ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.04.2021Справа №910/691/21
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення учасників справи у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" , м. Київ
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон", м. Київ
про стягнення 95 323, 99 грн, -
Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (відповідач) суми страхового відшкодування в розмірі 88 475, 12 грн, 5 308, 51 грн пені, 1 327, 42 грн 3% річних та 3 134, 22 грн інфляційних, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань як страховиком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 у справі №910/691/21 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали.
01.02.2021 (в строк визначений судом) позивачем до суду була надіслана засобами поштового зв'язку заява про усунення недоліків позовної заяви. Заяву отримано судом 03.02.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у визначені судом строки подати відповідні заяви по суті.
26.02.2021 (у встановлений судом строк) від відповідача засобами поштового зв'язку надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він не погоджується з вимогами, що заявлені позивачем у даній справі та просить відмовити в задоволенні позову. Так він зазначає, що позивачем не було віднято від страхового відшкодування франшизу в розмірі 2 600, 00 грн, яка передбачена полісом АО№1886460, а тому сума страхового відшкодування в розмірі 88 475, 12 грн повинна бути зменшена на 2 600, 00 грн. Також відповідач звертає увагу суду на те, що пеня, 3% річних та інфляційні збільшення мають бути перераховані від суми 85 875, 12 грн (88 475,12 грн - 2 600, 00 грн) та починаючи з 18.07.2020 а не 17.07.2020, як заявлено в позовній заяві позивачем.
03.03.2021 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог відповідно до якої він просить зменшити розмір позовних вимог та стягнути: 85 875, 00 грн суми страхового відшкодування, 5 125, 50 грн - пені, 1 281, 38 грн - 3% річних та 3 042, 11 грн - інфляційного збільшення за період з 18.07.2020 по 15.01.2021, а разом просить стягнути з відповідача - 95 323, 99 грн
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом, з огляду на дотримання позивачем вимог ст. 46 ГПК України, прийнято до розгляду зменшені позовні вимоги позивача.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у запропонований судом строк не скористався.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
14.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна» (страхувальник) та Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (страховик) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) №FA-00063167 (договір страхування) зі строком дії від 16.06.2019 по 15.06.2020, відповідно до якого було застраховано ризик настання збитків страхувальника, що спричинені пошкодженням, знищенням, втратою забезпеченого транспортного засобу (автомобіля «Renault Dokker», д.н.з. НОМЕР_1 ).
19.02.2020 приблизно о 08:00 год. в м. Маріуполь на вул. Митрополитській, 63, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів «ВАЗ 21053», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Renault Dokker», д.н.з. НОМЕР_1 .
19.02.2020 страхувальник звернувся до страховика з заявою про настання події, що відбулася 19.02.2020 за участю застрахованого автомобіля.
Відповідно до рахунку ТОВ «КОМПАНІЯАЛЕКС» (СТО) № ANF9205305 від 19.03.2020 вартість ремонту автомобіля «Renault Dokker», д.н.з. НОМЕР_1 складає 88 475, 12 грн.
Згідно з ремонтною калькуляцією №26187RZ001 від 24.03.2020 вартість ремонту автомобіля «Renault Dokker», д.н.з. НОМЕР_1 становить 88 475, 12 грн.
25.03.2020 страхувальник звернувся до позивача з заявою на виплату страхового відшкодування та в якій просить перерахувати страхове відшкодування на рахунок ТОВ «КОМПАНІЯАЛЕКС» (СТО).
На підставі страхового акту №07188/01/920 від 31.03.2020, позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором страхування, здійснив відшкодування завданої страхувальнику шкоди у загальному розмірі 88 475, 12 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №90344 від 01.04.2020.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Відтак, у силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови виконання встановлених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вимог, в т.ч. щодо подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання відповідної заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто, підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданої внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу шкоди на підставі договору добровільного майнового страхування.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №910/7449/17.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_1 , який керував автомобілем «ВАЗ 21053», д.н.з. НОМЕР_2 , встановлена у судовому порядку, а саме постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 03.12.2020 №263/2388/20.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «ВАЗ 21053», д.н.з. НОМЕР_2 , за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/001886460, яким передбачено, що ліміт за шкоду майну становить 130 000, 00 грн, а франшиза - 2 600, 00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування №00744/9220 від 07.04.2020, в якій просив здійснити виплату страхового відшкодування в розмірі 88 475, 12 грн.
Вказана заява була отримана відповідачем 16.04.2020, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0311328648372.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
В силу приписів ст. 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у спорах, пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальними.
Тобто, відповідач, як страховик винної у ДТП особи, зобов'язаний відшкодувати завдані останньою збитки третій особі (у даному випадку - позивачу) в обсязі, визначеному Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та відповідно до договору страхування, укладеному з особою, що застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.
За таких обставин, розрахунок заявленої до стягнення з відповідача суми страхового відшкодування має здійснюватись з урахуванням приписів ст. 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Разом з тим, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність встановлено статтею 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №910/3650/16, постанові Верховного Суду у складі судової палати Касаційного цивільного суду №686/17155/15-ц від 03.10.2018).
Матеріалами справи підтверджено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault Dokker», д.н.з. НОМЕР_1 , яка спричинена в наслідок спірного ДТП, яке відбулося 19.02.2020, становить 88 475, 12 грн, яка повністю виплачена позивачем на рахунок СТО.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його;
- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, настання строку здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування за договором (полісом) №АО/001886460 обумовлене закінченням дев'яностоденного строку з дня отримання ним заяви про страхове відшкодування та документів, визначених статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд відзначає, що вимога позивача про здійснення страхового відшкодування залишена відповідачем без задоволення, а на момент розгляду справи по суті строк здійснення такого відшкодування настав.
Абзацом 2 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, розмір страхового відшкодування сплачений позивачем страхувальнику, заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, яку прийнято до розгляду судом, умови полісу №АО/001886460 (ліміт за шкоду майну - 130 000, 00 грн, франшиза - 2 600, 00 грн) та відсутність доказів здійснення оплати відповідачем страхового відшкодування на користь, у тому числі станом на час розгляду справи по суті спору, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 85 875, 00 грн.
Також за прострочення виконання зобов'язання позивачем нараховано до стягнення з відповідача 5 125, 50 грн пені, 1 281, 38 грн - 3% річних та 3 042, 11 грн - інфляційного збільшення за період з 18.07.2020 по 15.01.2021.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений законодавством строк свого обов'язку по виплаті страхового відшкодування не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням вимог закону і він вважається таким, що прострочив, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Встановивши, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон" прострочило виконання зобов'язання з виплати позивачеві страхового відшкодування поза межами граничного строку (не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про виплату страхового відшкодування), визначеного пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені за невиконання грошового зобов'язання.
При цьому, відповідач будь-яких доказів звільнення від обов'язку оплати та спростування обставин прострочення виконання зобов'язання, не надав.
Таким чином, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 5 125, 50 грн за період з 18.07.2020 по 15.01.2021, визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню у межах наданого розрахунку позивача.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) та від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) сформулювала правовий висновок про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційного збільшення, дійшов висновку про правомірність стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" 3% річних у розмірі 1 281, 38 грн. та інфляційного збільшення у розмірі 3 042, 11 грн за період з 18.07.2020 по 15.01.2021 прострочення.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.
Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума страхового відшкодування в розмірі 85 875, 00 грн, 5 125, 50 грн - пені, 1 281, 38 грн - 3% річних та 3 042, 11 грн - інфляційного збільшення.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача. Судовій збір в розмірі 2 270,00 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (код ЄДРПОУ 20080515, адреса: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 33Б, під'їзд 2) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (код ЄДРПОУ 30115243, адреса: 03117, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 65) страхове відшкодування в розмірі 85 875, 00 грн (вісімдесят п'ять тисяч вісімсот сімдесят п'ять гривень 00 коп.), пеню в розмірі 5 125, 50 грн (п'ять тисяч сто двадцять п'ять гривень 50 коп.), 3% річних в розмірі - 1 281, 38 грн (одна тисяча двісті вісімдесят одна гривня 38 коп.), інфляційне збільшення в розмірі - 3 042, 11 грн (три тисячі сорок дві гривні 11 коп.) та судовий збір у розмірі 2 270, 00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяС.М. Морозов