Єдиний унікальний номер: 448/1509/20
Провадження № 2/448/193/21
09.03.2021 року м.Мостиська
Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Білоуса Ю.Б.,
за участю секретаря судового засідання Романченко І.А.,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицький Роман Степанович, про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя,
учасники справи:
позивачка ОСОБА_1 - не з'явилася,
відповідачка ОСОБА_2 - не з'явилася,
третя особа - приватний нотаріус Яксманицький Р.С. - не з'явився,
І. Суть спору
Позивачка ОСОБА_1 , звернулася до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 28.07.2016 року у справі №448/784/16-ц за позовом ОСОБА_2 , до Раденицької сільської ради Мостиського району Львівської області, треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Приватний нотаріус Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицький Роман Степанович, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області та Мостиська державна адміністрація Львівської області про визнання права власності на спадкове майно, позов задоволено частково: визнано за ОСОБА_2 (відповідачкою у справі) право власності на Ѕ ідеальну частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказаним рішенням суду встановлено, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 відносилось до суспільної групи «робітничий двір» та таке було збудоване нею, позивачкою ОСОБА_1 , та її чоловіком ОСОБА_6 за час їхнього подружнього життя і відповідно було об'єктом права їх спільної сумісної власності. Частки кожного з них як співвласника складала по Ѕ ідеальній частині такого.
Наголошує, що згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за вказаною адресою, в реєстрі наявний запис про право власності на Ѕ частин житлового будинку за відповідачкою ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 згідно рішення Мостиського районного суду Львівської області від 28.07.2016 року у справі №448/784/16-ц.
Стверджує, що Ѕ частка житлового будинку є майном, набутим подружжям за час шлюбу на праві спільної сумісної власності подружжя, однак відповідачкою ОСОБА_2 таке право заперечується, тому просить суд визнати за нею право власності на Ѕ частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
ІІ. Позиція учасників справи:
В підготовче засідання позивачка не з'явилася, проте подала заяву, в якій просить суд справу розглянути у її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідачка у підготовче засідання не з'явився, однак подала заяву, в якій позов визнає та просить суд розглянути справу без її участі.
Третя особа - Приватний нотаріус Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицький Роман Степанович у підготовче засідання не з'явився, проте подав до суду заяву, в якій просить справу розглядати у його відсутності.
ІІІ. Процесуальні дії у справі:
Ухвалою судді від 11.12.2020року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою судді від 11.02.2021року замінено відповідача Мостиську міську раду Львівської області належним відповідачем - ОСОБА_2 .
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Підстав для неприйняття визнання позову відповідачем судом не встановлено.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд вважає, що у відповідності до вимог ст.ст.200, 206 ЦПК України у справі можливо ухвалити рішення про задоволення позову при проведенні підготовчого засідання.
ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи:
Як встановлено рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 28.07.2016 року у справі №448/784/16-ц, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , належав «робітничому двору», та таке збудовано у 1970 році подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (позивачкою у справі).
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 по справі №908/1090/18).
Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 25.11.1970 року підтверджено, що позивачка ОСОБА_7 12.02.1963 року уклала шлюб з гр. ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина внаслідок смерті ОСОБА_6 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 ). Спадкодавець ОСОБА_6 за життя своїм майном не розпорядився. До складу спадкового майна, що залишилось після його смерті, входила 1/2 частина спірного будинковолодіння, що належала йому як співвласнику у спільній сумісній власності подружжя.
У вказаному рішенні суду від 28.07.2016 року, суд прийшов до висновку, що підстав для визнання за ОСОБА_2 (відповідачкою у справі) у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_6 права власності на спірне будинковолодіння в цілому немає, оскільки такий не був власником зазначеного будинковолодіння в цілому, а лише його Ѕ частини, бо інша (1/2) частина цього ж будинковолодіння належить ОСОБА_1 , дружині спадкодавця (позивачці у справі), як майно спільної сумісної власності подружжя, а тому позовні вимоги були задоволені частково, а саме: визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на Ѕ ідеальну частину житлового будинку та господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстацію права власності №203473136 від 10.03.2020 року, за вказаною адресою, в реєстрі наявний запис про реєстрацію за відповідачкою ОСОБА_2 права власності на Ѕ ідеальну частку житлового будинку на підставі рішення Мостиського районного суду Львівської області від 28.07.2016 року у справі №448/784/16-ц в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 .
Згідно відповіді державного реєстратора Поліщак М.В. від 17.12.2020 року, позивачка ОСОБА_1 , не може в позасудовому порядку оформити право власності на частку Ѕ спірного будинковолодіння, оскільки у чинному законодавстві про державну реєстрацію речових прав відсутнє поняття «робітничий двір» на підставі якого можна зареєструвати право власності.
Листом Приватного нотаріуса Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицького Р.С. №294/02-14 від 11.03.2020 року позивачці ОСОБА_1 відмовлено у видачі Свідоцтва про право на Спадщину на частку в спільному майні подружжя, саме Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1 .
Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, а саме: копією рішення Мостиського районного суду Львівської області від 28.07.2016 року у справі №448/784/16-ц; копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстацію права власності №203473136 від 10.03.2020 року; копією свідоцтва про смерть ОСОБА_6 ; копією свідоцтва про одруження позивачки; копією довідки Раденицької сільської ради №351 від 29.02.2016 року; копією технічного паспорта на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 ; листом Приватного нотаріуса Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицького Р.С. №294/02-14 від 11.03.2020 року; відповіддю державного реєстратора Поліщак М.В. від 17.12.2020 року; копією спадкової справи №186/2016, заведеної у Приватного нотаріуса Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицького Р.С. після смерті ОСОБА_6 ; копією паспорта та ідентифікаційного коду позивачки ОСОБА_1 ; інформаційними довідками зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину; заповіти/спадкові договори) щодо спадкодавця ОСОБА_6 та іншими матеріалами справи.
V. Застосоване судом законодавство:
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів
Відповідно до положень ст.5 ЦПК України, «здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16 січня 2003 року встановлено, що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Отже, в даному випадку, спірні відносини, що виникли та існують регулюються нормами КпШС, СК України та ЦК України.
Враховуючи, що набуття та оформлення права власності на спірне майно було здійснено до набрання чинності СК України, застосуванню підлягають статті 22, 24, 28 КпШС України.
Статтею 22 КпШС України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, за умовами статті 24 КпШС України, є власністю кожного з них (роздільним майном).
Відповідно до частини першої статті 28 КпШС, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Статтями ч.1 ст.60, 63, ч.1 ст.69, ч.1 ст.70 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частиною 3 статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.1 ст.61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Відповідно до п. 23Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Крім того, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного, сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (п. 30 Постанови).
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній, власності подружжя, підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 року №17-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства ІКІО щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільно сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у раз неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
ЦПК України встановлено, що:
відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. (статті 12 і 81);
суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);
доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);
згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
у відповідності до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
VI. Висновок суду:
Таким чином, з огляду на наведені положення закону, виходячи із меж заявлених позовних вимог, враховуючи встановлені судом обставини справи, а також визнання відповідачкою ОСОБА_2 позовних вимог, суд приходить до висновку, що є правові підстави для задоволення позову в повному обсязі та визнання за позивачкою ОСОБА_1 , права власності на Ѕ частку спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
VII. Судові витрати:
Враховуючи думку сторін та виходячи з вимог ст.141 ЦПК України, суд вважає, що понесені позивачкою судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за нею.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 200, 206, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицький Роман Степанович, про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на Ѕ частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачкою.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; місце проживання: с.Раденичі, Львівської області; РНОКПП НОМЕР_3 ;
Відповідачка: ОСОБА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; місце проживання: с.Раденичі, Львівської області;
Третя особа: Приватний нотаріус Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Яксманицький Роман Степанович; місцезнаходження: м.Мостиська, вул.Грушевського, 22, Львівської області.
Текст судового рішення складено 09.03.2021року.
Суддя Ю.Б.Білоус
Рішення суду набрало законної сили «______»__________20___ року
Суддя Ю.Б.Білоус