26 березня 2021 року справа № 580/181/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, в якому просить:
- визнати дії начальника ГУ Держгеокадастру у Черкаській області Віштака І. щодо ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Цибулівської селищної ради Монастирищенського району Черкаської області за межами населеного пункту, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства - незаконними;
- скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області № 23-11302/14-20-СГ від 25.11.2020, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Цибулівської селищної ради Монастирищенського району Черкаської області за межами населеного пункту, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;
- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Черкаській області (Код ЄДРПОУ: 39765890, вулиця Смілянська, 131, Черкаси, Черкаська область, 18008) задовольнити заяву (клопотання) ОСОБА_1 вх. № Р-13327/0/94-20 від 23.10.2020 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Цибулівської селищної ради Монастирищенського району Черкаської області за межами населеного пункту, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач безпідставно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, оскільки позивач надав на вимогу відповідача усі необхідні документи, натомість отримав рішення про відмову в наданні дозволу.
Позивач вважає, що викладені в рішенні відповідача підстави для відмови в наданні дозволу не передбачені вимогами закону, тому просить суд зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку відповідного проекту землеустрою.
Представник відповідача в письмовому відзиві на позов просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, зазначивши, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є законним та обґрунтованим, оскільки бажана до відведення земельна ділянка входить до складу масиву, який зарезервований для надання учасникам АТО.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру бажана до відведення земельна ділянка орієнтовною площею 2,0000 га входить до складу земельної ділянки площею 4,3714 га в адміністративних межах Цибулівської селищної ради Монастирищенського району Черкаської області, яка є сформованим об'єктом цивільних прав зареєстрована в Державному земельному кадастрі з присвоєнням їй кадастрового номера 7123455500:03:001:1721, з визначеними межами та площею. Отже, підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
На підставі наведеного відповідач вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області із клопотанням вх. № Р-13327/0/94-20 від 23.10.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Цибулівської селищної ради Монастищенського району.
До клопотання додала графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки, завірену копію картки фізичної особи-платника податків та завірену копію паспорта.
Розглянувши подані документи, відповідач видав наказ № 23-11302/14-20-СГ від 25.11.2020 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою», яким відмовив їй в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Цибулівської селищної ради Монастищенського району Черкаської області за межами населеного пункту у зв'язку з відсутністю погодження Хлистунівської об'єднаної територіальної громади стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га у власність в адмінмежах Цибулівської селищної ради Монастищенського району Черкаської області.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 2 ст. 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
При цьому, п. «а» ч.3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Пунктом «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вказана норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 123 ЗК України, за якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із наведених правових норм Земельного кодексу України вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.
Виходячи з аналізу вказаних законодавчих положень, суд приходить до висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Таким чином, позивач, при зверненні до відповідача з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, подав усі необхідні та належні документи, передбачені нормами Земельного кодексу України.
Земельним кодексом України передбачено механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови в цьому, а тому відповідач не мав право відмовляти позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність за наявності поданих та перевірених судом документів.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що із аналізу статей 118, 122 Земельного кодексу України вбачається, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розроблення проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою особі при дотриманні ним вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
Згідно чинного правового регулювання земельних відносин у державі, право розпорядження землями сільськогосподарського призначення відбувається виключно на підставі норм Земельного кодексу України, а тому відповідач з підстав зазначених у наказі протиправно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
При цьому, суд відхиляє посилання представника відповідача на передачу земельної ділянки, бажану до відведення позивачем до комунальної власності Монастирищенської міської ради на підставі рішення останньої від 10.12.2020 №2-1/VIII та наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області №55-ОТГ від 09.12.2020, оскільки ці правовідносини мали місце після видачі оскарженого наказу і жодним чином не впливають на його правомірність.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо обставин, які не покладені основу оскаржуваного наказу.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи, враховуючи, що відповідач не довів правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача вчинити певні дії суд зазначає, що в силу п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Повноваження суду щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, прямо передбачені в ч. 3 ст. 245 КАС України.
В рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, в тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.
При цьому, якщо відповідач втратив повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою бажаною до відведення, останній уповноважений прийняти рішення про відмову в наданні дозволу саме з цих підстав.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій начальника ГУ Держгеокадастру у Черкаській області Віштака І. щодо ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає, що повноваження щодо вирішення питання про надання у власність земельної ділянки належить відповідному уповноваженому органу, тому підписання розпорядчого акту керівником не свідчить про здійснення ним повноважень щодо розпорядження земельними ділянками. Як наслідок, належним способом захисту порушеного права є оскарження наказу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, тому вимоги про визнання дій начальника неправомірними задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Отже, для відновлення порушених прав позивача необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути питання про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 23-11302/14-20-СГ від 25.11.2020 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Цибулівської селищної ради Монастирищенського району Черкаської області за межами населеного пункту.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області (18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, 131, код ЄДРПОУ 39765890) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вх. № Р-13327/0/94-20 від 23.10.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Цибулівської селищної ради Монастирищенського району Черкаської області за межами населеного пункту.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.
Суддя В.В. Гаращенко