Справа №592/8825/20 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/320/21 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту
25 березня 2021 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 592/8825/20 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 15.09.2020, за яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Карлівка Полтавської області, зареєстрований по АДРЕСА_1 , раніше судимий
визнаний винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить призначити покарання у виді штрафу, оскільки він активно сприяв розкриттю проступку, щиро розкаявся у вчиненому, вину визнав повністю, що не було враховано судом при призначенні покарання у виді позбавлення.
Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 15.09.2020 ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, і йому призначено покарання у виді арешту строком на 3 місяці. На підставі ч. 1 ст. 71, ст. 72 КК, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Котелевського районного суду Полтавської області від 21.01.2019 у виді позбавлення волі, яка становить 4 роки 11 місяців 27 дні, та призначено остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі. Стягнуто на користь держави 817,25 грн судових витрат.
Відповідно вироку, 13.04.2020 ОСОБА_6 , відбуваючи покарання за вироком Котелевського районного суду Полтавської області в ДУ «Сумська виправна колонія (№ 116)» в м. Суми, вул. Роменська, 110, неподалік їдальні на землі помітив паперовий згорток з рослинною речовиною в подрібненому стані, який поклав до шкарпетки лівої ноги. В цей же день близько 18:00 в приміщенні чергової частини у ОСОБА_6 виявлено та вилучено паперовий згорток з рослинною речовиною в подрібненому стані, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, масою 6,23 г.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_7 про залишення судового рішення без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, за обставин, викладених у вироку в апеляційній скарзі обвинуваченого не оспорюється.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про пом'якшення призначеного покарання, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і не ґрунтуються на вимогах закону України про кримінальну відповідальність.
Так, положеннями ст. 50 і 65 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення, а також відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених протиправних дій, їх небезпечності та інформації про особу винного.
Зазначені загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин кримінального провадження, ступеня тяжкості вчиненого діяння, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Також при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Невідповідним ступеню тяжкості правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (ст. 414 КПК).
Ступінь тяжкості правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку протиправне діяння.
Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого (ст. 414 КПК) розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При визначенні виду і розміру покарання необхідно також враховувати, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «nulla poena sine lege» (ніякого покарання без закону), закріплений у ч. 1 ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 «не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення», а також принцип «пропорційності», коли призначене особі покарання є непропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12).
Згідно прецедентної судової практики ЄСПЛ «тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання, а щодо ув'язнення та його строків акценти треба зміщувати в бік досягнення ресоціалізації», тобто незалежно від того, що вчинили правопорушники, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства.
Колегія суддів також враховує автономну концепцію поняття «покарання» в практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98).
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 309 КК, суд першої інстанції, дотримуючись вимог кримінального закону, врахував як ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який згідно ст. 12 КК є кримінальним проступком, так і обставини, які його пом'якшують, зокрема щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення і встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому будь-яких підстав для призначення штрафу, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі ОСОБА_6 , колегією суддів не вбачається, оскільки з урахуванням особи винного, конкретних обставин вчинення кримінального проступку (під час відбування покарання), зазначені у вироку пом'якшуючі покарання обставини, які з достатньою повнотою враховані судом при визначенні виду та розміру покарання, не є достатніми підставами для пом'якшення призначеного покарання.
Колегія суддів вважає, що саме таке покарання, яке було визначено судом першої інстанції, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», а також є необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_6 і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. При цьому суд першої інстанції правильно визначив остаточне покарання з урахуванням вимог ст. 71-72 КК.
З огляду на викладене, вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та умотивованим, внаслідок чого він підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України, -
постановила:
Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 15.09.2020 відносно ОСОБА_6 залишити без змін, а його апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення, а особою, яка утримується під вартою, - в той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.
судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4