Справа № 240/5015/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Г.В.
Суддя-доповідач - Франовська К.С.
01 квітня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Франовської К.С.
суддів: Боровицького О. А. Матохнюка Д.Б. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області з наступними вимогами :
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 березня 2020 року №Ф-1478-52 за 4 квартал 2019 року в сумі 2754 грн. 18 коп. , видану Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області відкоригувати дані інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення з особового рахунку платника податків недоїмки з єдиного внеску за 4 квартал 2019 року в сумі 2754 грн. 18 коп. (дві тисячі сімсот п'ятдесят чотири гривні 18 копійок).
Позов мотивований тим, що 12 березня 2020 року Головним управлінням ДПС у Житомирській області йому було автоматично нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 4 квартал 2019 року та сформовано вимогу №Ф-1478-52 від 12.03.2020 року про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 2754,18 грн. Вказана вимога винесена на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Позивач зазначає, що перебуваючи у трудових відносинах з приватним підприємством "Укрпалетсистем", на підставі рішення Ради адвокатів Житомирської області від 15 травня 2019 року №23/2 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За весь період роботи Позивача на посаді юрисконсульта приватного підприємства "Укрпалетсистем", роботодавцем, як страхувальником, було нараховано та сплачено за Позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі не менше мінімального, що підтверджується довідкою ПП "Укрпалетсистем" №888 від 20.03.2020 року та індивідуальною відомістю Пенсійного фонду України про застраховану особу Позивача (форми ОК-7, ОК-5).
Тому, позивач вважає, що вимога про сплату боргу з ЄСВ №Ф-1478-52 від 12.03.2020 є незаконною та підлягає до скасування, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 березня 2020 року №Ф-1478-52 за 4 квартал 2019 року в сумі 2754 грн. 18 коп., видану Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області.
Зобов'язано Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області відкоригувати дані інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення з особового рахунку платника податків недоїмки з єдиного внеску за 4 квартал 2019 року в сумі 2754 грн. 18 коп.
Стягнуто з Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 гривень 80 копійок.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що з 01.01.2017 набув чинності Закон України №1774-VIII від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464-VI). Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці (далі ФОП) та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок (далі ЄСВ) у розмірі не менше мінімального страхового внеску, який становить з 01.01.2017 704,00 грн, з 01.01.2018 819,06 грн. Сума ЄСВ, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Керуючись офіційними відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), даними інформаційної системи органу доходів і зборів та згідно з п.4 ст.25 Закону №2464-VI, п.3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 (далі Інструкція №449), позивачу як платнику ЄСВ, який має недоїмку, що перевищує 10,00 грн., сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 березня 2020 року №Ф-1478-52 за 4 квартал 2019 року в сумі 2754 грн. 18 коп.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, згідно наказу приватного підприємства "Укрпалетсистем" №357-к від 08.08.2016 року та запису у трудовій книжці, ОСОБА_1 було прийнято на посаду помічника юрисконсульта юридичного відділу з 09.08.2016 року з випробувальним терміном один місяць з оплатою праці згідно зі штатним розписом.
01 вересня 2016 року згідно наказу приватного підприємства "Укрпалетсистем" №396-К від 29.08.2016 року позивача переведено з посади помічника юрисконсульта на посаду юрисконсульта на постійній основі з оплатою праці згідно штатного розпису, де він і працює до цього часу.
На підставі рішення Ради адвокатів Житомирської області від 15 травня 2019 року №23/2 ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Головним управлінням ДПС у Житомирській області, 12.03.2020 на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1478-52.
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що в контексті положень Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і ЄСВ за нього у спірний період нараховував та сплачував роботодавець, як страхувальник в розмірі, не менше мінімального внеску, що виключає обов'язок з його сплати позивачем як особою, що зареєстрована як ФОП.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон №2464-VI.
Згідно дефініції, наведеної у п.п.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України, працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, а саме : підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини 1 статі 4 цього Закону, з-поміж інших платників ЄСВ визначено також ФОП, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абз.1 п.1, п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017), єдиний внесок нараховується : для платників, зазначених у п.1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У той же час, відносини, щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу ФОП Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, зареєстрованих як ФОП, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та не отримують доходи, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, зареєстрована як ФОП, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником ЄСВ за неї є її роботодавець, а мета збору ЄСВ на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення положень Закону №2464-VI щодо необхідності сплати ЄСВ особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як ФОП (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Судом першої інстанції було вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з серпня 2016 року перебуває у трудових відносинах з ПП "Укрпалетсистем».
За спірний період роботи (4 квартал 2019 року) роботодавець із нарахованої заробітної плати сплачував за ОСОБА_1 , як за найманого працівника, ЄСВ у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем та підтверджується відповідними довідками та відомостями про застраховану особу (форма ОК-5). При цьому, розмір ЄСВ є більшим мінімального страхового внеску.
При цьому, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської прибуткової діяльності та факту зайнятості особи.
Не є підставою для сплати єдиного соціального внеску і перебування позивача на обліку в органах фіскальної служби, з огляду на те, що взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
Кваліфікуючою ознакою для сплати єдиного соціального внеску самозайнятою особою є саме отримання такою особою доходу від такої діяльності. У зв'язку з цим суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що позивач повинен сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від отримання прибутку.
Позивач, будучи найманим працівником, не отримував жодного доходу від безпосереднього зайняття адвокатською діяльність, що підтверджується податковою декларацією за 2019 рік, та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків за період 1 квартал 2019 року по 4 квартал 2019 року, в яких зафіксовано відсутність прибутку позивача від зайняття адвокатською діяльністю. Декларація, у встановленому законом порядку, направлялася до органів фіскальної служби та була отримана останнім, про що свідчить квитанція №2, долучена до матеріалів справи. Крім того, позивачем було підтверджено факт отримання доходів тільки за основним місцем роботи ПП "Укрпалетсистем" та відсутність здійснення адвокатської діяльності поза основним місцем роботи.
Зважаючи на те, що позивач не провадив самостійної адвокатської діяльності та не отримував доходу від адвокатської діяльності, суд приходить до висновку про безпідставність прийняття оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростували б доводи позивача, відповідно спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12 березня 2020 року №Ф-1478-52 є протиправною.
Вирішуючи спір, суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04 від 10.02.2010) : згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 09.12.1994, серія A,303-A, п. 29).
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваних вимог та наявність підстав для їх скасування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанова суду складена в повному обсязі 05 квітня 2021 року.
Головуючий Франовська К.С.
Судді Боровицький О. А. Матохнюк Д.Б.