05 квітня 2021 року Справа № 480/434/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання «Сумизовнішсервіс» до Головного управління ДПС у Сумській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання «Сумизовнішсервіс» (далі - позивач, ТОВ «НВО «Сумизовнішсервіс») звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ДПС в Сумській області), в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.12.2020 № 00040060703 та № 00040030703.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним. Відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від'ємного значення з ПДВ за серпень 2020р. За результатами перевірки складено відповідний акт перевірки, на підставі якого Головним управлінням ДПС у Сумській області прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень була та обставина, що ГУ ДПС у Сумській області проведеним аналізом даних ЄРПН не встановлено придбання вказаних матеріалів у ТОВ «Глобус Консалт» та контрагентом-постачальником по ланцюгу до товаровиробника ТОВ «Дніпробуд-К». На переконання позивача, спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки господарські операції з його контрагентом є реально здійсненими, направленими на настання правових наслідків, обумовлених ними та підтверджені відповідними документами бухгалтерського обліку. Позивач вважає, що сама по собі наявність податкової інформації та неможливість з'ясування походження товару, який придбавався, по ланцюгу постачання, не можуть бути підставою для неврахування спірних господарських операцій у податковому обліку та, як наслідок, позбавлення права на податковий кредит по ним. З вищезазначених підстав, на думку ТОВ «НВО «Сумизовнішсервіс», позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті обґрунтовано, згідно чинного законодавства та не підлягають скасуванню, просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що під час перевірки на підставі первинних документів та на підставі отриманої інформації встановлено, що протягом періоду з 01.08.2020 по 31.08.2020 року ТОВ НВП «Сумизовнішсервіс» здійснювало придбання виробів з чорних металів від контрагента-постачальника ТОВ «Глобус Консалт». Зазначений платник податків ТОВ «Глобус Консалт» реалізовані заготовки придбавав у ТОВ «ДНІПРОБУД К». Враховуючи широкий спектр зареєстрованих видів діяльності ТОВ «ДНІПРОБУД К» у різних сферах народного господарства, не вбачається можливим здійснення усіх перерахованих вище видів господарської діяльності наявним трудовим ресурсом. Чисельність працюючих у 3 кварталі складала 12 осіб, при цьому середній розмір нарахованої заробітної плати було встановлено на рівні 3344грн. Відсутність достатньої кількості кваліфікованого інженерно-технічного персоналу з високим рівнем оплати праці виключає можливість здійснення механічної обробки металевих виробів. У ТОВ «ДНІПРОБУД К» відсутнє придбання заготовок та можливості для їх виробництва, а також придбання ТМЦ, які можуть бути використані у виробництві заготовки, такі як злитки, ковані або катані заготовки, заготовки з установок непереривної розливки сталі та різноманітні види металопрокату. Проведеним аналізом даних ЄРПН не встановлено придбання вказаних матеріалів ТОВ «Глобус Консалт» та його контрагентом-постачальником ТОВ «Дніпробуд-К». Наявність вищевказаних доказів є свідченням факту нереальності здійснення господарських операцій по ланцюгу постачання, а податкові накладні складені від імені ТОВ «Глобус Консалт» на адресу ТОВ «НВП «Сумизовнішсервіс» в частині реалізації товарів не мають жодної юридичної значимості.
Таким чином, на думку відповідача, податковий кредит щодо придбання у ТОВ «Глобус Консалт» товарно-матеріальних цінностей у серпні 2020 року ТОВ НВП «Сумизовнішсервіс» перевіркою документально не підтверджено. Враховуючи вищевикладене, податковим органом зроблено висновок, що господарські операції з придбання товару (поковки) по ланцюгу постачання не відбувалися, а лише здійснювалося документальне оформлення безтоварних операцій вищевказаними контрагентами - постачальниками з купівлі - продажу товарів, ТОВ НВП «Сумизовнішсервіс» на порушення вимог пп. «а» п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 272822,40грн., в т.ч. за серпень 2020 року на 272822,40грн.
Позивачем подано відповідь на відзив в якому зазначає, що відповідачем не доведено обґрунтованість висновків акту перевірки, позовні вимоги є обґрунтованим, підтверджуються матеріалами справи, не спростовані відповідачем жодними належними та допустимими доказами.
Провадження у справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб. Ухвалою суду здійснено заміну первинного відповідача ГУ ДПС в Сумській області його правонаступником - ГУ ДПС в Сумській області на правах відокремленого підрозділу.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
30.11.2020 ГУ ДПС в Сумській області була проведена позапланова виїзна перевірка підприємства, за результатами якої був складений акт документальної позапланової виїзної перевірки щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від'ємного значення з податку на додану вартість, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи від 30.11.2020 № 1758/18-28-07-03/31548570/90 «Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «НВО «Сумизовнішсервіс».
Під час перевірки податковим органом встановлено, що протягом періоду з 01.08.2020 по 31.08.2020 ТОВ НВП «Сумизовнішсервіс» здійснювало придбання виробів з чорних металів, код УКТ ЗЕД 7326, а саме: заготовка втулки опорної, заготовка поршня, заготовка пристрою пружинного, заготовка тяги, заготовка циліндра від контрагента - постачальника ТОВ «Глобус Консалт», на загальну суму ПДВ 272822,40грн., за період серпень 2020 року, на підставі укладеного договору поставки від 06.07.2020 № ГК/С 06/07/2020.
Податковим органом встановлено, що ТОВ «Глобус Консалт» реалізовані позивачу заготовки придбавав у ТОВ «ДНІПРОБУД К». Перевіряючим встановлено, що згідно зареєстрованих видів діяльності ТОВ «ДНІПРОБУД К» у різних сферах народного господарства, не вбачається можливим здійснення господарської діяльності наявним трудовим ресурсом. Так, чисельність працюючих у 3 кварталі складала 12 осіб, при цьому середній розмір нарахованої заробітної плати було встановлено на рівні 3344 грн. Відсутність достатньої кількості кваліфікованого інженерно-технічного персоналу з високим рівнем оплати праці виключає можливість здійснення механічної обробки металевих виробів ТОВ «ДНІПРОБУД К». У ТОВ «ДНІПРОБУД К» відсутнє придбання заготовок та можливості для їх виробництва, а також придбання товарно-матеріальних цінностей, які можуть бути використані у виробництві заготовки, такі як злитки, ковані або катані заготовки, заготовки з установок непереривної розливки сталі та різноманітні види металопрокату. Проведеним аналізом даних ЄРПН не встановлено придбання вказаних матеріалів ТОВ «Глобус Консалт» та його контрагентом-постачальником ТОВ «Дніпробуд-К». Наявність вищевказаних доказів є свідченням факту нереальності здійснення господарських операцій по ланцюгу постачання, а податкові накладні складені від імені ТОВ «Глобус Консалт» на адресу ТОВ НВП «Сумизовнішсервіс», не підтверджують господарські операції. Таким чином, за висновками перевіряючих, податковий кредит щодо придбання у ТОВ «Глобус Консалт» товарно-матеріальних цінностей у серпні 2020 року ТОВ НВП «Сумизовнішсервіс» перевіркою документально не підтверджено, а тому ТОВ НВП «Сумизовнішсервіс» на порушення вимог пп. «а» п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 272822,40грн., в т.ч. за серпень 2020 року на 272822,40грн.
На підставі висновків акту перевірки ГУ ДПС в Сумській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.12.2020р. № 00040060703, відповідно до якого ТОВ «НВО «Сумизовнішсервіс» зменшено розмір від'ємного значення за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 163 501,00грн.
Також на підставі висновків акту перевірки ГУ ДПС в Сумській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.12.2020р. № 00040030703, відповідно до якого ТОВ «НВО «Сумизовнішсервіс» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 109 321,00грн. та застосована штрафна санкція у розмірі 27 330,25грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Матеріалами справи підтверджується, що під час проведення перевірки встановлено, що предметом перевірки було дослідження первинних документів по операціям позивача з придбання продукції (заготовка втулки опорної, заготовка поршня, заготовка пристрою пружинного, заготовка тяги, заготовка циліндра) у ТОВ «Глобус Консалт» за договором постачання від 06.07.2020 № ГК/С 06/07/2020.
Як зазначено в акті перевірки, податковим органом досліджувалися первинні документи по постачанню продукції та які стосуються спірних господарських операції, про що детально відображено в акті перевірки на стор. 6-21 акту (а.с.13-21), а також надані позивачем до матеріалів справи.
Зокрема, податковому органу було надано на перевірку відповідні договір на постачання товару, укладений між позивачем та ТОВ «Глобус Консалт», специфікації, відповідні акти приймання-передачі технічної документації, рахунки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, податкові накладні, які були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, про що відображено в акті перевірки (а.с.26-49).
Згідно висновків акту перевірки та відзиву на позовну заяву, підставою для висновків податкового органу стало те, що продукція, реалізована ТОВ «Глобус Консалт» по ланцюгу постачання, не має реального джерела походження, відповідні операції неможливо підтвердити стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв'язку з чим ТОВ «Глобус Консалт» та його контрагент «ДНІПРОБУД К» не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна.
Таким чином, на думку податкового органу, господарські операції з придбання товару (поковки) по ланцюгу постачання не відбувалися, а лише здійснювалося документальне оформлення безтоварних операцій з купівлі-продажу товарів його контрагентами-постачальниками, не мають реального характеру, внаслідок чого у ТОВ «Глобус Консалт» за результатами перевірки поданої податкової звітності неможливо встановити об'єкти оподаткування по операціях з придбання та продажу робіт і послуг підприємствам-покупцям та постачальників за спірний період, зазначені взаємовідносини між позивачем і ТОВ «Глобус Консалт» мають безтоварний характер, а угоди між ними не спричинили реального настання правових наслідків.
Суд вважає необґрунтованими доводи ГУ ДПС у Сумській області про здійснення позивачем операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди іншим особам, оскільки наявність податкової інформації по підприємству ТОВ «Глобус Консалт» та по ланцюгу до ТОВ «ДНІПРОБУД К», не може бути підставою для позбавлення позивача права на врахування цих операцій у податковому обліку.
Матеріалами справи підтверджується, що при проведенні перевірки податковим органом були досліджені всі первинні документи позивача, зауваження до їх складання та формування на їх основі податкового кредиту та податкових зобов'язань відсутні.
На виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996) передбачено, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з частинами 1 статті 9 даного Закону № 996 та пункту 1.1 статті 1. пунктів 2.1, 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 № 168/704 (далі - Положення №88), передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до статті 3 Господарського Кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
У підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України зазначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 14.1.231 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Згідно із пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з пунктом 201.14 статті 201 Податкового кодексу України платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.
Пунктом 22.1 статті 21 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Також, згідно зі статтею 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування, крім того, є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Таким чином, витрати для цілей визначення обсягів придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) без податку на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу обсяги придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) без податку на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій для цілей оподаткування податком на додану вартість (податком на прибуток) навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Таким чином, у разі отримання товарів (робіт, послуг), таке підприємство повинно мати підтвердження фактичного здійснення господарських операцій та належним чином складені первинні документи, а саме: видаткові накладні, акти приймання виконаних робіт (наданих послуг), довіреності, що є підтвердженням даного отримання товарів (виконання робіт, послуг), а також є підставою (первинними документами) для оприбуткування даних робіт (послуг).
Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а за змістом п.п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України: г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Згідно із пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Таким чином, первинні документи, які: складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам; такі, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції; не підтверджують придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності; складені з порушенням встановленого законодавством порядку, не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.
Відповідно до вимог п.200.1, ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.
Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.
Як вбачається з матеріалів справи, факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Глобус Консалт» у перевіряємий період підтверджується документально, судом встановлена відповідність даних податкових накладних фактичним обставинам. За результатами дослідження матеріалів справи, судом не встановлено наміру позивача отримати за дослідженим договором поставки інший результат, ніж придбання товару.
Досліджуючи надані позивачем до справи документи, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів відповідачем не надано, судом не встановлено.
При цьому, суд бере до уваги, що доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за цим договором поставки, за правилами ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач до суду не надав.
Судом встановлено, що позивач виконав вимоги ПК України, сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, який, в свою чергу, виконав вимоги п. 201.10 ст. 201 ПК України - видав покупцеві, яким є позивач, належним чином оформлену податкову накладну на визначену та сплачену покупцем суму податку.
Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати податку на додану вартість до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Податковий орган не надав суду безпосередніх доказів і того що вказані операції по придбанню товару мали фіктивний чи безтоварний характер, податковим органом не надані суду докази того, що контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платників податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку.
Оскільки податок на додану вартість є непрямим податком, то обов'язком покупця є сплата податку на додану вартість у ціні товару продавцю товару, а обов'язок утримання такого непрямого податку із вартості проданого товару та перерахування його до бюджету несе продавець такого товару. Обов'язок покупця товару в сплаті непрямого податку завершується із сплатою вартості придбаного товару, обов'язку покупця при включенні сум податку, сплаченого в ціні товару або послуги, до податкового кредиту пересвідчитися у фактичному надходженні таких сум до бюджету та не наділено її відповідними повноваженнями для таких дій. Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності іншої особи.
Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.
Посилання на те, що в товарно-транспортна накладна не містить час навантаження продукції, суд зазначає, що недоліки в документації не свідчать про відсутність господарської операції та не є безумовною підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, що зазначається Верховним судом в постанові № 825/785/16 від 27.02.20. Відповідачем не враховувалося, що для цілей податкового обліку беруться до уваги насамперед економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення відповідних операцій; не було з'ясовано сутність правовідносин, фактично податковим органом досліджено лише зміст власних баз даних щодо податкових накладених контрагента позивача та підприємства, з яким у позивача не було взаємовідносин. Податковим органом не заперечувалося та обставина, що податкові накладні були прийняті контролюючим органом та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних як такі, що відповідають вимогам ст. 201 ПК України. Доказів того, що податковим ораном була проведена перевірка контрагента позивача матеріалами справи не підтверджуються, в акті перевірки такі обставини не відображені.
Згідно вимог ст. ст. 15, 16 ПК України платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Статтею 61 цього Кодексу встановлено, що контроль за правильністю нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів до бюджету здійснюється контролюючим (податковим) органом.
Тобто, обов'язки з контролю за дотримання достовірності та своєчасністю визначення сум податку, за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість контрагентами позивача, відповідно до Закону, покладаються на податкові ограни, а не на позивача.
Дані висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що угода, укладена між позивачем та його конрагентом визнані судом недійсними, а відтак, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 року - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.
Як зазначено вище, згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом. Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
При розгляді даної справи відповідачем не надано суду доказів наявності завідомо умисної мети чи факту спрямованості правочинів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим ч. 1 ст. 228 ЦК України пов'язує визначення порушення публічного порядку, а відтак вважати укладений договір нікчемним згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК у суду достатніх підстав немає.
Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Проте, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, за наведених обставин, суд робить висновок, що позивач має право на відображення цих операцій у податковому обліку та формування податкового кредиту по ним. Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи задоволення позовних вимог позивачу за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Сумській області підлягає відшкодуванню сума судового збору, сплачена при зверненні до суду.
Крім того, стосовно клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України). Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, пов'язаних із розглядом справи, встановлюється на підставі доказів, поданих протягом 5 днів після ухвалення судового рішення. Даною нормою передбачено право подання таких доказів, а не право сторони їх створити протягом 5 робочих днів, зокрема укладати додаткові угоди до основного договору, яким не передбачено розмір та порядок сплати гонорару, така додаткова угода не була укладена сторонами до винесення судового рішення по справі.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
На підтвердження позовних вимог представником надано договір №11/12/20 від 11.12.2020 про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокат надає правничу допомогу пов'язану із наданням консультацій щодо правомірності висновків ГУ ДПС в Сумській області, викладені в акті від 30.11.2020, підготовка, складання та подання позовної заяви про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, що є предметом розгляду даної справи, представництво та захист прав в суді, за надання правничої допомоги позивач сплачує гонорар в розмірі 15000 грн. та гонорар успіху в розмірі 5000 грн., а також надано платіжне доручення №78 від 25.01.2021 про сплату 15000грн. згідно договору №11/12/20 від 11.12.2020 про надання правової допомоги.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
З аналізу статті 134 КАС України, впливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Суд зазначає, що детального опису наданої правничої допомоги щодо виду правничої допомоги, даті та витраченому часі представником позивача не надано, в договорі не зазначено. Дослідивши опис наданих послуг до договору та оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи, ціну позову та значення справи для сторони, враховуючи те, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб, враховує предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, суд приходить висновку, що виходячи з вищевикладеного, розумним, справедливим та співмірним предмету позову призначити позивачу 5000 грн. компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання «Сумизовнішсервіс» до Головного управління ДПС у Сумській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 23.12.2020 № 00040060703 та № 00040030703.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13, код 43995469) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання «Сумизовнішсервіс» (м.Суми, пров.9 Травня,8,кв.43,і.к. 31548570) суму судового збору в розмірі 9042,28 грн. та 5000 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 05.04.2021
Суддя С.М. Гелета