Справа №635/480/20
Провадження по справі № 1-в/635/197/2021
01 квітня 2021 року Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю прокурора - ОСОБА_2 ,
секретар судових засідань - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання засудженого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
ОСОБА_4 засуджений вироком Київського районногоо суду м. Харкова від 14 лютого 2020 року за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання - 20 листопада 2018 року.
Кінець строку відбування покарання - 20 травня 2021 року.
Засуджений ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про його умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставі ст. 81 КК України, посилаючись на те, що він у вчиненні кримінальних правопорушень розкаявся, а також інші обставини, зазначені в матеріалах його особової справи.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання засудженого.
Інші особи, які беруть участь у справі, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Суд, вислухавши думку прокурора, дослідивши матеріали особової справи на засудженого, вважає клопотання таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 81 КК України, до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмеженьдля військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за змістом ст. 81 КК України є правом, а не обов'язком суду.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», умовно-дострокове звільнення осіб від відбування покарання має надзвичайно важливе значення для виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 Кримінального кодексу України.
При цьому, однією із найважливіших підстав для застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання на підставі ст. 81 КК України, є виправлення засудженого, яке він довів своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці.
Вирішальне значення має саме активна діяльність засудженого, який своєю поведінкою, системою вчинків доводить, що виправився і заслуговує на умовно-дострокове звільнення. Висновок суду про виправлення особи повинен базуватися на всебічному врахуванні даних про її поведінку за весь період відбування покарання, а не за час, що безпосередньо передував вирішенню питання про звільнення, ставленні засудженого до вчиненого злочину.
Доцільність і необхідність умовно-дострокового звільнення викликана тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута, а саме: особа виправилася і немає необхідності в подальшому відбуванні покарання.
Як вбачається з матеріалів особової справи на засудженого ОСОБА_4 , останній має одинадцять непогашених судимостей, а саме був засуджений:
1)28 серпня 1990 року Московським районним судом м. Харкова за ч. 3 ст. 140 КК України (в редакції закону 1960 року) до 3 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений 13 жовтня 1992 року на підставі Указу Президента України «Про амністію»;
2)31 січня 1994 року Московським районним судом м. Харкова за ч. 3 ст. 140 КК України ( в редакції закону 1960 року) до 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений 25 вересня 1997 року за відбуттям строку покарання,
3)25 листопада 1998 року Московським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 198-2 КК України ( в редакції закону 1960 року) до 2 років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений 16 жовтня 1999 року за відбуттям строку покарання,
4)21 листопада 2000 року Ленінським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 229-1 КК України (в редакції закону 1960 року) до 2 років позбавлення волі, звільнений 22 січня 2002 року за відбуттям строку покарання,
5)22 грудня 2003 року Жовтневим районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 309, ст. 395 КК України до 2 років позбавлення волі, звільнений 22 грудня 2004 року за відбуттям строку покарання,
6)20 березня 2006 року Жовтневим районним судом м. Харкова за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений 25 вересня 2009 року за відбуттям строку покарання,
7)04 лютого 2010 року Московським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі, звільнений 13 жовтня 2011 року за відбуттям строку покарання,
8)19 квітня 2012 року Фрунзенським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі, звільнений 26 січня 2016 року на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції закону від 26 листопада 2015 року),
9)25 липня 2017 року Московським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі,
10)08 травня 2018 року Дзержинським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений 03 серпня 2018 року за відбуттям строку покарання,
11)14 лютого 2020 року Київським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі.
На даний час ОСОБА_4 відбуває покарання за вироком Київського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2020 року за вчинення кримінальних правопорушень, які відповідно до вимог ст. 12 КК України (в редакції закону, який діяв на час вчинення) відносяться до злочинів середньої тяжкості, свою вину у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень не визнав.
Зазначені факти та значна кількість непогашених судимостей за вчинення злочинів проти власності свідчать про стійку тенденцію засудженого на систематичне вчинення злочинів та небажання ставати на шлях перевиховання та виправлення.
ОСОБА_4 в місцях позбавлення волі знаходиться з 20 листопада 2018 року, за час тримання в слідчому ізоляторі характеризувався з посереднього боку, стягнень та заохочень не мав, до праці не залучався. З 19 травня 2020 року відбуває покарання в ДУ «Темнівська виправна колонія №100». Згідно характеристики на засудженого, складеної начальником відділення соціально-психологічної служби ОСОБА_5 , погодженої із заступником начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи підполковником внутрішньої служби ОСОБА_6 від 11 березня 2021 року, засуджений характеризується з посереднього боку, стягнень та заохочень не має; до промислової зони установи не працевлаштований, залучається до робіт із благоустрою; підтримує рівні взаємовідносини з іншими засудженими, не завжди адекватно реагує на критику у свою адресу; дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом установи; намагається утримувати у чистоті і порядку спальне місце та приліжкову тумбочку, не завжди має охайний вигляд; до виконання передбачених законом вимог персоналу установи ставиться не завжди сумлінно через особисту неорганізованість; намагається самостійно виконувати роботи із самообслуговування, достатніх навичок для самостійного їх виконання не має; до виконання робіт із благоустрою установи ставиться посередньо, ініціативи не проявляє; не допускає порушення вимог пожежної безпеки і безпеки праці; участі у суспільному житті відділення не приймає; приймає участь у реалізації програм диференційованого виховного впливу «Творчість», до реалізації програми ставиться без зацікавленості; соціально-корисні зв'язки з родичами втрачені.
З огляду на наведене, у суду виникають сумніви щодо виправлення засудженого, що є необхідною умовою під час застосування умовно-дострокового звільнення, засуджений жодним чином не довів, що він сумлінною поведінкою та ставлення до праці став на шлях виправлення.
Згідно п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» № 2 від 26 квітня 2002 року визначено, що умовно-дострокове звільнення від покарання можливе лише після повного і всебічного вивчення даних про особу засудженого і переконання в тому, що він сумлінною поведінкою, ставленням до праці та навчання довів своє виправлення. Матеріали про умовно дострокове звільнення, які подають органи, що відають виконанням покарання мають відображати процес виправлення засудженого на протязі всього періоду відбування ним покарання, у зв'язку з чим орган має надати дані про попередні судимості, відшкодування матеріальних збитків та витяг із рішення спостережної ради.
Тобто, умовно-достроковому звільненню підлягають ті засуджені, які протягом всього, а не певного періоду часу, сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення і для цього дані беруться в їх сукупності.
У відповідності до положень п. 17 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України суду слід ретельно з'ясувати : ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях, а також його наміри щодо прилучення до праці. Висновок суду про виправлення засудженого повинен бути зроблений за весь час відбування покарання і з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, а також даних, що характеризують його особу. При цьому, прийняття рішення про умовно-дострокове звільнення, не є обов'язковим, а залежить від переконаності суду в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком.
Згідно Витягу з протоколу №34 від 19 серпня 2020 року засідання комісії державної установи «Темнівська виправна колонія №100» по розгляду матеріалів щодо умовно-дострокове звільнення на підставі ст. 81 КК України засудженому ОСОБА_4 відмовлено в представленні матеріалів до Харківського районного суду Харківської області на умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_4 на підставі ст. 81 КК України, як особі, яка не довела свого виправлення. Повторно питання про можливість застосування умовно-дострокового звільнення до засудженого може бути розглянуто не раніше 20 березня 2021 року. Однак засуджений звернувся до суду з клопотанням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання 09 січня 2021 року, тобто через чотири місяці після відмови комісії державної установи «Темнівська виправна колонія №100» в представленні матеріалів до Харківського районного суду Харківської області щодо умовно-дострокового звільнення на підставі ст. 81 КК України засудженого ОСОБА_4 .
Матеріали особової справи на засудженого не містять жодних відомостей, які б свідчили про те, що після відмови комісії державної установи «Темнівська виправна колонія №100» в представленні матеріалів до Харківського районного суду Харківської області щодо умовно-дострокового звільнення на підставі ст. 81 КК України засудженому ОСОБА_4 як особі, яка не довела свого виправлення, останній хоча б намагається стати на шлях виправлення.
Отже, матеріали особової справи не відображають процес виправлення засудженого на протязі всього періоду відбування ним покарання, зміст вищезазначених матеріалів не свідчить, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком Київського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2020 року.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про неможливість застосування до засудженого умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за вироком Київського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2020 року та вважає клопотання засудженого про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання передчасним та таким, що задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 537, 539 КПК України, ст. 81 КК України, ст. 154 КВК України, суд, -
У задоволенні клопотання ОСОБА_4 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання - відмовити.
Ухвала протягом семи днів з дня її проголошення може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Харківський районний суд Харківської області, а засудженим в той же строк, але з моменту вручення йому ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали складений 05 квітня 2021 року.
Суддя ОСОБА_1