19 березня 2021
м.Харків
Справа № 639/5640/15-ц
провадження 2/639/4/21
Жовтневий районний суд м.Харкова
у складі: головуючого - судді Єрмоленко В.Б.
за участю секретаря-Міжиріцької А.В.
учасники справи:
представник позивача- ОСОБА_1
представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3
відповідач- ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , яка також є правонаступником ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» про поділ майна , визнання договорів дарування недійсним і удаваним,-
Позивач ОСОБА_5 у червні 2015 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 , третя особа-КП «Харківське міське БТІ» про поділ майна подружжя та визнання права власності на Ѕ частину, посилаючись на те, що з 2004 по 2012 проживав з відповідачем у шлюбних відносинах ( без реєстрації шлюбу), вели спільне господарство та придбали у 2006 квартиру АДРЕСА_1 . Майно побутового призначення розділено рішенням Жовтневого районного суду м.Харкові від 17.12.2012.Договір купівлі-продажу квартири укладено в період сумісного проживання за спільні кошти. ( а.с. 3). В подальшому, ОСОБА_5 уточнив позовні вимоги, залучив до участі у справі співвідповідача ОСОБА_8 -мати ОСОБА_6 і просив визнати недійсним договір дарування зазначеної квартири від 12.09.2009, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_8 , визнати за позивачем право власності на Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , стверджуючи, що не надавав письмової нотаріальної згоди ОСОБА_6 на відчуження квартири і не уповноважував її на вчинення будь-яких правочинів з цією квартирою.Вважає, що при укладенні договору дарування порушені вимоги ст. 215 ЦК України.( а.с. 71).
У жовтні 2016 ОСОБА_5 уточнив позовні вимоги до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 і просив поділити майно подружжя, набуте за час спільного проживання ( без реєстрації шлюбу) з 2004 , додатково визнати за ним право власності на Ѕ частину земельної ділянки, розташованої на території Безруківської сільської ради в АДРЕСА_2 , визнати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_3 , укладений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 удаваним, як вчиненим для приховання договору купівлі-продажу, визнати житловий будинок спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , визнати за ним право власності на Ѕ частину житлового будинку ( а.с. 104).
У травні 2018 ОСОБА_5 уточнив позовні вимоги, залучивши відповідачів-неповнолітню ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - як спадкоємців ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , третіх осіб-Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Публічне Акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк»,посилаючись на те, що рішення Жовтневого районного суду про поділ частини спільного майна подружжя має преюдиціальне значення, цей факт проживання однією сім'ю, як подружжя, не підлягає доказуванню, а тому, як вважає позивач, він має право на поділ всього майна, що придбано за час проживання однією сім'ю з ОСОБА_6 ( а.с. 260).
Відповідач ОСОБА_6 за життя надала до суду письмові заяви разом з документами та зазначила, що всі претензії ОСОБА_5 , 1966 р. народження є, на її думку, надуманими та необгрунтованими і просить звернути увагу на те, що « навіть в період нібито спільного проживання з позивачем, за його твердженнями і нібито ведення спільного господарства», відповідач працювала на заводі « Світло Шахтаря » з 2003 по 2008, а також займалась підприємницькою діяльністю і була зареєстрована як ФО-П, тому у неї вистачало коштів, щоб сплачувати кредит, більшу частину якого також погашала мати ОСОБА_8 після продажу своєї двокімнатної квартири АДРЕСА_4 , тому після погашення кредиту ОСОБА_6 оформила документи на квартиру на матір. Позивач ОСОБА_5 був безробітним та ніякої фінансової участі у виплаті кредиту на квартиру, право власності на половину якої він просить визнати у первісному позові, не приймав. Просила відмовити ОСОБА_5 у позові ( а.с. 41-43).
Представник правонаступника ОСОБА_6 ( померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) -її дочки ОСОБА_2 подав заяву про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що основними вимогами ОСОБА_5 є визнання договору дарування будинку удаваним та визнання недійсним договору дарування квартири, похідними-визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем право власності на Ѕ частину нерухомого майна. Оспорювані правочини укладено 12.12.2008 та 11.08.2009, до суду позивач звернувся за захистом 05.10.2016 та 15.12.2015, тобто після спливу передбачених законом строків, через вісім та шість років. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що під час укладання договору дарування житлового будинку дар був оцінений у 52405 грн. і сторони нотаріально підтвердили безоплатну передачу майна від дарувальника обдарований, дійсність намірів сторін та затвердили, що не приховують ніяких зобов'язань, пов'язаних з договором. Цей будинок планувалось використовувати як місцем спільного проживання позивача з ОСОБА_6 , вони обидва облаштували будинок меблями та іншим побутовим приладдям, тому ОСОБА_6 подарувала належну їй квартиру матері, забезпечив її житлом, частина якого їй раніше належала. Через порушення строків позовної давності вважає, що основні вимоги та відповідно похідні на підставі ст. 266 ЦК України задоволенню не підлягають ( т.2 а.с. 120-124).
В судовому засіданні представник відповідача стверджувала, що дійсно ОСОБА_6 у 2012 році, після розірвання стосунків з ОСОБА_5 , за власною ініціативою задля відсутності будь -яких в подальшому претензій один до одного, звернулась до суду з позовом про поділ всього майна, до складу якого входило майно, що використовувалось у побуті, а саме пральна машина, фотоапарат, холодильник, кухонні меблі, праска, телефон та електром'ясорубка, які придбані за час спільного проживання з відповідачем з 2004 по 2012, при цьому факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу не встановлювався рішенням суду, а тому рішення не має преюдиціального значення для справи про визнання правочинів недійсними, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ. При розгляді справи відповідач ОСОБА_5 погодився з обсягом спільно придбаного майна та проти позову не заперечував і в судове засідання не з'явився.
Відповідач ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно, належним чином, про причини неявки суд не повідомив, правом на подання відзиву на позов не скористався.
Відповідач ОСОБА_4 проти позову в частині визнання договору дарування у 2008 належного йому та дружині будинку АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_6 не заперечував, вказуючи, що на прохання ОСОБА_5 , замість договору купівлі-продажу, оформив на ОСОБА_6 договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями.
3 особа- Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради направив заяву про розгляд справи без участі представника ( а.с. 227, т. 2 а.с. 75).
Представник 3 особи- Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в судове засідання не з'явився, будучи повідомленим про дату і час розгляду справи, своїх пояснень щодо позову не надав.
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 14 .07.2015 відкрито провадження у справі ( а.с. 14).
Задоволена заява позивача про забезпечення доказів , витребувана інвентаризаційна справа на квартиру АДРЕСА_1 , зобов'язано реєстраційну служу Харківського міського управління юстиції надати відомості щодо осіб, за якими зареєстрована квартира на 31.12.2012 та на теперішній час ( а.с. 16).
Ухвалою суду від 16.12.2015 заяву позивача ОСОБА_5 про забезпечення позову задоволено, накладено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_8 ( а.с. 77).
Провадження у справі зупинено до 01.07.2016 до прийняття спадкоємцями спадщини після смерті ОСОБА_8 ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 26.01.2016 ( а.с. 91,93).
Ухвалою суду від 02.12.2016 повернуто ОСОБА_5 заяву про забезпечення позову та накладення арешту на жилий будинок за адресою АДРЕСА_3 з надвірними будівлями, земельну ділянку, що розташована на території Безруківської сільської ради в АДРЕСА_2 , які зареєстровані за ОСОБА_6 ( а.с. 118).
Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_5 в якості співвідповідачів ОСОБА_7 та неповнолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в особі її представника ОСОБА_6 ухвалою суду від 07.07.2017. Також залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради Харківської області (а.с. 156-157).
Ухвалою суду від 04 вересня 2018 року витребувана з Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області копія актового запису про смерть ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 2 а.с.18)
05 листопада 2018 року ухвалою суду провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника або законного представника відповідача ОСОБА_6 , який вибув з процесу у зв'язку зі смертю.
Ухвалою суду від 31 березня 2020 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_5 та витребувані з П'ятої Харківської державної нотаріальної контори відомості зі спадкового реєстру ( заповіти/спадкові договори) щодо спадкоємців, які звернулися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ( т. 2 а.с. 45).
14 квітня 2020 ухвалою суду поновлено провадження у справі , залучено до участі у справі правонаступникавідповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 52-54).
Ухвалою суду від 16 жовтня 2020, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_2 витребувані : у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Коробець О.М. відомості щодо встановлення факту перебування/не перебування ОСОБА_6 у шлюбі на момент посвідчення 23.05.2008 року договору купівлі продажу земельної ділянки, площею 0,20 га, розташованої на території Безруківської сільської ради, АДРЕСА_2 (реєстровий номер 3875), укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , копії заяв про надання згоди чоловіка ОСОБА_6 на здійснення правочину або інших документів, які б вказували на перебування/не перебування ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі на час укладання правочину; у приватного нотаріуса ХМНО Гончаренко Н.Ю. аналогічну інформацію на час посвідчення 08.08.2006 року договору купівлі продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ; у приватного нотаріуса ХМНО Жовнір Я.В. відомості щодо встановлення факту перебування/не перебування ОСОБА_6 в шлюбі на момент посвідчення 22.12.2008 року договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , реєстровий номер договору 5873; договору дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого 12.03.2009 під реєстровим номером 661, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 ( т. 2 а.с. 166).
Судом для дачі особистих пояснень була визнана явка позивача ОСОБА_5 обов'язковою з огляду на специфіку обставин справи, проте позивач свої зобов'язання, встановлені ст. 43 ЦПК України , не виконав та жодного разу в судове засідання не з'явився.
Суд, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приходить до наступного.
ОСОБА_6 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12 з 2000, мають доньку ОСОБА_2 , 2000 року народження ( а.с. 45).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції від 23.09.2015, шлюб ОСОБА_6 з чоловіком ОСОБА_12 розірвано 18.07.2006 ( а.с. 46).
Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_6 працювала з 01.12.2003 по 15.08.2008 в ЗАТ «Виробничий комплекс Світло Шахтаря», звільнилась за власним бажанням . З 26.09.2006 ОСОБА_6 зареєстрована як фізична особа-підприємець. Була зареєстрована в кв. АДРЕСА_4 ( а.с. 47-51).
За договором іпотеки №НАЕЕGК01270003 від 08.08.2006, укладеним між ОСОБА_6 і ЗАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_6 , на забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором від 08.08.2006 по поверненню кредиту у розмірі 29175,41 доларів США, страхових платежів в сумі 4175,81 доларів США, отриманих для придбання житла за адресою: АДРЕСА_1 , передала в іпотеку зазначену трьохкімнатну квартиру загальною пл. 78,4 кв.м., житловою 52,6 кв.м. За інформацією ЗАТ КБ'ПриватБанк» від 19.12.2007 та наданих квитанцій, ОСОБА_6 мала кредит за програмою «Житло в кредит» у розмірі 25 000 доларів, своєчасно погашала тіло і виплачувала відсотки, залишок заборгованості на 2007 складав 3 879,40 доларів США (а.с. 52-55).
Після придбання квартири ОСОБА_6 з донькою ОСОБА_2 зареєстровані з 21.12.2006 у кв. АДРЕСА_1 ( а.с. 56,57).
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 08.08.2006, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гончаренко Н.Ю., вказана квартира належала у частках ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, договору дарування, свідоцтва про право на спадщину. Всі належні частки квартири передані у власність ОСОБА_6 . Продаж вчинено за суму 191900 грн., що еквівалентно 38000 доларам США.До підписання договору продавці отримали від ОСОБА_6 розрахунок за продаж пропорційно часткам квартири ( а.с. 58-60).
При посвідченні договору купівлі-продажу ОСОБА_6 надала 08.08.2006 нотаріусу Гончаренко Н.Ю. заяву, якою підтвердила, що квартира АДРЕСА_6 не перебуває у спільній сумісній власності, на момент її придбання вона в зареєстрованому шлюбі не перебувала і не проживала однією сім'єю з будь-якою особою. В паспорті ОСОБА_6 на стор. 10 запис про реєстрацію шлюбу відсутній.
Судом встановлено, що 25.05.2007 за кредитним договором № 6/4/31/2007/840-К/21, укладеним між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_5 , який мешкав в кв. АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_6 , ОСОБА_5 отримав кредит у сумі 100 000 доларів США строком на 288 місяців ( до 25.05. 2031) на придбання чотирикімнатної квартири АДРЕСА_7 ( а.с. 61-62).
Вказану квартиру позивач ОСОБА_5 до включив до спільного майна, мотивуючи це тим, що з кредитом не мав можливості розрахуватись, надавши у грудні 2020 інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру 21.11.2019 за ТОВ «Фінансова Компанія «Фінрайт» згідно договору про відступлення прав за іпотечним договором від 05.09.2019 і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу). При цьому, ОСОБА_5 за вказаною адресою зареєстрований станом на 14.05.2020 ( т. 2 а.с. 78).
Таким чином, після розірвання шлюбу з чоловіком 18.07.2006, ОСОБА_6 придбала у своїх родичів 08.08.2006 квартиру по АДРЕСА_1 для себе та доньки, а ОСОБА_5 набув 25.05.2007 у власність квартиру АДРЕСА_7 для свого проживання та кожен зі сторін сплачував кредит за своїми особистими зобов'язаннями по погашенню заборгованості.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, на підставі договору дарування від 12.03.2009, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Жовнір Я.В., кв. АДРЕСА_1 перейшла у власність ОСОБА_8 ( матері ОСОБА_6 ) Як вбачається з наданої інформації приватного нотаріуса ХМНО Жовнір Я.В., при посвідченні договору дарування ОСОБА_6 в шлюбі не перебувала, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_2 , виданим 18.07.2006 ВРАЦС Жовтневого районного управління юстиції міста Харкова (т. 2 а.с.58).
ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову Харківського міського управління юстиції 02.01.2016 . Після померлої заведена спадкова справа, в якій міститься заява ОСОБА_6 про відмову від прийняття спадщини за законом на користь онуки спадкодавця- ОСОБА_2 , яка мешкає в кв. АДРЕСА_1 . Спадщину прийняв також син ОСОБА_8 - ОСОБА_7 , оскільки мешкав та був зареєстрований з матір'ю на день її смерті ( а.с. 87,100,101).
Згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку пл. 0,2000га, цільове призначення- для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 належить земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.05.2008, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М. ВКО № 324903 ( а.с. 105,106)
При укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_6 надала нотаріусу заяву, якою стверджувала, що у шлюбі не перебуває, грошові кошти, що витрачаються на придбання земельної ділянки по АДРЕСА_2 не є спільною сумісною власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти ( чи їх частку),витрачені на купівлю зазначеної земельної ділянки ( у тому числі і відповідно до ст. ст. 65, 74 та ст. 97 Сімейного кодексу України) відсутні. Нотаріусом паспорт покупця ОСОБА_6 перевірено, штамп про реєстрацію шлюбу відсутній, цей факт з'ясовано також в усній бесіді зі слів заявниці. Витребувана у нотаріуса копія заяви долучена до матеріалів справи.
За договором дарування, посвідченим 12.12.2008 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Я.В., ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_6 безоплатно житловий будинок АДРЕСА_3 . Згідно договору сторони підтверджують, що безоплатна передача майна від дарувальника обдаровуваній є дійсним наміром сторін, не приховує ніяких зобов'язань обдаровуваної, пов'язаних з цим договором , по відношенню до дарувальника ( п. 4 договору).
У пункті 9 договору сторони ОСОБА_4 і ОСОБА_6 свідчили, що вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину їм роз'яснено нотаріусом. Сторони підтвердили, що цей договір дарування не носить характеру фіктивного або удаваного правочину, не укладено під впливом помилки, насильства чи збігу тяжких обставин. Дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_14 нотаріально засвідченою заявою від 12.12.2008 надала згоду чоловіку на дарування ОСОБА_6 набутого ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі, житлового будинку АДРЕСА_3 ( а.с. 107,108,114).
Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 17.12.2012 задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про поділ майна та визнано право власності за кожним зі сторін на предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку. З тексту рішення вбачається, що ОСОБА_6 обгрунтовувала позов про поділ майна тим, що набула за час спільного проживання з відповідачем з 2004 по 2012 рік пральну машину, цифровий фотоапарат, холодильник, кухонні меблі, праску, електром'ясорубку та телефон. Шлюб між ними не зареєстрований, але вони перебувають у шлюбних відносинах, проживають разом і ведуть спільне господарство. Відповідач в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, з якої випливає, що він проти позову не заперечує та просить розглядати справу без його участі (а.с.4).
Таким чином, ОСОБА_5 не заявляв при розгляді справи, що обсяг майна інший та визнав, що майно, яке придбано в період перебування у шлюбних відносинах з ОСОБА_6 та підлягає розділу зазначено позивачем правильно та обмежується тільки речами звичайної домашньої обстановки та вжитку. Позову про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя та визнання права власності на частину нерухомого майна ним не подавалось.
Представник позивача в судовому засіданні, відмовляючись відповідати на питання щодо участі ОСОБА_5 у придбанні майна, що було зареєстровано або перебуває у власності ОСОБА_6 пояснив, що оскільки сторони проживали у шлюбних відносинах, позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Відповідач по справі ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ( т. 2 а.с. 26). Другою Харківською міською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_6 заведена спадкова справа, із заявою про прийняття спадщини за законом звернулась донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( т. 2 а.с. 48-50).
Статтею 21 Сімейного кодексу України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в зареєстрованому шлюбі не перебували та не є подружжям.
За положеннями статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
З наведеної норми випливає ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї, наявність усталених відносини, що притаманні подружжю, спільне проживання.
Разом з тим, згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
З огляду на те, що ОСОБА_6 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12 до 18.07.2006, це виключає факт проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_5 однією сім' єю з 2004 по липень 2006 . Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 17.12.2012 факт спільного проживання без реєстрації шлюбу сторін, не встановлювався, а тому посилання представника позивача на преюдиційність рішення є помилковим. Крім того, ОСОБА_5 не надав ніяких доказів того, що він в той час не перебував у зареєстрованому шлюбі.
У своїй заяві до суду у відповідь на позов ОСОБА_6 вказувала, що за період « нібито спільного проживання та начебто ведення спільного господарства», не яке посилається ОСОБА_5 , він був безробітним та ніякої фінансової участі у виплаті кредиту на квартиру не приймав, тоді як вона працювала на підприємстві та займалась одночасно підприємницькою діяльністю.
Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що квартира АДРЕСА_1 , набута 25.05.2007 та земельна ділянка по АДРЕСА_2 , придбана 23.05.2008 ОСОБА_6 в період спільного проживання, за спільні кошти в результаті спільної праці та з метою задоволення потреб сім'ї . Не представлено доказів того, що в цей період часу ОСОБА_6 та ОСОБА_5 були пов'язані спільним побутом і мали взаємні права та обов'язки. Навпаки, кожен з них придбав квартиру для свого проживання та самостійно сплачував кредит , що підтверджується тим, що ОСОБА_5 придбану ним квартиру не включив у спільне майно та самостійно , а не спільно приймав на себе зобов'язання по його погашенню. Звертає на себе увагу і той факт, що за Договором купівлі-продажу, посвідченого 18.09.2007 приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко С.Л., позивач ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прийняли у власність у рівних частках кожний незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 9% літ. «А-1» та земельну ділянку( кадастровий № 6311200000:29:026:0026), розміром 0, 0900 га, що знаходиться в АДРЕСА_9 . Грошова сума сплачувалась кожним у рівних частках. Отже, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 витрачались власні кошти на придбання нерухомості і право власності зареєстровано за кожним покупцем ( а.с. 207).
Згідно з частиною четвертою статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Позивачем не доведено факт існування єдиного бюджету з ОСОБА_6 впродовж якого придбана нерухомість, джерело своїх доходів , місце роботи, розмір заробітної плати, та відповідно придбання за спільні кошти квартири та земельної ділянки.Не спростовані позивачем доводи ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_5 не працював, був безробітним та ніякої фінансової участі у виплаті кредиту на квартиру не надавав.
За приписами ч.ч.1, 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Як встановлено судом ,12.03.2009 ОСОБА_6 подарувала матері ОСОБА_8 належну їй кв. АДРЕСА_1 згідно договору дарування , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Жовнір Я.В.
Враховуючи, що зазначена квартира належала ОСОБА_6 на праві власності та придбана нею за власні кошти, а також кредитні, які погашались нею самостійно, що не спростовано в судовому засіданні, при відчуженні квартири вона діяла на умовах і у спосіб, передбачений законом. Квартира не належала на праві спільної сумісної власності іншій особі , а тому не потребувалась згода на право нею розпорядитися.
З огляду на встановлені обставини суд не знаходить правових підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору дарування квартири та визнання права власності на Ѕ частину кв. АДРЕСА_1 , Ѕ частину земельної ділянки по АДРЕСА_2 .
12.12.2008 ОСОБА_6 отримала в дар від ОСОБА_4 , за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Жовнір Я.В., житловий будинок АДРЕСА_3 . Вказаний договір ОСОБА_15 просить визнати удаваним, оскільки, за його твердженнями, сторони договору- ОСОБА_6 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу.
В судовому засіданні ОСОБА_4 , допитаний також і як свідок, за його клопотанням, підтвердив, що він продав будинок за суму 52405 грн., але на прохання ОСОБА_5 , був оформлений договір дарування на користь ОСОБА_6 . При цьому, пояснити мету приховання дійсного наміру ані ОСОБА_4 , ані представник позивача не змогли.
Доводи ОСОБА_5 і ОСОБА_4 суд відхиляє та вважає їх хибними. Позивач не був стороною договору, а тому його нібито присутність при укладенні правочину викликає сумнів. ОСОБА_4 , як дарувальник, не заперечував, що нотаріусом йому роз'яснені вимоги закону щодо змісту договору дарування та він підтвердив, що договір не носить характеру фіктивного або удаваного правочину, а безоплатна передача майна від дарувальника обдаровуваній відповідає дійсному наміру сторін. Його дружина ОСОБА_14 надала згоду на укладення ОСОБА_16 саме договору дарування житлового будинку АДРЕСА_3 .
Положеннями статті 202 ЦК України визначено, що під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.
Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.
Позивачем не доведено, що між сторонами виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування житлового будинку з надвірними будівлями від 12.12.2008 і що дійсне волевиявлення сторін полягало саме у відчуженні ОСОБА_16 на користь ОСОБА_6 будинку за договором купівлі-продажу. Не надано доказів тому для чого необхідно було ОСОБА_16 , а також ОСОБА_6 , як сторонам договору, приховувати свої наміри та замість договору купівлі-продажу укладати договір дарування.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Воля ОСОБА_16 на дарування житлового будинку зафіксована у нотаріально посвідченому договорі дарування, дозвіл на укладання якого надано його дружиною.Укладаючи договір дарування сторони повністю усвідомлювали, що укладають саме договір дарування, а не будь-який інший договір, позивач ОСОБА_5 , не будучи стороною договору не обґрунтував удаваності договору дарування житлового будинку з метою приховання іншого правочину, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та що воля обох сторін одночаснго була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ОСОБА_16 і ОСОБА_6 правочином, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваного договору удаваним, а також похідних вимог про визнання майна спільним майном чоловіка та жінки, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя та визнання права власності на Ѕ частину будинку.
Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності суд наголошує, що позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право.
Виходячи з вимог ст.261 ЦК позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Таким чином, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене , але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (правова позиція, що міститься в постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Приймаючи до уваги, що права або охоронюваний законом інтересОСОБА_5 , про захист якого він звернувся до судуне були порушені та відповідно не підлягають захисту, позовна давність не застосовується.
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 16.12.2015, в порядку забезпечення позову, накладена заборона на відчуження квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_8 .
Згідно ч.9 ст.158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
У відповідності до ч.10 ст.158 ЦПК України, заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду.
Враховуючи, що судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 259, 264, 265 ЦПК України,-
У позові ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , яка також є правонаступником ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради , Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» про поділ майна , визнання договорів дарування недійсним і удаваним- відмовити повністю.
Скасувати заходи забезпечення позову у вигляді накладення заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_8 , вжиті ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 16.12.2015.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони: Позивач- ОСОБА_5 ( ІПН НОМЕР_4 , АДРЕСА_10 );
Відповідачі: ОСОБА_2 ( ІПН НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 );
ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 );
ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_6 , зареєстрований АДРЕСА_11 , прож. АДРЕСА_12 );
3 особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради ( ЄДРПОУ 26489104, м.Харків, вул.Чернишевська, 55);
Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» ( ЄДРПОУ 19017842, м.Київ, вул. Щорса, 7/9).
Повне судове рішення складено 05.04.2021.
СУДДЯ -