іменем України
18 березня 2021 року
м. Харків
справа № 953/1232/20
провадження № 22ц/818/504/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б..,
за участю секретаря - Огар І.В.,
імена (найменування) сторін:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
представники - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Косарецького Володимира Михайловича - представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» та Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2020 року в складі судді Попраса В.О.,
В січні 2020 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та Кредит»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» (далі - ТОВ «ФК «Есаймент»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Ії Володимирівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги та про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Позовна заява, з урахування уточнень, мотивована тим, що 27 лютого 2007 року між ним та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено кредитний договір № 41/02-Ф, відповідно до умов якого АТ «Банк «Фінанси та Кредит» надало йому в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 100 000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 11,0% річних.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в цей же день він уклав з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» іпотечний договір, за умовами якого передав в іпотеку банку трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2012 року на вказане нерухоме майно звернуто стягнення шляхом застосування процедури продажу предмета іпотеки з наданням АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» права продажу предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 549 550,00 грн. Постановлено за рахунок грошових коштів, вилучених від продажу предмета іпотеки, задовольнити вимоги АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» за кредитним договором від 27 лютого 2007 року № 41/02-Ф в розмірі 111 431,36 доларів США, що станом на 16 січня 2012 року еквівалентно 890 314,29 грн, та 1 047 815,04 грн (із яких: прострочена заборгованість за кредитом - 146 592,86 грн, що еквівалентно 18 347,50 доларам США; прострочена заборгованість за процентами - 187 417,86 грн, що еквівалентно 23 457,14 доларам США; строкова заборгованість за кредитом - 553 096,70 грн, що еквівалентно 69 225,35 доларам США; строкова заборгованість за процентами - 3 206,87 грн, що еквівалентно 401,37 доларів США; комісія - 19 796,00 грн; пеня за прострочення погашення кредиту - 438 218,60 грн; пеня за прострочення погашення процентів - 532 527,25 грн; пеня за прострочення погашення комісії - 55 973,19 грн; штраф за прострочення повернення кредиту - 1 300,00 грн). Визнано за АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» право отримати в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Харківське МБТІ») витяг з реєстру прав власності на вказане нерухоме майно для укладення договору купівлі-продажу. Вирішено питання про стягнення судового збору. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено за недоведеністю.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 01 квітня 2015 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2012 року змінено в частині визначення розміру пені та зменшено: пеню за прострочення погашення кредиту - з 438 218,60 грн до 147 000,00 грн; пеню за прострочення погашення процентів - з 532 527,25 грн до 187 000,00 грн; пеню за прострочення погашення комісії - з 55 973,19 грн до 18 000,00 грн. Рішення в частині стягнення штрафу за прострочення повернення кредиту в 1 300,00 грн скасовано, в задоволенні позову в цій частині відмовлено. Виключено з резолютивної частини рішення вказівку «за початковою ціною 549 550,00 грн», вказано «за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночною діяльністю (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (продажу іпотечного майна)». В іншій частині рішення залишено без змін.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2014 року задоволено позов АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» заборгованість за кредитним договором від 27 лютого 2007 року № 41/02-Ф в розмірі 20 817,99 доларів США, що станом на 03 березня 2014 року еквівалентно 201 922,01 грн, та 2 070468,20 грн. Вирішено питання про стягнення судового збору.
Позивач зазначав, що 15 листопада 2019 року він отримав лист-повідомлення, з якого дізнався, що 06 листопада 2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент» укладено договір про відступлення права вимоги та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. за реєстровим № 909.
Позивач вказував, що строк кредитування за кредитним договором від 27 лютого 2007 року № 41/02-Ф закінчився 23 лютого 2012 року з дня пред'явлення позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому банк не мав з цього часу нараховувати проценти та неустойку. Однак загальна сума заборгованості за договором про відступлення права вимоги становить 61 754 993,63 грн та є більшою, ніж склад вимог згідно з договором іпотеки. Оскільки відступлення права вимоги за основним зобов'язанням не відбулось, позивач вважав, що 07 листопада 2019 року державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І.В. не мала права приймати рішення № 49569927 про реєстрацію іпотекодержателя за договором іпотеки за ТОВ «ФК «Есаймент».
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив:
- визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги, укладений 06 листопада 2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент»;
- визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладений 06 листопада 2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. за реєстровим № 909;
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової І.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 49569927 від 07 листопада 2019 року про реєстрацію права іпотекодержателя за іпотечним договором від 27 лютого 2007 року на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Есаймент»;
- визнати протиправним та скасувати запис про іпотеку № 34044784 від 27 лютого 2007 року про реєстрацію права іпотекодержателя за іпотечним договором від 27 лютого 2007 року на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Банк «Фінанси та Кредит»;
- визнати протиправним та скасувати запис № 4560917 від 27 лютого 2007 року про обтяження забороною на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
20 лютого 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І.В. подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відзив мотивовано тим, що 02 жовтня 2019 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Міхна Сергія Семеновича через систему відкритих торгів «Prozzoro» було проведено електронний аукціон UA-EA-2019-08-13-000132-b з продажу кредитного портфелю АТ «Банк «Фінанси та Кредит», що складався з прав вимоги за 127 кредитними договорами, які забезпечені іпотекою (лот GL3N210208). За результатом аукціону між переможцем ТОВ «ФК «Есаймент», організатором торгів та оператором торгів був підписаний протокол електронних торгів, на підставі якого 06 листопада 2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент» укладено договір про відступлення права вимоги та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. за реєстровим № 909.
Зазначає, що нотаріальне посвідчення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором здійснено у відповідності з вимогами чинного законодавства, заміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, а станом на час розгляду справи судові рішення про стягнення з позивача кредитної заборгованості не виконані.
13 травня 2020 року Дикий Ян Павлович - представник ТОВ «ФК «Есаймент» подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відзив мотивовано тим, що справа в частині вирішення спору про визнання недійсним відступлення права вимоги підлягає розгляду за правилами господарської юрисдикції, що узгоджується з правовою позицією, яка міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 725/3212/16-ц (провадження № 14-3цс18). В іншій частині вважав позов недоведеним, оскільки АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відступило ТОВ «ФК «Есаймент» право вимоги за кредитним договором та договором забезпечення у повному обсязі, на умовах, що існували на час укладення цих договорів та без зміни зобов'язання.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08 липня 2020 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової І.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 49569927 від 07 листопада 2019 року про реєстрацію права іпотекодержателя на трьохкімнатну загальною площею 79,0 кв. м квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Есаймент».
В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Стягнуто з ТОВ «ФК «Есаймент» на користь ОСОБА_1 840,80 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розмір заборгованості, право вимоги за якою було відступлено АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за договором від 06 листопада 2019 року, перевищує розмір заборгованості, який був встановлений судовими рішеннями. Оскільки після звернення до боржника з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 лютого 2007 року № 41/02-Ф АТ «Банк «Фінанси та Кредит» не мало права нараховувати ОСОБА_1 відсотки, права вимоги не існує, отже договір про відступлення прав вимоги на суму 61 754 993,63 грн є нікчемними. Оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов'язання, право вимоги за яким ТОВ «ФК «Есаймент» не набуло, суд першої інстанції вважав, що договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідченим 06 листопада 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. за реєстровим № 909, також є нікчемним. Діючим законодавством не передбачено визнання нікчемних договорів недійсними в судовому порядку.
Оскільки договори про відступлення прав є нікчемними, суд першої інстанції визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора прав - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової І.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 49569927 від 07 листопада 2019 року про реєстрацію права іпотекодержателя на трьохкімнатну загальною площею 79,0 кв. м квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Есаймент».
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання протиправними та скасування записів про іпотеку № 34044784 від 27 лютого 2007 року про реєстрацію права іпотекодержателя за іпотечним договором від 27 лютого 2007 року на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та про обтяження забороною нерухомого майна № 4560917 від 27 лютого 2007 року, суд першої інстанції виходив із того, що ці записи внесені не внаслідок оспорюваних правочинів про відступлення прав вимоги, а на підставі іпотечного договору від 27 лютого 2007 року, який ОСОБА_1 не оспорює.
08 вересня 2020 року Косарецький Володимир Михайлович - представник ТОВ «ФК «Есаймент» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено підстав нікчемності правочинів відступлення прав вимоги у зв'язку з різницею між сумою за переданим правом вимоги та рішенням суду. У правових висновках Верховного Суду не зазначено, що після винесення рішення про стягнення заборгованості банк зобов'язаний припинити нарахування відсотків та штрафних санкцій, а лише йде мова про те, що банківська установа в подальшому не має права вимагати стягнення заборгованості за відсотками, які виникли після ухваленого рішення суду. Ця обставина є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості, а не для визнання правочинів нікчемними.
Зазначає, що суд першої інстанції не дав оцінки в судовому рішенні тому факту, що АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відступило ТОВ «ФК «Есаймент» право вимоги за кредитним договором та договором забезпечення у повному обсязі, на умовах, що існували на час укладення цих договорів та без зміни зобов'язання. Крім того, в судовому рішенні не встановлено обставин про неможливість відступлення права вимоги за кредитним договором від 27 лютого 2007 року № 41/02-Ф. Отже висновок суду першої інстанції про нікчемність договору про відступлення права вимоги в цілому, а не в частині зазначення залишку заборгованості, який є відмінним від встановленого в судовому рішенні, а також договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором як похідного від основного зобов'язання, є помилковим.
Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договір про відступлення прав вимоги був укладений 06 листопада 2019 року між юридичними особами за результатами проведення електронних торгів. Оскільки переможцем електронних торгів не є фізична особа, то справа в частині вирішення спору про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (правові позиції, що містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18), від 21 березня 2018 року у справі № 725/3212/16-ц (провадження № 14-3цс18).
Крім того, справа розглянута з порушенням вимог частини сьомої статті 30 ЦПК України. Стороною основного зобов'язання за кредитним договором від 27 лютого 2007 року № 41/02-Ф є АТ «Банк «Фінанси та Кредит», місцезнаходження якого є: 04060, м. Київ, вул. Січових Стрільців (Артема), 60, що територіально відноситься до юрисдикції судів м. Києва.
14 вересня 2020 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в Акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду кредитор має право на задоволення своїх вимог лише в тих розмірах, які були підтверджені попередніми рішеннями судів та не передбачено його зобов'язання припинити нарахування відсотків та штрафних санкцій. Ця обставина є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості, а не для визнання правочинів нікчемними.
Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що право вимоги відступлено у повному обсязі, на умовах, що існували на дату укладення договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 27 лютого 2007 року № 41/02-Ф, підтверджено чинними рішеннями судів у справах № 640/5786/14-ц, № 2018/3499/2012 та не створює нові права вимоги, не збільшує їх обсяг, крім тих, які мав первісний кредитор - банк. Отже висновок суду першої інстанції про нікчемність договору про відступлення права вимоги в цілому, а не в частині зазначення залишку заборгованості, який є відмінним від встановленого в судовому рішенні, а також договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором як похідного від основного зобов'язання, є помилковим.
22 грудня 2020 року ОСОБА_4 - представник ОСОБА_1 подав відзиви на апеляційні скарги, в яких просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відзиви мотивовані тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І.В. рішення суду першої інстанції не оскаржила, правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористалась.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Матеріали справи свідчать, що 27 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено кредитний договір № 41/02-Ф, відповідно до умов якого АТ «Банк «Фінанси та Кредит» надало ОСОБА_1 в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 100 000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 11,0% річних (а. с. 18-22 т. 1).
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в цей же день між ОСОБА_1 та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено іпотечний договір, який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трощій І.В. за реєстровим № 4560917, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер обтяження 4560917 (а. с. 23-26 т. 1; 12 т. 2).
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2012 року на вказане нерухоме майно звернуто стягнення шляхом застосування процедури продажу предмета іпотеки з наданням АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» права продажу предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 549 550,00 грн. Постановлено за рахунок грошових коштів, вилучених від продажу предмета іпотеки, задовольнити вимоги АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» за кредитним договором від 27 лютого 2007 року № 41/02-Ф в розмірі 111 431,36 доларів США, що станом на 16 січня 2012 року еквівалентно 890 314,29 грн, та 1 047 815,04 грн (із яких: прострочена заборгованість за кредитом - 146 592,86 грн, що еквівалентно 18 347,50 доларам США; прострочена заборгованість за процентами - 187 417,86 грн, що еквівалентно 23 457,14 доларам США; строкова заборгованість за кредитом - 553 096,70 грн, що еквівалентно 69 225,35 доларам США; строкова заборгованість за процентами - 3 206,87 грн, що еквівалентно 401,37 доларів США; комісія - 19 796,00 грн; пеня за прострочення погашення кредиту - 438 218,60 грн; пеня за прострочення погашення процентів - 532 527,25 грн; пеня за прострочення погашення комісії - 55 973,19 грн; штраф за прострочення повернення кредиту - 1 300,00 грн). Визнано за АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» право отримати в КП «Харківське МБТІ» витяг з реєстру прав власності на вказане нерухоме майно для укладення договору купівлі-продажу. Вирішено питання про стягнення судового збору. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено за недоведеністю (а. с. 27-32 т. 1).
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 01 квітня 2015 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2012 року змінено в частині визначення розміру пені та зменшено: пеню за прострочення погашення кредиту - з 438 218,60 грн до 147 000,00 грн; пеню за прострочення погашення процентів - з 532 527,25 грн до 187 000,00 грн; пеню за прострочення погашення комісії - з 55 973,19 грн до 18 000,00 грн. Рішення в частині стягнення штрафу за прострочення повернення кредиту в 1 300,00 грн скасовано, в задоволенні позову в цій частині відмовлено. Виключено з резолютивної частини рішення вказівку «за початковою ціною 549 550,00 грн», вказано «за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночною діяльністю (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (продажу іпотечного майна)». В іншій частині рішення залишено без змін (а. с. 33-44 т. 1).
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2014 року задоволено позов АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» заборгованість за кредитним договором від 27 лютого 2007 року № 41/02-Ф в розмірі 20 817,99 доларів США, що станом на 03 березня 2014 року еквівалентно 201 922,01 грн, та 2 070468,20 грн. Вирішено питання про стягнення судового збору (а. с. 45-46 т. 1).
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 22 грудня 2015 року заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2014 року змінено в частині визначення розміру пені та зменшено пеню, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з 2 070 468,20 грн до 201 000,00 грн (а. с. 47-51 т. 1).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2016 року заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2014 року в незмінній частині та рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 грудня 2015 року залишені без змін (а. с. 53-56 т. 1).
06 листопада 2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент» укладений договір про відступлення прав вимоги за зазначеним вище договором кредиту (а. с. 63-67 т. 1).
06 листопада 2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент» укладений договір про відступлення прав вимоги за зазначеним вище договором іпотеки, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. за реєстровим № 909 (а. с. 68-72 т. 1).
07 листопада 2019 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 49569927 про реєстрацію права іпотекодержателя за іпотечним договором від 27 лютого 2007 року на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Есаймент»; номер запису 34044784 (а. с. 11 т. 2).
15 листопада 2019 року ТОВ «ФК «Есаймент» повідомило ОСОБА_1 про відступлення прав вимоги за вказаними договорами кредиту та іпотеки (а. с. 61 т. 1).
Обгрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що строк кредитування за кредитним договором від 27 лютого 2007 року № 41/02-Ф закінчився 23 лютого 2012 року з дня пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому банк не мав з цього часу нараховувати проценти та неустойку. Однак загальна сума заборгованості за договором про відступлення права вимоги становить 61 754 993,63 грн та є більшою, ніж склад вимог згідно з договором іпотеки. Оскільки відступлення права вимоги за основним зобов'язанням не відбулось, позивач вважав, що 07 листопада 2019 року державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І.В. не мала права приймати рішення № 49569927 про реєстрацію іпотекодержателя за договором іпотеки за ТОВ «ФК «Есаймент».
Законом України «Про іпотеку» передбачено три форми захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.
У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Отже, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65).
У контексті вибору способу звернення стягнення на іпотечне майно, як способу захисту порушеного права, потрібно враховувати висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 09 липня 2002 року №1 5-рп/2002, яким визначено, що кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.
Установлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2012 року в справі № позов АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» (первісний іпотекодержатель до переуступки прав вимог) задоволено та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 лютого 2007 року № 41/02-Ф ОСОБА_1 у сумі 111 431,36 доларів США, що станом на 16 січня 2012 року еквівалентно 890 314,29 грн, та 1 047 815,04 грн звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що припинило право кредитора на нарахування відсотків за самим кредитним договором у подальшому (відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного за результатами перегляду справи № 202/4494/16-ц).
Наведене дає підстави для висновку, що з урахуванням положень статті 36 Закону України «Про іпотеку», ТОВ «ФК «Есаймент» як новий кредитор не мало права, застосовуючи інший спосіб звернення стягнення, хоча і передбачений договором іпотеки, вдруге звертати стягнення на предмет іпотеки - в позасудовий спосіб. Судове рішення набрало законної сили, передане на виконання до державної виконавчої служби, на час вчинення оспорюваної реєстрації здійснювалось процедура примусового виконання судового рішення.
ТОВ «ФК «Есаймент», звертаючись до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової І.В. із заявою про здійснення державної реєстрації на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , нарахував заборгованість за кредитним договором від 27 лютого 2007 року № 41/02-Ф у розмірі 61 754 993,63 грн, що є більшою сумою, ніж та, яка визначена рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2012 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Харківської області від 01 квітня 2015 року.
Послідовність дій нового кредитора ТОВ «ФК «Есаймент», а саме: звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, в рахунок заборгованості 61 754 993,63 грн грн свідчить про їх недобросовісність та має ознаки зловживання правом.
Застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості після ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (судового способу) порушує принцип правової визначеності, оскільки судовим рішенням на користь первісного кредитора стягнуто заборгованості у сумі 111 431,36 доларів США, що станом на 16 січня 2012 року еквівалентно 890 314,29 грн, та 1 047 815,04 грн (із яких: прострочена заборгованість за кредитом - 146 592,86 грн, що еквівалентно 18 347,50 доларам США; прострочена заборгованість за процентами - 187 417,86 грн, що еквівалентно 23 457,14 доларам США; строкова заборгованість за кредитом - 553 096,70 грн, що еквівалентно 69 225,35 доларам США; строкова заборгованість за процентами - 3 206,87 грн, що еквівалентно 401,37 доларів США; комісія - 19 796,00 грн; пеня за прострочення погашення кредиту - 438 218,60 грн; пеня за прострочення погашення процентів - 532 527,25 грн; пеня за прострочення погашення комісії - 55 973,19 грн; штраф за прострочення повернення кредиту - 1 300,00 грн). При цьому рішенням Апеляційного суду Харківської області від 01 квітня 2015 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2012 року змінено в частині визначення розміру пені та зменшено: пеню за прострочення погашення кредиту - з 438 218,60 грн до 147 000,00 грн; пеню за прострочення погашення процентів - з 532 527,25 грн до 187 000,00 грн; пеню за прострочення погашення комісії - з 55 973,19 грн до 18 000,00 грн. Рішення в частині стягнення штрафу за прострочення повернення кредиту в 1 300,00 грн скасовано, в задоволенні позову в цій частині відмовлено.
Враховуючи викладене, апеляційний суд констатує порушення прав позивача як іпотекодавця проведеною державною реєстрацією права власності нового кредитора на іпотечне майно - трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 в рахунок іншої суми боргу, оскільки іпотекодержатель у цьому випадку вичерпав своє право на задоволення кредиторських вимог в частині права на звернення стягнення на предмет іпотеки, звернувшись із позовом до суду. Право кредитора захищене судовим рішенням, що набрало законної сили та було передане до виконання.
Порушене право іпотекодавця підлягає захисту шляхом скасування державної реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Доводи апеляційних скарг щодо нікчемності правочинів відступлення прав вимоги у зв'язку з різницею між сумою за переданим правом вимоги та рішенням суду на висновки суду щодо необхідності захисту права позивача шляхом скасування державної реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем не впливають.
При цьому апеляційний суд зазначає, що тривале невиконання судового рішення про стягнення заборгованості також є порушенням прав кредитора. При цьому потрібно враховувати, що згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений сторонами строк АТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Есаймент», використало право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд першої інстанції, ухвалюючи рішення від 24 грудня 2012 року.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.
У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Таким чином, у разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 04 липня 2018 року № 14-154цс18.
Отже, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Доводи апеляційної скарги Косарецького В.М. - представника ТОВ «ФК «Есаймент» щодо розгляду справи з порушенням правил підсудності не грунтуються на законі, оскільки згідно з частиною пьятою статті 28 ЦПК України позови про захист прав споживача можуть пред'являтися також за зареєстроованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
ОСОБА_1 зареєстрованиц за адресою: АДРЕСА_2 , що є підсудністю Київського районного суду м. Харкова.
Наведені в апеляційних скаргах інші доводи зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, які ним обгрунтовано спростовано.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки позов задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п.1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Косарецького Володимира Михайловича - представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» та Публічного акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 05 квітня 2021 року.
Головуючий А.В.Котелевець
Судді І.В.Бурлака
В.Б.Яцина