02 квітня 2021 року
м.Суми
Справа №591/6629/20
Номер провадження 22-ц/816/475/21
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Левченко Т. А.
сторони справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 січня 2021 року в складі судді Северинової А.С., ухваленого в м. Суми, повне судове рішення складено 18 січня 2021 року,
Звернувшись до суду із позовом у жовтні 2020 року, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 27.11.2006 року в розмірі 12671,32 грн та судові витрати в розмірі 2102,00 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що 27.11.2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого позивач надав позичальнику кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що може бути змінений банком. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, який є договором приєднання, що підтверджується підписом у заяві. Позичальник взяті на себе кредитні зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого, станом на 16.09.2020 року, виникла заборгованість - 12671,32 грн, яка складається з: 10305,12 грн - заборгованість за тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 1510,63 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 705,57 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 150,00 грн - нарахована пеня. Відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань, що і стало підставою звернення до суду.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14.01.2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 27.11.2006 року у сумі 682,62 грн, яка складається із: заборгованість за тілом кредиту - 505,27 грн, заборгованість за відсотками користування кредитом - 177,35 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору у сумі 113,30 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що розмір заборгованості за тілом кредиту підлягає зменшенню на суму безпідставно нарахованих та погашених за рахунок тіла кредиту відсотків, а при визначенні суми заборгованості за відсотками суд виходив з відсоткової ставки 36 % річних погодженої сторонами кредитного договору, за період з 01.01.2019 року по 16.09.2019 року, за який банк просив стягнути заборгованість за простроченими відсотками. Вимоги банку про стягнення заборгованості за пенею та відсотками, нарахованими за ст. 625 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки між сторонами у справі не було досягнуто домовленості у належній формі щодо таких умов кредитного договору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови в задоволених вимогах, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
При цьому вказує, що банком надані належні та допустимі докази, які свідчать про те, що він має право на стягнення з відповідача всіх сум, заявлених у позові. Зазначає, що укладаючи кредитний договір, відповідач особистим підписом підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг складають між ним та банком договір, умови якого він зобов'язується виконувати. Крім того, вказує, що отримання кредитних коштів та користування ними, часткове погашення заборгованості, що підтверджується випискою по рахунку та розрахунком заборгованості, підтверджує його згоду з умовами кредитного договору. Зазначає, зо умовами договору передбачено розмір відсоткової ставки 36 % річних, а пунктом 2.1.1.12.2 Умов та правил - право банку списання грошей з поточного рахунку позичальника нарахованих відсотків.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не направлено.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається із цивільної справи, що 2711.2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання відповідачем анкети-заяви, у якій було погоджено, зокрема, такі умови: валюта кредитування - гривня, сума кредитного ліміту - 250,00 грн , базова відсоткова ставка - 36 % річних, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки, порядок погашення заборгованості - щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості (а.с. 15).
Друкованим текстом анкети-заяви передбачено також - «Я ознакомился и согласен с Условиями предоставления банковских услуг, Правилами пользования платежной картой и Тарифами банка. Я выражаю свое согласие с тем, что настоящее заявление вместе с Условиями предоставления банковских услуг, Правилами пользования платежной картой и Тарифами составляет между мной и банком договор о предоставлении банковских услуг».
Додані банком до позовної заяви витяг з умов та правил надання банківських послуг, які були предметом дослідження в суді першої інстанції, відповідачем не підписані (а.с. 16-25).
На підставі вказаної анкети-заяви відповідачу було видано кредитні картки, остання № НОМЕР_1 терміном дії до вересня 2020 року (а.с. 14).
Представлений до позову банком розрахунок кредитної заборгованості станом на 16.09.2020 року складає - 12671,32 грн, з яких: 10305,12 грн - заборгованість за тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 1510,63 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 705,57 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 150,00 грн - нарахована пеня (а.с. 3-12).
При цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості, заборгованість по відсоткам нараховувалась виходячи з відсоткових ставок: 36 % - з 27.11.2006 року, 30 % - з 20.01.2013 року, 34,8 % - з 01.09.2014 року та 43,2% - з 01.04.2015 року.
Підставами позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в оскарженій частині є неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, який було укладено шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов надання банківських послуг, та стягнення заборгованості, зокрема, по тілу кредиту, простроченими відсотками та неустойці у вигляді пені, визначених відповідно до вказаним Умов та Тарифів банку, та відсоткам згідно ст. 625 ЦК України, відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, в які з 01.03.2019 року було внесено зміни, зокрема п. 2.1.1.2.12 визначено, що в разі порушення зобов'язання щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов'язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань клієнта з погашення кредиту клієнт зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості у розмірі: 86,4 % - для картки «Універсальна» та 84 % - для картки «Універсальна голд».
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює сторона яка кредитує (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 27.11.2006 року сторонами кредитного договору було погоджено, зокрема, лише розмір відсоткової ставки на рівні 36 % річних, розмір та порядок застосування неустойки не зазначені, а з розрахунку заборгованості за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України вбачається, що банком взято для розрахунку такої заборгованості процентну ставку 86,4 %, без доведення про узгодження з відповідачем такого розміру процентів.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27.11.2006 року, посилається на витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід'ємну частину договору.
При цьому, матеріали справи, які були представлені банком і досліджені судом першої в судовому засідання не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, застосування неустойки за порушення грошового зобов'язання.
Крім того, вказані документи позивача належним доказом бути не можуть, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15) та на що вказує у позові і сам банк - із 01.03.2019 року впроваджені зміни Умов та правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків.
Тому, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (27.11.2006 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27.10.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами на рівні 86,4%, застосування неустойки, наданий банком витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Також, слід зазначити, що наданий суду витяг з умов взагалі не містить п. 2.1.1.2.12, яким передбачено право банку нараховувати проценти в розмірі 86,4 % у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також пункту 2.1.1.12.2, яким передбачено право банку списання грошей з поточного рахунку позичальника нарахованих відсотків, на що посилається банк у позові та апеляційній скарзі.
Розрахунку заборгованості за відсотками, виходячи з трьох процентів річних від простроченої суми (проценти визначені законом) позивачем суду не надано.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги банку про стягнення заборгованості по відсоткам нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та неустойки у вигляді пені є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з підстав, наведених вище.
Що стосується вимог банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за простроченими відсотками, то слід зазначити, що якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку кредитору не повернуті, а також виходячи з вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Тобто, АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а також, відповідно до ст. 1048 ЦК України, стягнення відсотків за користування кредитом.
Проте, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку боржника ОСОБА_1 , незважаючи на погодження між сторонами у визначеній законом формі істотних умов договору щодо розміру процентів за користування кредитом на рівні 36 % річних, про що зазначалось вище, АТ КБ «ПриватБанк» здійснювалось нарахування та списання відсотків не у вказаному розмірі, а у збільшеному розмірі 43,2 % з 01.04.2015 року, а також нарахування та списання пені за порушення грошового зобов'язання, за рахунок кредитних коштів та коштів внесених відповідачем в рахунок погашення заборгованості.
Доводи апеляційної скарги про стягнення заборгованості зі сплати відсотків на рівні облікової ставки НБУ не заслуговують на увагу, оскільки таких вимог у позові банком заявлено не було, а розрахунок заборгованості приведений виходячи з відсоткових ставок на рівні 27,6 %, 32,4% та 42 % річних, тому дані вимоги є безпідставними, що узгоджується з принципом диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України.
Крім того, слід зазначити, що до суми фактично отриманих відповідачем кредитних коштів відповідач неправомірно нарахував ще й відсотки, обрахованих зі збільшеної відсоткової ставки, хоча докази про погодження з відповідачем на вчинення вказаних дій позивач суду не надав і матеріали справи цього не містять. Вказані відсотки банк самовільно нарахував відповідачу, що відображено у відповідній колонці «Відсотки погашені за рахунок кредиту», додавши їх до суми фактично отриманих відповідачем кредитних коштів, внаслідок чого неправомірно збільшив тіло кредиту.
Доводи апеляційної скарги з приводу порушення місцевим судом вимог ст. 534 ЦК України щодо зменшення суми заборгованості за тілом кредиту не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеним, оскільки, як вже зазначалось, без погодження в належній формі умов кредитного договору щодо збільшених відсотків та застосування неустойки, списання банком таких сум за рахунок внесених позичальником коштів є незаконним.
Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для стягнення заборгованості по відсоткам, оскільки було погоджено їх розмір у анкеті-заяві, не заслуговують на увагу, оскільки розрахунок заборгованості долучений до позовної заяви приведений виходячи з відсоткових ставок на рівні 43,2 % та 86,4% - для простроченої заборгованості, розрахунку заборгованості, виходячи з погоджених сторонами умов кредитного договору, банком як до суду першої інстанції, так і під час справи в апеляційному порядку, надано не було, тому дані вимоги є безпідставними, що узгоджується з принципом диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права та фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані при вирішенні справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а), г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 січня 2021 року в оскарженій частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий - С.С. Ткачук
Судді: В.І. Криворотенко
Т.А. Левченко