Справа № 953/16003/20
н/п 2/953/711/21
02 квітня 2021 року Київський районний суд м.Харкова у складі:
Головуючого судді - Садовського К.С.,
за участю секретаря - Ворончук Н.А.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
02.10.2020 р. До Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява представника за довіреністю АТ КБ «Приватбанк» Дашко В.М., в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 20821,24 грн., а також судові витрати у розмірі 2102 грн.
В своїй позовній заяві позивач вказує, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н на підставі її заяви від 30.08.2012 року, за якою вона отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява позичальника разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», які викладені на сайті банку, тарифами складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг. Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та Правил надання банківських послуг - позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Оскільки ОСОБА_1 умови кредитного договору в частині погашення кредиту не виконуються - це призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 14.09.2020 року становить 20821,24 грн. з яких: 10958,70 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10958,70 грн. - заборгованість простроченим тілом кредиту; 4308,76 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 5553,78 - нарахована пеня.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 26.10.2020 року було відкрито провадження по даній справі та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судове засідання представник позивача не з'явився, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи без його участі та винесення по справі заочного рішення в разі неявки відповідача.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з'явилась, будучи повідомленою належним чином про час та місце розгляду справи судовими повістками, причини неявки суду не повідомила, ніяких заяв на адресу суду не подавала.
Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача згідно ч.4 ст.223 ЦПК України та, зі згоди позивача, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, вважає, що позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягають частково задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30.08.2012 року між позивачем АТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір № б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно умов якого відповідачу видається кредитна карта, встановлюється кредитний ліміт за платіжною карткою та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» … та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 14.096.2020 року становить 20821,24 грн. з яких: 10958,70 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10958,70 грн. - заборгованість простроченим тілом кредиту; 4308,76 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 5553,78 - нарахована пеня.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Як вбачається з матеріалів справи, у Анкеті-заяві містяться лише анкетні дані відповідача та волевиявлення останньої на отримання кредитної картки.
Більш того, у анкеті - заяві відсутня позначка про отримання відповідачем пам'ятки клієнта, яка складається з Тарифів та основних умов обслуговування та кредитування (а.с.9). Підпис відповідача, який міститься у цьому розділі, підтверджує лише виявлення бажання відповідача на отримання нею однієї з видів картки, запропонованої Банком, проте не свідчить про ознайомлення та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг банку (позначка відсутня). Тобто, позивачем не підтверджено, що відповідач надав свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між ним та банком договір.
Крім того, Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, згідно вимог ст.ст. 207, 1055 ЦК України щодо обов'язкової письмової форми договору кредиту та відповідно до принципу правової визначеності, який реалізований у загальних вимогах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ст. 203 ЦК України, - не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 30.08.2012 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість простроченим тілом кредиту, , а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11.07.2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомлений та погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року (провадження № 14-13цс19) зазначено, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 Цивільного кодексу України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (11.07.2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (05.09.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року (провадження № 14-13цс19), обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
У постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14 Верховний Суд України зазначив, що сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п'яти років відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (стандарт).
У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), що було обов'язковим згідно з частиною першою статті 360-7 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття постанови) відсутнє.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). З огляду на вищенаведене Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року (провадження № 14-13цс19) зазначила про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).
За таких обставин, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, застосовуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи але не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 30.08.2012 року шляхом підписання заяви-анкети.
За таких обставин, вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» сум пені та штрафів суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 30.08.2012 року, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року (провадження № 14-13цс19), з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми пені, відмовивши у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Щодо вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, то суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Так, Велика Палата Верховного Суду 10.04.2018 року у справі №910/10156/17 вказала на існування двох різних значень терміну «користування чужими грошовими коштами». Перше це отримання боржником можливості правомірно платити кредитору борг протягом визначеного часу. Друге значення прострочка грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, однак неправомірно не платить їх.
Велика Палата ВС прийшла до висновку, що наслідком неправомірного користування чужими коштами, тобто прострочки виконання грошового зобов'язання (як договірного так і не договірного), є нарахування процентів річних у відповідності до ч. 2 статті 625 ЦК України. Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати виплату процентів, розмір яких визначено законом або договором за правилами ч. 1 статті 1048 ЦК України.
Враховуючи викладене, визначальним у застосуванні наведених вище норм є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання зобов'язання. До цього моменту можливо нарахування процентів як плати, згідно до частини першої статті 1048 ЦК України, після цього моменту нараховуються проценти річні у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України.
Оскілки у даному випадку кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом є термін дії картки, тобто березень 2023 року, то нарахування відсотків відповідно до вимог ст. 625 ЦК України є неправомірним, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 30.08.2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитом у розмірі 10958,70 грн. та, у зв'язку з вищенаведеним, суд відмовляє в задоволенні позову в іншій частині.
Згідно платіжного доручення від 16.09.2020 року при пред'явленні позову до суду були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 гривень.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 995,72 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 15, 16, 526, 530, 631, 1049, 1050 ЦК України, ст. 12, 19, 42, 81, 89, 141, 263, 265, 274, 279-282, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Акціонерного товариства КБ «ПриватБанк», розташованого за адресою: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, Код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р№ НОМЕР_2 , заборгованість за кредитним договором б/н від 30.08.2012 року в сумі 10958 (десять тисяч дев'ятсот п'ятдесят высым) грн. 70 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» судовий збір в сумі 995 (дев'ятсот дев'яносто п'ять ) грн. 72 коп.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - відмовити.
На рішення суду першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до апеляційного суду Харківської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Апеляційного суду Харківської області протягом 30 днів з дня його складення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відповідно до вимог п.15 Перехідних положень ЦПК України (в ред. з 15.12.2017 року) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.