ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 квітня 2021 року м. Київ № 640/32687/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Ради Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9)
про визнання протиправними та скасування рішень №45-рд та №47-рд від 02 жовтня 2020 року, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) до Ради Національного банку України (надалі по тексту - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Ради Національного банку України №45-рд від 02 жовтня 2020 року «Про надання оцінки Радою Національного банку України діям ОСОБА_1, першого заступника Голови Національного банку України»;
- визнати протиправним та скасувати рішення Ради Національного банку України №47-рд від 02 жовтня 2020 року «Про порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 , першим заступником Голови Національного банку України».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
До суду представник Національного банку України подав відзив на адміністративний позов, у тексті якого просив закрити провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Ради Національного банку України №45-рд від 02 жовтня 2020 року «Про надання оцінки Радою Національного банку України діям ОСОБА_1, першого заступника Голови Національного банку України».
Вказане клопотання про закриття провадження в частині обґрунтоване тим, що у рішенні Ради Національного банку України від 02 жовтня 2020 року №45-рд відсутнє посилання на статті 147 та 147-1 Кодексу законів про працю України як на підставу для його прийняття. Відтак, висловлення недовіри не є дисциплінарним стягненням, а суд, на думку Національного банку України, при розгляді цієї справи по суті спору не може здійснювати власну оцінку роботи першого заступника Голови Національного банку щодо виконання чи невиконання ним службових обов'язків, порушення тих чи інших правил внутрішнього трудового розпорядку в розумінні саме висловленої недовіри, а також не може бути будь-яким чином переоцінювати позицію членів Ради Національного банку, які проголосувати за висловлення недовіри позивачу.
Вирішуючи клопотання про закриття провадження в частині, суд виходить з наступного.
Статтею 238 Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано питання закриття провадження у справі.
Так, суд закриває провадження у справі:
1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;
2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;
3) якщо сторони досягли примирення;
4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили;
7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб'єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили;
8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria2» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …».
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Абзацом 3 пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у цьому Кодексі термін публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
У той же час, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, вимогами частини 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Суд також враховує, що обґрунтовуючи вимоги щодо незаконності оспорюваного рішення №45-рд від 02 жовтня 2020 року і підстави для його скасування, позивач вказує на перевищення Радою Національного банку України тих повноважень, вичерпний перелік яких наведений у статті 9 Закону України «Про Національний банк України», тобто, посилається на відсутність дискреційних повноважень у цього керівного органу.
Крім того, посилається на відсутність такого виду дисциплінарного стягнення (висловлення недовіри) у Кодексі законів про працю України та у локальних актах Національного банку України, мотивуючи порушення своїх прав тим, що це рішення Ради Національного банку є остаточним щодо позивача і має щодо неї правові наслідки.
Тобто, фактично позивач просить суд перевірити розпорядчий акт індивідуального характеру, прийнятий щодо неї суб'єктом владних повноважень, на відповідність вимогам Конституції України і законів України.
За вказаних вище обставин, суд вважає, що спір у частині оскарження рішення №45-рд від 02 жовтня 2020 року має ознаки публічно-правового, що пов'язано як з особливим статусом відповідача - керівного та колегіального органу - Ради Національного банку України, який здійснив публічно-владні управлінські функції щодо позивача, так і зі змістом прийнятого щодо позивача рішення №45-рд від 02 жовтня 2020 року, який згідно вимог пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України відноситься до юрисдикції адміністративного суду та має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
Вказані обставини також підтверджуються ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року в справі №760/28408/20.
В частині посилання представника Національного банку України на рішення, прийняте Великою Палатою Верховного Суду 27 березня 2019 року в справі №688/3487/16-а, суд зазначає, що спірні відносини, які є предметом спору в межах даної адміністративної справи та відносини, що були предметом розгляду в справі №688/3487/16-а не є аналогічними ні за суб'єктним складом, ні за законодавчою сферою їх врегулювання. Відтак, суд не вбачає підстав для врахування вказаної судової практики при вирішенні клопотання представника Національного банку України.
З урахуванням вище наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 2, 238, 241-246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні клопотання представника Національного банку України про закриття провадження в справі №640/32687/20 в частині - відмовити.
Копію ухвали направити сторонам.
Згідно з частиною 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Відповідно до частини третьої статті 240, частини другої статті 293, статті 294 Кодексу адміністративного України ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Суддя А.Б. Федорчук