05 квітня 2021 року справа №320/11627/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Таращанської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Таращанської міської ради Київської області, у якому просить суд:
1. Визнати пункт 10.1. Рішення Таращанської міської ради Київської області № 1073-76- VII від 28 липня 2020 року - протиправним.
2. Скасувати пункт 10.1. Рішення Таращанської міської ради Київської області № 1073- 76-VII від 28 липня 2020 року.
3. Зобов'язати Таращанську міську раду Київської області розглянути клопотання ОСОБА_1 про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 : землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Позивач вважає підставу у наданні відмови в задоволенні клопотання в порядку статті 118 Земельного кодексу України «Про набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності» з підстав, що на даний час розробляється Генеральний план м. Тараща Київської області, відповідно до вимог чинного законодавства, яким передбачено уточнення та включення даного масиву в межі населеного пункту м. Тараща, надуманою, формально та незаконною.
Крім того вважає, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на те, що розробляється Генеральний план м. Тараща Київської області є протиправною та такою, що порушує право позивача, оскільки відповідач не зазначив чітких підстав відмови у виділенні та наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, визначених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Ухвалою суду від 27 листопада 2020 року провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників у судове засідання. Запропоновано відповідачу подати відзив проти позову у десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали. Однак на день розгляду справи, відповідач своїм правом на подання відзиву проти позову не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на таке.
13 липня 2020 року, в порядку статті 118 Земельного кодексу України, адвокатське об'єднання «Казачук та партнери» в інтересах Позивача звернулися до Відповідача із клопотанням,яким просили:
1. Забезпечити реалізацію визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 : землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га;
2. Надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки по АДРЕСА_1 (картографічні матеріали якої долучено до даного клопотання): землі житлової та громадської для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га;
3. Розглянути вищенаведені питання на сесії ради у встановлений законодавством місячний термін з прийняттям об'єктивного та обгрунтованого рішення.
4. Повідомити у встановленому законом порядку і строки про прийняте рішення, шляхом направлення на адресу належним чином посвідченої копії рішення сесії ради.
Документи відповідно до положень Земельного кодексу України були додані до клопотання, зокрема: копія паспорту громадянина України та ідентифікаційного коду, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Суд звертає увагу на те, що графічні матеріали, які містилися у клопотанні Позивача, а саме «Схема південно-західного масиву в м. Тараща», були отримані від Виконавчого комітету Таращанської міської ради Київської області листом від 06.04.2020 р. № 388, в якому Таращанська міська рада надала інформацію щодо вільних земельних ділянок.
Пунктом 10.1. Рішення Таращанської міської ради від 28.07.2020 р. № 1073-76-VII «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», Позивачу відмовлено у виділенні земельної ділянки по АДРЕСА_1 , землі житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0.08 га для безоплатної передачі у власність із земель комунальної власності та наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд
Підставою для відмови Відповідач вказав, що на даний час розробляється Генеральний план м. Тараща Київської області, відповідно до вимог чинного законодавства, яким передбачено уточнення та включення даного масиву в межі населеного пункту м. Тараща.
Вважаючи, що рішення відповідача у частині відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є незаконним, порушує права та законні інтереси, оскільки створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання щодо отримання земельної ділянки у приватну власність, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку правомірності зазначеного рішення, суд зазначає наступне.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України.
Пунктом «б» частини 1 статті 81 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Пунктом «в» частини 3 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема щодо регулювання земельних відносин.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами закріплений у статті 118 Земельного кодексу України.
Відповідач, розглянувши моє клопотання, вчинив протиправні дії та прийняв незаконне рішення про відмову в задоволенні мого клопотання з підстав не передбачених статтею 118 Земельного кодексу України.
Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у Земельному кодексі Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17.
Важливо звернути увагу, що частиною 8 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується. Станом на сьогодні є діючий Генеральний план м. Тараща, відповідно до якого вже передавалися Відповідачем земельні ділянки на вказаному масиві міста громадянам.
Отже, посилання відповідача на те, що на даний час розробляється Генеральний план м. Тараща - є безпідставним.
Як передбачено частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише па підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач прийняв рішення без врахування всіх доданих до клопотання матеріалів, зокрема графічних зображень, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, суд вважає, що відповідач діяв не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить Конституцією та законам України.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування".
Принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Окрім того, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідної до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, або ні. Таким чином, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними. Зазначена правова позиція щодо дискреційних повноважень суб'єктів владних повноважень узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.02.2019 року у справі № 818/1903/17 (№ К/9901 /50071/18).
Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про падання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130.
Суд звертає увагу, що для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачем виконано усі умови, визначені законом. Тому на етапі, коли особа у порядку, визначеному статтею 118 ЗК України, звернулась до міської ради із заявою, у якій вказала бажане місце розташування земельної ділянки і додала до заяви відповідні графічні матеріали, єдиним можливим законним варіантом поведінки суб'єкта владних повноважень є прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, або ж, у разі наявності вичерпних підстав, встановлених цією ж статтею, - прийняття рішення про відмову у наданні запитуваного дозволу.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (рішення Верховного Суду України від 16.09.2015 р. у справі № 21-1465а15). У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 809/1231/16).
Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достатніх доказів, а відтак, не довів правомірність свого рішення.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Водночас згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Однак суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів можливого невиконання відповідачем рішення суду саме в цій справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, вказані витрати підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Таращанської міської ради Київської області.
Частиною другою статті 134 КАС України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, судом встановлено, що позивачем надано належні доказів обсягу наданої йому правничої допомоги адвоката та понесених на них витрат, тому суд вважає, що клопотання позивача про стягнення з відповідача таких витрат підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати пункт 10.1. Рішення Таращанської міської ради Київської області № 1073-76- VII від 28 липня 2020 року - протиправним.
Скасувати пункт 10.1. Рішення Таращанської міської ради Київської області № 1073- 76-VII від 28 липня 2020 року.
Зобов'язати Таращанську міську раду Київської області (код ЄДРПОУ 04054955) розглянути клопотання ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 : землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Таращанської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 04054955).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати на правову допомогу в сумі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Таращанської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 04054955).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Терлецька О.О.