ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.03.2021Справа № 910/18849/20
Господарський суд міста Києва у складі cудді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали справи
За позовом Приватного підприємства «КВД Груп»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта»
про стягнення 43276,21 грн
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Дрозд Т.О.
01.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства «КВД Груп» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» про стягнення 43276,21 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №905-16А від 19.12.2016 в частині здійснення оплати за отриманий від Приватного підприємства «КВІД Ком» товар, право вимагати сплати за який було передано позивачу на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 відкрито провадження у справі №910/18849/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 постановлено здійснювати розгляд справи з повідомлення (викликом) сторін; судове засідання призначено на 16.02.2021.
15.02.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зауважив, що п. 10.2 Договору поставки №905-16А від 19.12.2016 було передбачено, що постачальник не має права передавати свої права і обов'язки за договором без письмової згоди покупця. Однак, відповідач свою згоду на відступлення прав первісного кредитора за Договором про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020 не надавав. При цьому, у п. 4 Договору про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020 зазначена неправдива інформацію про те, що договір поставки не містить заборони щодо заміни кредитора у зобов'язанні.
Враховуючи викладене, на думку відповідача, Договір про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020 є нікчемним.
У судовому засіданні 16.02.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 24.03.2021.
15.03.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи, які суд долучив до матеріалів справи.
Представник відповідача у судовому засіданні 24.03.2021 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.
Представник позивача у судове засідання 24.03.2021 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що ухвала суду була отримана позивачем 22.02.2021.
У судовому засіданні 24.03.2021 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
19.12.2016 між Приватним підприємством «КВІД Ком» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» (покупець) укладено Договір поставки №905-16А, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар вільний від будь-яких прав та претензій на нього третіх осіб, про які на момент укладення договору постачальник знав чи повинен був знати, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар на умовах даного договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору поставки №905-16А від 19.12.2016 предметом договору є товар (партія товару), вказаний у накладній. Під партією сторони розуміють товар, зазначений в окремій накладній.
Ціну договору складає сума цін всіх накладних, відповідно до яких здійснюється постачання товару (п. 1.4 Договору поставки №905-16А від 19.12.2016).
Відповідно до п. 1.5 Договору поставки №905-16А від 19.12.2016 асортимент, кількість та ціна кожної партії товару погоджується сторонами і вказуються в накладних, які є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 2.9 Договору поставки №905-16А від 19.12.2016 перехід права власності на товар та ризику випадкової загибелі чи пошкодження відбувається в момент підписання уповноваженими представниками сторін накладної, що засвідчує момент приймання-передачі товару.
Відповідно до п. 9.1 Договору поставки №905-16А від 19.12.2016 договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017. В тому випадку, якщо зобов'язання за договором не будуть виконані сторонами або однією стороною, дія договору продовжується до повного виконання зобов'язань за цим договором.
Договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо до кінця дії договору від жодної сторони не надійшла вимога про його зміну або розірвання, або не укладено нового договору (п. 9.2 Договору поставки №905-16А від 19.12.2016).
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів висловлення будь-якою стороною договору наміру про його зміну або розірвання, доказів укладення нового договору, суд дійшов висновку, що Договір поставки №905-16А від 19.12.2016 був чинним у спірний період.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст Договору поставки №905-16А від 19.12.2016, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що за період з 02.04.2019 по 26.04.2019 на виконання умов Договору поставки №905-16А від 19.12.2016 Приватне підприємство «КВІД Ком» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» товар на загальну суму 393818,32 грн, а саме: 02.04.2019 товар на суму 496,22 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011079 від 02.04.2019, 02.04.2019 - товар на суму 124605,80 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011094 від 02.04.2019, 03.04.2019 - товар на суму 408,43 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011067 від 03.04.2019, 03.04.2019 - товар на суму 260,09 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011082 від 03.04.2019, 03.04.2019 - товар на суму 274,14 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011092 від 03.04.2019, 03.04.2019 - товар на суму 452,14 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011093 від 03.04.2019, 04.04.2019 - товар на суму 20534,26 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011088 від 04.04.2019, 04.04.2019 - товар на суму 452,71 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011106 від 04.04.2019, 05.04.2019 - товар на суму 816,10 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011174 від 05.04.2019, 05.04.2019 - товар на суму 1008,55 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011175 від 05.04.2019, 05.04.2019 - товар на суму 379,40 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011176 від 05.04.2019, 05.04.2019 - товар на суму 923,50 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011177 від 05.04.2019, 05.04.2019 - товар на суму 373,68 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011178 від 05.04.2019, 06.04.2019 - товар на суму 381,25 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011217 від 06.04.2019, 06.04.2019 - товар на суму 451,74 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011218 від 06.04.2019, 09.04.2019 - товар на суму 366,19 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011231 від 09.04.2019, 09.04.2019 - товар на суму 394,43 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011243 від 09.04.2019, 10.04.2019 - товар на суму 168,65 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011239 від 10.04.2019, 10.04.2019 - товар на суму 468,94 грн, що підтверджується видатковою накладною №Рн-0011240 від 10.04.2019, 10.04.2019 - товар на суму 363,73 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011246 від 10.04.2019, 10.04.2019 - товар на суму 428,38 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011247 від 10.04.2019, 11.04.2019 - товар на суму 457,06 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011259 від 11.04.2019, 12.04.2019 - товар на суму 549,89 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011282 від 12.04.2019, 12.04.2019 - товар на суму 800,06 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011283 від 12.04.2019, 12.04.2019 - товар на суму 205,03 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011284 від 12.04.2019, 12.04.2019 - товар на суму 292,10 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011285 від 12.04.2019, 12.10.2019 - товар на суму 141910,46 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0011289 від 12.04.2019, 12.04.2019 - товар на суму 54373,68 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011290 від 12.04.2019, 13.04.2019 - товар на суму 776,57 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011355 від 13.04.2019, 13.04.2019 - товар на суму 613,37 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011356 від 13.04.2019, 16.04.2019 - товар на суму 415,01 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011377 від 16.04.2019, 17.04.2019 - товар на суму 590,23 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011362 від 17.04.2019, 17.04.2019 - товар на суму 617,11 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011380 від 17.04.2019, 18.04.2019 - товар на суму 26465,83 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011379 від 18.04.2019, 19.04.2019 - товар на суму 809,09 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011454 від 19.04.2019, 19.04.2019 - товар на суму 1237,44 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0011462 від 19.04.2019, 19.04.2019 - товар на суму 498,26 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011463 від 19.04.2019, 20.04.2019 - товар на суму 605,02 грн, що підтверджується видатковою накладною №Рн-0011467 від 20.04.2019, 20.04.2019 - товар на суму 891,67 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011473 від 20.04.2019, 23.04.2019 - товар на суму 496,22 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011481 від 23.04.2019, 23.04.2019 - товар на суму 451,20 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011496 від 23.04.2019, 24.04.2019 - товар на суму 528,28 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011492 від 24.04.2019, 24.04.2019 - товар на суму 681,53 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011493 від 24.04.2019, 24.04.2019 - товар на суму 863,47 грн, що підтверджується видатковою накладною 3РН-0011500 від 24.04.2019, 24.04.2019 - товар на суму 771,58 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011549 від 25.04.2019, 26.04.2019 - товар на суму 415,32 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011559 від 26.04.2019, 26.04.2019 - товар на суму 1083,65 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011560 від 26.04.2019, 26.04.2019 - товар на суму 1375,80 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011561 від 26.04.2019, 26.04.2019 - товар на суму 1035,06 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0011562 від 26.04.2019.
Вказані видаткові накладні (належним чином їх засвідчені копії долучені позивачем до матеріалів справи) підписані представниками сторін, скріплені відбитками печаток Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» та Приватного підприємства «КВІД Ком»; в них міститься посилання на реквізити Договору поставки №905-16А від 19.12.2016.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У п. 5.1 Договору поставки №905-16А від 19.12.2016 зазначено, що оплата за товар здійснюється протягом 30-ти банківських днів з моменту поставки товару.
Таким чином, відповідач повинен був здійснювати розрахунки за товар протягом 30-ти банківських днів з моменту поставки товару.
Судом встановлено, що 03.04.2019 відповідач сплатив на користь Приватного підприємства «КВІД Ком» грошові кошти у розмірі 100000,00 грн; 05.04.2019 - грошові кошти у розмірі 50000,00 грн; 17.04.2019 - грошові кошти у розмірі 100000,00 грн; 24.04.2019 - грошові кошти у розмірі 50884,68 грн; 26.04.2019 - грошові кошти у розмірі 1020,17 грн; 02.05.2019 - грошові кошти у розмірі 39846,40 грн; 03.05.2019 - грошові кошти у розмірі 20000,00 грн; 11.05.2019 - грошові кошти у розмірі 140000,00 грн; 14.05.2019 - грошові кошти у розмірі 30000,00 грн, що підтверджується банківськими виписками з рахунку Приватного підприємствам «КВІД Ком», копії яких долучені позивачем до матеріалів справи (призначення платежу - за товари згідно з Договором поставки №905-16А від 19.12.2016).
Крім того, судом встановлено, що відповідно до накладної на повернення постачальнику №ЛУ04-000149 від 02.04.2019 відповідач повернув постачальнику товар на суму 94,68 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ВО10-000128 від 04.04.2019 - товар на суму 920,23 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ВО01-000100 від 03.04.2019 - товар на суму 131,10 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ВО04-000148 від 03.04.2019 - товар на суму 162,84 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ВО08-000085 від 05.04.2019 - товар на суму 120,90 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ВО06-000054 від 05.04.2019 - товар на суму 382,44 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ЛУ03-000127 від 08.04.2019 - товар на суму 293,25 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ЛУ01-000217 від 09.04.2019 - товар на суму 164,48 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ВО01-000125 від 09.04.2019 - товар на суму 76,71 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ВО10-000162 від 09.04.2019 - товар на суму 243,72 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ВО04-000179 від 10.04.2019 - товар на суму 79,94 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ВО05-000158 від 10.04.2019 - товар на суму 374,26 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ЛУ02-000106 від 11.04.2019 - товар на суму 236,12 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ВО11-000095 від 12.04.2019 - товар на суму 734,82 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ВО08-000099 від 12.04.2019 - товар на суму 156,64 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ВО02-000094 від 12.04.2019 - товар на суму 263,31 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ВО02-000115 від 20.04.2019 - товар на суму 99,74 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ЛУ01-000276 від 22.04.2019 - товар на суму 280,18 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ЛУ04-000247 від 23.04.2019 - товар на суму 541,35 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ВО04-000246 від 24.04.2019 - товар на суму 535,77 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ЛУ02-000168 від 25.04.2019 - товар на суму 82,70 грн, відповідно до накладної на повернення постачальнику №ВО06-000096 від 26.04.2019 - товар на суму 231,75 грн.
Крім того, позивачем долучено до позовної заяви копію Акту звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2019, в якому міститься інформація про те, що станом на 01.04.2019 у відповідача наявна заборгованість у розмірі 187416,34 грн.
Вказаний акт підписаний з боку відповідача головним бухгалтером Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» (зазначено в акті) та містить відбиток печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта».
Відповідно до п. 7 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, зокрема, здійснює такі операції: забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що ведення бухгалтерського обліку підприємства покладається саме на головного бухгалтера, яким зі сторони відповідача був підписаний Акти звірки станом на 31.05.2019.
За таких обставин, враховуючи, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, суд вважає обгрунтованою та такою, що не спростована відповідачем належними та допустимими доказами, інформацію, вказана сторонами (визнана відповідачем) про наявність заборгованості станом на 01.04.2019 у сумі 187416,34 грн.
При цьому, зважаючи на відсутність доказів існування між сторонами господарських правовідносин за будь-яким іншим договором у спірний період, суд дійшов висновку, що Акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2019 був складений саме за Договором поставки №905-16А від 19.12.2016.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, враховуючи подані позивачем докази та обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, які не були спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, враховуючи, що станом на 01.04.2019 у відповідача існувала заборгованість у розмірі 187416,34 грн, за період з 02.04.2019 по 26.04.2019 відповідачу було поставлено товар на суму 393818,32 грн, беручи до уваги здійснене відповідачем повернення товару та суму здійснених оплат за товар, суд дійшов висновку, що у відповідача виникла заборгованість у розмірі 43276,21 грн.
Судом встановлено, що 14.07.2020 між Приватним підприємством «КВІД Ком» (цедент) та Приватним підприємством «КВД Груп» (цесіонарій) укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) №2, в порядку та на умовах якого цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, на суму 43276,21 грн, та сплачує цеденту суму грошових коштів у розмірі і в строки, визначені умовами цього договору.
За умовами цього договору цесіонарій стає новим кредитором у зобов'язанні на суму 43276,21 грн., яке виникло між цедентом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» на підставі Договору поставки №905-16А від 19.12.2016, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2019, підписаним між цедентом та боржником (п. 2 Договору про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020).
У п. 3 Договору про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020 зазначено, що за цим договором цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання обов'язку останнього, що виникло за договором поставки на суму 43276,21 грн. До цесіонарія переходить зазначене право вимоги цедента в обсязі та на умовах, що зазначені у п. 3 цього договору, та існують на момент укладення цього договору у зв'язку з проведенням боржником розрахунків.
Копії документів та документована інформація, яка є важливою для здійснення права вимоги, що відступається за цим договором, передається цементом цесіонарію в момент підписання сторонами цього договору і є його невід'ємною частиною (п. 5 Договору про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що він набув права вимоги до відповідача у зв'язку з укладенням Договору про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020 та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за Договором поставки №905-16А від 19.12.2016 у розмірі 43276,21 грн.
У відзиві на позовну відповідач зауважив, що п. 10.2 Договору поставки №905-16А від 19.12.2016 було передбачено, що постачальник не має права передавати свої права і обов'язки за договором без письмової згоди покупця. Однак, відповідач свою згоду на відступлення прав первісного кредитора за Договором про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020 не надавав. При цьому, у п. 4 Договору про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020 зазначена неправдива інформацію про те, що договір поставки не містить заборони щодо заміни кредитора у зобов'язанні. Враховуючи викладене, на думку відповідача, Договір про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020 є нікчемним.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Як встановлено судом, у зв'язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» своїх зобов'язань за Договором поставки №905-16А від 19.12.2016, у відповідача виникла заборгованість у сумі 43276,21 грн.
При цьому, 14.07.2020 між Приватним підприємством «КВД Груп» та Приватним підприємством «КВІД Ком» було укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020, предметом якого було відступлення права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» у розмірі 43276,21 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).
При цьому, суд зазначає, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020 та/або доказів перебування у провадженні суду спору про визнання вказаного договору недійсним матеріали справи не містять.
При цьому, суд вважає необгрунтованими твердження відповідача стосовно того, що Договір про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020 є нікчемним з огляду на наступне.
Так, дійсно, відповідно до п. 10.2 Договору поставки №905-16А від 19.12.2016 постачальник не має права передавати свої права і обов'язки, які випливають з цього договору, третім особам без письмової згоди на це покупця.
Відповідач зазначає, що своєї згоди на укладення Договору про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020 він не надавав.
Згідно з ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже отримання згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні є обов'язковою передумовою здійснення такої заміни, якщо ця умова погоджена сторонами договору, за яким здійснюється заміна кредитора, або така умова прямо визначена законом.
Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини першої статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам частини першої статті 516 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16, у постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №910/14716/17.
Тобто, оскільки у Договорі поставки №905-16А від 19.12.2016 встановлено, що заміна кредитора зобов'язанні відбувається за погодженням з боржником, то Договір про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020 є оспорюваним та може бути визнаний недійним в судовому порядку.
Водночас, вказаний Договір про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020 не є нікчемним, оскільки нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215 Цивільного кодексу України).
Законом не встановлено недійсності договору відступлення прав вимоги у випадку його укладення без погодження стороною основного правочину (якщо таке погодження встановлено умовами основного договору).
Таким чином, Договір про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020 не є нікчемним правочином, недійсність якого встановлена законом.
Водночас, як встановлено судом, доказів визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги (цесії) №2 від 14.07.2020 та/або доказів перебування у провадженні суду спору про визнання вказаного договору недійсним матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що 14.07.2020 (дата укладення договору про відступлення прав вимоги) позивач набув права вимоги до відповідача у розмірі 43276,21 грн (заборгованість за Договором поставки №905-16А від 19.12.2016).
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з повідомленням про відступлення права вимоги від 14.07.2020, однак, станом на дату розгляду справи у суді відповідачем не надано доказів сплати грошових коштів у розмірі 43276,21 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» за Договором поставки №905-16А від 19.12.2016 у сумі 43276,21 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства «КВД Груп» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» заборгованості у розмірі 43276,21 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
У прохальній частині позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 11000,00 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Судом встановлено, що 01.07.2020 між Приватним підприємством «КВД Груп» (клієнт) та адвокатом Довжиком Романом Степановичем (адвокат) укладено Договір про надання правової допомоги №02/07-20, предметом якого є домовленість сторін про захист прав та представництво інтересів клієнта за винагороду (гонорар).
У п. 2.2 Договору погоджено, що розмір винагороди (гонорару) встановлюється додатковою угодою до даного договору.
12.10.2020 між сторонами укладено Додаткову угоду, в якій зазначено, що вона визначає розмір винагороди (гонорар) адвоката та порядок оплати за надання правової допомоги у спорі про стягнення на користь клієнта заборгованості за Договором поставки №905-16А від 19.12.2016, а саме:
- консультація клієнта з приводу спору, узгодження правової позиції із вивченням документів - 1000,00 грн;
- підготовка та подання позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки - 7000,00 грн;
- участь у судовому засіданні (одне судове засідання) - 3000,00 грн.
Загальна вартість становить 11000,00 грн.
Відповідно до п. 2 Угоди правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками.
Зі складеного між сторонами Акту здачі-приймання виконаних робіт №1 від 12.10.2020 вбачається, що позивачем були прийняті виконані адвокатом роботи на суму 11000,00 грн, а саме: - консультація клієнта з приводу спору, узгодження правової позиції із вивченням документів - 1000,00 грн;
- підготовка та подання позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки - 7000,00 грн;
- участь у судовому засіданні (одне судове засідання) - 3000,00 грн.
Відповідно до квитанції №02/07-20 від 12.10.2020 позивачем були сплачені на користь адвоката грошові кошти у розмірі 11000,00 грн (призначення платежу - за надання правової допомоги за Договором №02/07-20 від 01.07.2020).
Водночас, суд зазначає, що у жодне судове засідання, які проводились 16.02.2021 та 24.03.2021, представник позивача не з'явився, з огляду на що суд вважає обґрунтованим понесення позивачем при розгляді даної справи витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 8000,00 грн (без судових засідань).
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п. 26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, відповідачем відповідної заяви про зменшення суми судових витрат у порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України подано не було, ґрунтовних заперечень з приводу наявності підстав вважати розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу завищеним не наведено.
Як зазначено у ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки дійшов висновку про задоволення позову Приватного підприємства «КВД Груп» у повному обсязі, витрати на правову допомогу адвоката, понесені позивачем у даній справі у сумі 8000,00 грн, покладаються на відповідача у повному обсязі.
Судовий збір покладається на відповідача у зв'язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 15; ідентифікаційний код: 35495114) на користь Приватного підприємства «КВД Груп» (43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Підгаєцька, буд. 13А; ідентифікаційний код: 43397931) грошові кошти у розмірі 43276 (сорок три тисячі двісті сімдесят шість) грн 21 коп., судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 8000 (вісім тисяч) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 05.04.2021.
Суддя О.М. Спичак