Справа № 640/31625/20 Суддя (судді) першої інстанції: Патратій О.В.
30 березня 2021 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М.,
за участю секретаря Кірієнко Н. Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «КВАНТ» до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ про визнання протиправною та скасування постанови, за апеляційною скаргою Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «КВАНТ» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2021,
Державне підприємство «Науково-дослідний інститут «КВАНТ» звернулося до суду з адміністративним позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ, в якому просило скасувати постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження від 30.11.2020 ВП № 63760261.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2021 позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.
В судовому засіданні представники апелянта підтримали вимоги апеляційної скарги та просили скасувати рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився. До суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу з проханням залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, представників апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи убачається, що 30.11.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63760261 про стягнення з ДП «Науково-дослідний інститут «КВАНТ» на користь держави недоїмки в розмірі 3 891 860,64 грн.
Постанова про відкриття виконавчого провадження від 30.11.2020 ВП № 63760261 була прийнята відповідачем на підставі вимоги ГУ ДПС у м. Києві від 10.11.2020 № Ю-187-50У.
Не погоджуючись з такою постановою, вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.11.2020 ВП № 63760261 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Судом першої інстанції відмовлено у задоволені позовних вимог виходячи з того, що оскільки за виконавчим документом з позивача стягнуто саме грошові кошти, то заборона вчинення виконавчих дій, встановлена Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», не поширюється на виконання вказаного виконавчого документу.
Подаючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на заборону вчиняти виконавчі дії стосовно ДП «Науково-дослідний інститут «КВАНТ» встановлену Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 02.10.2019 №145-ІХ.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Дана справа належить до категорії термінових справ, передбачених ст. 287 КАС України та підлягає розгляду з урахуванням особливостей, передбачених параграфом 2 глави 11 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частинами 1, 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно ч.1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки (ч.1 та ч.2 статті 18 Закону №1404-VIII).
Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Статтею 10 Закону № 1404-VIII передбачено, що заходами примусового виконання рішень, зокрема є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Частиною 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено підстави для повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання, а саме: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; боржника визнано банкрутом.
Крім того, відповідно до пунктів 4 та 5 Розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5) містяться вимоги, що передують відкриттю виконавчого провадження:
Виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувану повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
У разі наявності підстав, передбачених частиною третьою статті 5 Закону, приватний виконавець має право повернути виконавчий документ без прийняття до виконання, про що зобов'язаний письмово повідомити стягувана із зазначенням підстави повернення та роз'яснити йому право оскаржити рішення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а також право стягувана подати виконавчий документ на виконання іншого приватного виконавця або до органу державної виконавчої служби.
У разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувану без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Як свідчать матеріали справи Науково-дослідний інститут «Квант» був включений до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, про що зазначено у Додатку 2 до Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07 липня 1999 року № 847-XIV.
Відповідно до пункту 3 Розділу ІІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 02 жовтня 2019 року №145-ІХ встановлено, що забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
В основу положення, визначеного пунктом 3 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 145-ІХ, законодавцем було покладено необхідність збереження об'єктів державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», у зв'язку з їх стратегічним значенням для економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що під час здійснення примусового виконання державний виконавець має повноваження на звернення стягнення на коштів на рахунках боржника у банківських установах шляхом направлення до них платіжних вимог.
Разом з тим, установлена пунктом 3 Розділу ІІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 145-ІХ заборона щодо вчинення виконавчих дій містить виняток, а саме вона не поширюється на стягнення грошових коштів.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 910/5546/20, від 11.11.2019 № 910/5546/19.
Тобто вказаною нормою Закону № 145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства - грошові кошти та товари.
Фактично пунктом 3 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 145-ІХ заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», за визначенням двох виключень із такої заборони, що стосуються: 1) стягнення грошових коштів; 2) стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Відповідна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/13346/18, постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №910/5546/19.
Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.11.2020 ВП № 63760261, з позивача підлягає стягнення недоїмка у сумі 3 891 860,64 грн., на підставі вимоги ГУ ДПС у м. Києві від 10.11.2020 № Ю-187-50У, тобто грошові кошти.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що на оспорювані позивачем у цій справі виконавчі дії не поширюється заборона, регламентована Законом № 145-ІХ, відтак, при відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа державний виконавець діяв в порядку та в межах, встановлених спеціальним законодавством, а підстави для визнання вказаних дій неправомірними відсутні, що виключає і скасування прийнятої державним виконавцем оскаржуваної постанови.
Тож, доводи апелянта про те, що Законом України № 145-ІХ у відношенні нього взагалі заборонено вчинення будь-яких виконавчих дій та виконання судових рішень, у зв'язку з чим, на його переконання, відповідний виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу в порядку пункту 9 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», апеляційний суд відхиляє як безпідставні.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «КВАНТ» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2021 у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «КВАНТ» до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2021 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко
Повний текст постанови виготовлено 05.04.2021