Справа № 420/14625/20
05 квітня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області) про визнання протиправними та скасування рішень відповідача від 25.09.2020 року №155350006893 та від 03.11.2020 року №155350006893 про відмову в призначені позивачу пенсії за віком та зобов'язання відповідача зарахувати позивачу, до страхового стажу період її роботи з 20.12.1993 р. по 30.08.1999 р. на посаді експедитора на Овідіопольському заводі будівельних матеріалів, та період ведення підприємницької діяльності з 01.02.2003 по 31.03.2004, з 01.02.2005 по 30.04.2005, з 01.08.2005 по 30.11.2005, з 01.03.2006 по 31.08.2006, з 01.04.2007 по 31.08.2007 та з 01.10.2009 по 31.12.2009 роки, а також зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу, пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням страхового стажу 30 років 1 місяць 9 днів - з 26.09.2020 року.
Позивач обґрунтовує позов тим, що вона 17.09.2020 року звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, однак 25.09.2020 року ГУ ПФУ в Одеській області прийнято Рішення №155350006893 про відмову в призначенні пенсії, з підстав відсутності необхідного страхового стажу. 27.10.2020 року позивач повторно звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою про призначення пенсії за віком, однак Рішенням №155350006893 від 03.11.2020 року відповідач повторно відмовив в призначенні пенсії за віком, та вказав, що страховий стаж роботи позивача складає 22 роки 1 місяць. Позивач вказує, що неврахування до її страхового стажу періоду роботи з 20.12.1993 р. по 30.08.1999 р. на посаді експедитора на Овідіопольському заводі будівельних матеріалів, оскільки запис про звільнення завірено печаткою УРСР є безпідставним та протиправним, оскільки в Постанові КМУ №637 від 12.08.1993 року відсутній припис щодо подання додаткових документів на підставі наявності в трудовій книжці печаток УРСР після 24.08.1991 року, з часу набуття незалежності України не існувало та не існує жодного нормативно-правового акту, яким би встановлювались терміни заміни печаток і штампів суб'єктів господарювання з реквізитами УРСР після 24.08.1991 року, а також обставина, що підприємство не змінило свою печатку новою після припинення УРСР, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими.
Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу періодів ведення підприємницької діяльності з 27.01.2003 по 31.12.2003 роки, оскільки відсутня довідка ДПІ про сплату внесків до Пенсійного фонду України, а також періодів ведення підприємницької діяльності з 01.01.2004 р. по 31.03.2007 р., з 01.09.2007 р. по 30.09.2009 р., з 01.01.2010 р. по 31.05.2012 роки, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України в індивідуальних відомостях про застраховану особу, позивач вказує, що згідно довідки головного управління ДПС в Одеській області №21633/П/15-32-53-10-10 від 12.10.2020 року ОСОБА_1 з 01.02.2003 по 31.03.2004, з 01.02.2005 по 30.04.2005, з 01.08.2005 по 30.11.2005, з 01.03.2006 по 31.08.2006, з 01.04.2007 по 31.08.2007 та з 01.10.2009 по 31.12.2009 роки перебувала на спрощеній системі оподаткування (фіксований податок) та сплачувала податок згідно ставки 100,00 грн. на місяць, тобто ці періоди (загалом - 2 роки 3 місяці) відповідач повинен був зарахувати до страхового стажу, оскільки відповідно до підпункту 1 п.3-1 Розділу XV (Прикінцеві положення) Закону №1058 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із ст.26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 01.01.1998 року по 30.06.2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 01.07.2000 року по 31.12.2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільненні від сплати єдиного внеску).
Крім того, позивач вказує, що у розписках-повідомленнях, щодо прийнятих заяв про призначенні пенсії від 17.09.2020 року та від 27.10.2020 року, відповідач встановив строк подання недостатніх (на його думку) документів відповідно до 16.12.2020 року та до 26.01.2021 року, однак не зважаючи на це відповідач до спливу зазначених вище та встановлених ним строків передчасно прийняв спірні рішення про відмову в призначенні пенсії за віком. Позивач вважає вказані рішення є протиправними та просить позов задовольнити у повному обсязі.
Представник ГУ ПФУ в Одеській області надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2020р. по 31.12.2020 р. - не менше 27 років; до досягнення віку, встановленого абзацами 1 і 2 ч.1. ст.26 Закону №1058, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки, 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року, водночас страховий стаж роботи позивача складає 19 років та 1 місяць, що не дає права на призначення спірного виду пенсії. За наслідками розгляду повторної заяви позивача та доданих до неї додаткових документів, відповідачем встановлено, що страховий стаж позивача становить 22 роки 1 місяць. При розрахунку страхового стажу позивача не враховані періоди роботи з 20.12.1993 р. по 30.08.1999 р. на посаді експедитора на Овідіопольському заводі будівельних матеріалів, оскільки запис про звільнення завірено печаткою УРСР; з 27.01.2003 р. по 31.12.2003 р. ведення підприємницької діяльності, оскільки відсутня довідка ДПІ про сплату внесків до Пенсійного фонду України; з 01.01.2004 р. по 31.03.2007 р., з 01.09.2007 р. по 30.09.2009 р., з 01.01.2010 р. по 31.05.2012 р. ведення підприємницької діяльності, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Відповідач вказує, що у трудовій книжці позивача, міститься запис №18 про звільнення, з Овідіопольського заводу будівельних матеріалів який засвідчено печаткою УССР, тобто, печаткою держави, яка на час звільнення вже не існувала, що суперечить нормам чинного законодавства, оскільки відповідно до постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 р. №1427 Україну проголошено 24.08.1991 незалежною демократичною державою. В індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за номером облікової картки №1183485055 будь-яка інформація щодо страхового стажу позивача, його заробітної плати та слати страхових внесків за спірні періоди ведення підприємницької діяльності - відсутня, що підтверджує той факт, що позивачем річні звіти за спірні періоди не подавались та страхові внески не сплачувались, а отже відсутні законні підстави для зарахування до страхового стажу зазначені періоди. Оскільки Індивідуальних відомостей про застраховану особу позивач пенсійному органу не подав, тому відповідна інформація не внесена до системи персоніфікованого обліку відомостей.
Також представник відповідача зазначив, що суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, а тому позовна вимога про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача.
Ухвалою суду від 28.12.2020 року позов залишено без руху.
Ухвалою суду від 05.02.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також вказаною ухвалою зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області в строк для надання відзиву надати до суду належним чином засвідчену копію особової справи ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.09.2020 року звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою про призначення пенсії за віком, до якої додала необхідні документи (а.с.26).
25.09.2020 року ГУ ПФУ в Одеській області прийнято Рішення №155350006893 про відмову в призначенні пенсії (а.с.28). Вказаним Рішенням позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки у позивача відсутній страховий стаж необхідний для призначення пенсії за віком після досягнення віку 59 років 6 місяців, для жінок які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року (починаючи з 01.01.2018 року право на призначення пенсії за віком мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2020 року. по 31.12.2020 року - не менше 27 років) та складає 19 років 1 місяць. До страхового стажу ОСОБА_1 не враховано: періоди роботи позивача з 28.11.1987 р. по 01.12.1993 р. на посаді касира у Тресті громадського харчування Малиновського р-ну, оскільки відсутня інформація про перейменування організації; з 20.12.1993 р. по 30.08.1999 р. на посаді експедитора на Овідіопольському заводі будівельних матеріалів, оскільки запис про звільнення завірено печаткою УРСР; та періоди ведення підприємницької діяльності з 27.01.2003 р. по 31.12.2003 р., оскільки відсутня довідка ДПІ про сплату внесків до Пенсійного фонду України; ведення підприємницької діяльності з 01.01.2004 р. по 31.03.2007 р., з 01.09.2007 р. по 30.09.2009 р., з 01.01.2010 р. по 31.05.2012 р., оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Позивачу для вирішення питання щодо призначення пенсії за віком, зокрема, рекомендовано звернутися до Малиновського відділу обслуговування громадян та надати до 16.12.2020 року уточнюючі та додаткові довідки про стаж роботи та вказано, що право на пенсію позивач набуде у разі підтвердження 27 років страхового стажу, а за наявним страховим стажем роботи 19 років після досягнення 65-ти років.
27.10.2020 року позивач повторно звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою про призначення пенсії за віком, до якої додала необхідні документи (а.с.30).
03.11.2020 року ГУ ПФУ в Одеській області прийнято Рішення №155350006893 про відмову в призначенні пенсії (а.с.32-33). Вказаним Рішенням позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки у позивача відсутній страховий стаж необхідний для призначення пенсії за віком після досягнення віку 59 років 6 місяців, для жінок які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року (починаючи з 01.01.2018 року право на призначення пенсії за віком мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2020 року. по 31.12.2020 року - не менше 27 років) та складає 22 роки 1 місяць. До страхового стажу ОСОБА_1 не враховано: періоди роботи позивача з 20.12.1993 р. по 30.08.1999 р. на посаді експедитора на Овідіопольському заводі будівельних матеріалів, оскільки запис про звільнення завірено печаткою УРСР; та періоди ведення підприємницької діяльності з 27.01.2003 р. по 31.12.2003 р., оскільки відсутня довідка ДПІ про сплату внесків до Пенсійного фонду України; ведення підприємницької діяльності з 01.01.2004 р. по 31.03.2007 р., з 01.09.2007 р. по 30.09.2009 р., з 01.01.2010 р. по 31.05.2012 р., оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Позивачу для вирішення питання щодо призначення пенсії за віком, зокрема, рекомендовано звернутися до Малиновського відділу обслуговування громадян та надати до 26.01.2021 року уточнюючі та додаткові довідки про стаж роботи та вказано, що право на пенсію позивач набуде у разі підтвердження 27 років страхового стажу, а за наявним страховим стажем роботи 22 роки після досягнення 63 років.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст.22 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-XII), пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров'я.
Статтею 12 Закону №1788-XII визначено, що право на пенсію за віком мають: жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року.
Частиною 4 ст.26 Закону №1058-IV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами 1 - 3 цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач на момент звернення з заявою про призначення пенсії досяг пенсійного віку (д.н. 25.03.1961 року).
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, п.1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно п.17 та п.18 Порядку №637, за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в п.17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Згідно п.23 та 24 Порядку документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у ній. При цьому значення трудової книжки як основного документа, що підтверджує пільговий стаж роботи, встановлено Законом №1788-XII (стаття 62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Отже, правова норма ст.62 вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно положень Порядку №637.
Як вбачається з копії трудової книжки Серія НОМЕР_1 , виданої 10.08.1978 року, відносно ОСОБА_1 наявні наступні записи, зокрема: запис №17 - 20.12.1993 рік прийнята на посаду експедитора у відділ постачання на Овідіопольському заводі будівельних матеріалів; запис №18 - 30.08.1999 рік - звільнена по ст.38 КЗпП України (за власним бажанням). При цьому запис про звільнення позивача скріплений печаткою Овідіопольського заводу будівельних матеріалів, Міністерства промисловості будівельних матеріалів УРСР (а.с.36).
Записи в трудовій книжці щодо відомостей про роботу повинні вноситися відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція №58).
Пунктами 1.1 Інструкції №58 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
В пунктах 2.3, 2.4 Інструкції №58 закріплено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд враховує, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд по справі №677/277/17 у постанові від 06.02.2018 року.
Тобто неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист під час вирішення питання призначення пенсії за віком.
Суд зазначає, що надана позивачкою трудова книжка, оформлена згідно з вимогами законодавства, проте, наявна на записі про звільнення від 30.08.1999 року печатка містить запис УРСР (неіснуючої держави).
Разом з тим, відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР від 24.08.1991 року №1427-XII, проголошено 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою.
Тобто, з 24.08.1991 року Українська РСР припинила своє існування та існує самостійна українська держава - Україна.
Суд зазначає, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 року за №643 затверджена Інструкція про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України 28.10.1993 року.
Разом з тим, суд вважає, що використання Овідіопольським заводом будівельних матеріалів печатки старого зразка при заповненні трудової книжки позивача, не є підставою для не зарахування періоду роботи на вказаному підприємстві під час призначення пенсії, оскільки не вчинення підприємством дій для обміну печаток є порушенням безпосередньо вказаного підприємства, яке жодним чином не впливає на факт перебування ОСОБА_1 із вказаним підприємством у трудових відносинах. Засвідчення запису про звільнення печаткою старого зразка, на думку суду, не є достатнім та належним доказом для встановлення факту відсутності трудових відносин між підприємством та позивачкою у спірний період.
Крім того, суд наголошує, що трудова книжка ОСОБА_1 , окрім наявного порушення, оформлена у відповідності до вимог законодавства, містить всі необхідні записи, які вчинені в хронологічному порядку, а також містить посилання на відповідні накази на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи.
Суд звертає увагу, що наявні у документах на підтвердження трудового стажу формальні неточності, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25.04.2019 року по справі №593/283/17.
Таким чином, неврахування періоду роботи позивача з 20.12.1993 року по 30.08.1999 рік є непропорційним наявному порушенню ведення записів у трудовій книжці.
Щодо періоду роботи ОСОБА_1 з 28.11.1987 р. по 01.12.1993 р. на посаді касира у Тресті громадського харчування Малиновського р-ну, про неврахування якого вказано в Рішенні №155350006893 про відмову в призначенні пенсії від 25.09.2020 року, суд враховує, що в Рішенні ГУ ПФУ в Одеській області Рішенні №155350006893 про відмову в призначенні пенсії від 03.11.2020 року про неврахування вказаного періоду роботи позивача відсутні посилання, а страховий стаж за підрахунками відповідача становить 22 роки 1 місяць, замість 19 років 1 місяця вказаних раніше в Рішенні №155350006893 від 25.09.2020 року. Таким чином суд доходить висновку, що період роботи позивача з 28.11.1987 р. по 01.12.1993 р. врахований до її страхового стажу.
Щодо неврахування відповідачем до страхового стажу позивача періоди ведення підприємницької діяльності, суд зазначає таке.
Фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню (п.2 ч.1 ст.11 Закону №1058-IV).
Пунктом «б» ч.1 ст.3 Закону №1788-XII закріплено схоже положення, відповідно до якого право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом: особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Пунктом «а» ч.3 ст.56 Закону №1788-XII, передбачено, що до стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ч.1, 2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Водночас п.3-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV передбачено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із ст.26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Згідно з п.4 Порядку №637, час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток №1).
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 почала здійснювати підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець з 27.01.2003 року (а.с.44, 45) та до 31.01.2003 року перебувала на загальній системі оподаткування (а.с.43).
Згідно інформації ГУ ДПС в Одеській області, викладеної в листі №21633/П/15-32-53-10-10 від 12.10.2020 року (а.с.43) позивач з 01.02.2003 року по 31.03.2004 року перебувала на спрощеній системі оподаткування (фіксований податок) та сплачувала податок згідно ставки 100,00 грн. на місяць.
З огляду на викладені вище положення, період ведення підприємницької діяльності позивача на спрощеній системі оподаткування (фіксований податок) з 01.02.2003 року по 31.12.2003 року повинен зараховуватися до стажу ОСОБА_1 виключно на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а тому суд відхиляє доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, що для зарахування до страхового стажу періоду з 01.02.2003 року по 01.01.2004 року позивач повинен надати відомості про сплату страхових внесків з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд не погоджується з доводами позивача, що періоди з 01.01.2004 р. по 31.03.2004 р., з 01.02.2005 р. по 30.04.2005 р., з 01.08.2005 р. по 30.11.2005 р., з 01.03.2006 р. по 31.08.2006 р. повинні зараховуватися відповідачем до страхового стажу виключно з тієї підстави, що вона перебувала на спрощеній системі оподаткування (фіксований податок) та сплачувала податок згідно ставки 100,00 грн. на місяць, оскільки з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до стажу осіб за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску). Водночас, суд звертає увагу позивача, що періоди з 01.04.2007 р. по 31.08.2007 р. та з 01.10.2009 р. по 31.12.2009 р. ГУ ПФУ в Одеській області включені до страхового стажу останньої, так як за вказані періоди були сплачені страхові внески, що вбачається з Індивідуальних відомостей про застраховану особу, форми ОК-5 (а.с.37-39).
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження сплати позивачем страхових внесків до Пенсійного фонду України за періоди з 27.01.2003 р. по 31.01.2003 р., 01.01.2004 р. по 31.03.2007 р., з 01.09.2007 р. по 30.09.2009 р., з 01.01.2010 р. по 31.05.2012 р., суд доходить висновку, що відповідачем правомірно не враховано такі періоди до страхового стажу позивача.
Враховуючи вищевикладене, та неврахування відповідачем усіх обставин при прийнятті рішень №155350006893 від 25.09.2020 року та №155350006893 від 03.11.2020 року про відмову в призначенні пенсії суд доходить висновку, що такі Рішення ГУ ПФУ в Одеській області є протиправними, необґрунтованими та підлягають скасуванню.
Крім того, з урахуванням викладеного, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 20.12.1993 р. по 30.08.1999 р. на посаді експедитора на Овідіопольському заводі будівельних матеріалів, та період ведення підприємницької діяльності з 01.02.2003 р. по 31.12.2003 р.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу, пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 26.09.2020 року, суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст.13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 р., кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору ст.13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 р., а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року по справі №21-87а13.
При таких обставинах по цій справі суд не може перебирати повноваження органу Пенсійного фонду щодо призначення позивачу пенсії.
Згідно з ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Враховуючи той факт, що суд не може підміняти орган Пенсійного фонду, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам вперше, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде саме зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.09.2020 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем до суду надано квитанції №ПН2026 від 21.12.2020 року, №ПН1866 від 25.01.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у загальному розмірі 1681,60 грн.
Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути на її користь суму сплаченого нею судового збору у розмірі 840,80 грн. з ГУ ПФУ в Одеській області.
Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246, 255 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155350006893 від 25.09.2020 року та №155350006893 від 03.11.2020 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 20.12.1993 року по 30.08.1999 року на посаді експедитора на Овідіопольському заводі будівельних матеріалів, та період ведення підприємницької діяльності з 01.02.2003 року по 31.12.2003 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.09.2020 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 840,80 грн. сплачені по квитанції №ПН2026 від 21.12.2020 року.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іванов Е.А.