справа№380/11916/20
29 березня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі - Франківський відділ соціального захисту ДГП ЛМР, відповідач) з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Личаківського відділу соціального захисту населення Львівської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Личаківський відділ соціального захисту населення Львівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
При обґрунтуванні позовних вимог позивач наголошував, що є учасником бойових дій, відтак, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Однак, відповідач виплатив вказану допомогу у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112 “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань” на підставі п. 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України. Позивач зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України окреме положення п. 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15, та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Отже, вищевказаним рішенням Конституційного Суду України було відновлено дію ч. 5 ст. 12“Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у редакції Закону України від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала, зокрема,що до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою від 21.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
Відповідач позову не визнав. 15.03.2021 подав заперечення (вх. № 16212), у якому зазначив, що розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік визначався у порядку, встановленому Постановою № 1120. Сума вказаної допомоги у 2020 була перерахована управлінням соціального захисту населення за місце військової служби отримувача допомоги для подальшої виплати згідно списків військової частини. Крім того, відповідач повідомив, що Департаментом соціального захисту населення Львівської ОДА було скеровано лист до Міністерства соціальної політики України, як головного розпорядника коштів відповідно до Закону України “Про державний бюджет на 2020 рік” стосовно можливості передбачення відповідних видатків щодо виплати ветеранам війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни разової грошової допомоги до 05 травня передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.03.2020 №3-р/2020. На підставі наведеного, відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю. Крім того, просив з'ясувати причини пропуску позивачем строку позовної давності.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строк звернення до адміністративного суду, то суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 3 цієї статті визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд наголошує, що представник позивача 18.11.2020 звертався до відповідача із адвокатським запитом, у якому просив провести перерахунок та виплату разової грошової допомоги до 5 травня, виходячи із розміру п'яти мінімальних пенсій за віком. Однак, відповідач листом від 20.11.2020 № 260307-6926 відмовив позивачу у перерахунку разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік.
Таким чином, суд зазначає, що позивач про порушення свого права на перерахунок разової грошової допомоги до 5 травня дізнався з листа відповідача від 20.11.2020 № 260307-6926.
Враховуючи те, що позовна заява надійшла до суду 15.12.2020, а про порушення відповідачем свого права на перерахунок разової грошової допомоги до 5 травня позивач дізнався з листа відповідача від 20.11.2020 № 260307-6926, суд дійшов висновку, що позивач звернувся з вказаним позовом в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , та, відповідно, має право на пільги, передбачені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
З матеріалів справи видно, що у 2020 році відповідачем виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік в сумі 1390,00 грн.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Пільги учасникам бойових дій встановлені ст. 12 вказаного Закону.
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 статтю 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" було доповнено ч. 4такого змісту:
“Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Пунктом 20розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” згадану вище норму права викладено в такій редакції:
“Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України”.
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008зміни, внесені підп. “б” підп. 2 п. 20 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” було визнано неконституційними.
В подальшому Законом України від 28.12.2014 №79-VІІІ “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” (який набрав чинності 01.01.2015)розділ VІ “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей12,13,14,15та16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч.1 ст. 17-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених ст. 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Кабінетом Міністрів України кожного бюджетного року приймалися відповідні постанови з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112 “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” (далі - Постанова №112) встановлено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (надалі також - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (надалі також - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам п. 47 ч.1ст. 2 Бюджетного кодексу України (надалі також - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат). Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції (є неконституційним), окреме положення п. 26розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України вказав у вищезазначеному рішенні, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення п. 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, що суперечить принципу верховенства права, закріпленому уст. 8 Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 18.12.2018 № 12-р/2018 уже наголошував, що “забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них ч.1 ст. 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України та членів їхніх сімей згідно з ч.5 ст. 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави” (абз. 9 п. 6 мотивувальної частини).
Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України” (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський Cуд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
За положеннями ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020окреме положення п. 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України визнане неконституційним, відтак, воно втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним судом України даного рішення.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 відновлено дію ч.5 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”у редакції Закону України №367-XIV, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Отже, з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку і розмірі, що передбачені редакцією Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 №367-ХІV, і які передбачали розмір допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові № 112 установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 1390,00 грн., тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено ч.5 ст. 12 вказаного Закону.
Отже, на час виплати позивачу у 2020 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”та Постанова № 112.
Виходячи із визначених у ч.4 ст. 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учаснику бойових дій у 2020 році слід застосовувати не Постанову № 112, а Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” як такий, що має вищу юридичну силу.
Щодо доводів відповідача, викладених у запереченні про те, що управління здійснює лише виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, але не являється головним розпорядником коштів, оскільки таким є Міністерство соціальної політики, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 17-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №423, Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.
Згідно із підп. 41 п. 4 вказаного Положення Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Відповідно до абз. 1, 2 п. 1 Постанови №112 Міністерство соціальної політики виплати організовує шляхом перерахування коштів структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
Пунктом 2 Постанови № 112 установлено забезпечити подання до 23.03.2020 районним органам соціального захисту населення переліків осіб, які мають право на отримання грошової допомоги: Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Національною гвардією, Національною поліцією, Державною податковою службою, Державною митною службою, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Міністерством юстиції, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державною спеціальною службою транспорту, Офісом Генерального прокурора, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями, підприємствами, установами, організаціями - щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України; Пенсійним фондом України - щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах.
Таким чином, Міністерство соціальної політики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які і здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.01.2021 при розгляді зразкової справи № 440/2722/20 дійшла висновку, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги.
Отже, оскільки у 2020 року разова грошова допомога до 5 травня була виплачена позивачу Личаківським відділом соціального захисту ДГП ЛМР, то саме він і є належним відповідачем у справі.
Щодо розміру належної позивачу допомоги, то суд зазначає, що виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу, як учаснику бойових дій, здійснив відповідач в розмірі 1390,00 грн., що не заперечувалося сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-ІVмінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким законом є Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Так, статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” установлено в 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року 1638 гривень.
Водночас, як уже зазначалося, з 27.02.2020 позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня як учасник бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, що становить 8190,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що саме Личаківським відділом соціального захисту ДГП ЛМР вчинено протиправні дії щодо нарахування та виплати позивачу разової грошової допомоги у меншому розмірі, що свідчить про порушення його прав на отримання цієї допомоги у належному розмірі.
Таким чином, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Личаківського відділу соціального захисту ДГП ЛМР нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 по справі №440/2722/20, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, що є зразковим рішенням для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, тобто в аналогічних спорах.
Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Враховуючи вищевикладене, а також висновки Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наслідком розгляду справи, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку позов задовольнити повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Щодо витрат на правову допомогу, то суд зазначає наступне.
Позивач у прохальній частині позовної заяви просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати, а саме витрати на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн.
Суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч.3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України” та від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсацію витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З матеріалів справи вбачається, що професійну правову допомогу позивачу надавало Адвокатське об'єднання “Мицик і Партнери” (адвокат Розман В.С., свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю від 04.10.2019 серія ЛВ №001725) на підставі договору про надання правової допомоги від 18.11.2020.
Вид наданих позивачу послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджується актом виконаних робіт від 10.12.2020.
Згідно з вказаним актом позивачу надано наступні послуги: вивчення наданих документів, надання консультацій та узгодження позиції щодо соціальних виплат, опрацювання нормативно - правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, підготовка звернення до відповідача про перерахування одноразової допомоги, опрацювання відповіді відповідача, тривалість 30 хв.; складання позовної заяви та оформлення додатків до позовної заяви, тривалість 30 хв., що в загальному становить 1 год.
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить вартість 1 години - 1000,00 грн.
На підтвердження оплати послуг за правову допомогу згідно з договором про надання правничої допомоги від 18.11.2020 позивач надано квитанцію № 0.0.1936529165.1 від 10.12.2020 на суму 1000,00 грн.
Аналізуючи надані на підтвердження понесення позивачем витрат докази на обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що такі витрати підтверджуються матеріалами справи, а їх вартість сплачена відповідно до квитанції № 0.0.1936529165.1 від 10.12.2020.
Відповідач жодних заперечень щодо невідповідності обсягу наданих робіт чи відсутності доказів сплати за надані послуги у відзиві на позовну заяву не зазначив.
Суд таких також не встановив.
Таким чином, враховуючи наведене, суд дійшов висновку стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на професійну правову допомогу в сумі 1000,00 гривень.
Керуючись ст.ст. 2, 19-20, 22, 25-26, 73-77,139, 244- 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Личаківського відділу соціального захисту населення Львівської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Личаківський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 26180956, місцезнаходження: 79017, м. Львів, вул. К.Левицького, 67) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 26180956, місцезнаходження: 79017, м. Львів, вул. К.Левицького, 67) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) 1000 (одну тисячу) гривень рівно судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 05.04.2021.
Суддя Потабенко В.А.