 додаткових доказів та клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не поступало.
З врахуванням наведено та беручи до уваги те, що розгляд справи двічі відкладався та враховуючи те, що позивач та відповідач просять розглядати справу без їх участі, судова колегія ухвалила розглядати справу по наявних у ній матеріалах.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Західний апеляційний господарський суд розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї в сукупності з матеріалами справи, вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2020 у справі №907/569/19 належить залишити без змін з таких підстав.
Обставини справи.
Рішенням X сесії XXI скликання Хустської міської ради від 04.09.1992 року громадянину ОСОБА_1 було надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку в урочищі Черять площею 3,0 га, на підставі якого громадянину ОСОБА_1 і було видано державний акт на право постійного користування серії ЗК-013-00052 від 31.07.1995, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 159.
У подальшому, як вбачається зі змісту державного акту на право постійного користування серії ЗК-013-00052 від 31.07.1995 року, на підставі договору купівлі продажу відгодівельного пункту, який знаходиться в м. Хуст по вул. Львівській, № 1104 від 14.08.1996 до цього державного акту було внесено зміни, за якими громадянин ОСОБА_1 додатково отримав у постійне користування 1,18 га землі (Т-1, а.с.33-39).
Таким чином, громадянин ОСОБА_1 у постійне користування отримав земельну ділянку площею 4,18 га, що і, відповідно, було посвідчено державним актом на право постійного користування серії ЗК-013-00052 від 31.07.1995 (Т-1, а.с.33-39).
В подальшому, з метою здійснення сільськогосподарської діяльності, наведений вище землекористувач ОСОБА_1 став засновником селянського фермерського господарства «Ферма Пилипа».
У п.1 Статуту селянського (фермерського) господарства «Ферма Пилипа», зареєстрованого рішенням сесії міської ради 09.09.1993 року (Т-1, а.с.89-94), зазначено, господарство створено з метою виробництва сільськогосподарської та іншої продукції, надання послуг і товарного виробництва та одержання прибутку, а його засновником є громадянин ОСОБА_1 .
Згідно п. 1.4. вказаного Статуту, селянське фермерське господарство «Ферма Пилипа» користується землями, що надані йому на підставі державного акту на землю, а також може орендувати додаткові земельні ділянки. При цьому, господарство є приватним підприємством, заснованим на власності засновника (п.1.5. Статуту). Господарство наділяється відокремленим майном (п. 1.6. Статуту).
На підставі ч. 2 ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» в редакції, що діяла на момент отримання земельної ділянки та реєстрації статуту, членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
Статтями 50, 51 Земельного кодексу України, в редакції 1992, передбачена можливість надання громадянам земельних ділянок, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство.
Громадянин України, або громадяни, об'єднані родинними стосунками, вправі отримати у власність чи користування земельну ділянку для здійснення господарської діяльності, у тому числі і у формі сільськогосподарського (фермерського) господарювання. Поряд з цим, земельним законодавством України, поряд із правами фізичних осіб, допускається також можливість землекористування і юридичними особами; вони вправі набувати право власності та/або користування земельними ділянками у чітко встановлений законом спосіб.
З врахуванням вищевикладеного, громадянин ОСОБА_1 виступив єдиним власником і керівником селянського фермерського господарства «Ферма Пилипа», якого ним же наділено відокремленим майном. Згідно статуту, селянське фермерське господарство «Ферма Пилипа» є юридичною особою приватним підприємством, заснованим на власності засновника (п. 1.5. Статуту) із виокремленим майном, що допускає використання ним земельних активів свого власника і активів, які набула у встановлений законом спосіб самостійно, як самостійний суб'єкт права.
З обставин справи вбачається, що 22.06.2002 відділом реєстрації актів громадянського стану Хустського районного управління юстиції в Закарпатській області видано свідоцтво про смерть громадянина ОСОБА_1 користувача земельної ділянки площею 4,18 га згідно державного акту на право постійного користування серії ЗК-013-00052 від 31.07.1995 та засновника селянського фермерського господарства «Ферма Пилипа» (Т-1, а.с.95).
В подальшому, як встановлено обставинами справи, рішенням IX сесії VII скликання Хустської міської ради № 1395 від 10.05.2019 припинено право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , згідно державного акту серії ЗК-013-00052 від 31.07.1995 на право постійного користування землею площею 4,18 га, виданого громадянину ОСОБА_1 та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 159 (Т-1, а.с.63-64).
При винесенні даного рішення, Хустська міська рада врахувала те, що ОСОБА_1 , якому було надано право постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акту, виданого 31.07.1995, помер у червні 2002 року. З моменту набрання 01.01.2002 чинності Земельним кодексом України право власності або право оренди на надану йому у постійне користування земельну ділянку переоформлено не було. Договори, які б передбачали можливість передачі в порядку спадкування права користування землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) між власником земельної ділянки (Хустською міською радою) та ОСОБА_1 не укладалися. З часу його смерті 22.06.2002 року селянським фермерським господарством «Ферма Пилипа» дії щодо оформлення прав на земельну ділянку не вчинялись. Враховуючи ч. 2 ст. 407 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на час відкриття спадщини) та ч. 2 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою, що виникло у фізичної особи громадянина, на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Приймаючи до уваги те, що спірна земельна ділянка надавалась у постійне користування громадянину ОСОБА_1 , вона не входить до складу майна фермерського господарства, тому не може використовуватись цим господарством після його смерті, адже будь які права приватних осіб щодо вказаної земельної ділянки припинились зі смертю належного користувача.
Селянське (фермерське) господарство «Ферма Пилипа», яке вважає себе правомірним, добросовісним і фактичним користувачем земельної ділянки площею 4,18 га згідно державного акту серії ЗК-013-00052 від 31.07.1995, вважає незаконним прийняте Хустською міською радою рішення № 1395 від 10.05.2019, що відповідно стало підставою звернення вказаного господарства до господарського суду із позовом про скасування рішення Хустської міської ради № 1395 від 10.05.2019 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою».
При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:
У відповідності до ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються Земельним кодексом України у відповідних редакціях (1991 року та 2001 року), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 року та іншими нормативно правовими актами України.
Згідно ст. 47 Земельного кодексу України (в редакції закону від 1992 року, на момент надання земельної ділянки), землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.
Статтею 50 Земельного кодексу України (в редакції Закону від 1992 року, на момент надання земельної ділянки) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.
Положення ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції на дату видачі державного акту на право постійного користування землею) встановлюють, що громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.
На підставі положень статті 7 Земельного кодексу України (в редакції Закону від 1992 року) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції Закону від 1992 року), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
В матеріалах справи наявний витяг з рішення X сесії XXI скликання Хустської міської ради народних депутатів від 04.09.1992 «Про надання земельних ділянок для створення селянських (фермерських) господарств» (Т-1, а.с.103), згідно якого вбачається, надання громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки на території Хустської міської ради в урочищі Черять площею 3,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яке посвідчене Державним актом на право постійного користування землею від 31.07.1995 року серії ЗК-013-00052.
Місцевим господарським судом вірно вказано, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 з метою ведення селянського (фермерського) господарства, земельна ділянка на праві постійного користування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась спеціальному суб'єкту голові селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції на дату реєстрації селянського (фермерського господарства), після одержання державного акту на право приватної власності на землю, державного акту на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акту на право приватної власності на землю, Державного акту на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
З матеріалів справи вбачається, що державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства "Ферма Пилипа", як юридичної особи, здійснено на підставі рішення сесії Хустської міської ради народних депутатів від 09.09.1993 року, за яким здійснено і реєстрацію статуту селянського (фермерського) господарства "Ферма Пилипа", засновником (власником) якого виступив ОСОБА_1 (Т-1, а.с.89-94).
Як вбачається зі змісту державного акту на право постійного користування серії ЗК-013-00052 від 31.07.1995, на підставі договору купівлі-продажу відгодівельного пункту, який знаходиться в м. Хуст по вул. Львівській, № 1104 від 14.08.1996 року, який укладено між Райкоопзаготпромом Хустської райспоживспілки та селянським (фермерським) господарством "Ферма Пилипа", до цього Державного Акту було внесено зміни, за якими громадянин ОСОБА_1 додатково отримав у постійне користування 1,18 га землі (Т-1, а.с.100).
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції на дату реєстрації статуту селянського (фермерського) господарства "Ферма Пилипа"), членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При створенні одним із членів сім'ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім'ї та родичі самостійно приймають рішення про участь у його діяльності. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.
Як встановлюють положення ст. 29 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції на дату реєстрації статуту селянського (фермерського) господарства "Ферма Пилипа"), діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі, зокрема, якщо не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.04.2006 спадкове майно, на яке в зазначеній частці видане свідоцтво, складається зі статутного фонду СФГ «Ферма Пилипа», статутний фонд якого складає 160400 грн. Свідоцтво про право на спадщину на 1/1 частку спадкового майна видане ОСОБА_2 .
Згідно положень Статуту селянського (фермерського) господарства «Ферма Пилипа» в редакції, затвердженій загальними зборами 26.02.2008 та зареєстрованій в Єдиному державному реєстрі 27.02.2008 за № 1325105000400291 (Т-1, а.с.9-32), а саме, пункту 1.3. цього Статуту, засновником СФГ Ферма Пилипа вже є не громадянин ОСОБА_1 , як постійний користувач спірної земельної ділянки, а шість інших громадян України.
Відповідно до наявних у матеріалах справи документів перелік засновників (учасників) юридичної особи - СФГ «Ферма Пилипа» є ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 . Юридична особа здійснює свою діяльність як селянське фермерське господарство «Ферма Пилипа» та перебуває в ЄДРПОУ (Т-1, а.с.24).
Частиною 13 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" (у редакції на день внесення змін до статуту) встановлено, що проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи здійснюється за процедурами, передбаченими частинами першою п'ятою статті 25 та частинами другою третьою статті 27 цього Закону для проведення державної реєстрації юридичної особи.
Частиною 3 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" (у редакції на день внесення змін до статуту), за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки.
З обставин справи вбачається, що порядок створення селянського фермерського господарства «Ферма Пилипа» був оспорений відповідачем у даній справі у судовому порядку.
А саме, на розгляді Господарського суду Закарпатської області перебувала справа про визнання недійсною державної реєстрації селянського (фермерського) господарства «Ферма Пилипа» і скасування державного акту. Позовні вимоги обґрунтовувались позивачем покликанням на те, що при створенні селянського (фермерського) господарства «Ферма Пилипа» було порушено порядок отримання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та порядок його створення, що, на думку позивача, згідно зі ст. 110 Цивільного кодексу України, ст. 27 Земельного кодексу України в редакції 1991 року є підставою для визнання недійсною державної реєстрації селянського (фермерського) господарства «Ферма Пилипа» та скасування державного акту на право постійного користування землею.
Однак, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.05.2005 року у справі № 4/4, яке залишено без змін рішеннями судів вищих інстанцій, встановлено безпідставність заявлених позовних вимог та відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.
Згідно ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.
За ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, а саме: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Отже, з врахуванням наведеного, Хустська міська рада в силу законодавчих положень наділена повноваженнями з передачі у власність або користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у комунальній власності для всіх потреб, зокрема, і для ведення фермерського господарства.
Статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі №906/392/18 (провадження № 12-57гс19) зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. З моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв'язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна (п.7.27). Також в даній постанові вказано, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (п.7.28).
Аналізуючи рішення Хустської міської ради №1395 від 10.05.2019 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» вбачається, що таке було видано із посиланням на ст. ст. 92, 102-1, 131 Земельного кодексу України, ст. ст. 407, 1216, 1218 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , які не містять конкретних підстав за для припинення права постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ЗК-013-00052 від 31.07.1995.
Місцевим господарським судом вірно зазначено, що ст. 141 Земельного кодексу України (у редакції на момент смерті ОСОБА_1 ) не містить такої підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, як смерть засновника селянського (фермерського) господарства
Слід зазначити, що підставою припинення права користування земельною ділянкою , яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
У разі смерті громадянина засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Як наслідок, право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.
Вказані правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справі №922/989/18, викладені у постанові від 23.06.2020.
Частиною 3 ст. 41 Конституції України встановлено, що громадяни, для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
З врахуванням вищенаведеного, колегія апеляційного суду вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що оспорюване рішення не може вважатися таким, що прийняте на підставі закону, з огляду на те, що діяльність Селянського фермерського господарства «Ферма Пилипа», засновником якого був ОСОБА_1 , на момент прийняття спірного рішення не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою не доведені ні суду першої ні апеляційної інстанцій.
У відповідності до вимог ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії , виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відтак, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскаржуване рішення IX сесії VII скликання Хустської міської ради №1395 від 10.05.2019 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» прийнято з порушенням положень Земельного кодексу України та з порушенням прав позивача, з огляду на те, що безпідставне припинення права постійного користування земельною ділянкою є втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном та відповідно є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Як в суді першої так і в апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що Селянське фермерське господарство «Ферма Пилипа» , засновником якого був ОСОБА_1 у 2002 році припинило свою діяльність у зв'язку із смертю єдиного засновника та учасника ОСОБА_1 і як наслідок цього покликається на відсутність у СФГ «Ферма Пилипа» права користування спірною земельною ділянкою на підставі державного акту серії ЗК-013-0052 від 31.07.1995. Вказує, що право постійного користування земельною ділянкою , що виникло у особи на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою , не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи.
Дані твердження скаржника є не обґрунтованими з врахуванням висновків зроблених Великою Палатою Верховного Суду при розгляді справи №922/959/18 у постанові від 23.06.2020. При цьому, слід зазначити, що оцінку даних аргументів відповідача дано вже у справі №907/649/15. За результатами розгляду справи №907/649/15 встановлено було безпідставність заявлених позовних вимог, а відтак, встановлені судовим рішенням у справі №907/649/15 обставин не підлягають доказуванню при розгляді даної справи на підставі ст. 75 ГПК України.
ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
Вказує також, скаржник в апеляційній скарзі на те, що судом залишено поза увагою той факт, що відповідно до договору купівлі-продажу №88 від 05.03.2004 , витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно , реєстраційного посвідчення та рішення Хустського районного суду від 17.01.2006 №2-94/2006 земельна ділянка в розмірі 1,8 га. належить з 05.03.2004 ФОП ОСОБА_9 .
В спростування даного судова колегія апеляційного суду зазначає, що оскаржуване рішення не стосується прав і обов'язків ФОП ОСОБА_9 , а тому оскаржуваним рішення Хустської міської ради №1395 від 10.05.2019 права такого не порушені. Крім того, слід зазначити, що даним рішенням припинено право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 згідно державного акту на право постійного користування землею площею 4,18 га серії ЗК №013-00052 від 31.07.1995 виданого громадянину ОСОБА_1 у зв'язку із смертю такого, а не у зв'язку з тим, що на даній земельній ділянці ФОП ОСОБА_9 придбано будівлю. З наявного в матеріалах справи витягу є реєстру не вбачається, що майно ФОП ОСОБА_9 знаходиться на земельній ділянці 1,8 га.
Скаржник в апеляційній скарзі звертає увагу на те, що участь у справі брала особа, яка не має процесуальної дієздатності, а саме позовна заява подана головою СФГ «Ферма Пилипа» ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 .
Дане твердження скаржника спростовується наступним: позовна заява подана ОСОБА_2 , як головою фермерського господарства. Згідно відомостей з ЄДРЮОГОФО по СФГ «Ферма Пилипа» вбачається, що ОСОБА_2 є керівником підприємства і такій надано право вчиняти дії від імені даної юридичної особи.
З доводами апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 виступала в суді як голова СФГ «Ферма Пилипа» не будучи головою, апеляційна інстанція погоджується, однак допущення ОСОБА_3 до участі у справі як голови СФГ «Ферма Пилипа» не є порушеннями процесуального права які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції(ч.3 ст. 277 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Враховуючи все викладене вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не можуть слугувати підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду.
Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на скаржника в порядку ст. ст.129, 282 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, -
Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.09.2020 у справі №907/569/19 залишити без змін, апеляційну скаргу Хустської міської ради - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
3. Порядок та строк оскарження встановлені ст. ст.288, 289 ГПК України.
Головуючий суддя Кордюк Г.Т.
Суддя Плотніцький Б.Д.
Суддя Мирутенко О.Л.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Плотніцького Б.Д. з 02.03.2021 по 05.04.2021 повний текс постанови виготовлено та підписано 06.04.2021.