Справа № 420/1306/21
05 квітня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом громадянки Афганістану ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява громадянки Афганістану ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №16 від 26.01.2021р. про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.5 Закону, прийняти рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою суду від 03.02.2021р. відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначила, що вважає наказ незаконним, таким, що не відповідає дійсним обставинам та підлягає скасуванню, оскільки не було повно застосовано обставини, що мають значення для справи. При цьому, позивач вказала, що у заяві про надання захисту викладено усі факти та обставини, через які вона має реальні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у країні громадянської належності Афганістан. Позивач зазначила, що оскільки вона виїжджала із країни походження через побоювання за своє життя та здоров'я, та не підпадає під визначення, перелічені в ч. 6 ст. 5 Закону, на яку відповідач посилається, позивач вважає, що наявні умови, зазначені у п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону, і саме тому її заява про звернення за захистом в Україні, на її думку, не може вважатися необґрунтованою. На підтвердження своїх доводів, позивач зазначила, що у країні Афганістан від 2019 року не вибіркове насилля у провінції і місті Кабул, що підтверджується в актуальній інформації країни походження має місце і на сьогодення, а враховуючи ті викладені обставини які зазначено у заяві про звернення за міжнародним захистом в Україні та враховуючи той факт що вона покинула країну з усією своєю родиною є реальний ризик для життя і здоров'я у разі повернення до Афганістану. За таких обставин, як зазначила позивач, рішення ГУ ДМС України в Одеській області про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованим та підлягає скасуванню.
22.02.2021р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач, зокрема, зазначив, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Зокрема, відповідач вказав, що незважаючи на висловлену потребу у міжнародному захисті, позивач звернулася із заявою про набуття міжнародного захисту лише 05.01.2021р., тобто майже через 11 місяців після того як потрапила на територію України та перебування на території України у якості нелегального мігранта. Також, відповідач зазначив, що з матеріалів особової справи заявника вбачається, що виїзд шукача захисту з Афганістану до України та звернення до ГУ ДМС України в Одеській області обумовлені суто особистими мотивами, потребою у легалізації та бажанням легалізуватись за кордоном, що додатково вказує на відсутність будь-яких погроз. Разом з тим, до 2020 року шукач захисту та її члени родини не мали планів виїзду із Афганістану та її все влаштовувало під час проживання на Батьківщині. Під час проведення процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту заявниця спростувала можливості застосування стосовно неї смертної кари, тортур, нелюдського, або такого, що принижує людську гідність поводження у випадку повернення на Батьківщину. За час перебування особи в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених п. 13 ч. 1 ст. Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» також не встановлено. Отже, як зазначив відповідач, позивачем не доведено, що після повернення до країни громадянської належності вона отримає серйозну шкоду. Відсутні чіткі обставини, які заважали та заважають шукачу захисту повернутися до країни громадянської належності. Безпідставним, на думку відповідача, є посилання позивача на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Афганістану. Інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом. З провідної міграційної практики європейських країн спостерігається, що ситуація в галузі безпеки в Афганістані не є критичною, що створює можливість повернення до країни шукачів захисту, клопотання яких не відповідають встановленим критеріям. У відповідності до інформації по країні громадянської належності, спостерігаються позитивні тенденції щодо перспектив встановлення миру на території Афганістану за участі міжнародних гарантів та посередників. Водночас, з ІКП спостерігаються заходи, що приймаються органами державної влади задля забезпечення стабільної безпекової ситуації та сталого розвитку Афганістану, зокрема, існує можливість для розвитку інфраструктури регіону постійного проживання країни громадянської належності заявниці. Відповідач зазначив також, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань жодними достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять загальний характер і не підтверджують існування можливості того, що позивачу буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі її повернення в країну походження та, як наслідок, свідчать про відсутність умов для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів особової справи повне ім'я позивача - ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , країна постійного проживання - м.Кабул, Афганістан, за віросповіданням - мусульманка (суніт), сімейний стан - неодружена, заручена.
03.02.2020 р. ОСОБА_1 (разом із батьком, матір'ю, братом, сестрою та трьома племінниками батька) виїхала з м.Кабул, Афганістан до м.Москва (Росія), де перебувала один день; 07.02.2020р. прибула до м.Києва (України).
28.04.2020р. була виявлена та затримана разом з членами родини прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» у складі групи осіб при спробі незаконного перетинання державного кордону з України в Словацьку Республіку.
У період з 20.07.2020р. по 19.11.2020р. заявник перебувала у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України через незаконний перетин кордону.
05.01.2021р. ОСОБА_1 звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної міграції ГУДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно зі змісту якої вбачається, що підставою для звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стало: проблеми в Афганістані через які родина позивача разом із нею покинули країну; брата позивача ОСОБА_3 викрали, після сплати батьком коштів його звільнили; усій сім'ї погрожували вбивством.
Наказом Головного управління ДМС в Одеській області №16 від 26.01.2021р., на підставі письмовогор висновку головного спеціаліста відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області Марини Лємєшової стосовно матеріалів особової справи №2021 ОD0006, відмовлено громадянці Афганістану ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту .
Відповідно до зазначеного висновку від 26.01.2021р. міграційною службою було встановлено, що під час зіставлення матеріалів заяви, анкети та протоколів співбесід у матеріалах особових справ батька, матері та сестри були виявлені суттєві розбіжності та протиріччя, які вказують на неправдоподібність наданої інформації щодо переслідування у країні громадянської незалежності. З матеріалів особової справи спостерігається, що заявник не змогла належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в неї ознак, передбачених пп. 1, 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року. Так, твердження шукача захисту носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також, фігурант не змогла повідомити обставини, які б вказували, що причини її виїзду за межі країни громадянської належності пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, особа не надала належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існуванні загрози для її життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину. Елемент ймовірного переслідування з боку представників невідомого угрупування, якими був викрадений брат з метою викупу не приймається територіальним підрозділом ДМС через недостатній ступінь деталізації, характеру подробиць, непослідовність, нелогічність, розбіжності, відсутність документальних доказів. Заявниця не володіє детальною інформацією з приводу того, представниками якого угрупування був викрадений брат, обставин його викрадення та звільнення. Повідомлена інформація щодо ситуації у столиці не повною мірою відповідає дійсності, відповідно до керівництва Європейського офісу питань надання притулку (ЕА80) за країною Афганістан від 2019 року, всі райони провінції Кабул віднесені до категорії підконтрольних уряду або контроль над якими не визначений. У період з 1 січня 2018 року по 28 лютого 2019 року не було зафіксовано випадків переміщення зі столиці, при цьому до міста повернулося 10 430 переміщених осіб. Невибіркове насилля в провінції і місті Кабул має місце, але в заявниці відсутні індивідуальні елементи, що можуть довести наявність істотних підстав вважати, що цивільна особа, яка повернеться на дану територію, зазнає реальної небезпеки заподіяння серйозної шкоди.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011р. №3671-VI.
Відповідно до пунктів 1 та 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 4 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Згідно із ч.1 та ч.5 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Частиною 7 статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту, які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно пунктів 45,66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців (далі - Керівництво), особа яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Відповідно до пункту 195 цього Керівництва, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Отже, особа, яка звертається із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Вказані висновки узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 19.09.2018 року по справі №815/2736/17.
Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до абзацу 5 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Статтею 27 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що до повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції належить прийняття рішень про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.
Згідно ч.ч.2 та 3 ст. 10 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати подання додаткової інформації від уповноважених посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади, які здійснювали розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
Відповідно до п. 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затвердженні наказом МВС України № 649 від 07.09.2011 року, уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом (3671-17): а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону (3671-17) порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Пунктом 2.4 та п. 2.5 згаданих вище Правил, у разі наявності передбачених Законом (3671-17) підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби невідкладно видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. Підставою для видачі зазначеної довідки є відповідне доручення Державної міграційної служби України або, у випадку оскарження в судовому порядку, відмітка (штамп) суду про прийняття позовної заяви, оригінал чи належним чином завірена копія ухвали суду про відкриття провадження у справі, належним чином оформлена судова повістка. Довідка видається строком на два місяці з подальшим щомісячним продовженням її дії на весь час розгляду скарги. Одночасно орган міграційної служби роз'яснює особі порядок реєстрації за місцем тимчасового проживання.
Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про:
- всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування;
- відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди;
- особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
Той факт, що заявник вже був об'єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи 05.01.2021р. ОСОБА_1 звернулась до управління з питань шукачів захисту та соціальної міграції ГУДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно зі змісту якої вбачається, що підставою для звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стало: проблеми в Афганістані через які родина позивача разом із нею покинули країну; брата позивача ОСОБА_3 викрали, після сплати батьком коштів його звільнили; усій сім'ї погрожували вбивством.
Під час анкетування 05.01.2021р. позивач зазначила про те, що в Афганістані війна, вибухи, теракти, викрадення, школи спалювали, було неможливо здобувати освіту. Крім цього, викрали брата та за його викуп батько сплатив 50 000 доларів. Поряд з цим, батькові позивача наказали не звертатись до поліції, а він звернувся та йому через це погрожували. У зв'язку з цим, прийнято рішення виїхати з країни, а брата викрали за 2-3 місяці до виїзду з країни. Разом з тим, заявник вказала, що коли вони перебували у Чернігові то їм розповіли, що в м. Одесі краще аніж у інших містах України. Поряд з цим, заявник вказала, що особисто у неї проблем не було, єдине, що через вибухи та теракти вона не змогла відвідувати школу.
Щодо з'ясування ступені загрози особисто заявнику у разі повернення до країни походження, то в ході співбесід повідомлено, що позивач не зазнавала переслідування за ознаками громадянства, національності, етнічної належності або віросповідання, не була членами жодних політичних, громадських чи інших організацій в країні громадянської належності, переслідувань з боку діючої влади Афганістану не зазнавала.
Протоколом співбесіди від 19.01.2021 року встановлено, що заявнику не загрожуватиме смертна кара, тортури або нелюдське поводження чи покарання в разі повернення на Батьківщину.
Щодо інформації стосовно викрадення брата та погроз батьку, що могли б стати підставою для можливих переслідувань у випадку повернення на Батьківщину, то під час співбесіди від 19.01.2021 року позивачем зазначено, що батько домовився про викуп брата за 50 000 доларів США та, щоб їх здобути він продав золото та автомобілі і йому знадобилось для цього один день, що ставить під сумнів правдивість вказаної інформації.
Поряд з цим, твердження заявника, щодо погроз батьку, носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Так в протоколі співбесіди від 19.01.2021р., позивач не міг чітко зазначити коли саме викрали та повернули її брата додому, скільки осіб приходили до будинку з погрозами батьку та чи взагалі батько відкрив двері особам, які прийшли з погрозами.
Таким чином, заявник не відповідає критерію включення за Конвенцією "Про статус біженців" від 28 липня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року та не має підстав для визнання біженцем відповідно до умов, передбачених п.1 ч. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Також, позивачем не надано жодних доказів та фактів здійснення фізичного насильства, або здійснення будь-якого тиску відповідних органів країни походження, що унеможливлювало б її перебування на території країни походження.
Так, аналіз матеріалів особової справи заявника показує, що територію Афганістану залишено добровільно та свідомо обрано країну вибуття. Тому, стає очевидним той факт, що до органу міграційної служби України вона звернулась виключно з метою легалізації на території України.
Отже, причини, які позивач зазначає щоб залишитись в Україні, не пов'язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Позивач також не підпадає під ознаки особи, яка потребує тимчасового захисту, оскільки в контексті п. 14 ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 18 Закону такими особами є іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту та прибувають на територію України з країни, яка має спільний кордон з Україною, у зв'язку з подіями, зазначеними в пункті 14 частини першої статті 1 цього Закону, а саме внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.
Згідно з Позицією УВКБ ООН Про обов'язки та стандарти доказів у біженців 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Разом з тим, позивач не надав інформацію про реальні чинники, які можуть загрожувати завданням фізичної або моральної шкоди у країні громадянської належності, не обґрунтував та не вказав неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідування за ознаками визначеними Женевською Конвенцією про статус біженця 1951 року та частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Таким чином, з огляду на вищевикладе, суд вважає, що відповідачем належним чином проаналізувало всі подані позивачами відомості про його особу та причини звернення за захистом, і на підставі абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону прийнято правомірне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч. ч.1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.