11 січня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/688/20
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання СиротюкК.В.
Розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", вул. Грушевського, 1Д, м. Київ (адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ)
до відповідача ОСОБА_1 , с. Мирове, Шумський район, Тернопільська область
про cтягнення заборгованості в сумі 10 082,98 грн, з яких: інфляційні втрати у розмірі 6864,21 грн та 3% річних у розмірі 3218,77 грн.
В судове засідання представники сторін не з'явились.
Судові процедури
Відповідно до частини 3 статті 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Суть справи.
28 жовтня 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 10 082,98 грн, з яких: інфляційні втрати у розмірі 6864,21 грн та 3% річних у розмірі 3218,77 грн.
Відкриття провадження у справі.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 28.10.2020, для розгляду справи №921/688/20 визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою суду від 02.11.2020 відкрито провадження у справі №921/688/20 за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 03.12.2020.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Розгляд справи по суті.
Протокольною ухвалою від 03.12.2020 судове засідання відкладалося на 24.12.2020 з підстав, викладених в ній.
Частиною 1 статті 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
При розгляді справи по суті, суд з'ясував обставини справи, дослідив докази у справі.
Аргументи сторін
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором банківського обслуговування б/н від 13.01.2011, які встановлені рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27.04.2015 у справі №921/150/15-г/8.
Представник позивача у судове засідання 11.01.2021 не з'явився, однак подав суду заяву ( вх.№125 від 11.01.2021), в якій просить суд проводити розгляд справи без участі представника позивача.
Заперечення відповідача.
Відповідач в судове засідання 11.01.2021 не з"явився, причин нявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, на підставі статей 120, 121 ГПК України - ухвалами суду, які надсилалися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення з позначкою "Судова повістка", про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).
Ухвали суду направлені відповідачу за адресою: с. Мирове, Шумський район, Тернопільська область (зазначена у позовній заяві).
Вказана адреса відповідає, адресі зазначеній в інформації, яка надана Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Тернопільській області (вх. № 9694 від 30.12.2020) на запит Господарського суду Тернопільської області.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без їх участі, за наявними у ній матеріалами.
Також, беручи до уваги, що учасники справи, зокрема відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.
Також, судом враховано, що у відповідності до частини 1 статті 9 ГПК України та частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Усі процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.
Отже, учасники судового процесу не позбавлені права та можливості ознайомитися з їх змістом у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" є правонаступником всіх прав та обов"язків Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", про що зазначено в п.2 Статуту Акціонерного товариства КБ "Приватбанк" , затверджений постановою КМУ від 05.06.2019 за №594 ( в редакції постанови КМУ від 14.08.2019 за №712).
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 30.12.2016 внесено відповідний запис про припинення підприємницької діяльності Пархомюка Володимира Миколайовича, підстава - власне рішення.
13.01.2011 Фізичною особою-підприємцем Пархомюком Володимиром Миколайовичем підписана Заява б/н на відкриття рахунку № НОМЕР_1 у Шумському відділенні ПАТ КБ "ПриватБанк".
Даною заявою передбачено, що: Банк за наявності вільних грошових коштів здійснює обслуговування кредитного ліміту на зазначеному вище рахунку. Про розмір ліміту Банк повідомляє клієнта (відповідача у справі) на свій вибір або у письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв'язку банку та клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентується Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із цією заявою складають Договір банківського обслуговування.
У зазначеній вище заяві б/н від 13.01.2011 вказано, що підписавши цю заяву, Клієнт приєднується і погоджується з умовами, викладеними в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку, що розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Клієнтом накладено електронний цифровий підпис у системі інтернет-клієнт-банкінгу Приват 24 13.01.2011.
Розділом 1 Умов і Правил, розміщених на web-сайті банку www.privatbank.ua, передбачено, що ці правила є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Приватбанку.
Таким чином, між ПАТ КБ "Приватбанк" та ФОП Пархомюком В.М. укладено договір банківського обслуговування.
За умовами договору банківського обслуговування Банк зобов"язався надати Позичальнику кредит, Позичальник зобов"язався повернути кредит , сплатити відсотки та інші платежі, передбачені умовами договору в обумовлені цим договором терміни.
У зв"язку з порушенням відповідачем зобов"язань за договором банківського обслуговування, Банк в 2015 році звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Позичальника про стягнення заборгованості в сумі 54 747,49 грн.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27.04.2015 у справі №921/150/15-г/8 позов задоволено та стягнуто з Фізичної особи - підприємця Пархомюка Володимира Миколайовича, с. Мирове, Шумський район, Тернопільська область (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк", вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ, 49094 (код ЄДРПОУ 14360570) 35 722 грн 66 коп. - заборгованості за кредитом, 12 148 грн 68 коп. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 4 799 грн 35 коп. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 2 076 грн 80 коп. - заборгованості по комісії за користування кредитом, а також 1 827 грн 00 коп. в повернення витрат по сплаті судового збору, яке набрало законної сили - 13.05.2015.
Відповідно до вимог статті 116 ГПК України, 18.05.2015 Господарським судом Тернопільської області видано відповідний наказ у справі №921/150/15-г/8.
Факт надання відповідачу кредитних коштів, їх використання останнім та наявності перед позивачем боргу в сумі 35 722,66 грн свідчить долучена до матеріалів справи банківська виписка з поточного рахунку ОСОБА_1 , що також вже встановлено судовим рішенням.
Як стверджує позивач, відповідач не виконав судове рішення та не погасив заборгованість за договором банківського обслуговування, у тому числі заборгованість за тілом кредиту у розмірі 35 722,66 грн.
Таким чином, позивачем, на підставі вимог статті 625 Цивільного кодексу України здійснено нарахування 3% річних на суму 3218,77 грн та інфляційних втрат в розмірі 6864,21 грн за період з 23.09.2017 по 23.09.2020 посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного суду викладену у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.
Оцінивши подані позивачем обґрунтування позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з укладенням договору банківського обслуговування від 13.01.2011, який за правовою природою є змішаним договором банківського рахунку та кредитного договору та які підпадають під правове регулювання Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Норми права, які застосував суд.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У відповідності зі статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як визначено статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Стаття 326 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1067 Цивільного кодексу України передбачено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Мотивована оцінка судом аргументів наведених учасником справи.
Всебічно та повно з'ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Так, за частиною 1 статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
З огляду на положення частини 1 статті 20 ГПК України, а також статтей 4 і 45 ГПК України, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (пункт 4.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18).
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 30.12.2016 внесено відповідний запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 , підстава - власне рішення.
Однак, 13.01.2011 між сторонами укладено Договір банківського обслуговування, на момент укладення Договору ОСОБА_1 володів статусом фізичної особи - підприємця.
Таким чином, на підставі зазначеного договору між сторонами виникли та існували господарські відносини.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно з частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу.
За частиною першою статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (постанова Великої Палати у справі №910/8729/1, провадження № 12-294гс18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.5 ст.236 ГПК України). Аналогічна норма передбачена ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", зокрема, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
До 15 грудня 2017 року фізична особа, яка мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства. З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи - підприємця, яка є однією зі сторін у справі. Відтак з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем (Постанова Великої Палати у справі №904/1083/18).
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору.
Так, 13.01.2011 Фізичною особою-підприємцем Пархомюком Володимиром Миколайовичем підписана Заява б/н на відкриття рахунку № НОМЕР_1 у Шумському відділенні ПАТ КБ "ПриватБанк".
Даною заявою передбачено, що: Банк за наявності вільних грошових коштів здійснює обслуговування кредитного ліміту на зазначеному вище рахунку. Про розмір ліміту Банк повідомляє клієнта (відповідача у справі) на свій вибір або у письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв'язку банку та клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентується Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із цією заявою складають Договір банківського обслуговування.
У зазначеній вище заяві б/н від 13.01.2011 вказано, що підписавши цю заяву, Клієнт приєднується і погоджується з умовами, викладеними в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку, що розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Клієнтом накладено електронний цифровий підпис у системі інтернет-клієнт-банкінгу Приват 24 13.01.2011.
Розділом 1 Умов і Правил, розміщених на web-сайті банку www.privatbank.ua, передбачено, що ці правила є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Приватбанку.
Отже, між ПАТ КБ "Приватбанк" та ФОП Пархомюком В.М. укладено договір банківського обслуговування.
Факт надання відповідачу кредитних коштів, їх використання останнім та наявності перед позивачем боргу в сумі 35 722,66 грн підтверджено долученою до матеріалів справи банківською випискою з поточного рахунку ОСОБА_1 .
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27.04.2015 у справі №921/150/15-г/8 позов задоволено та стягнуто з Фізичної особи - підприємця Пархомюка Володимира Миколайовича, с. Мирове, Шумський район, Тернопільська область (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк", вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ, 49094 (код ЄДРПОУ 14360570) 35 722 грн 66 коп. - заборгованості за кредитом, 12 148 грн 68 коп. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 4 799 грн 35 коп. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 2 076 грн 80 коп. - заборгованості по комісії за користування кредитом, а також 1 827 грн 00 коп. в повернення витрат по сплаті судового збору, яке набрало законної сили - 13.05.2015.
Відповідно до вимог статті 116 ГПК України, 18.05.2015 Господарським судом Тернопільської області видано відповідний наказ у справі №921/150/15-г/8.
Стаття 326 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Як визначено статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Оскільки факт наявності боргу за договором банківського обслуговування від 13.01.2011 вже встановлено судовим рішенням, а тому доказуванню не потребує.
У зв"язку з порушенням відповідачем строків оплати заборгованості за кредитом у розмірі 35 722 грн 66 коп., позивачем нараховано за період з 23.09.2017 по 23.09.2020 3% річних в розмірі 3218,77 грн та інфляційні втрати у розмірі 3218,77 грн.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, що належать до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Правова позиція висвітлена у постановах ВП ВС від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (чинна), сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом, перевірено розрахунок, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", 3% річних за період з 23.09.2017 по 23.09.2020 та вважає вірно обрахованим та правомірно заявленими до стягнення 3 % річних у розмірі 3218,77 грн, що підлягають до задоволення.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.
Враховуючи наведене, судом перевірено розрахунок, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга" інфляційних втрат за період з 23.09.2017 по 23.09.2020 та вважає вірно обрахованим та правомірно заявленими до стягнення інфляційних втрат у розмірі 6864,21 грн, що підлягають до задоволення.
Водночас главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України ).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.
Аналогічна позиція викладена у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Висновок суду.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Всупереч наведеним вище нормам відповідач не надав суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Судові витрати.
Щодо судового збору у розмірі 2102,00 грн.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 2102,00 грн суд покладає на відповідача.
Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 2102,00 грн покласти на відповідача.
3. Стягнути з ОСОБА_1 , с. Мирове, Шумський район, Тернопільська область (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", вул. Грушевського, 1Д, м. Київ (код ЄДРПОУ 14360570) - 3218,77 грн 3% річних, 6864,21 грн інфляційних втрат та 2102,00 грн судового збору.
4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.
Позивач/стягувач: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", вул. Грушевського, 1Д, м. Київ (код ЄДРПОУ 14360570).
Відповідач/боржник: ОСОБА_1 , с. Мирове, Шумський район, Тернопільська область (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Примірник рішення надіслати учасникам справи, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:
Позивачу: Акціонерному товариству Комерційний банк "ПриватБанк", вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро.
Відповідачу: ОСОБА_1 , с. Мирове, Шумський район, Тернопільська область.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повний текст рішення складено та підписано "05" квітня 2021 року.
Суддя Я.Я. Боровець