Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
05 квітня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/221/21
Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г., розглянувши матеріали заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність в порядку Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства.
Суд розглянув матеріали заяви на предмет їх відповідності нормам Кодексу України з процедур банкрутства та Господарського процесуального кодексу України. За результатами такого розгляду суд зробив висновок, мотивований наступним.
Згідно з положеннями статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до норм статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою (Книга Четверта. Відновлення платоспроможності фізичної особи).
Приписами частини 3 статті 37 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що господарський суд залишає без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно з положеннями частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до правил частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Суд констатує, що заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність заявник подав без додержання вимог статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства.
Так, згідно з вимогами пункту 8 частини 3 статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства, до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються відомості про всі наявні рахунки боржника (у тому числі депозитні рахунки), відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках.
Натомість, заявник зазначив про те, що не має в банківських установах відкритих депозитних рахунків, при цьому заявником не зазначено про наявність чи відсутність інших рахунків, відкритих у банківських установах.
Заявником подано клопотання про витребування відомостей про всі наявні рахунки боржника (в тому числі депозитні), відкриті в банківських установах та інших фінансово-кредитних установах України та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках.
В обґрунтування зазначеного клопотання боржник зазначає, що ані Національним банком України, ані Фіскальними службами країни зазначена інформація на запит громадянина не надається - так як це по їхнім критеріям законодавством не передбачено. З огляду на зазначене заявник просить суд задовольнити клопотання про витребування доказів.
Відповідно до правил статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
Частиною першою статті 81 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Проте, у своєму клопотанні заявник не зазначив про заходи, які заявник самостійно вжив для отримання відповідної інформації та не надав суду відповідних доказів вжиття таких заходів.
Посилання заявника на те, що Національним банком України та податковими органами зазначена інформація на запит громадянина не надається суд до уваги не приймає. Нормами Закону України "Про звернення громадян", Інструкцією про організацію розгляду звернень громадян, проведення особистого прийому та забезпечення доступу до публічної інформації в Національному банку України, затвердженою рішенням Правління Національного банку України від 14.05.2020 № 332-рш та Положенням про Державну податкову службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227, передбачено право громадянина України на звернення до відповідного органу задля отримання тієї чи іншої інформації.
Суд звертає увагу, що саме заявник є суб'єктом який володіє інформацією про наявні у нього рахунки, відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, а отже повинен бути обізнаним про такі відомості.
З наведеного суд робить висновок, що клопотання заявника про витребування відповідних відомостей є недоведеним та необґрунтованим, а відтак задоволенню не підлягає.
Відповідно до положень пункту 12 частини 3 статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства, до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень.
Згідно з приписами частини 2 статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.
При цьому, суд звертає увагу заявника, що сума авансування винагороди арбітражному керуючому за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень та складає 34 050,00 грн. (2 270,00 грн. * 5 * 3=34 050,00 грн.).
З поданою заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність заявником подано клопотання про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражному керуючому, в якому зазначено, що у боржника відсутня реальна можливість сплатити авансований платіж винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень, у зв'язку з чим заявник просить суд звільнити його від сплати винагороди арбітражному керуючому та включити цю суму винагороди до загального боргу боржника, або ж включити цю суму винагороди за рахунок коштів фонду кредиторів, створеного для оплати винагороди арбітражним керуючим з можливістю її першочергової оплати або ж включити цю суму винагороди керуючому реструктуризацією після закінчення відстрочки на умовах передбачених планом реструктуризації (відстрочення), схваленим зборами кредиторів та затвердження господарським судом при реальному покращенні матеріального стану боржника.
Разом з поданою заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність до суду надійшла заява арбітражного керуючого Рудика Ігоря Миколайовича на згоду на участь у справі про банкрутство, в якій останній надав згоду на участь у справі та зазначив що не заперечує щоб винагорода арбітражного керуючого депонувалась на депозитним рахунок суду не в повному розмірі, а частинами - в розмірі належному до виплати арбітражному керуючому помісячно.
Разом з тим, відповідно до положень частини першої статті 30 Кодексу з процедур банкрутства, арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду.
Безоплатна праця забороняється Конституцією України та прирівнюється до рабства, в контексті статті 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та інших міжнародних актів.
Згідно з нормами частини другої статті 30 Кодексу сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відновлення відкриття провадження у справі.
Частиною третьою статті 116 Кодексу встановлено, що докази здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому у відповідному розмірі в обов'язковому порядку подаються до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
У частині 2 статті 30 Кодексу визначено, що розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.
Сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відновлення відкриття провадження у справі.
В свою чергу, будь-яких положень, умов та підстав, за яких суд може звільнити заявника від здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому чинним законодавством України не передбачено.
Також, стаття 116 Кодексу України з процедур банкрутства не містить альтернативного положення про можливість включення суми винагороди до загального боргу боржника, або ж включення суми винагороди керуючому реструктуризацією після закінчення відстрочки на умовах передбачених планом реструктуризації (відстрочення), схваленим зборами кредиторів та затвердження господарським судом.
За таких обставин, враховуючи відсутність законодавчо встановленого механізму звільнення заявника від сплати винагороди керуючому реструктуризацією шляхом включення суми винагороди до загального боргу боржника, або ж включення суми винагороди керуючому реструктуризацією після закінчення відстрочки на умовах передбачених планом реструктуризації (відстрочення), схваленим зборами кредиторів та затвердження господарським судом на стадії вирішення питання щодо можливості прийняття заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання заявника.
Разом з тим, суд звертає увагу заявника на те, що відповідно до статті 129 Конституції України, здійснюючи свої конституційні обов'язки, господарські суди повинні дотримуватися принципів здійснення правосуддя, зокрема, принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Враховуючи даний принцип господарський суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, в тому числі, й у питанні звільнення від сплати винагороди керуючому реструктуризацією, а також стягнення такої винагороди з кредиторів.
Твердження заявника про те, що сплата грошової винагороди може відбутися за рахунок кредиторів, суд вважає помилковими, оскільки зазначені заходи вчинюються у справах про банкрутство у виключних випадках, та після встановлення відсутності майна у боржника за рахунок якого може бути виплачена грошова винагорода арбітражному керуючому за виконання останнім своїх повноважень.
Відповідно до частини 5 статті 30 Кодексу кредитори можуть створювати фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Порядок формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду.
З вищенаведеного, суд робить висновок, що у справі про неплатоспроможність фізичної особи, саме до компетенції комітету кредиторів віднесено право створювати фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого.
Суд зауважує, що в даному випадку мова йде про кредиторів, тобто осіб, статус яких буде визначений судом після відкриття провадження у справі у підготовчому засіданні, публікації відповідного оголошення, розгляду кредиторських вимог арбітражним керуючим та подання результатів розгляду до суду, а також після проведення попереднього засідання суду та проведення зборів кредиторів.
Як видно зі змісту норм Кодексу з процедур банкрутства, перші збори кредиторів, на яких можливе прийняття рішення, зокрема про створення фонду для авансування винагороди арбітражному керуючому, можливі після спливу щонайменше тримісячного строку з моменту подання до суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Власне вжитий законодавцем термін "авансування" передбачає сплату наперед, в даному випадку до вчинення будь-яких дій арбітражним керуючим.
Комітет кредиторів чи збори кредиторів в силу закону не мають змоги авансувати грошову винагороду арбітражному керуючому до відкриття провадження у справі, а тому не можуть підміняти боржника в обов'язку відповідного авансування на стадії прийняття судом заяви такого боржника.
Станом на дату подання вказаної заяви провадження у справі про неплатоспроможність не відкрито, кредиторських вимог не заявлено та не визнано, особи перед якими заявник має заборгованість не отримали процесуального статусу кредиторів, а отже комітет кредиторів не сформовано.
Водночас боржник самостійно подає заяву до суду про неплатоспроможність, а Кодексом України з процедур банкрутства не передбачено звільнення боржників від авансування винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути підданим обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Оскільки держава гарантує оплату винагороди арбітражному керуючому, вона не надає права суду звільняти заявників від обов'язку авансувати сплату такої винагороди.
З огляду на зазначене суд враховує, що створення відповідного фонду є виключним правом комітету кредиторів та до повноважень суду не відноситься. Таким чином клопотання заявника не узгоджується з положеннями чинного законодавства.
Доводи заявника про необхідність застосування аналогії Закону України "Про судовий збір" про можливість суду в окремих випадках звільнити особу від сплати судового збору (стаття 8 Закону) до положень статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства щодо винагороди арбітражного керуючого, суд вважає недостатньо обґрунтованими і зазначає, що авансування винагороди керуючому реструктуризацією та сплата судового збору мають різну правову природу, регулюються різними нормативно-правовими актами, мають різну сферу застосування та кінцеву мету.
Суд вважає необґрунтованим клопотання про те, що невиправдано великий розмір обов'язкових судових платежів, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя, а також суперечить судовій практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Kniat vs. Роlаnd"; "Jedamski and Jedamska vs. Poland", "ФК Мретебі проти Грузії"), як такі, що є надмірним формалізмом та обмежують право заявника на доступ до суду.
Так, у зазначених справах Європейський суд з прав людини дійшов висновків про те, що непропорційність покладеного на сторону судового збору може мати наслідком порушення права особи на справедливий судовий розгляд для заявника. Однак, у даному випадку питання сплати судового збору взагалі не виникало, оскільки заявниця була звільнена від сплати судового збору. Правове регулювання державою процедури авансування витрат на оплату праці керуючого реструктуризацією у процедурі банкрутства у зазначених справах не аналізувалося. Тому посилання на зазначені рішення ЄСПЛ суд вважає нерелевантними до обставин цієї справи.
Суд відхиляє доводи заявника про можливість покладення обов'язку з авансування винагороди керуючого реструктуризацією за перші три місяці роботи на кредиторів з розподілом загальної суми між кредиторами боржника чи обов'язку створення кредиторами фонду для такого авансування винагороди керуючому реструктуризацією.
Кодекс України з процедур банкрутства не містить положень про можливість розподілити між кредиторами зобов'язання сплатити кошти за відшкодування витрат арбітражного керуючого пов'язаних із виконанням ним повноважень у справі в перші три місяці провадження та обов'язку для кредиторів щодо створення фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого.
Положеннями статті 114 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено право кредиторів за рахунок власних коштів встановити арбітражному керуючому додаткову винагороду, а не здійснити авансування винагороди арбітражному керуючому.
Заявник зазначає про можливість укладення угоди з арбітражним керуючим, який погодиться на умовах відстрочення оплати до реалізації майна боржника виконувати повноваження керуючого реструктуризацією у справі про банкрутство, поряд з тим заявником такої угоди суду не надано.
Згідно з положеннями частини 3 статті 37 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд залишає без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Кодексу.
Враховуючи те, що боржником до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не додано відомостей про всі наявні рахунки боржника, відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках та доказів авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень, суд залишає заяву про відкриття провадження у справі без руху.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до приписів частин 3, 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Керуючись частиною 3 статті 37, статтями 113, 116 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 174, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні клопотання боржника про витребування відомостей про всі наявні рахунки боржника у тому числі депозитні, відкриті в банкових установах та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках - відмовити.
2. В задоволенні клопотання боржника про розподіл між кредиторами зобов'язання сплатити кошти за відшкодування витрат арбітражного керуючого (винагороду), пов'язаних з виконанням повноважень розпорядження майном боржника - відмовити.
3. Заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність залишити без руху та надати заявнику строк для усунення вказаних недоліків.
4. Заявнику, протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність без руху, надати суду:
- доказ авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень в розмірі 34 050,00 грн.;
- відомості про всі наявні рахунки боржника, відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках.
5. Роз'яснити заявнику, що в разі не усунення недоліків у встановлений судом строк, заява вважається неподаною і повертається позивачу згідно з пунктом 5 статті 174 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: https://court.gov.ua/sud5019/.
Суддя Романюк Ю.Г.