Справа № 420/2605/21
05 квітня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул..Канатна,83, м.Одеса, 65107), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (вул.Садова,1-А, м.Одеса, 65023) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, у якому позивач просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи: 20987385) щодо відмови ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) у поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 18 021 (вісімнадцять тисяч двадцять одну) гривні 30 копійок при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири №657 від 04 серпня 2020 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи: 20987385) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи: 37607526) подання про повернення ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) суми сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 18 021 (вісімнадцять тисяч двадцять одну) гривні 30 копійок при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири №657 від 04 серпня 2020 року;
встановити для Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи: 20987385) строк для надання суду звіту про виконання судового рішення протягом 30 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Оскільки ОСОБА_1 придбаває квартиру вперше, то він підпадає під дію пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», з чого слідує, що він звільняється від сплати 1-го %, від вартості об'єкта нерухомості, на обов'язкове державне пенсійне страхування. 08.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з проханням повернути помилково сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 % від вартості об'єкту нерухомого майна в сумі 18 021 (вісімнадцять тисяч двадцять одну) гривні 30 копійок, шляхом формування та направлення до Управління державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області відповідного подання. Проте листом від 15.09.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовило позивачу у поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 % від вартості об'єкту нерухомого майна, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 01.03.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представник відповідача 22.03.2021 року за (вхід.№14219/21) надав до суду відзив щодо відмови позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі пославшись на те, що позивачем не надано жодних доказів того, що він придбав житло і перебувала в черзі на одержання житла або придбала житло вперше. Також, звертає увагу на те, що повернення зазначеного збору здійснюється Державною казначейською службою за поданням органу Пенсійного фонду України. Враховуючи, що органи Пенсійного фонду України не володіють інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, таке подання може бути сформовано лише за наявності документального підтвердження компетентного органу, який би володів інформацією щодо прав на нерухоме майно. Зазначивши, що з 01.01.2020 функціонує Державний реєстр прав на нерухоме майно як єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав. Зазначений Реєстр включає в себе відомості про зареєстровані лише після 01.01.2013 року речові права, що були внесені до Реєстру прав власності на нерухоме майно, а тому не є повним реєстром щодо прав на нерухоме майно. Таким чином, надати позивачу подання на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 18 021,30 грн неможливо.
Представник Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області 15.03.2021 року за (вхід.№12569/21) надав до суду пояснення, в яких зазначено, що відповідно до гл.8 ч.2 ст. 45 Бюджетного кодексу України казначейство; України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та; за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Відповідно до п. п. 2, 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановив наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу з розстрочкою платежу № 657 від 04.08.2020 року прийнято у приватну власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Продаж вчинено за 1 805 374 гривні 68 копійок.
Згідно квитанції №239 від 04.08.2020 року, ОСОБА_1 сплачено збір в розмірі 1%, від вартості об'єкта нерухомості, на обов'язкове державне пенсійне страхування, в сумі 18 021 гривні 30 копійок.
08.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з проханням повернути помилково сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості об'єкту нерухомого майна в сумі 18 021 гривні 30 копійок при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири №657 від 04.08.2020 року, шляхом формування та направлення до Управління державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області відповідного подання.
Листом від 15.09.2020 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовило ОСОБА_1 у поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 % від вартості об'єкту нерухомого майна. При цьому зазначивши, що повернення зазначеного збору здійснюється Державною казначейською службою за поданням органу Пенсійного фонду України. Повідомляємо, що органи Пенсійного фонду України не володіють інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, тому таке подання може бути сформовано лише за наявності документального підтвердження компетентного органу, який би володів інформацією щодо прав на нерухоме майно. Враховуючи, що позивачем не надано жодного підтвердженая того, що ОСОБА_1 придбав житло вперше, - вимушені відмовити в наданні подання на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 18021,30 грн.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.9 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» №400/97-ВР від 26.06.1997 року (далі - Закон №400/97-ВР), платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом 8 частини 1 статті 2 Закону №400/97-ВР передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом №400/97-ВР врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1740 від 3 листопада 1998 року (далі - Порядок №1740).
Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку №1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до пункту 15-3 Порядку №1740, нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Як було встановлено судом, факт придбання позивачем квартири у власність підтверджується договором купівлі-продажу з розстрочкою платежу № 657 від 04.08.2020 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що при нотаріальному посвідченні договору, згідно квитанції №239 від 04.08.2020 року, ОСОБА_1 сплачено збір в розмірі 1%, від вартості об'єкта нерухомості, на обов'язкове державне пенсійне страхування, в сумі 18 021 гривні 30 копійок.
У даній справі, будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна придбаного за договорами купівлі-продажу та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
Посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу у поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими, з огляду на наступне.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні дійсно відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
Проте, у постанові від 03 липня 2018 року (справа №819/33/17) Верховний Суд дійшов правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію.
У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №813/1126/17 та у постанові Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №813/1514/17.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 відсотка від вартості придбаного нерухомого майна позивачем сплачено помилково, за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж. А тому, кошти в сумі 18 021 (вісімнадцять тисяч двадцять одну) гривні 30 копійок, сплачені при нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу вперше придбаного житла, підлягають поверненню.
У свою чергу, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №787 від 3 вересня 2013 року (далі - Порядок №787).
Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15 квітня 2015 року, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог та, як наслідок, про необхідність зобов'язання відповідача сформувати та подати до територіального органу Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 , суми сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири у розмірі 18 021 (вісімнадцять тисяч двадцять одну) гривні 30 копійок.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд зазначає, що відповідачем не спростовано доводів позивача щодо первинного придбання ним житла та не надано суду жодних належних і допустимих у розумінні статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України доказів, які б підтверджували відсутність у позивача права на пільгу у вигляді звільнення від сплати вказаного збору у зв'язку з придбанням житла вперше.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, при вирішенні цієї справи суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (PincovdandPine v. TheCzechRepublic), Ґаші проти Хорватії (Gashiv. Croatia), Трго проти Хорватії (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу належного урядування, згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Щодо позовної вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов'язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
За наведених обставин адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст.139,241-246,263 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул..Канатна,83, м.Одеса, 65107), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (вул.Садова,1-А, м.Одеса, 65023) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи: 20987385) щодо відмови ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) у поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 18 021 (вісімнадцять тисяч двадцять одну) гривні 30 копійок при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири №657 від 04 серпня 2020 року;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи: 20987385) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи: 37607526) подання про повернення ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) суми сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 18 021 (вісімнадцять тисяч двадцять одну) гривні 30 копійок при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири №657 від 04 серпня 2020 року;
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул..Канатна,83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 908,00 грн.
Врешті позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко