Ухвала
Іменем України
02 квітня 2021 року
м. Київ
справа №686/19561/14-к
провадження № 51-1301 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2020 року
та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 15 лютого 2021 року.
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 липня 2016 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ст. 75 цього Кодексу останнього звільнено від відбування покарання
з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 16 листопада 2016 року
вирок міськрайонного суду залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2017 року вказані судові рішення також залишені без зміни.
ОСОБА_4 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із заявою про перегляд вироку цього суду від 13 липня 2016 року щодо нього
за нововиявленими обставинами. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2020 року заява ОСОБА_4 залишена
без задоволення.
Не погодившись із рішення суду першої інстанції, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу. Однак, Хмельницький апеляційний суд своєю ухвалою від 15 лютого
2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишив без задоволення,
а ухвалу місцевого суду - без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 указує, що судами першої
та апеляційної інстанцій було проігноровано наявність Наказу МВС України № 440
від 19 липня 2011 року «Про затвердження внутрішнього розпорядку дня працівників структурних підрозділів апарату Міністерства внутрішніх справ України»
та аналогічних наказів у регіонах і на місцях, що і є нововиявленими обставинами,
які існували, але не були відомі суду на час судового розгляду. Також зазначає,
що судді апеляційної інстанції ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вже брали участь
в апеляційному розгляді цієї самої справи і не мали права повторної участі, а тому відмова у задоволенні його заяви про відвід цих суддів є незаконною. Крім того, посилається на неналежну перевірку судом апеляційної інстанції доводів скаржника щодо помилкової кваліфікації кримінального правопорушення, на які суд в ухвалі
не дав мотивованої відповіді.
Перевіривши доводи касаційної скарги, надані копії оскаржуваних судових рішень
та матеріали провадження за касаційною скаргою, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 слід відмовити на таких підставах.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, доданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Із доданих до касаційної скарги копій судових рішень убачається,
що ОСОБА_4 у своїй заяві про перегляд вироку щодо нього
за нововиявленими обставинами та в судовому засіданні в суді першої інстанції
не вказав на ті обставини, які могли вплинути на судове рішення, але не були відомі суду та особі, яка звернулась із заявою, під час судового розгляду, що свідчило
про невідповідність цієї заяви вимогам ст. 462 КПК. Натомість в обґрунтування заяви ОСОБА_4 посилався на нововиявлені обставини, а саме: на наявність Наказу МВС України № 440 від 19 липня 2011 року «Про затвердження внутрішнього розпорядку дня працівників структурних підрозділів апарату Міністерства внутрішніх справ України», який встановлював для працівників міліції внутрішній розпорядок дня та згідно з яким вихідними днями є субота і неділя. Оскільки днем події
була субота, тобто вихідний день, тому, як він зазначав у заяві, потерпілий, який
був працівником міліції, не перебував при виконанні службових обов'язків, у зв'язку
з чим категорично заперечував проти кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України.
Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2020 року, належним чином проаналізував доводи апеляційної скарги, дав на них мотивовану відповідь й обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду та не знайшов підстав для скасування ухвали, залишивши апеляційну скаргу ОСОБА_4 ,
яка за змістом аналогічна його касаційній скарзі, без задоволення.
Зокрема, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що вказані
ОСОБА_4 у заяві обставини, відповідно до положень ч. 2 ст. 459 КПК,
не є нововиявленими. ОСОБА_4 фактично оспорював вирок у частині кваліфікації його дій і не наводив обставин, які були би підставою для перегляду вироку щодо нього за нововиявленими обставинами.
Також в ухвалі апеляційного суду зазначено, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що нововиявленими обставинами є Наказ МВС України
№ 440 від 19 липня 2011 року «Про затвердження внутрішнього розпорядку дня працівників структурних підрозділів апарату Міністерства внутрішніх справ України», на законність вироку суду першої інстанції не впливають. Події кримінального правопорушення (часу його вчинення), особи потерпілого та кваліфікації дій ОСОБА_4 були предметом дослідження судом під час розгляду кримінальної справи по суті. Судом першої інстанції також були перевірені посилання
ОСОБА_4 щодо не перебування потерпілого при виконанні своїх службових обов'язків.
Підстав для сумніву у правильності висновків суду апеляційної інстанції немає.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Що стосується твердження ОСОБА_4 з приводу постановлення ухвали суду апеляційної інстанції незаконним складу суду, оскільки судді ОСОБА_5
та ОСОБА_6 вже брали участь в апеляційному розгляді цієї самої справи і не мали права повторної участі, то вони є безпідставними.
Положеннями статті 76 КПК передбачені обставини відносно недопустимості повторної участі судді в кримінальному провадженні.
Зокрема, згідно з ч. 3 цієї статті, суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому
ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, судді ОСОБА_5 та ОСОБА_6 брали участь у перегляді кримінального провадження щодо ОСОБА_4 у порядку апеляційної процедури. Постановлена у складі цих суддів ухвала апеляційного суду оскаржувалась у касаційному порядку, проте була залишена без змін.
Таким чином, розгляд апеляційної скарги ОСОБА_4 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2020 року вказаними суддями законом не заборонено.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були
би безумовними підставами для скасування судових рішень, у касаційній скарзі
не наведено.
Оскільки з касаційної скарги ОСОБА_4 , доданих до неї судових рішень
та інших документів не вбачається підстав для задоволення скарги, колегія суддів приходить до висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Беручи до уваги наведене, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 15 лютого 2021 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3