Ухвала
Іменем України
31 березня 2021 року
місто Київ
справа № 202/6058/15-ц
провадження № 61-4530ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
особа, яка подала заяву процесуального характеру - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у складі судді Пищиди М. М.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2011 року у справі № 2-145/11 позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитом у розмірі 338 838, 52 грн. Здійснено розподіл судових витрат.
Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») у липні 2015 року звернулося до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, виданого 10 листопада 2011 року на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2011 року у цивільній справі № 2-145/11, поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2015 року заяву ПАТ «ОТП Банк» задоволено.
Видано дублікат виконавчого листа у цивільній справі № 2-145/11 та поновлено пропущений строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року визнано причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2015 року неповажними.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2015 року у справі № 2-145/11 відмовлено.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи містять докази на підтвердження отримання заявником копії оскаржуваної ухвали 25 серпня 2015 року, тобто доводи заявника про те, що ним отримано копію ухвали суду першої інстанції лише 26 січня 2021 року спростовано матеріалами справи, що є підставою для визнання наведених причини пропуску процесуального строку неповажними та відмови у відкритті апеляційного провадження.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку 17 березня 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року, направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що рекомендоване повідомлення, на яке посилається суд апеляційної інстанції як підставу для відмови у відкритті апеляційного провадження, заявник не отримував, свій підпис та прізвище у зазначеному повідомленні не ставив, ухвалу суду першої інстанції не отримував, а тому заявник також просив призначити судово-почеркознавчу експертизу з метою визначення, ким виконано підпис, який міститься у рекомендованому повідомленні від його імені.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Норми права, застосовані судом
Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності.
Такий висновок Суд зробив з огляду на таке.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до частини другої статті 294 ЦПК України в редакції 2004 року, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Разом з тим, у пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
За правилом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18), оскільки апеляційна скарга учасниками справи була подана 03 квітня 2018 року на рішення суду першої інстанції, ухвалене 24 квітня 2013 року, то апеляційний суд правильно керувався нормами ЦПК України у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року. Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Згідно з частиною другою статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що заявник ОСОБА_2 отримав копію ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 25 серпня 2015 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень повний текст судового рішення від 31 липня 2015 року оприлюднено в цьому реєстрі 13 серпня 2015 року.
ОСОБА_2 у 2021 році звернувся до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2015 року.
Таким чином, заявник звернувся до суду апеляційної інстанції з пропуском строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Доводи заявника про те, що рекомендоване повідомлення, на яке посилається суд апеляційної інстанції, як підставу для відмови у відкритті апеляційного провадження, ОСОБА_2 не отримувалося, підпис виконано не ним, Верховний Суд відхиляє як такі, що не обґрунтовані належним чином.
У наданій касаційній скарзі заявник просить призначити почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання чи виконано ОСОБА_2 або іншою особою підпис та зазначення прізвища у рекомендованому повідомленні про вручення від 25 серпня 2015 року.
Водночас вирішення зазначеного клопотання виходить за межі процесуальних повноважень касаційного суду, а відповідні обставини та надання доказів на їхнє підтвердження заявник мав подати до суду апеляційної інстанції.
Наведене свідчить, що суд апеляційної інстанції за наявності підтверджуючих відомостей про вручення ОСОБА_2 реєстрованого поштового відправлення особисто, підставно визнав наведені заявником причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції неповажними та відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Встановивши, що апеляційна скарга подана із пропуском строку на звернення, наведені заявником підстави пропуску процесуального строку визнано неповажними, інших причин пропуску цього строку ОСОБА_2 не зазначено, Суд апеляційної інстанції із дотриманням норм процесуального закону відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини
(далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»).
З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року є необґрунтованою.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Вимога про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи не підлягає вирішенню судом касаційної інстанції, оскільки за правилом частини першої статті 400 ЦПК України Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Керуючись пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року за заявою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред'явлення до виконання у цивільній справі № 2-145/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко